Ось вечір сумує вже десь
Поодинокими зорями; й відстань
Немовби в світлових роках, отак
Я подумки пишу ніжнішого листа
Без клавіші "enter" щоправда;
Невпинно годинник іде,
Вже ніч – забуття, сни лиш тільки і тут
Одна без нікого кудись я іду

"Мороз і сонце, день чудовий",
Вилазить на мороз вже треба знову.
На батарею не вміститися мені...
Впадаю в сплячку, а прокинусь навесні.

Шкода, що не можу собою
Заступити несправедливість,
Жорстокість світу, брехливість,
Занадто багато в нім болю.

Але хоч іноді й не знаю як допомогти,
Принаймні стану поруч. Негаразди,
Незгод тягар, душевні поневіряння й утрати
Самому вдвічі важче бо нести.

Дивні люди, дивний світ,
Дивний думки цей політ,
Дивні вчинки нам диктують
Дивні почуття,
Та без дивностей чи було б
Повноцінним це життя?

Різноманітні клопоти і сподівання чуда, Надворі пада сніг лапатий, Цукерки, мандарини,подарунки – Незмінні атрибути свята. Десь видно феєрверку спалах, бач, Гірлянди вогник на ялинці мерехтить, Стоїть старенький програвач, І тихо музика звучить. Й коли годинник північ вже проб’є, Обнявшися повільно танцювати, Бо справжня радість настає, Коли в душі, а не навколо, свято.

До блога тягне як магнітом Блог – як зв’язок із цілим світом Блогастіший за інші, кращий Зайшов в чийсь блог – це ж в гості наче.

В одинокому місті Лабіринти самі І кружляю без сенсу Я страху боячись Крізь байдужості хащі Продираюсь щодня Де питаються „нащо?” Що скажу таким я. Від того на відміну Всередині є світ Так хотілось би просто Тобі чудо зробить.

Квартира сіра, сірі тут шпалери
По телевізору йде знов і знов
Трагедія вселенська, чи в етері
Якогось шоу черговий сезон

Картина пересічна цього міста
Як інших міст, в яких існує тісто

Утілення проблем – міркують он
Комусь жадана мрія і красива
Комусь набридливий лиш фон
Комусь – життя альтернатива

Із совістю без плям Які не відпираються Із пральним порошком Із шляхом без мотузок чи ниток (коли у голові твоїй зникають) Природно, не лякає переправа Стіксом Але подумай добре, раптом Мотузки справді виявляться справжні?

Людей є скільки, стільки і думок, І закривать не вмієш, хоч не знаєш їх, Якщо ти рот свій на замок – Мовчи, бо впертість теж є гріх. 

Не маючи спроможності щось поміняти, Відгороджусь без жалю, кинусь утікати. Інакшість бо не розуміти принципово Лиш дурень може зовсім-зовсім повний.