Все, що могли, уже віддАли

Старшому брату на поталу.

Та не вгамовується Раша,

Не до вподоби їй свобода наша.

Куди ж ти лізеш, старший брате?

Невже й повітря наше хочеш відібрати?

А потім виявиться, що й цьогО замало,

Запрагне наших душ твоє осине жало.

Та посміхається лиш хитро старший брат,

Що у країні в нас не єдність, а розбрАт.

Що наша влада, прикриваючись законом,

Знущається лиш з власного народу.

Що дружба найміцніша з ним, єдиним,

Та дружить влада проти України.

В Верховній Зграї день і ніч готові засідати,

Щоби йому, могучому, як Богу, догоджати.

Закони вже давно людей не захищають.

В овечих шкурах перевЕртні їх приймають.

Вони готові й свою совість розпродАти,

Щоб тридцять срібнякІв одержати від брата.

Він насміхається :”А ви чого чекали,

Коли країну циркачеві довіряли?»

Ще декілька об’єктів залишИлося продати,

І тисячі людей “своїх” до нитки обібрати.

Й тоді вже,може,заспокоїться наш старший брат?

Так мріє по землі чужій провести свій парад.

До цього прагне він століттями, роками,

Щоб панувати безроздільно понад нами.

Та старший брат лиш одногО не передбачив –

Під його гнітом ми ніколи не заплачем!

І не впадем йому до ніг з поклоном,

Бо з нами Бог, і вірні ми ЙОГО законам.

В двух шагах от мечты…В трёх минутах от счастья…

У заветной черты…За порогом ненастья… 

Перекрёсток путей за границей желаний.

Средь бессонных ночей и часов ожиданий.

Разбивая стенУ из обид и печали,

Беспредельность одну две душИ ощущали. 

В двух шагах от любви… Без боязни обжечься…

Вдруг забилось в груди на двоих одно сердце.

Я по краю пропасти пройду.

Не сломаюсь и не упаду.

В царстве света снова правит тьма.

И терпенья чаша выпита до дна.

Пусть песок и пыль летят в глаза.

Пусть бушует беззакония гроза.

Стоя у черты, на краешке обрыва,

Ощущается волна душевного прилива.

Нет больше времени молчать,

Пришла пора подняться.

Страх и сомненья отогнать,

С иллюзией расстаться.

По краю пропасти пройти –

Нелёгкая, увы,  задача.

Но нет обратного пути,

Только вперёд, с надеждой на удачу!

Ты сидишь и плачешь у окна.

Он с другой, а ты сейчас одна.

Мир раскрашиваешь серыми цветами,

И обида по щекам бежит слезами.

Он другой теперь рассказывает сказки,

Ну а ты не веришь больше в счастье.

С её губ он пьёт пьянящую любовь,

А с тобой осталась только боль.

Ты не можешь позабыть его глаза

И те страшные слова, что он сказал.

Клятвы верности ещё вчера дарил,

А сегодня вдруг другую полюбил.

Своё сердце ты ему открыла,

Ведь впервые в жизни  ты любила.

В первый раз обман и ложь познала,

Для него очередной игрушкой стала.

Выльется слезами твоя боль,

Будет в жизни настоящая любовь!

Как же трудно эту горечь пережить…

Будь сильнее и сумей его простить.

Свой новый день улыбкой ты начни.

Судьбе навстречу ты уверенно шагни.

Смахни слезинку и поверь,что жизнь прекрасна.

Всё впереди, тебе ведь только восемнадцать.

Спасибо вам, любимые мои,

За то, что вы всегда со мною рядом.

За вас молитвы возношу свои,

Пускай любовь и счастье будут вам наградой.

Увы, жизнь часто разлучала нас,

Но в сердце навсегда мы будем вместе.

Судьба испытывала нас уже не раз,

Но видно, слеплены из одного мы теста.

“Чужая радость”, “Не моя беда”. –

Мы с вами просто слов таких не знали.

Летело время, пронеслись года.

Но мы ещё родней друг другу стали.

Каждый из нас немало пережИл - 

Тревоги, боли, радости, печали.

Когда казалось – нету больше сил,

Вы мне всегда подняться помогали.

