Политическому ландшафту страны грозят тектонические сдвиги. Внезапное изменение правил игры – отказ от смешанной избирательной системы в пользу чистой пропорционалки - чреват непредсказуемыми последствиями. Которые для нынешней власти станут, скорее всего, фатальными.

Еще год тому политикум пребывал в плену стереотипа: «мажоритарка» – неоспоримый козырь авторитарной власти и админресурса.

Использование которого позволяет провести в парламент кого угодно – что было вполне успешно доказано осенью 2010-го. На местных выборах кандидаты от власти лидировали в округах и тех регионов, где ПР традиционно недолюбливают.

Впрочем, даже попадание в Раду некоторого количества «независимых» (не получивших благословения Банковой) особых проблем не создает: методы «приручения» слишком самостоятельных и строптивых не изменились со времен Виктора Медведчука. Как и арсенал подручных средств – ГПУ, налоговая, СБУ...

Добавьте к согнанным в провластную коалицию «мажоритарщикам» 150-200 «правильных» списочников из ПР, примкнувших к ним «тушек» из БЮТ и «Фронта Змін» и получите абсолютно ручную Раду в целом и конституционное большинство в частности. Что гарантирует Януковичу политическую стабильность и отсутствие осложнений при реализации масштабных бизнес-проектов, в частности – проведения земельной реформы и приватизации недоприватизированного.

В действительности, мажоритарные округа – шанс для многих бизнесменов, решивших не связывать свою судьбу с ПР или БЮТ, для которых мандат – защита, единственное средство спасения от силовиков, рейдеров и т. д. Также – для региональных «элит», лидеров мнений, просто активных граждан, несогласных с установившимися порядками. За полтора года правления Януковича система власти сформировалась так, что иного способа выжить многие попросту лишены.

Да, «альтернативному» кандидату победить на округе сложно. Но возможно. Опыт всех парламентских кампаний, по «мажоритарной» и «смешанной» системам – убедительное тому подтверждение. Эксперты Института Горшенина – единственные, кто напомнил об этом, едва президент Янукович анонсировал намерение вновь внедрить смешанную.

Которая, на самом деле, дает отличные возможности для возобновления политической конкуренции, уничтожение монополии вертикалей и ресурсов одной политгруппой. Немало потенциальных кандидатов это поняли и вовсю развернули «боевые действия» на избранной территории. Частенько, на одном и том же округе (границы их, кстати, до сих пор четко не определены и определять их ЦИК начнет не скоро) уже тренируется по три-четыре претендента якобы от власти (каждый бравирует наличием мифического «высшего разрешения») и столько же – «вольных стрелков».

***

Но не факт, что всем им предстоит сойтись в решающей схватке. По состоянию на конец августа, Банковая крепко призадумалась относительно целесообразности введения смешанной системы.

Фото: Макс Левин

Причины:

– «тренировки» «вольных стрелков» выявили слишком уж много активных, небедных граждан, готовых потягаться за депутатскую корочку. Все они – потенциальные конкуренты кандидатов от власти (которых и так набирается слишком много);

– приблизительно столько же активных граждан выявили выступления оппозиции, обусловленные уголовным прессингом ее лидеров;

– да, в 2002-м самостоятельные мажоритарщики охотно присоединились к провластному большинству. Но, чем ближе к 2004-му, тем чаще они демонстрировали принципиальность, твердости и независимости. От создания маленьких «групп по интересам» до провала политреформы (апрель 2004-го). Виктору Федоровичу подобные сюрпризы в 2015-м не нужны;

Фото: Макс Левин

– неизменность избирательного законодательства можно выгодно презентовать Европе как последовательность и системность лидеров Украины в деле построения цивилизованного политического пространства.

Впрочем, нет, кое-какие изменения в действующие правила внести все же необходимо. Поднять проходной барьер, например. Если не с 3% до 7%, то до 5% – точно.

Тогда в Раду зайдут:

– надежные «регионалы»;

– «проверенные» регионалами формальные члены «Батькивщины». Первая десятка – старые закаленные (но покорившиеся бело-голубым обстоятельствам) бойцы (без Тимошенко, разумеется), остальные – «тушки» (надо ж их куда-то девать!) и те, кто не поместился в ПР;

– условно оппозиционный «Фронт перемен», лидеру которого сейчас близки Мартыненко и Фирташ. Приблизительно в равной степени. Кто из них получит приоритет при формировании списка, пока неясно. Но ясно то, что посланцам от власти здесь места тоже найдутся;

– возможно «Свобода» (для присутствия в Раде радикалов-националистов, которых власть станет регулярно героически побеждать).

Кроме того, по мнению Банковой чистая «пропорционалка» позволит власти получить желаемое даже в условиях катастрофического падения рейтингов ПР. Рейтингов – что важно – не только самой политичсилы, ее лидеров – президента, премьера, многочисленных министров, но и тех, кого она – под своими знаменами – делегирует на округа. Подобные замеры (с пометкой «для внутреннего пользования») на Липской недавно проводили – мониторили популярность «своих» кандидатов на разных территориях. Результаты получились неутешительные – обнародованию не подлежат.

Хотя, с другой стороны, не понятно, как при таком катастрофическом падении рейтинга ПР и ее Лидера добиться победы партии на выборах. Одним парадом присоединений, а, фактически, поглощением сателитов тенденцию не переломить.

В любом случае, времени на размышления – возвращать «смешанную систему», модернизировать «пропорционалку» или оставлять ее в нынешнем виде – у Банковой крайне мало. Избирательное законодательство, как известно, запрещено корректировать менее, чем за 12 месяцев до кампании, состояться которая должна следующей осенью (дату ВР еще не назначила). То есть, на подготовку, обсуждение, принятие всех документов – максимум четыре пленарные недели. Значит, политическое решение откладывать нельзя.

Какой будет его окончательная версия, станет понятно в ближайшее время. Это, собственно, определит вектор развития Украины, всей нашей общественно-политической системы на годы вперед.

Фото: Макс Левин

Либо – застой, консервация и «пропорционалка» (А ведь помните – ее-то вводили как более прогрессивную систему, стимулирующую развитие и структурирование партий).

Либо – конкуренция, развитие и «смешанная система».

Последняя выгодна крупному бизнесу, бизнесменам-политикам в среде ПР (как и их пока еще многочисленным конкурентам из других лагерей). Первая – кадровым чиновникам, чей бизнес – торговля доступом к власти. И те, и другие занимают, в окружении президента, довольно серьезные позиции. «Бизнесмены» контролируют Кабмин, «чиновники» – АП.

