Знайомтесь: «Банда п’ятьох»!
- 29.08.11, 19:37
- Твоя Україна
Колись в Китаї після Мао Цзедуна у вищому державному керівництві була викрита «банда чотирьох», її знищив Ден Сяопін - і Китай почав стрімко розвиватись. Всі ми в Україні є заручниками «банди п’ятьох». Що це за "банда"?: -ірраціоналізації свідомості та суспільної ідеології; -інфантилізації поведінки нашого населення; -патерналізації стосунків між громадянами та державою; -соціальної структури в форматі рабських традицій; -аутсайдерності, примітивізму нашої суспільної системи. Нормальне життя від нас закрито на пять замків, така от оказія. Доки ми не розгромимо, не нейтралізуємо «банду п'ятьох», ніякий соціальний прогрес, ніякий динамічний цивілізаційний розвиток нам не світить. Процес соціальної дебілізації народу – це вже наслідок панування «банди п’ятьох». Саме жахливе, що ми до того нормального життя навіть і не тяжіїм. Ну, на словах, на рівні поверхового глузду та декларацій, ми всі за прогрес, за справедливість та демократію. Якщо ж перейти до конкретних речей та конкретних позицій, то від нашої прогресивності не залишається і сліду. Досить увійти у тло нашого національного життя, в конкретні цінністні позиції – і ми бачимо, наскільки сучасна українська людина реакційна, ретроградна і консервативна, яку сильну владу над нею тримає ота «банда п’ятьох». Уявімо собі на годинку фантастичну картинку: нам збудували ідеальне місто з досконалими житловими будинками, коммунікаціями, з усією необхідною соціальною інфраструктурою, з повноцінними робочими місцями, з усім-усім, що необхідно для нормального, повноцінного життя. Роздали інструкції, як користуватись усім, яких правил дотримуватись, які вимоги до співжиття в цьому ідеальному місті пропонуються. Потім заплановану кількість наших звичайних людей запустили в це місто. Пропоную кожному намалювати картинку, що відбуватиметься далі і поділитись своїми замальовками з іншими. В мене ж залишається одне запитання до цієї ситуації: через скільки часу життя в цьому ідеальному місті повністю нівелювалось би до стану нашого звичайного, пересічного життя зі всіма його вадами та проблемами? . Давайте увімкнем таке провокативне мислення, щоб побачити, а що власне всередині нас заважаэ нам рухатись до нормального? Адже життя людини, життя суспільства насправді лише на 10% залежить від того, що знаходиться навколо вас і на 90% - від того, що знаходиться всередині особистості, спільноти. Думаю , що пріоритет внутрішнього над зовнішнім–це такий верховний, божий задум. Якби нове життя на Землі зароджувалось в Україні, воно ніколи б тут не зародилось, тому що його б завжди знищували завидні сусіди, затоптували б байдужі перехожі, зводило б зі світу оточення, нетерпиме до всього нового та незвичного. До речі, дуже промовисте слово – «оточення». Ми всі, кожен з нас, оточений «бандою п'ятьох», нас давно оточили і взяли в полон. Ми всі знаходимось в стані цивільнополонених «банди пятьох» в таборі примітивної системи. Через неповноцінну роботу сфери ідеального ми втратили поняття норми, нормального, втратили відчуття належного, достойного, прекрасного. Всі й ці поняття у нас атрофувались і поглинулись єдиним поняттям «звичайного», «звичного». Наше життя крутиться навколо звичного, призвичаєного. Особистість в нашому середовищі знаходиться під тиском агресивної шаблонізації, саме тому наше життя таке сіре та нецікаве. Рабське середовище не пристосоване до філософських роздумів, в цьому середовищі навіть ліньки думати, що є добро, а що є зло? – А який смисл «заморачиваться», коли все-рівно прийдуть зверху і скажуть, що вважати добром, а що – злом, що є правильне, а що –неправильне, що дозволено, а що –не