Жінка зі смарагдами в очах,

З граціозною ходою кішки.

Це для серця чоловіка – крах,

Розіб’є і не залишить ані трішки.

Зачаровує її незвична врода

Таємничим поглядом зеленим.

Це для когось справжня нагорода –

Бути в її серці полоненим.

Та чи хтось насправді знає,

Що приховує скарбничка серця?

І кого вона так віддано кохає,

Для одного лиш єдиною назветься.

Є для друзів тепле слово завжди в неї,

І усмішка щира та привітна на  вустах.

У цієї жінки із відкритою душею

І з блискучими смарагдами в очах.

В далеке от мирской суеты,

На границе меж явью и сном,

Там есть город моей мечты.

Я люблю растворятся в нём.

Там счастливые люди живут.

Нет там зависти, злости и войн.

О политике спор не ведут,

И с улыбкой приходят домой.

Золотые там звёзды горят,

Зажигая в сердцах огоньки.

И священный небесный брак

Заключают в храме любви.

У порога сердечных врат

Стоит Ангел и днём и в ночи.

Он семейный хранит очаг,

Бережёт от счастья ключи.

Там друг другу дарит цветы

Не за что-то, а просто так.

Здесь нет хаоса, нет суеты,

И не знают здесь слова “враг”.

Милый город далёкой мечты…

Трудно мне расставаться с тобой.

Я вернусь …  Но сейчас отпусти …

Мне пора возвращаться домой…

Моя душа, мов пташка білокрила,

Літає вільно у просторих небесах.

Терпінню й мудрості вона училась,

У неземних мандруючи світах.

Її могутніх крил ніхто не поламає.

Не почорніє від наклепів і обмов.

Сильніш від зброї її Віра захищає,

Й потужні два крила-Надія і Любов.

Прошлое давно уже забыто,

От былых обид зажили раны.

Её сердце для любви закрыто,

И спокойно её тихое дыханье.

Ну зачем своим звонком нежданным

Её сердце ты на части снова рвёшь?

Ты чужой, далёкий, и…желанный…

Только чувств разбитых не вернёшь…

Ты её отпусти -  и судьбу не вини.

К разным целям стремятся ваши пути.

Ты, прощаясь, прости. И назад не гляди.

Её сердце не рви … Уходя – уходи.

Сердца людей соединяют звёзды,

Их судьбы пишутся на небесах.

А мир земной, что чувствами наполнен,

Душевным светом отражается в глазах.

И если злость и зависть сердце наполняют,

Тускнеют звёздочки в душевных зеркалах.

И разноцветными огнями мир вокруг сияет,

Когда любовь и искренность в сердцах.

У каждой звёздочки свои есть половинки,

Соединённые в невидимых мирах.

И падают они, как  будто Ангелов слезинки,

Когда святые чувства мы превращаем в прах.

Жить в чистоте души или во тьме скитаться,

Судьба всегда нам право выбора даёт.

И на неё ни в коем случае не стоит обижаться,

Пусть каждый человек родную звёздочку найдёт!

Ідуть літа, та я ще й досі  нашу зустріч пам’ятаю,

Той блиск в очах, що осявав весь світ навколо нас.

І той останній вечір, як з коханням ми прощались,

Холодний вітер відносив у ніч уривки пустих фраз.

Я у чужих очах даремно погляд твій шукаю.

І не лікує час, це все лише оманливі слова.

А в серці – пустота…Печалі вже немає…

Немає там й вогню…Тебе в ньому нема…

Навіщо знову я з тобою в снах стрічаюсь?

І у чужих обіймах не знаходжу я тепла.

Болить душа .Та навіть їй я не признаюсь,

Що до сих пір я все іще тебе кохаю …

Коли торкнулась твоїх вуст,

Я думала, торкнулась неба.

Таких солодких і п’янких,

Таких жаданих і шалених.

Той поцілунок, наче мід,

Неначе полум’я, гарячий.

Неначе зоряний політ.

Чи то сміюсь, чи то я плачу?

Я відриваюсь від землі,

З тобою полечу у сині далі.

Коли відчула я вуста твої,

У моїм серці зацвіли конвалії.

Хвилина, мить, а, може, дві,

Такі омріяні хвилини…

Торкнулись вуст вуста твої,

Як сонця промінь до перлини.

Не сдерживай своих желаний,

Не упускай заветные мечты.

И наперёд не жди ты расставаний,

Когда горят сердечные огни.

Мы часто сами создаём преграды,

И сами закрываем путь к сердцам.

И за любовь свою мы ждём награды,

Умея отдавать,мы не способны принимать.

Мы часто ценим что-то,лишь когда теряем.

Простую истину так сложно нам понять.

О прошлом плачем или в будущем летаем,

А нужно каждый миг с любовью принимать.

ПОСМІХНИСЯ РАНКОВОМУ СОНЕЧКУ,

ПОСМІХНИСЯ ВЕЧІРНІЙ ЗОРІ,

ПОСМІХНИСЯ СВОЄМУ ДРУГОВІ,

ПОСМІХНИСЯ КОХАНІЙ СВОЇЙ.

ПОСМІХНИСЯ,ЯКЩО ТИ ЩАСЛИВИЙ,

ПОСМІХНИСЬ,ЯКЩО СУМНО ТОБІ,

ПОСМІХНИСЯ НА ЗЛО УСІМ ВІРУСАМ,

ПОСМІХНИСЯ ТИ РІДНІЙ ЗЕМЛІ.

ПОСМІХНИСЬ НЕЗНАЙОМІЙ ЛЮДИНІ,

ПОСМІХНИСЯ САМОМУ СОБІ.

ПОДАРУЙ ТИ УСМІШКУ СВІТОВІ,-

ТОЖ І ВІН ПОСМІХНЕТЬСЯ ТОБІ!

Що із тобою сталося,моя Вкраїно?

Чи це настав сумний розплати час?

Чому вмирають діти безневинні?

Нещастя без упинку сипляться на нас...

Хто відповість - чому?Ніхто не знає.

Це кара Божа чи чиясь бездушна гра?

Ще від стихії ми не спам"ятались,

А вже до нас нова прийшла біда.

Як гарно ті філософи писати вміють,

Не бачачи нічого поза власним "Я".

І від пустих теорій їх серця черствіють,

Насправді  зовсім не колише їх чужа біда.

Чому така байдужість і жорстокість?!

З сльозами моє серце до небес взива.

Мутують душі і людська свідомість.

Апокаліпсису давно настала вже пора.

Що з нами буде і чого іще чекати?..

Питань багато - відповідь одна,-

І не в премудрих філософії трактатах,

А в Вічній Книзі вже давно записана вона...