Чью сторону, в итоге, примет гарант? Покамест аргументы АП перевешивают.

Если перевесят окончательно, это породит, кроме прочего, системную проблему. Именно – куда, в какое русло направят потенциал, куда приложат свои усилия те, для кого мажоритарка была последней надеждой? Какие способы спасения изобретут? За жизнь выживание всегда борются до конца. Даже если это потребует стереть противника с лица земли.

Соня Кошкина

http://lb.ua/news/2011/08/26/111982_BOLVANKA_DLYA_SONI.html

Оскільки «недоторканних», за словами гаранта, в нашій країні більше немає, хотілося б нагадати Віктору Федоровичу, а заодно й правоохоронним органам про деякі аспекти діяльності українського уряду в газовій сфері зразка 2004 року під керівництвом самого В.Януковича, які цілком можуть позмагатися за сумою завданого збитку з «газовою справою» Ю.Тимошенко.

Йтиметься про реалізовану у квітні-серпні 2004 року чиновниками уряду та керівництвом НАК «Нафтогаз України» схему погашення заборгованості перед РАТ «Газпром» за використаний українськими споживачами та не оплачений Україною в 1997—2000 роках природний газ.

Короткий екскурс в історію врегулювання газових боргів

У жовтні 2000 року президенти України та Російської Федерації досягли домовленості щодо врегулювання заборгованості за використаний у 1997—2001 роках природний газ, а 7 грудня 2000 року та 20 серпня 2001 року глави урядів двох країн підписали відповідні меморандуми, які передбачають оформлення української заборгованості в облігації НАК «Нафтогаз України», гарантовані державою Україна.

Майже рік знадобився для реалізації домовленостей двох президентів. Лише в жовтні 2001 року між КМ України та урядом РФ було підписано Міжурядову угоду про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу територією України, яка визначила остаточний механізм погашення заборгованості НАК «Нафтогаз України» перед РАТ «Газпром» шляхом випуску стандартних корпоративних єврооблігацій зі строком погашення з 2004 по 2013 рік.

15 листопада 2001 року Верховна Рада зазначену угоду ратифікувала (Закон України №2797-III «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та урядом Російської Федерації про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу територією України») і відповідно до статті 9 Конституції України, вона стала частиною національного законодавства.

Зрозуміло, що для України така схема погашення газових боргів була надзвичайно вигідна і дозволяла поступово, не погіршуючи фінансового стану «Нафтогазу України», погасити всі борги до 2013 року. Однак, як показали подальші події, за рішенням кількох українських чиновників у реалізацію цього проекту з порушенням закону було внесено корективи, які спричинили не те що збиток, а, як тепер прийнято казати, «надмірні витрати».

Звідки взялися астрономічні суми боргів за газ?

Міжурядова угода визначила первинну основну суму заборгованості — майже 1,4 млрд. дол. США. Відразу зазначу: предметом цієї статті не є дослідження того, як виникла така колосальна сума боргу. Можу лише вказати — абсолютно очевидно, що «Газпром» ураховував борги української сторони практично за «подвійним» тарифом. Вина за це повністю лежить саме на представниках «Нафто­газу», які проявляли дивну здатність вчасно не активувати й не враховувати обсягів спожитого російського газу, а можливо, й свідомо йшли на такі дії. До того ж не слід забувати, що газові лічильники знаходяться на російській території і контролюються «Газпромом».

На відміну від української сторони, РАТ «Газпром» до моменту підписання Міжурядової угоди для захисту своїх господарських інтересів подало низку позовних заяв до Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) у Москві. Представники української сторони практично всі суди, як повелося, програли. Російська ж сторона отримала рішення, на підставі яких визначено основну заборгованість за всіма контрактами — 1,26 млрд. дол. США, а з урахуванням пені, штрафів та інших виплат сума боргу становила 1,62 млрд. дол. США.

Хто придумав замінити єврооблігації «живими» грошима?

Комплект документів стандартних корпоративних єврооблігацій на відповідні суми боргу в терміни, визначені міжурядовою угодою, був переданий НАК «Нафтогаз України» через визначеного Мінфіном юридичного консультанта — компанію White&Case у Банк Нью-Йорка (The Bank of New York (London) на зберігання для наступної передачі їх РАТ «Газпром».

Однак попри неодноразові звернення НАК «Нафтогаз України» до «Газпрому», рішення щодо прийняття облігацій у рахунок погашення заборгованості у визначений Угодою термін «Газпром» так і не ухвалив.

Для обґрунтування відмови «Газпром» висунув низку зауважень щодо якості українських цінних паперів і надання підтвердження гарантій уряду України з погашення облігацій. Крім того, російська сторона заявила, що при одержанні облігацій в «Газпрому» виникають значні суми зобов’язань з виплат у бюджет Російської Федерації (близько 570 млн. дол. США).

27 лютого 2002 року в меморандумі для НАК юридичний консультант — компанія White&Case зазначає, що «Газпром» у своєму листі від 21.02.2002 року запропонував альтернативну структуру операції шляхом переуступки боргу української сторони «Внешэкономбанку» (РФ). При цьому White&Case чітко визначили, що запропонована російською стороною структура погашення боргу не є для НАК «Нафтогаз України» оптимальною і несе в собі певні ризики.

Практично в ті самі терміни Мінфін направив керівництву НАК документ, де зазначив, що нова структура погашення боргу, запропонована «Газпромом», виходить за межі угоди між КМ України та урядом РФ і вимагатиме внесення відповідних змін і доповнень в угоду. Крім того, Мінфін вказав на можливе збільшення податкових зобов’язань НАК «Нафтогаз України».

«Бойкие ручки»

Відправною точкою перегляду схеми погашення газових боргів, а відтак перехід з єврооблігацій на розрахунки грошима, стало залучення «Внешэконмбанка» (РФ) як єдиного фінансового консультанта. При цьому відповідно до протоколу зустрічі першого віце-прем’єр-міністра України О.Дубини та заступника глави уряду РФ В.Христенка від 1 липня 2002 року передбачалося визначити лише єдиного юридичного консультанта угоди.

А от уже до протоколу переговорів від 6 серпня 2002 року між «Газпромом» і «Нафтогазом України» за підписами голови правління НАК Ю.Бойка та заступника голови правління РАТ «Газпром» О.Рязанова, з посиланням на згаданий вище міжурядовий протокол, вноситься фраза прозалучення «Внешэкономбанка» (РФ) як єдиного фінансового консультанта та компанії White&Case як юридичного консультанта.

