Навколо люди, люди, люди
Біжать по справах хто куди
Шалений рух присутній всюди
Автобуси, машини, поїзди
Думки й фантазії шалені
Сни і події навіжені
Потік нестримний слів й ідей

Без уваги твоєї у цьому безладді
Одинока, самотня насправді
Серед тисяч, мільйонів інших людей.

Є алкоголіки різні:
Мирні і тихі, чи грізні,
Є ще від слабкості вдачі,
Чи від життєвих невдач є,
Та у всіх них є причина,
От й заглядають в чарчину;
Я ж алкоголік латентний –
Думи топлю в інтернеті.

Таким не присвячують вірші
І не співають оди
Такі бредуть на узбіччі
Подив
Викликаючи
У випадкових перехожих
Бредуть, куди – не знаючи
На собі подібних схожі

Від випадкових нам увага не є цінною
Від інших потребуємо оцінки ми

В кожному є
Частинка фетишизму
В кожному є
Щось від язичника
Це не є
Девіація
Це не є
Патологія
Хіба є
Збоченням
Хіба є
Відхиленням
Прив’язаність
Людини до людини?

Оголяюсь з мазохістською упорністю,
Роблячи себе вразливою тим самим.
Не розуміють люди деякі повністю,
Яким для мене є мій світ важливим.

Плюнути в душу найлегше всього,
І не стане погано комусь від того,
Бо, здається, істину розказує мені
В останній інстанції, і докази непевні.

Та плювати мені на думку таких людей,
Що думають, немовби роблять якнайкраще,
Перекручують слова, не розуміють, де
Зупинитись й промовчати треба вчасно.

О причино мого безсоння
О підступна музо моя
Тільки розуму більше б трохи
Телепатом стала би я

Квітка без сонця
Довго не зможе,
Зав’яне без ласки вона.
І не діждеться,
Під снігами знеможе,
Поки прийде тепла весна.

Квітка без вологи
Довго не звікує,
Спрага сили відійме колись.
Потребує допомоги,
Умова добра бути має,
Щоб пелюстки красивими були.

Отак й вона без тебе
Не зможе довго жити,
Їй сил не вистачить на те.
Їй так важливо, треба
Тепло твоє відчути,
Й безхмарним стане небо досі зле.