І знову у Львові дощі…

Ну де ж та Весна заблукала?

У квітковОму плащі

УсмІшку свою приховала.

Чомусь засмутилась вона.

І небо ридає дощами.

І сонечка в ньому нема,

Лиш хмари пливуть над нами.

Так прагне твого тепла

Веселкове місто Лева.

Прийшла вже твоя пора,

Конвалієва королево!

А, може, ти закохалась

У перемінливий вітер?

І в ньому ти розчарувалась,

І серденько твоє розбите?

Ти із очей смерекОвих

Зітри кришталеві дощинки.

Скоріш повертайся до Львова,

Повір, ти нам дуже потрібна.

У твоїх вуст медовий смак,

В очах твоїх – блакитні зорі.

Тебе стрічала я колись у снах,

Як світлий знак своєї долі.

Ти увійшов в моє розмірене життя,

І почуття нестримне серце огорнуло.

Чомусь не покидає дивне відчуття,

Що все це вже колись із нами було.

Не будем згадувати ми тривожні дні,

Коли серця у хвилях відчаю тонули.

Та все ж шукали промінь світла у пітьмі,

Й серед житейських  буревіїв голос Бога чули.

Не треба поспішати в майбуття,

Його ми будем по миттєвостях складати.

І мудрий вчитель з іменем Життя

Ще нам путі незнані зможе показати.

Серед випробувань і безлічі спокус

Твою підтримку так важливо відчувати.

І прокидатись зі смаком медових вуст,

Й себе по краплі в твоїм серці розчиняти.

Мене не тримай – все-одно відлечу.

Дурману напилася вже досхочу.

А ти на землі своє щастя шукай,

Та крил своїх ніжних,дивись,не зламай.

Як крига,холодні ті крила бувають,

Коли свою сутність небесну втрачають.

Політ особистий не можуть відчути,

Бо лиш плазунами їм хочеться бути.

Оманливим крилам так любиш вклонятись,

Лиш тінню від них прагнеш ти залишатись.

Щоб дихати вільно і вільно літати,

 Потрібно хоча би Людиною стати.

Чому розбиваються мрії,

Які ми у серці плекаєм?

Чи ж мріяти зовсім не вмієм?

Чи в них порятунку шукаєм?

Як часто ми в мріях рожевих

Собі безтурботно літаєм.

Давно вже прокинутись треба,

Але ми цього не бажаєм.

Ми в хмарах ілюзій блукаєм,

Даремно вбиваючи час.

Та він нам цього не прощає,

Й правдиво карає нас.

Бажання свої ми лелієм,

І сон навіть часом втрачаєм.

Тоді безневинна мрія

Вже в манію переростає.

Про щастя чуже ми мрієм,

Й собі оправдання шукаєм.

Собою вже не володієм,

І совість останню втрачаєм.

А дехто лежить на дивані,

І  сповнення мрій всіх чекає.

Але, щоб здійснились бажання,

Ніяких зусиль не вкладає.

Нам небо дає підказки,

Якщо ми їх вперто шукаєм.

РозІб’ється мрія-казка,

Коли ми їх відкидаєм.

А той, хто ніколи не мріяв,

Хіба ж він насправді щасливий?

У снах він літати не вміє,

Це пустка в обгортці красивій.

Пусті, небезпечні, крилаті…

Вони можуть вщент розбиватись.

Якщо ж все життя не дрімати,

Вони мають здатність збуватись.

Від мрії є два шляхи –

Вперед, якщо є устремління.

А другий шлях – втрата душі

Від одержимості й ліні.

Якщо ж поруч з мрією віра живе,

То стане реальністю й казка.

Любов і надія здолають усе.

ТО Ж ЗНАЙТЕ,ЩО МРІЯТИ ВСЕ Ж ПРЕКРАСНО!

Я просто хочу знати, що ти є.

З твоїм ім’ям щоранку прокидатись.

Воно в моєму серці сонечком живе.

В його проміннях хочу я купатись.

І у полоні твоїх теплих рук

Хочу щоночі тихо засинати.

Я хочу чути серця твого стук,

І новий день з тобою зустрічати.

Як добре, що ти є у цьому світі.

Тебе я хочу просто відчувати.

Себе для тебе залишати в кожній миті.

Ти є… Мені це просто необхідно знати.

В ту ніч із неба падала зоря,

А в нас було одне бажання.

Щоб не закінчувалась ця пора,

Яка серця наповнила коханням.

То був для нас великий знак.

Ми в мріях до зірок летіли.

І перших поцілунків смак

Понад усе відчути ми хотіли.

А лип квітучих аромат

Нас одурманював нектаром.

І почуттів нестримний зорепад

Сердець торкався полум’яним жаром.

Такі відверті, ніжні і прості

Злітали з вуст слова зізнання.

І до світанку падали зірки

Небесним цвітом першого кохання.

Эту любовь,как сигаретный дым,

Вдохнула...И себя в ней растворила.

Дыханием наполнилась твоим.

Своё ж к тебе я добровольно отпустила.

В ментоловом пленительном дыму

Осколок сердца навсегда остался.

Дыхание ещё твоё храню,

Но ты от моего,прошу,избавься.

Пусть в этот день весенний из дождей

Чья-то улыбка тебя солнечно согреет.

Не наберу я номер осени своей.

И не скажу,что ни о чём я не жалею.

Мечта хрустальная,рождённая весною,

Пускай кому-то станет счастьем золотым.

Пускай ментоловый туман летит на волю,

Ведь от любви давно остался только дым.

Почему так в жизни  бывает,

Что внезапно друзья исчезают?

А святое понятие Дружба

Для кого-то всего лишь игрушка?

Другом быть – непростая задача,

Ничего Друг не просит в отдачу.

Дружба – это сердец букет,

Ведь она или есть или нет.

Дружба – это от Бога награда,

Но её заслужить ещё надо.

Ведь пред Богом большая заслуга –

Настоящим кому-то стать Другом.

Если друг вдруг забыл или прЕдал –

НИКОГДА ТВОИМ ДРУГОМ ОН НЕ БЫЛ!

И не стоит грустить о таком –

Ведь не Друг он, а просто фантом.

Если в грусти искал утешения,

Ну а в счастье предАл забвению,

Для него ты – лекарство от скуки –

Грошь ценою такому вот другу.

Дружба – это большая наука,

Нет ценней Настоящего Друга.

Не умеющий Дружбу хранить и ценить,

Не способен быть верным в любви и любить.

Іти…Тільки вперед іти.

Упасти, щоби знов піднятись.

В собі себе щоб віднайти,

І у житті не заблукати.

Йти до найвищої мети,

Хоч нелегка буде дорога.

Щоб стати світлом у пітьмі.

Кінцева ціль – прийти до Бога.

Не обертатися назад,

І не боятися нічого.

Щоб з тисячі чужих порад,

Почути те, що йде від Бога.

Щоб у душі своїй знайти

Й примножити дарунки неба.

Щоб віру в серці зберегти,

Найбільша сила це й потреба.

Щоб не розтрачувати час

На пустослів’я й пересуди.

Щоб бути вище від гордині і обрАз,

І розпізнати щоб оманливу облуду.

Щоб відрізняти правду від брехні,

Щоб біль душі без нарікань приймати.

Не згасли устремління щоб вогні.

Щоб на своїм путі не застрягати.

Щоб цінувати кожну мить життя,

І безумовно щоб навчитися любити.

З метою світлою іти у майбуття.

Ну а без цілі я не хочу просто жити.