Закріплення цього положення фактично дало можливість «Газпрому» розпочати стимулювання перегляду досягнутих раніше домовленостей щодо погашення боргу НАК «Нафтогаз України» шляхом передачі РАТ «Газпром» єврооблігацій.

Внесення пропозиції з залучення зацікавленої в перегляді раніше досягнутих домовленостей сторони — «Внешэкономбанка» (РФ) як фінансового консультанта стало початком реалізації задуму про зміну схеми погашення боргу.

Практично всі подальші переговори між «Газпромом» і «Нафтогазом України» з участю в ролі фінансового консультанта «Внешэкономбанка» (РФ) зводилися до обговорення нового механізму погашення заборгованості — шляхом уступки права вимоги наявних зобов’язань на користь «Внешэкономбанка» з подальшим їх викупом НАК.

Для «легалізації» нової схеми погашення боргу на ім’я віце-прем’єр-міністра України А.Клюєва за підписом голови правління НАК Ю.Бойка надсилається лист №324-35-36 від 19.01.2004 року про передачу стандартних корпоративних єврооблігацій НАК «Нафтогаз України» в рахунок погашення заборгованості за раніше отриманий російський газ. У додатках до листа вказується, що НАК «Нафтогаз України» і РАТ «Газпром» попередньо погодили «схему взаємодії щодо дострокового викупу єврооблігацій компанії».

Наступного дня за підсумками наради в КМУ виходить доручення КМ України за підписом віце-прем’єр-міністра А.Клюєва, яке вимагає від Мінфіну та ДПА розглянути зовсім іншу схему передачі єврооблігацій і надати до 21 січня 2004 року НАК «Нафтогаз України» відповідні висновки та пропозиції для забезпечення захисту інтересів України та компанії.

Міністерство фінансів у листі №31-05000-14-10/915 від 23.01.2004 року повідомило, що Угодою між Кабінетом міністрів України та урядом Російської Федерації про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу територією України від 4 жовтня 2001 року врегульовано питання погашення заборгованості за раніше поставлений, але не оплачений російський природний газ станом на 1 червня 2000 року шляхом випуску облігацій зовнішньої облігаційної позики НАК «Нафтогаз України» (стандартні корпоративні євро­облігації) з терміном погашення з 2004-го по 2013 рік та передачею їх РАТ «Газпром».

Крім того, Мінфін України попереджає НАК «Нафтогаз України», що міжурядова угода ратифікована Верховною Радою (Закон України від 15.11.01 року №2797-111) і набула чинності 20 грудня 2001 року. Однак Ю.Бойко і А.Клюєв проігнорували заперечення Міністерства фінансів і продовжили реалізацію плану зі зміни законодавчо закріпленої схеми погашення боргу.

До речі, Мінфін вказав і на те, що отриманий НАК «Нафтогаз України» дохід (аванс оплати за транзит російського газу територією України) підлягає оподаткуванню відповідно до чинного законодавства, а фінансовий результат від здійснення запропонованої операції (викуп цінних паперів з дисконтом та погашення) призведе до збільшення податкових зобов’язань НАК «Нафтогаз України» на суму близько 850 млн. грн.

Попри заперечення Мінфіну, в лютому 2004 року за підписом в.о. голови правління НАК «Нафтогаз України» В.Шелудченка, до КМ України надіслано листа за №24-99-104 щодо виконання доручень КМУ №2646/1 від 26.01.04 року та №165/3 від 10.02.04 року з проектом постанови, яка передбачаєдострокове врегулювання заборгованості. В обґрунтуванні до проекту постанови вказується необхідність проведення авансового платежу в рахунок погашення боргу. Водночас у пояснювальних записках повністю відсутні економічні розрахунки щодо переваг реалізації подібної схеми. Крім того, навмисно виходить у світ положення про те, що раніше узгоджена схема погашення боргових зобов’язань шляхом випуску єврооблігацій є законодавчо закріпленою, і зміна цього механізму є порушенням законодавства України та міжурядової угоди.

Мінфін у своєму листі №31-05100-103-10/2296 від 16.02.04 року зазначає, що проект постанови потребує доопрацювання.

ДПА України акцентує увагу на порушеннях у проекті постанови чинного законодавства України у сфері оподаткування (№1327/6/15-1116 від 21.02.04 року).

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України (листи №39-42/141 від 27.02.04 року й №39-42/176 від 16.03.04 року) повідомляє НАК «Нафтогаз України», що проект постанови суперечить низці законів України, і висловлює застереження щодо необхідності внесення змін до чинного законодавства України в разі реалізації запропонованої НАК «Нафтогаз України» схеми погашення боргу шляхом дострокового викупу єврооблігацій НАК «Нафтогаз України» РАТ «Газпром».

Аналогічні зауваження до проекту постанови в листі №20-9-1578 від 22.03.04 року висловило Міністерство юстиції України.

Попри заперечення зацікавлених міністерств і відомств, до Російської Федерації 26—27 квітня та 29—30 квітня 2004 року було направлено групу співробітників компанії на чолі із заступником голови правління НАК І.Вороніним для врегулювання питання заборгованості.

Усі наступні дії керівників НАК «Нафтогаз України» були спрямовані на легалізацію розробленого разом з РАТ «Газпром» і «Внешэкономбанком» (РФ) механізму погашення заборгованості всупереч розробленій раніше схемі щодо випуску цінних паперів.

Для реалізації задуму за згаданою вище схемою рада директорів РАТ «Газпром» ухвалила відповідне рішення і стосовно можливості переуступки всієї наявної заборгованості НАК (основ­ної суми боргу, пені, штрафів та суми арбітражного збору) «Внешэкономбанку».

Правління НАК «Нафтогаз України» погодилося з пропозицією «Газпрому» щодо врегулювання заборгованості шляхом переуступки права вимоги російському «Внешэкономбанку».

Завершило цю схему ухвалення відповідної постанови КМ України.

Чи порушує закон прем’єр-міністр, підписуючи незаконну постанову?

Отже, Кабінет міністрів України ухвалив постанову від 06.08.04 №1002 «Про врегулювання заборгованості НАК „Нафтогаз України“ за отриманий у 1997—2000 роках і неоплачений російський природний газ».