Как часто, о своих проблемах позабыв,

Друг друга мы поддерживать старались.

Душевной силы чувствуя прилив,

Мы неудачам никогда не поддавались.

У каждого свои заботы и дела.

И хоть встречаемся теперь не так уж часто,

Но наша дружба всё ж по-прежнему сильна,

Я просто знаю, что вы есть – и это счастье.

При встрече вспоминаем мы порой,

Что вытворяли и о чём мечтали.

Что воплотилось в жизнь,а что осталось за чертой,

Чему мы радовались и о чём страдали.

Так и сейчас – без суеты и лишних слов

Мы по глазам друг друга понимаем.

Шагают рядом дружба и любовь,

Для них сердец мы никогда не закрываем.

Я Бога каждый день благодарю

За  каждого из вас, мои родные.

Молитву сердцем я за вас творю.

За то, что есть вы у меня такие.

Нелёгкая задача ДРУГОМ быть –

Не брать, а отдавать, наград не ожидая.

Принять, как есть, и не пытаться изменить,

В себя частичку его сердца принимая.

У відблиску ранкової зорІ

Травневий день свій шлях розпочинає.

І світлим променем веснЯної пори

Він нам у літо двері відчиняє.

Прощається із нами вже весна.

Дарує нам останні дні яскраві.

“Ще зачекай…” Але не слухає вона.

Порушувати часу хід не має права.

Так швидко й ніжно по землі пройшла,

Та слід у серці все ж зуміла залишИти.

І дощиком рясним заплакала вона,

Віддаючи нас у палкі обійми літа.

Усю красу свою й тепло нам віддалА.

Й квітучим кИлимом  наш рідний край встелила.

Віночки щастя і любові нам сплела

Й веселкою у душах розчинилась.

Когда ты в этот мир родился,

Господь тебя талантом наградил.

Хранитель твой с небес спустился,

Перо поэта подарил.

Ты принял дар, не расплескавши,

Не растерял, не загубил.

Талант свой развивай и дальше,

И пусть Господь тебе даст сил.

Не возгордись, не задавайся.

Умей за всё благодарить!

Всегда собою оставайся.

Любимым будь и научись любить.

Будь сердцем чист. С открытою душою

По жизненному ты шагай пути.

И не вступай в полемику с судьбою,

Лишь только верь, всё лучшее ждёт впереди!

В новый период жизни открываешь двери.

Пускай же сбудутся заветные мечты.

Не обмани и не предай того, кто тебе верит.

И пусть не рушатся сердечные мосты.

Тебя сегодня мы от сердца поздравляем!

Пусть с каждым днём крепчАет твой талант.

Любви, добра и радости желаем.

С Рожденьем тебя, Вадик-Адамант!

Доторкнись до моїх вій вустами.

Розбуди своїми ніжними словами.

У очах твоїх, як в морі розчиняюсь.

З кожним днем я все сильніш тебе кохаю.

Ти не зважай, що непогожі дні бувають.

Лиш знай, що Ангели про нас не забувають.

Вони лампадки наших душ оберігають.

Вогонь сердечний зберегти допомагають.

Уже не раз нас злі вітрИ ламали.

З усіх сторін хмари розлуки наганяли.

Спокуси хвилі нас скорити не зуміли.

Вони ще більше почуття наші скріпили.

Прокинулась із думкою, що ти у мене є.

Від неї тепло й затишно в душі моїй стає.

Ще один день з твоїм ім’ям розпочинаю.

Я з кожною секундою міцніш тебе кохаю.

Серед тисячі чужих очей

Лиш одні для мене наймиліші.

Серед безлічі холодних і сумних ночей

Лиш з тобою вони стали найтепліші.

Серед посмішок привабливих і щирих

Лиш одна так ніжно душу зігріває.

Посеред мільйона слів красивих

Лиш твоЇ глибОко в серце западають.

У моЇм житті всього було немало –

Віршів, квітів і приємних подарунків.

Тільки так нестримно бракувало

ТвОїх найсолодших поцілунків.

Твою душу лагідну й красиву

Я своєю аж до болю відчуваю.

І свого кохання всемогутню силу

Я лише для тебе відкриваю.