дозволено. Сама велика поразка нашої незалежності полягає в тому, що після її одержання ніхто з сервіс-сервільних українських еліт не захотів зруйнувати, демонтувати оте звичне українське середовище рабських шаблонів поведінки. Ці легковажні, бездумні еліти навіть не акцентувались на цій проблемі. В силу свого непрофесіоналізму та безвідповідальності, еволюція українського громадського середовища була пущена на самоплив. Якби до нас прийшло щось добре, нормальне і правильне, воно було б негайно пограбоване, покалічене, понищене, «бандою пятьох». Тільки не думайте, що ця «банда пятьох» - це якісь злі духи, які літають поміж українців. Ні, агенти цієї банди сидять всередині кожного з нас, ця банда невід’ємна від нас. Ця банда базується як в суспільному базисі, так і в структурах суспільної надбудови. Цікава природа нашої протестної свідомості. Ми починаємо протестувати лише після того, як система зробить з нас жертву, як зламає нам якусь нашу життєву «кінцівку». Характерно те, що ми протестуємо строго в рамках цієї «зламаної кінцівки». Якщо питання стосується нашої вцілілої кінцівки, то ми продовжуємо ... захищати систему. Нелогічно? – Зате звично для ірраціональної істоти. Ми здатні консолідуватись лише навколо спільної болячки, навколо однаково «зламаних кінцівок». Коли в стані протестувальників є більш поламані системою суб’єкти та менш поламані, то це призводить до тертя та протиріч між ними. Ірраціональні особистості здатні обєднуватися лише під прапором спільних міфів, тому ці об’єднання такі нетривкі та крихкі. В чому важливість та незамінність ідеологічних лідерів: такий лідер повинен весь час формувати «галявину» спільних міфів, спільних переконань протестувальників. Цю «галявину» потрібно постійно підстригати, розширювати і викошувати від бурянів, інакше прихильники втратять орієнтир спільності і рух заглохне. Саме через таку обмеженість нашого протестного духу, наші протести такі мляві і самозатухаючі. Це мертві протести, це протести змертвілими частинками наших особистостей. Інший вид протестів – це живі протести. Особистості, які не пропустили всередину себе «банду п’ятьох», або присутність яких в них мінімальна, мають в собі здорову душу, мають працюючі функції ідеалізації. Ці працюючі функції ідеалізації продукуютьнормальні поняття добра і зла, належного і неналежного, достойного та недостойного. Відповідно, протестна енергія таких особистостей чиста та послідовна, вона керується раціональними розрахунками. На жаль, частка таких здорових, чистих особистостей серед нашого населення сягає не більше пари процентів, тому вагомо впливати на поведінку більшості вони можуть лише при певних умовах. В чому різниця між «мертвими» та «живими» протестами? -«мертві» протести більш пасивні по формі та змісту, вони схильні до руйнації ненависних їм речей та повторення моделей поведінки своїх ворогів. «Мертві» протести характерні для поведінки непокірних, збунованих рабів, яким притаманна поведінка по моделі подвійної піралі «раб-рабовласник». Навіть після часткового задоволення вимог таких протестувальників їх поведінка різко змінюється; -у живих протестувальників вимоги до своїх противників комплексні, дрібні подачки їх не цікавлять. Поведінка цих протестувальників цілеспрямована і послідовна. При перших же успіхах в боротьбі з противником, в стані протестувальників виникають чвари та непорозуміння, так як «живі» протестувальники закликають усіх іти далі вперед до докорінної зміни стану в системі, а «мертві» протестувальники поспішають утилізувати одержані успіхи, задовільнити свої гострі потреби, після чого їх протестний запал різко знижується і вони стають ліниво-байдужими до протестної діяльності.