Відповідно до цієї постанови РАТ «Газпром» надав НАК «Нафтогаз України» аванс у сумі 1 250 млн. дол. США в рахунок часткової оплати за надані послуги з транзиту російського природного газу територією України в період 2005—2009 років. Насправді ж це виглядало так, що з газового балансу України впродовж п’яти років щорічно вилучалося по 5 млрд. кубометрів газу, який нам зараховується в погашення боргу по 50 дол. США за тисячу кубометрів. Разом, ураховуючи зростання ціни на газ з 2006-го по 2009 рік з 90 до 450 дол. США за тисячу кубометрів, можемо порахувати, в яку «копієчку» для України вилилися «бойкие ручки», що провернули описану вище операцію. Додавши податки «Нафтогазу України» — шалені гроші виходять.

Тож «директиви Тимошенко» — дитяче белькотіння порівняно з «постановою Януковича»…

Дмитро Менделєєв

http://dt.ua/articles/86780

«Хочу бачити свідком Володимира Путіна…»

Поведінкою і ставленням до того, що відбувається у «газовій справі», свідок Віктор Ющенко, третій президент України і, як з’ясувалося, ситуативний політсоратник Юлії Тимошенко, який відкликав 31 грудня 2008 року тодішнього голову «Нафтогазу України» Олега Дубину буквально із заключного раундупереговорів з «Газпромом» про поставки і транзит російського газу з 2009 року, демонстрував небажання свідчити. І голову НАКу, казав Ющенко, він не відкликав. Хоча голова «Газпрому» цей факт підтвердив ще в січні 2009 року.

Голову «Нафтогазу» терміново відкликали після того, як «РосУкрЕнерго» напередодні зробило досить щедру пропозицію «Газпрому»: викупити весь експортний (призначений для України) обсяг газу по 285 дол. за 1000 кубометрів. Натомість «Нафтогаз» був готовий підписати договір з ціною 232 дол. за 1000 кубометрів.

Після фактичного зриву переговорів з «Газпромом» росіяни буквально почали диктувати свої умови. Результат: базова ціна російського газу для України у формулі — 450 дол. за 1000 кубометрів. Контракт укладено до 2019 року. Переглянути його умови можна тільки двічі за весь десятирічний період дії документа. Тож не варто дивуватися тому, що «Газпром» усе влаштовує. Тим більше що задовго до підписання газових контрактів 2009 року і порушення «газової справи» проти Ю.Тимошенко незаплановані витрати «Нафтогазу України» було запрограмовано. Коли з чиєїсь «легкої руки» було «поховано» угоду між Кабміном України та урядом Російської Федерації «Про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу територією України від 4 жовтня 2001 року» і підписані тоді ж контракти між «Нафтогазом» і «Газпромом», які і відповідають духу цієї угоди. Далі сторони домовлялися по-іншому та на інших умовах. Напевне, ринковий дух привніс би поправки в ці документи, як і в українсько-російські відносини. Однак це було б логічно.

Умови ж міжурядової угоди від 2001 року та газових контрактів передбачали поставку в Україну газу за ціною 50 дол. за 1000 кубометрів у період з 2002-гопо 2011 рік і гарантували обсяг транзиту російського газу в Європу на рівні 116 млрд. кубометрів на рік. Транзитні послуги росіяни зобов’язувалися оплачувати газом з розрахунку ставки транзиту в 1,09375 дол. за 1000 кубометрів на 100 км відстані. Така сама ставка була обумовлена і для транзиту газу в Україну через Росію з Туркменистану, Узбекистану і Казахстану — щороку не менш як 39 млрд. кубометрів. За транзит «Газпром» зобов’язувався платити газом — не менш як 39 млрд. кубометрів на рік. Щорічно умови планували фіксувати в міжурядових протоколах і відповідних контрактах.

Якщо підрахувати, у скільки обійшовся б «Нафтогазу України» імпортований за десять років (у період з 2002-го по 2011 рік включно) обсяг газу по 50 дол. за 1000 кубометрів, то одержимо такі цифри.

За 2002—2004 роки в Україну було поставлено 182,4 млрд. кубометрів газу загальною вартістю, якщо рахувати по 50 дол., 9,12 млрд. дол.

З 1 січня 2005 року по 1 січня 2011-го (шість років) «Нафтогаз України» імпортував 293,7 млрд. кубометрів газу (див. табл.). При ціні 50 дол. за 1000 кубометрів коштував би він «Нафтогазу» загальну суму 14,685 млрд. дол. Плюс вартість газу за 2011 рік (38,4 млрд. кубометрів) становила б 1,92 млрд.дол. Разом за десять років дії контрактів від 2001 року «Нафтогаз» заплатив би «Газпрому» всього (9,12+14,685+1,92) = 25,725 млрд. дол.

Якби В.Ющенко не дав добро на присутність «РосУкрЕнерго» як посередника, а потім і монопольного постачальника газу в Україну, поховавши цим надію на поставки середньоазіатського газу без посередників і в результаті залишивши країну без альтернативи російському газу…

Проте В.Ющенко з якихось причин погодився на «РосУкрЕнерго». Хоча, даючи свідчення в «газовій справі» 17 серпня 2011 року, він заперечував і факт відкликання екс-голови «Нафтогазу» Олега Дубини, і «газоціновий торг». Як свідка цього третій президент хотів би бачити Володимира Путіна. Мовляв, саме він у курсі. Але держобвинувачення не готове викликати до суду нинішнього прем’єр-міністра Російської Федерації. І чого б це?

Обійшлася «Нафтогазу» турбота РУЕ у величезні «непередбачувані додаткові витрати». Щоб підрахувати, у скільки, знову звернімося до таблиці.

«Газовим» гурманам-2

Отже, імпорт газу за 2002—2011 роки (з урахуванням прогнозних 38,4 млрд. кубометрів за 2011-й), як ми вже підрахували, становитиме 514,5 млрд. кубометрів. Тепер визначимося з цінами: 2006 рік — 57,0 млрд. кубометрів по 95 дол. за 1000 кубометрів, 2007-й — 58,8 млрд. за середньою ціною 143,3 дол., 2008-й — 52,9 млрд. по 179,5 дол., 2009-й — 26,8 млрд. по 232,98 дол., 2010-й — 36,5 млрд. кубометрів за середньою ціною 291,1425 дол. за 1000 кубометрів. Прогнозна вартість газу за 2011 рік наведена вище і може становити 11,9235 млрд. дол.

Шляхом нескладних арифметичних дій (множення й додавання) одержуємо загальний результат за десять років: 64,335 млрд. дол. порівняно з 25,725 млрд. при ціні газу 50 дол. за 1000 кубометрів. Різниця в ціні за десять років становить близько 38,61 млрд. дол. Вражає?

