Зависокі сходи
Непід"ємні ноші
День за днем проходить
Всі загальні схожі

Справ дурних і впертих
Забуття безпере
І нудні відверто
Клаптики паперу

Наче клітка в клітці
Плин "на автоматі"
Все чергові східці
Беззмістовні ґрати

Чари у числах,
Чари у літер...
Сенс це є стислий
Всього у світі.

Темрява вічно
Бути не може -
День йде за ніччю,
Суть переможе.

Зима пройшла, вже проліски розквітли,
Блакитне небо ясне, світле-світле.
Весняний вітер, серед міста тиша -
Щось невловиме і найважливіше.

Почнеться дощ, погане змиє все,
Зимову втому геть вже віднесе.
Давай бродити підем по калюжам!
І що подумають усі - байдуже.

На вулицях холодна пустота,
А в голові сумбурний брєд,
Навколо марна суєта,
Вже скоро Новий Рік прийде.

Надворі сніг і холод лютий –
Не заморозить хай він відчуття,
Людиною завжди щоб бути
І не звернути – правильний бо шлях.

І все одно, хай хоч на протязі століття
Я відчуватиму завжди
Безмежне щастя, чи нестерпний біль – 
Не дай же Боже серцю зачерствіти.

Забагато цинізму, забагато неправди,
Черстві люди у світі, нема душ – лише тіло,
І людські почуття тут нічого не варті,
Нікому ні до кого немає тут діла,
І проходять всі мимо, і плюють тобі в душу,
Тут одна лише міра – це користь і гроші.

Краще жити в своєму вигаданому світі,
Краще жити у снах – тепле море і вітер.

Свободі всього поступово - баста, Хоч декому вже гроші ніде класти. Сумнівний рух, хоча й прогрес контактів - На світ поволі насуває ACTA.

Утекти - сьогоденність-ловець,
Вільним буть, щоби слово сказать,
Щоби час повернути назад,
Аби просто піти навпростець.

Блукаю осінню з дощами
Між незнайомих і нещадних;
Не потривожу, як не треба,
Душа хоч рветься – лиш до тебе.

Занадто довгі ночі й дні,
Коли не поруч ти, мені
Всі пори року – лиш зима,
Невтомна туга незламна,
І втома неможливості пробачити.

Піду на схід, де сонце літ,
Бо вже нестерпний холод й лід,
Піду за край фантазій й снів,
В безодню мрій, в безодню слів,
Щоб лиш тебе хоч здалеку побачити.