Прошлое давно уже забыто,

От былых обид зажили раны.

Её сердце для любви закрыто,

И спокойно её тихое дыханье.

Ну зачем своим звонком нежданным

Её сердце ты на части снова рвёшь?

Ты чужой, далёкий, и…желанный…

Только чувств разбитых не вернёшь…

Ты её отпусти -  и судьбу не вини.

К разным целям стремятся ваши пути.

Ты, прощаясь, прости. И назад не гляди.

Её сердце не рви … Уходя – уходи.

Сьогодні Православна церква відзначає день св.Великомученика Дмитра Солунського.

З нагоди свята найщиріші вітання здоров"я,щастя,миру,достатку,великої любові,здійснення усіх мрій і задумів!!!Усім Дмитрам,Дмитрикам,Дімочкам!!!Щасти Вам!!!

Сердца людей соединяют звёзды,

Их судьбы пишутся на небесах.

А мир земной, что чувствами наполнен,

Душевным светом отражается в глазах.

И если злость и зависть сердце наполняют,

Тускнеют звёздочки в душевных зеркалах.

И разноцветными огнями мир вокруг сияет,

Когда любовь и искренность в сердцах.

У каждой звёздочки свои есть половинки,

Соединённые в невидимых мирах.

И падают они, как  будто Ангелов слезинки,

Когда святые чувства мы превращаем в прах.

Жить в чистоте души или во тьме скитаться,

Судьба всегда нам право выбора даёт.

И на неё ни в коем случае не стоит обижаться,

Пусть каждый человек родную звёздочку найдёт!

Ідуть літа, та я ще й досі  нашу зустріч пам’ятаю,

Той блиск в очах, що осявав весь світ навколо нас.

І той останній вечір, як з коханням ми прощались,

Холодний вітер відносив у ніч уривки пустих фраз.

Я у чужих очах даремно погляд твій шукаю.

І не лікує час, це все лише оманливі слова.

А в серці – пустота…Печалі вже немає…

Немає там й вогню…Тебе в ньому нема…

Навіщо знову я з тобою в снах стрічаюсь?

І у чужих обіймах не знаходжу я тепла.

Болить душа .Та навіть їй я не признаюсь,

Що до сих пір я все іще тебе кохаю …

Коли торкнулась твоїх вуст,

Я думала, торкнулась неба.

Таких солодких і п’янких,

Таких жаданих і шалених.

Той поцілунок, наче мід,

Неначе полум’я, гарячий.

Неначе зоряний політ.

Чи то сміюсь, чи то я плачу?

Я відриваюсь від землі,

З тобою полечу у сині далі.

Коли відчула я вуста твої,

У моїм серці зацвіли конвалії.

Хвилина, мить, а, може, дві,

Такі омріяні хвилини…

Торкнулись вуст вуста твої,

Як сонця промінь до перлини.

Не сдерживай своих желаний,

Не упускай заветные мечты.

И наперёд не жди ты расставаний,

Когда горят сердечные огни.

Мы часто сами создаём преграды,

И сами закрываем путь к сердцам.

И за любовь свою мы ждём награды,

Умея отдавать,мы не способны принимать.

Мы часто ценим что-то,лишь когда теряем.

Простую истину так сложно нам понять.

О прошлом плачем или в будущем летаем,

А нужно каждый миг с любовью принимать.

ПОСМІХНИСЯ РАНКОВОМУ СОНЕЧКУ,

ПОСМІХНИСЯ ВЕЧІРНІЙ ЗОРІ,

ПОСМІХНИСЯ СВОЄМУ ДРУГОВІ,

ПОСМІХНИСЯ КОХАНІЙ СВОЇЙ.

ПОСМІХНИСЯ,ЯКЩО ТИ ЩАСЛИВИЙ,

ПОСМІХНИСЬ,ЯКЩО СУМНО ТОБІ,

ПОСМІХНИСЯ НА ЗЛО УСІМ ВІРУСАМ,

ПОСМІХНИСЯ ТИ РІДНІЙ ЗЕМЛІ.

ПОСМІХНИСЬ НЕЗНАЙОМІЙ ЛЮДИНІ,

ПОСМІХНИСЯ САМОМУ СОБІ.

ПОДАРУЙ ТИ УСМІШКУ СВІТОВІ,-

ТОЖ І ВІН ПОСМІХНЕТЬСЯ ТОБІ!

Що із тобою сталося,моя Вкраїно?

Чи це настав сумний розплати час?

Чому вмирають діти безневинні?

Нещастя без упинку сипляться на нас...

Хто відповість - чому?Ніхто не знає.

Це кара Божа чи чиясь бездушна гра?

Ще від стихії ми не спам"ятались,

А вже до нас нова прийшла біда.

Як гарно ті філософи писати вміють,

Не бачачи нічого поза власним "Я".

І від пустих теорій їх серця черствіють,

Насправді  зовсім не колише їх чужа біда.

Чому така байдужість і жорстокість?!

З сльозами моє серце до небес взива.

Мутують душі і людська свідомість.

Апокаліпсису давно настала вже пора.

Що з нами буде і чого іще чекати?..

Питань багато - відповідь одна,-

І не в премудрих філософії трактатах,

А в Вічній Книзі вже давно записана вона...

Уже осень с нами прощается,

Нас на год покидает она.

В серебристом снежинковом вальсе

Закружит нас скоро зима.

Грустно мне расставаться с осенью,

С ярко-рыжей весёлой листвой.

Буду небо лазурное с просинью

Вспоминать я студёной порой.

Запорошат метели белые

Все несбывшиеся мечты.

Лишь ночами из грёз разноцветные

Будут снится весенние сны.

Моя дорога людино! Я хочу нагадати тобі, що я люблю тебе і не забуваю про тебе. Вчора я слідкував за тобою, коли ти говорила зі своїми друзями. Я чекав, коли ти заговориш до мене. Я чекав … Надвечір я хотів зробити тобі несподіванку, тож розмалював небо, коли заходило сонце… І чекав …  Я бачив, як ти засинала вчора ввечері і так хотів торкнутися твого чола, але лише нечутно поцілував твою подушку і твоє лице промінням місяця. І чекав… аби хоч трішки з тобою поговорити. Скільки подарунків я приготував для тебе, але, на жаль, денна метушня захопила тебе… і мої сльози залишилися краплями дощу…

      А сьогодні у тебе сумний вигляд. Ти така самотня. У мене болить серце, бо я тебе розумію, як ніхто… І у мене були приятелі, які мною знехтували… Але ж як я тебе люблю! Я намагаюся будь-яким способом тобі це доказати, -  зеленою травичкою чи білим снігом, шелестінням дерев чи запахом квітів. Взиваю до тебе через громи, через шум струмочків. Навчаю пташок пісень любові. Огортаю тебе теплотою сонця. Моя любов до тебе глибша за найглибше море, вища і сильніша від кремезної скелі. Я знаю, що життя буває складним…Я це дуже добре розумію і прагну подати тобі руку допомоги… Мій Отець так близько і завжди готовий тобі допомогти. Ти тільки поклич мене… Запроси мене… Поговори зі мною… Відкрий мені свою втомлену душу… Я прошу тебе лише про одне – не забувай про мене… Я маю багато чим з тобою поділитися. Але запам’ятай – вибір за тобою… Я буду на тебе чекати… Бо я тебе дуже-дуже люблю…Можна?...