Зрозуміло, остання цифра не фігурує у звітах «Нафтогазу» за той самий період: методологія підрахунків у нас різна. Але порядок цифр у принципі той самий: ми враховуємо ті самі обсяги імпортованого газу. Хіба що в НАКу точніші дані про конкретні обсяги за точними поквартальними цінами, і це цілком зрозуміло — адже «Нафтогаз» платив «Газпрому» і «РосУкрЕэнерго» виходячи з конкретних умов договорів (ціна) і згідно з актами приймання-передачі газу (обсяг) на російсько-українському кордоні.

У «газовій справі» Юлії Тимошенко такі підрахунки навряд чи фігуруватимуть. Тому що тоді доведеться висувати проти когось обвинувачення у завданні «Нафтогазу» значно більших «додаткових витрат», ніж ставлять за провину екс-прем’єру Юлії Тимошенко. І кому виставити такий рахунок? Попередньому президенту України В.Ющенку? Тодішньому прем’єру і нинішньому президенту В.Януковичу чи екс-прем’єру Ю.Єханурову? Колишньому голові Мінпаливенерго І.Плачкову? Екс-голові НАКу та двічі міністру Ю.Бойку? Колишньому керівнику «Нафтогазу» О.Івченку чи колишньому й нинішньому — Є.Бакуліну? Чи вже відразу першоджерелу — ідеологам, співзасновникам і співучасникам «РосУкрЕнерго»? Багато хто з яких згадані вище. Окрім російського «Газпрому» і його патронів. І до, і після укладання газових контрактів від 19 січня 2009 року їх взагалі-то влаштовував такий стан справ. Влаштовує й зараз. Про що 5 серпня, у день арешту Ю.Тимошенко, повідомило російське МЗС. І про що, треба думати, президент РФ Д.Медведєв уже 11 серпня в Сочі популярно розповів президенту України
В.Януковичу.

РУЕ, «Газпром» і українська ГТС

А після сочинських переговорів глави Міненерго­вугільпрому Ю.Бойка з главою «Газпрому» О.Міллером останній дав чітку відповідь: «На думку „Газпрому“, розвиток співробітництва в газовій сфері міг би будуватися за тією самою моделлю, за якою ми працюємо з нашими білоруськими друзями». Це пролунало на тлі завершення переговорів Росії з Білоруссю про купівлю за 2,5 млрд. дол. решти 50% оператора газотранспортної системи Білорусі — ВАТ «Белтрансгаз». У період з 2007-го по 2010 рік «Газпром» уже викупив перші 50% акцій «Белтрансгазу» за 2,5 млрд. дол. Тепер «Газпром» бажає повністю володіти цим газотранспортним оператором.

За великим рахунком, уперше офіційна Росія чітко дала зрозуміти, що саме їй треба від України. Розпливчасті й неконкретні пропозиції про об’єднання «Нафтогазу України» і «Газпрому» (а по суті йдеться про ГТС), створення спільних підприємств для освоєння Чорноморського шельфу та видобутку шахтного газу — це вторинне. Бажання РФ — для початку отримати у власність хоча б 50% газотранспортної системи України, через кілька років — інші 50%...

Хай там як, а виходить, що, попри все, О.Міллер і Ю.Бойко посилено підштовхують Україну на шлях Білорусі. А Віктора Януковича спільними зусиллями газові соратники заганяють на шлях «бацьки» Олександра Лукашенка. У такому контексті, напевно, вже не така важлива кількість порушених «газових справ». Справа — за кубометрами доларів.

До слова, у час свого перебування прем’єром, а саме — 22 липня 2005 року Ю.Тимошенко після розборів ситуації із газозабезпеченням і розрахунками за імпортний газ дала окреме доручення тодішнім міністрам свого кабінету — Р.Зваричу, С.Терьохіну, І.Плачкову, Б.Тарасюку, А.Кінаху, а також тодішньому голові НАКу О.Івченку: «Прошу підготувати обгрунтування… і проект урядового рішення про визнання недійсним з моменту прийняття постанови Кабміну від 6 серпня 2004 року №1002». Саме тієї постанови, завдяки якій на український ринок газу вживлювалося «РосУкрЕнерго».

Крім того, тоді ж Ю.Тимошенко розпорядилася:

«— до 27.07.05 здійснити комплексну правову експертизу відповідності укладених НАК «Нафтогаз України» з ВАТ «Газпром» контрактів Угоді між Кабінетом міністрів України і урядом Російської Федерації про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу по території України від 4 жовтня 2001 року;

 — замовити проведення у найкоротші терміни аналогічної незалежної правової експертизи із залученням відомих юридичних фірм та Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України;

 — підготувати проекти позовів Кабінету міністрів в господарський суд до НАК «Нафтогаз України» щодо скасування контрактів, укладених компанією з порушенням умов Угоди між Кабінетом міністрів України і урядом Російської Федерації від 4 жовтня 2001 року;

 — провести переговори з відповідними юридичними фірмами щодо підготовки позовів української сторони з цих питань до міжнародних судів;

 — до 22.08.05 із залученням трьох незалежних аудиторських фірм надати обгрунтовані висновки з питань визначення розмірів:

 — втрат української сторони внаслідок порушення умов погашення заборгованості НАК «Нафтогаз України» перед ВАТ «Газпром» на умовах реструктуризації боргу та передачі ВАТ «Газпром» облігацій зовнішньої позики НАК «Нафтогаз України»;

 — втрат української сторони внаслідок укладення НАК «Нафтогаз України» контрактів з ВАТ «Газпром» всупереч умовам зазначеної Угоди;

 — заборгованості ВАТ «Газпром» перед НАК «Нафтогаз України» внаслідок виконання контрактів, укладених між ними всупереч умовам зазначеної Угоди;

 — втрат української сторони внаслідок залучення компанії «РосУкрЕнерго» до транспортування туркменського газу в Україну;

 — у тижневий строк визначити обсяги природного газу, які НАК «Нафтогаз України» не одержала від ВАТ «Газпром» внаслідок порушення умов Угоди між Кабінетом міністрів і урядом Російської Федерації від 4 жовтня 2001 року».

Однак хід цій справі В.Ющенко, мабуть, не дав. І «РосУкрЕнерго» залишалося на ринку аж до початку 2009 року і тепер відроджується через «УкрГаз-Енерго». А далі ви вже все знаєте. І самі можете здогадатися й визначити для себе, чи мають стосунок до «газової справи» проти Тимошенко компанія «РосУкрЕнерго», її співвласник Д.Фірташ, міністр Ю.Бойко, екс-президент В.Ющенко, нинішні прем’єр М.Азаров і президент В.Янукович.