Згадайте, як після Майдану помаранчева еліта різко стала самозадоволеною та конформістською до всіх вад кучмівської системи. Вся помаранчева тусовка виявилася «мертвою» за своєю протестною сутністю. Всі подальші кроки у відповідності до намальованої мною схеми вона себе і вела: досить було кому з них «зламати» собі якусь кінцівку на шляху до влади-корита – і вони різко ставали «переконаними демократами», непримиренними та радикальними борцями. Але достатньо було рильцю пробитись до корита – і весь радикалізм щезав, «як роса на сонці», перевтілюючись в лоялізм та конформізм до існуючої системи. Кількість таких переходів від примиренного стану до непримиренного і назад – необмежена, це така філософія їх життя, філософія недолугих рабів. Резюме. Наша подальша суспільна перспектива залежить лише від одного чинника: чи зможуть об’єднати свої зусилля наші “живі» особистості, чи вони, як завжди, спіткнуться на своїх ідеологічних примхах? Все інше - це накатана колія, по якій суне до прірви сліпий натовп. http://hvylya.org/analytics/politics/12695-znajomtes-banda-pjatoh.html |
Це аксіома: якщо влада припиняє виконувати, покладені на неї суспільством функції, то рано чи пізно суспільство ті функції почне виконувати самотужки.
В ідеалі День Незалежності для молодої держави повинен стати чимось на зразок періоду Олімпійських Ігор в античному світі, коли війни і конфлікти затихали. Але вітчизняна політична еліта не збирається повторювати пройдене багато століть назад, вважаючи за краще розкручувати маховик протистояння. 
Але цими знаннями в повному обсязі озброєні силовики, які не дозволили представникам опозиції провести народний марш вулицями столиці в день Незалежності. Київська влада «потурбувалася» про спокій учасників народних гулянь на Хрещатику, добившись судової заборони на демонстрації. У парку Шевченка при цьому зібралося не так мало людей, як показують офіційні ЗМІ, але і не настільки багато, щоб перетворити
24 серпня в день початку всеукраїнської революції. Відозва Юлії
Тимошенко, передана з Лук`янівського СІЗО, не змогла стати планом дій для супротивників Віктора Януковича. Юлія Володимирівна переживає кризу жанру і дефіцит конструктивних ідей. Консолідувати опозиціонерів змогла, мабуть, лише Ганна Герман. Президентський радник не тільки прозоро натякнула, що лідери опозиційних партій регулярно проводять неформальні консультації на Банковій, але і проігнорувала вимоги навести докази цих неромантичних рандеву. 
Неприємний подарунок до свята підніс офіційному Києву Міжнародний 
Білоруський шлях для України неможливий апріорі. В Україні й у Білорусі – різні
типи капіталізму. Білорусь пішла шляхом державного капіталізму, де фактично головним власником є держава і всім цим керує одна людина – президент. Цей бізнес опинився в складній ситуації внаслідок тієї політики, яку проводив Лукашенко. І на відміну від Європи, яка вимагала демократизації і була готова давати підтримку на цих умовах, Росія
таких вимог не виставляла. Тому Лукашенку було значно легше піти шляхом здачі ГТС Росії – це зберігало його владу… У демократичній системі він би поступався всією владою, а це його абсолютно не влаштовувало.
В України інша ситуація. Ми маємо олігархічну систему, де бал править великий капітал. І його інтереси в іншій площині, ніж інтереси Росії. Це не просто конкуренція на тих чи інших ринках – вони не хочуть залежати від когось, не хочуть мати старшого брата. Для них вступ у той самий Митний союз просто неможливий, тому що інтереси українського капіталу – в абсолютній більшості за межами Росії. Вступити в Митний союз, повністю не розірвавши зв’язків із СОТ, неможливо. Виходити з СОТ заради Митного союзу бізнес не готовий. Втрати від цього будуть значно більші, ніж дивіденди. Усі чудово розуміють, що інвестиції, що потрібні українській економіці, знаходяться не в Росії і не в Митному союзі. Навіть якщо теоретично якісь гроші Росія могла б
дати Україні, технологій вона точно не дасть – усі вони перебувають у розвинених країнах. Заява Медведєва – це демонстрація публічної зневаги до Януковича і образи на нього, який не діє так, як хочеться Медведєву. Росія не звикла чути відмови. І сприймає це як оголошення війни, тим більше – від якогось там Януковича. Україна не “зацікавлюватиме” Медведєва тим, у чому він зацікавлений. Медвєдєв хоче ГТС, хоче під контроль ядерну галузь, хоче цілий ряд підприємств.
