Пусть кто-то скажет – невезучая…

Я промолчу и просто улыбнусь в ответ.

Капризная, а иногда колючая,

Зато другой такой на свете больше нет.

Пусть говорят, что я, как ветер, переменчива,-

Грущу, а через миг уже смеюсь.

И даже иногда бываю я застенчивой,

Ну а в душе я всё-ещё ребёнком остаюсь.

Я временами могу быть задумчивой,

В огне любви сгорать, лишь сердца слыша стук.

Мне скажут, что строптивая и очень непослушная,

Но я то знаю, всё-равно я ЛУЧШАЯ!

Между нами – обрывки фраз,

Между нами – дожди и туманы.

Видно, так уж заложено в нас,-

Что живём мы и дышим стихами.

Ты - как отзвук  далёкой весны,

Яркий солнечный лучик как-будто.

Ты поверь, даже среди студёной зимы

Могут в сердце цвести незабудки.

Цвета неба весеннего - их лепестки,

Золотистые солнышки - их сердцевинки.

Разноцветные огоньки в них мерцают,

Как-будто от  счастья слезинки.

Я сорву небесный  цветок,

И желанье на нём загадаю.

Но заветный седьмой лепесток

Я с мечтою тебе отправляю.

Я проникну в твой тихий сон,

И наполню его цветами.

Нарисую я радугу в нём.

И построю я мост между нами.

А когда ты  глаза откроешь

В дымке розовой предрассветной,

Очень нежно ладошкой накроешь

Золотой лепесток заветный.

Наша жизнь – это только игра.

А любовь – всего лишь мечта.

Птица синяя в облаках.

И не быть журавлём ей в руках.

Рождена, чтобы вольно летать,

Никогда ей ручною не стать.

Так прекрасен её полёт,

Но в иллюзии мир он зовёт.  

Ведь обманчива красота,

Сладкозвучны её уста.

Очень больно она обожжёт,

Вместо сердца оставив лёд.

Вновь уносят меня мечты

В этот мир, где лишь я и ты.

Пусть не быть никогда нам вдвоём,

В царство грёз мы сегодня уйдём.

Очень нежно тебе прошепчу,

Что тебя отпускать не хочу.

Но не стану я спорить с судьбой,

И смогу усмирить эту боль.

Не пытайся меня ты понять,

Не хочу я мечту разбивать.

Пусть останется сладким сном

Эта странная наша Любовь.

Когось вона ніжно теплом обігріє,

Когось без жалю вогнем обпече.

У чийомусь серці поселить надію,

ЧиЄсь на шматки порубає мечем.

Як сонце весняне комусь вона світить,

Промінчиком Ясним веде крізь туман.

Когось, навпаки, аж до болю засліпить,

Насправді ж ілюзія все і обман.

Комусь вона стане солодким нектаром,

Цілющий бальзам свій у душу проллє.

Когось пригостить таємничим відваром,

Сп’янить,  одурманить, а потім уб’є.

Вона - наче фея, прекрасна, казкова,

Хоч раз у житті її кожен стрічав.

Та хтось з нею світ свій зробив кольоровим,

А хтось назавжди її з серця прогнав.

Молю, благаю, не приходь у мої сни,

І не порушуй спокій мого серця.

Бо ж знаєш, не для тебе вже вони,

Та знову з вуст чомусь ім’я твоє зірветься.

Давно вже всі зруйновані мости.

Та зовсім не твоя у тім провина,

Що я не можу і не хочу далі йти,

Не помічаючи швидкого часу плину.

Ти світлим спогадом з далекої весни

Проникнеш знову в серце на світанку.

Молю, благаю, не приходь у мої сни,

Щоб знову зникнути в ранковому серпанку.

Плаче вітер за моїм вікном,

Тихо плаче осінь золота.

Ми тепер вже більше не разом,

Розійшлися ми, я більше не твоя.

Плаче вітер, листям шелестить,

Він розвіяв всю нашу любов.

Плаче вітер, і душа тремтить,

Я до тебе не повернусь знов.

Плаче вітер, минуло кохання,

На прощання посміхаюся я.

Ти не перший, і ти не останній.

Більше я не іграшка твоя.

Плаче вітер…Чому плаче небо?

Плачуть очі…Чому плачу я?

Вже не разом ми … Ну і не треба.

Та не буде інша кращою, ніж я.

Уже осінь від нас відходить,

Вже з дерев облітає останній листок.

Білосніжна зима на підході,

У майбутнє ми робимо ще один крок.

Час біжить, нам його не спинити,

Рік за роком у вічність летить.

Все пройде, промине у цім світі,

І життя промайне, наче мить.

Коли ще один рік нас покине,

Завітає новий в кожен дім,

Світлий Ангел до мене прилине,

І пригорне крилом своїм .

Він нечутно мене запитає:

“Як прожила ти, душе, цей рік?”

Хоч насправді чудово все знає,

Бо найкращий Він мій оберіг.

“Скільки раз ти мене засмутила,

Заглушаючи поклик душі?

Скільки кроків невірних зробила?

Я ж кричав, та не слухала ти.

Коли серце налилось журбою,

Я незримо тебе потішав.

Посміхалась – радів я з тобою,

І веселку в душі малював.

Я молитви твої всі приймаю.

Радість, біль і печаль – все мине.

Я завжди тобі відповідаю,

Та ти часто не чуєш мене.

Був я даний тобі охоронцем,

Щоби душу твою у житті берегти,

Я для тебе сіятиму сонцем,

Лиш дозволь мені поруч з тобою іти.”

“ Ти пробач мені, Ангеле милий,

За небесні сльозинки твої.

Перед Богом заступник мій щирий,

Покриваєш усі Ти провини мої.

Не дозволь ти вогонь мій сердечний

Загасити холодним і лютим вітрам…”

“Ти моя найдорожча Людино,

Я нікому ніколи тебе не віддам…”

Ми живемо у різних світах,

Ми в галактиках різних родились.

Та між нами – Чумацький шлях,

Ми з тобою на ньому зустрілись.

В тихім сяйві  сріблястих зірок

Ми забули про біль минулий.

Наша зустріч – в майбутнє квиток,

Наші душі й серця це відчули.

Так багато в житті перешкод,

Щось будуєм, а потім ламаєм.

І в стрімкої буденності водоворот

Ми так часто від себе самі утікаєм.

Та сьогодні з тобою забудем про всіх.

Десь у просторі ми наші руки з”єднаєм.

Віддамося стрімкому польоту душі,

Сплячим Всесвітом ми у цю ніч поблукаєм.

Я закрыла  в прошлое дверь,

Оставляя на память улыбку,

Пусть сквозь слёзы и боль потерь,

Но любовь не бывает ошибкой.

Может, снова наступит весна,

И холодный лёд в сердце растает.

А пока белой птицей любовь моя

В синем небе свободно летает.