Юлії Тимошенко виставили рахунок в 1,5 млрд. грн. А кому виставити рахунок в 38,6 млрд. дол. — як результат розривання угоди між Україною та Росією і тих газових контрактів, укладених, а потім розірваних між господарюючими суб’єктами двох країн — «Нафтогазом» і «Газпромом»? Ви можете використовувати іншу методологію підрахунків. Але хто може гарантувати, що бухоблік, наприклад, «Нафтогазу» чіткіше ілюструє тенденції в російсько-українських газових відносинах і визначає порядок цифр? Хто 2004-го, 2005-го, 2006-го, 2008 року перевищив повноваження й реально посприяв завданню збитків «Нафтогазу України» і вітчизняним покупцям газу?

Алла Єрьоменко

http://dt.ua/articles/86394

Ви бачите один падаючий листок і думаєте, що знаєте, звідки дме вітер...

З фільму «Золотий вік»

Генеральна прокуратура виставила екс-прем’єру Юлії Тимошенко «газовий» рахунок на 179 млн. дол. Рахунок за десятки мільярдів доларів газових збитків, завданих Україні в результаті політичних і бізнес-ігрищ решти вождів, сьогодні пред’являє DT.UA.

Генеральна прокуратура України з 13 квітня 2011 року обвинувачує екс-прем’єр-міністра України Юлію Тимошенко у перевищенні службових повноважень, зловживанні службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки та порушення бюджетного законодавства (ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 210 КК України). Так формально «упаковано» суть «газової справи», порушеної проти Ю.Тимошенко. Всі 80 томів із хвостиком, які, за словами обвинувачуваної, у квітні починалися із двох з половиною сторінок тексту. Мовляв, у результаті укладених 19 січня 2009 року контрактів між ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України» остання понесла «надлишкові витрати» на 1,434 млрд. грн.(за курсом Національного банку України на 17 серпня 2011-го це становило близько 179,25 млн. дол.).

Озвучену в судовому засіданні суму «додаткових витрат», за версією ГПУ, «Нафтогаз» нібито поніс у 2009-му — у результаті закріплення формули ціни в конт­ракті на закупівлю російсь­кого газу в 2009—2019 роках. (За­уважимо, кажуть про ціну га­зу, але жодного слова про транзит і його вартість.) У контракті на пряму закупівлю російського газу — без посередника в особі Ros­UkrEnergo AG («РосУкрЕнер­го АГ», РУЕ). Такий висновок, мабуть, зробила спеціальна комісія, що перевіряла, як пролунало в суді, окремі (зауважте) питання фінансово-господарської діяльності «Нафтогазу України» у період з 1 січня 2008-го по 31 грудня 2010 року. І ці результати фігурують у матеріалах «газової справи» Ю.Тимошенко як аргументи держобвинувачення.

Дуже важливе уточнення: DT.UA у цьому випадку використовує публічну (тобто оприлюднену) інформацію. Але, як підтверджує судове слухання «газової справи» у Печерському суді, така інформація далеко не завжди є офіційною. Навіть якщо виходить з офіційних джерел, наприклад, Міненерговугільпрому чи «Нафтогазу України».

«Лето, осень, семь да восемь…»

Якось довелося почути, чому двічі по два — далеко не завжди чотири. Для когось це явно стало керівництвом до дії. Набагато пізніше прийшло розуміння терміна «методологія підрахунку», а потім і усвідомлення того, що кожен вважає по-своєму. У цьому можна легко переконатися.

У «газовій справі» Ю.Тимо­шенко свідки називають дуже різні цифри ціни імпортованого «Нафтогазом України» природного газу. Хоча в цьому випадку всі кажуть про російський, газпромівський: 228 дол. за 1000 кубометрів, 232, 250, 258, 360, 450 дол. Це тільки за 2009 рік. Усі ці цифри було озвучено в судовому засіданні з «газової справи».

Як обвинувачі порахували «збитки» НАК, що їх ставлять за провину Ю.Тимошенко, — окрема історія, яку, слід вважати, у судовому засіданні записує секретар Печерського райсуду в Києві. Та поки обвинувачі не довели «збитків» і суд їх не визнав, можна спробувати самим їх порахувати. І коли вже чиновники, які мають усі розрахунки та методики, у цій ситуації все-таки виносять результати своїх арифметичних вправ на суд публіки, а не тільки печерського судді Кірєєва, то й ми не покривимо душею, вдавшись до аналогічної спроби.

Скористаємося для розрахунків, як уже сказано, публічною інформацією та візьмемо ту ціну, яка фігурує в матеріалах «газової справи» (не даремно ж спеціальна комісія проводила ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності «Нафтогазу»). Обвинувачі Ю.Тимошенко назвали середню ціну імпортованого в 2009 році російського газу — 232,98 дол. за 1000 кубометрів. Ю.Тимо­шенко не далека від істини, коли каже, що ця ціна була набагато нижчою від тієї, що діяла на той час у Європі, — тоді газпромівські ціни в цьому регіоні зашкалювали за 450 дол. Помноживши середньорічну ціну на газ для України на річний обсяг імпорту (див. табл.), одержимо 6,244 млрд.дол. Хоча, звичайно, за посередництва «РосУкрЕнерго» загальна ціна імпортованого газу була б іншою. Але у скільки це обійшлося б «Нафтогазу» та громадянам України?

Набагато більш показовою є різниця в ціні імпортованого в Україну газу за більш тривалий період. Наприклад, з 2004—2005 років. Саме тоді як оператор спочатку газотранзиту середньоазіатського газу, а потім і його монопольний постачальник на віт­чизняному (і не тільки) ринку з’явилося «РосУкрЕнерго». Місяців за п’ять до цього, у 2004-му, було укладено контракт купівлі-продажу природного газу в 2005—2028 роках. З боку України його підписав нинішній голова Міненерговугільпрому Юрій Бойко, з боку РУЕ — В.Путчек як уповноважена особа РУЕ. У пакеті газових угод липня 2004-го (хоч як дивно,взагалі-то угод і надалі комерційних контрактів з «Нафтогазом України»), зрозуміло, був присутній і російський «Газпром». І не тільки як постачальник і транзитер середньо- і центральноазіатського газу для України. А і як співзасновник РУЕ. Щоправда, публічно про це стало відомо півтора-двароки по тому (див. «ДТ» №1 від 21 січня 2006 року;стаття Юлії Мостової « Про бутони, квіточки та ягідки»).

«Чому тоді інших керівників уряду не притягають до відповідальності?»