Найкращим варіантом було б зараз порушити кримінальну справи щодо шахрайства з газом «РосУкрЕнерго». Це означало б, що Україна робить дуже жорсткий крок, бо йдеться про злочин, скоєний високопосадовцями
Газпрому і Нафтогазу. Причому за участю Тимошенко і Путіна. Оце вже була б війна – або-або: або ми йдемо до кінця, і тоді Газпром матиме блідний вигляд в Європі, або ми знаходимо компроміс – і газ буде
дешевий.
Символічно прозвучала така заява на тлі переговорів Росії з Північною Кореєю. Білоруський шлях – не наш, він нам не підходить. Я це сприймаю як погрозу державі.
Думаю, Янукович уже чинить опір. Він зрозумів після Харківських угод,
що жодних поступок російській стороні робити не можна, і дружба шляхом
поступок себе абсолютно не виправдала.Росія залякує. Але вона не досягне бажаного їй ефекту. У нас у народі є консенсус щодо європейських стандартів, і нам ніяк не по дорозі ні з Білоруссю, ані з Кореєю.
Росіяни можуть собі говорити все, що хочуть. Влада в Україні не ризикне
йти їм назустріч. Урешті-решт владі хочеться самій керувати, а не бути
маріонетками. Треба бути пильними, але особливих страхів бути не повинно. Сьогодні гра зосереджена навколо ГТС. Оскільки Росія йде обхідними маршрутами, думаю, не буде великої біди, якщо Україна колись перестане бути газотранзитною державою. Хай Європа думає: чи їм вигідніші
абсолютно не оправдані економічно Північний і Південний потоки, чи – транспортування газу через Україну. Якщо Україна займе таку позицію: ні – то ні, так – то так, тоді ми виграємо. Якщо будемо далі випрошувати –
нічого з того не буде.
У Росії зараз президентська кампанія. Й апетити в них непомірні. Після
Харківських угод вони очікують від України чогось не менш значимого. Україну підштовхують до білоруського шляху. Білоруси завжди пливли в фарватері Росії. Медведєв розуміє: якщо влада в Україні не хоче європейського шляху (як німці і французи в судах доводити Росії, що вона не має рації з такою високою ціною), а хоче домогтися дешевшого газу ціною незалежності, – то можна їй такі сигнали подавати. Тож нічого такого надзвичайного в цинічній заяві Медведєва ми не побачили.Білоруський шлях для Януковича і його команди є не такий легкий, як для Лукашенка. Бо на відміну від Лукашенка, який є диктатором, Янукович тільки хоче ним
бути. Там у парламенті не було перешкод. А нам треба змінювати закон про трубопровідний транспорт. А в умовах прийняття чи неприйняття пенсійного закону такий біль на голову – це не просто. Ми сьогодні ще становимо для Європи якийсь інтерес своїм геополітичним положенням. І для неї важлива наша ГТС. Якби раптом сталося, що Янукович разом зі своїм підконтрольним парламентом віддав половину ГТС Росії, ми б у питаннях енергетичної безпеки і для Росії, і для Європи перестали б бути зовсім цікавими, ми були б абсолютним нулем і з нами б узагалі ніхто не рахувався.
Керівники України в один голос заявили, що білоруський сценарій для України є неприпустимий. Зрозуміло, що під білоруським сценарієм російські керівники мають на увазі не тільки інтеграцію в Митний союз і передачу ГТС під контроль Росії, а й здачу принципових економічних і політичних позицій фактично під протекторат Москви. Чим міг би «зацікавити» український президент і його команда російських партнерів? Винесенням на переговори питань, які є «особливими» для російської сторони. Наприклад, щодо базування ЧФ РФ. Крім рамочної угоди, ще необхідно вирішувати питання технічні. Думаю, Україна може суттєво переглянути обсяг тієї
інфраструктури, яка може бути передана у розпорядження ЧФ…