Таке запитання на одному з перших судових слухань поставила Ю.Тимошенко. Риторичне, судячи з усього, запитання. Адже якби влада захотіла відповісти на нього, то в такому разі довелося б перегорнути багатотомну підшивку постанов за підписами різних чиновників. Але хіба владу це цікавить?..

Суддя Печерського райсуду Родіон Кірєєв, головуючий у процесі за «газовою справою» Ю.Тимошенко, поки що відмовив у проханні (чи все-таки клопотанні?) долучити до матеріалів «газової справи» інформацію про засновників «РосУкрЕнерго» і українських чиновниках найвищого рангу, причетних до нього. Не кажучи вже про діяльність цього посередника на газовому просторі СНД і України зокрема. Не кажучи також про те, скільки РУЕ заробило на «Нафтогазі» та українцях. Мовляв, до справи це стосунку не має. Та й свідок Ю.Бойко днями казав про те саме.

Очевидно, у судді логіка якась особлива. Але говорити про газові справи в процесі про «газову справу» і робити вигляд, що «РосУкрЕнерго» ні до чого, те саме, що уподібнюватися страусу. Якщо непереконливе вище­сказане, пропоную розповідь.

Про «газових гурманів»

2010 рік. «Нафтогаз України» після приходу до влади В.Януковича з Кабміном Азарова та повернення в Мінпаливенерго Ю.Бойка, а його довіреного і давнього бізнес-партнера Є.Бакуліна — у голови правління «Нафтогазу» відверто програв позов (виглядало все це, як погано розіграний договірний матч) до «РосУкрЕнерго» і в Стокгольмському арбітражі, і у Верховному суді України. У результаті НАК повернула РУЕ 12,1 млрд. кубометрів (включаючи 1,1 млрд. кубометрів як штрафні санкції), уже точно зазнавши додаткових колосальних і, звичайно ж, непередбачених витрат. Адже в 2009 році 11,1 млрд. кубометрів газу, з вилученням яких у РУЕ на користь «Нафтогазу» російський «Газпром» фактично погодився, було оцінено в 1,6 млрд. дол. А повертати довелося вже 12,1 млрд. кубометрів і за зовсім іншими цінами, про які достеменно знають тільки учасники цієї операції як із боку РУЕ (а це бізнесмен Д.Фірташ і російський «Газпром»), так і з боку Міненерговугільпрому та «Нафтогазу» (Ю.Бойко, Є.Баку­лін).

Та навіть якщо порахувати вартість газу (4,6 млрд. кубометрів), який повернули РУЕ в 2010 році, за ціною четвертого кварталу попереднього року (коли цю операцію почали проводити), що становила, як ми вже знаємо, 253 дол. за 1000 кубометрів, і 7,5 млрд. кубометрів за ціною першого кварталу 2011-го — 264 дол., то одержимо 4,6х253 + 7,5х264= 1,1638 + 1,98 = 3,1438 млрд. дол. Щоправда, такою була б сума, якби НАК і РУЕ рахували за вищезгаданими цінами, але не факт, що було саме так. Цифра, погодьтеся, вражає. Але за такі, можливо, непередбачені витрати ніхто відповідальності, тим більше кримінальної, наскільки відомо, не поніс. Просто «РосУкрЕнерго» у черговий раз заробило на НАК та українцях. Та й усього…

Печерський суд Києва почав розгляд «газової справи» 24 червня 2011 року. У ході судового засідання 5 серпня Ю.Тимо­шенка була взята під варту й дотепер перебуває в СІЗО, за винятком часу судових засідань.

16 серпня міністр енергетики та вугільної промисловості України Юрій Бойко, виступаючи в суді як свідок по «газовій справі», попросив долучити до матеріалів справи аудиторський звіт компанії «Ернст і Янг» про стан справ «Нафтогазу України» за 2009 рік. На його думку, цей документ підтверджує, що консолідований збиток, завданий «Нафтогазу» за 2009 рік, становив 22,470 млрд. грн. (близько 2,8 млрд. дол.). Хто б сумнівався в компетентності «Ернст і Янг», але… Чому ж про це говорив міністр Юрій Бойко, а не нинішній голова «Нафтогазу» Євген Бакулін? Невже міністерство оплачує (з держбюджету?) послуги аудиторів? Чи витрати настільки великі, що без узгодження з цим міністерством не обійтися?..

Достеменно невідомо, чи то суддя Родіон Кірєєв засумнівався в тому, що за консолідовані збитки (як правило, у цьому розділі аудитори, грунтуючись на наданих документах, підраховують збитки від усіх видів діяльності всіх консолідованих компаній, у цьому випадку — тих, що входили до структури НАК «Нафтогаз України») «Нафтогазу» в 2009 році відповідальність має нести одна Ю.Тимошенко, чи то ще з якихось причин, але аудиторський звіт до матеріалів справи поки що не долучив. І вимагав надання оригіналу цього документа. Навіть не сумніваюся — скоро його нададуть…

Для «газових» гурманів-1

«Ми домовилися про ціну не 450 доларів — це пропагандистський чорний піар. Народ навмисно вводять в оману. Ціна на газ, як свідчить експертиза, у тому числі й Генеральної прокуратури, була 232,98 дол., і це було вдвічі нижче від ринкової ціни на той час», — заявила екс-прем’єр.

Ю.Тимошенко також нагадала, що за часів її прем’єрства, 2 жовтня 2008 року, був підписаний меморандум про співробітництво в газовій сфері між урядами України та Російської Федерації. Згідно з цим документом пільгові умови формування ціни на природний газ мали застосовуватися до 1 січня 2011 року,якби уряд Азарова—Януковича не розірвав цієї угоди.

Отже, якби уряд Азарова—Януковича не розірвав названого документа, коли у квітні 2010-го обміняв право довгострокової оренди військової бази в Севастополі для ЧФ РФ на сумнівну стодоларову знижку, то «Нафтогаз України» заплатив би за газ в 2009—2010 роках 14,75 млрд. дол.

Рахуємо (див. табл.). Фактичний обсяг імпортованого НАКом газу за цей період: 26,8 + 36,5 = 63,3 млрд. кубометрів. Середня ціна 232,98 дол. за 1000 кубометрів. Разом: 14,747634 млрд. дол. (63,3 х 232,98). Щоб не заплутувати читачів, домовимося не враховувати коефіцієнта поетапного підвищення цін.

Без обумовленого в міжурядовому меморандумі про співробітництво в газовій сфері пільгового періоду ціна насправді вийшла іншою. Підрахунок, звичайно, грубий, але порядок цифр збігається. І виходить, що за російський газ у 2009—2010 роках НАК заплатила 16,87 млрд. дол.

Логіка підрахунку така. Вартість газу за 2009 рік нами вже підрахована та дорівнює 6,244 млрд. дол.

Середню ціну за 2010-й обчислимо, виходячи з фактичних цін, оголошуваних прем’єром М.Азаровим і головою «Нафтогазу» Є.Бакуліним: перший квартал — 330 дол. за 1000 кубометрів, другий — 232,85, третій — 248,72, четвертий — 353; середня ціна — 291,1425 дол. за 1000 кубометрів. Річний обсяг споживання — 36,5 млрд. кубометрів. Виходить, його вартість дорівнює 10,626 млрд. дол.

У підсумку виходить, що за 63,3 млрд. кубометрів, імпортованих в 2009—2010 роках, «Нафтогаз» заплатив «Газпрому» 16,87 млрд. дол.

Дорого обійдеться «Нафто­газу» і нам усім 2011 рік. Фінансовий план «Нафтогазу України», який затверджений Кабміном, але зберігається за сімома замками, передбачає 75,512 млрд. грн. за поставку 38,4 млрд. кубометрів російського газу. Але насправді сума, яку доведеться заплатити «Газпрому» за цей рік, може виявитися іншою. Попри те, що, як повідомляє «Нафтогаз», у першому півріччі обсяг імпортованого газу вже становить 29 млрд. кубометрів (перший квартал — 6,5 млрд., другий, відповідно, — 22,5 млрд., що майже нереально!). Ціна: перший квартал — 264 дол. за 1000 кубометрів, другий — 297 дол. (НАК планувала 293 дол.). На третій квартал «Нафтогаз» від початку прогнозував ціну 313 дол., а Кабмін Азарова — 350 дол.; на четвертий НАК прогнозувала 343 дол., а Кабмін недавно казав уже про 400 дол. за 1000 кубометрів. Середня (умовно прогнозна) ціна на 2011 рік, якщо брати прогнозні поквартальні ціни Кабміну, може становити 327,75 дол. за 1000 кубометрів.

Річний обсяг імпорту заплановано в 38,4 млрд. кубометрів. Це, очевидно, уже без урахування газу, який НАК віддала «РосУкрЕнерго» (в 2011-му називали обсяг в 7,5 млрд. кубометрів, решту обсягу з 12,1 млрд. кубометрів РУЕ нібито одержало ще в 2010 році — дуже оперативно). Відповідно, «Нафтогаз» уже заплатив за імпорт першого півріччя 8,3985 млрд. дол. А під кінець року сума може становити 11,9235 млрд. дол. (38,4 — 29 = 9,4 млрд. кубометрів х 375 дол. за 1000 кубометрів = 3,525 млрд. дол., 3,525 млрд. дол. + 8,3985 млрд. дол. = 11,9235 млрд. дол.). І ця сума вже відрізняється від передбаченої фінпланом НАКу у розмірі 75,512 млрд. грн., що за нинішнього курсу в 8 грн. за долар становить 9,439 млрд. дол. Отже, вже сьогодні можна сказати, що бюджет НАКу буде змушений десь позичати як мінімум 2,5 млрд. дол.

Рахуємо далі: 63,3 млрд. кубометрів в 2009—2010 роках + 29 млрд. у першому півріччі 2011-го = 92,3 млрд. кубометрів. Тобто за час дії контракту з «Газпромом» від 19 січня 2009 року «Нафтогаз» уже заплатив 25,2685 млрд.дол. (16,87 млрд. дол. + 8,3985 млрд. дол.). Якщо, звичайно, «Нафтогаз» показує реальні цифри...

Алла Єрьоменко

http://dt.ua/articles/86394

У селі Горішнє встановили скульптурну композицію Борцям за волю України. Відлитий із бетону та покритий листовою міддю монумент складається з чотирьох фігур: майже 3,5-метрова Покрова Богородиці, меншими Тарас Шевченко, Степан Бандера і Роман Шухевич. Працював над композицією львівський скульптор Роман Романович, співавтор пам’ятника королю Данилу Галицькому у місті Лева.

Схожої скульптури у нашому районі нема ніде. Усе зроблено за спонсорські кошти, зокрема, місцевого уродженця, нинішнього депутата районної ради від Горішного і Долішного Ігора Дяківа, а ще Богдана Гуди, Зіновія Козицького, Володимира Венчака, ТзОВ «Вінал Агро», Миколи Вірта, Романа Звозди, а також маленької дещиці тутешніх селян. Найбільше приклалися до спорудження сільські депутати, голова і заступник відповідного оргкомітету Йосип Спас і Микола Прудивус, які вишукували спонсорів та організовували усі роботи.

Величну скульптуру видно здалеку. Люди розповідають, що сотні їхніх односельчан - воювали у лавах УПА, Січових Стрільців та у Галицькій армії.

"Ми сьогодні вшановуємо пам`ять борців за волю України, які склали голови в тій борні. Вони дійсно вірили, вони готові були на жертви, на жертви во ім`я своєї віри, в ім`я свого народу, в ім`я своєї країни», - зазначив син головнокомандувача УПА Юрій Шухевич.

Екс-міністр закордонних справ, глава ради Національного банку

країни Петро Порошенко вважає, що в Україні не буде більше протестів, які будуть повторювати події на Майдані Незалежності, які відбувалися в 2004 році, про це він заявив під час марафону "Українська незалежність" в ефірі "5 каналу"."

Такого в історії України більше не буде. Не буде ввічливих людей, не буде відсутності крові, не буде доброзичливості. Коли люди, доведені до відчаю , вийдуть на знак протесту, їх дії будуть абсолютно іншими, які не будуть характеризувати Україну як цивілізовану європейську країну, бо ключове досягнення Майдану очима європейців було не в тому, що велика кількість людей вийшла на Майдан, а як вони себе там вели, якими були їхні вимоги. Про це повинні пам'ятати і влада, і опозиція ", - додав він.

Також Петро Порошенко вважає, що людям, які в Україні обмежують демократію і свободу слова може бути заборонений в'їзд в інші цивілізовані країни.

"Я думаю,що цей сценарій, ці кроки - вони абсолютно реальні. І це доводить приклад нашого сусіда, Росії, і дій за відомою справою, коли 63 чиновники, винних у загибелі людини, справа Магнітського, були відповідним чином прореаговані. У нас, на сьогоднішній день, я вважаю, цей сценарій є можливим. Що може його стимулювати? Про це повинні пам'ятати ті, хто порушують закон ", - зазначив Порошенко.

Нагадаємо, що "5 канал" проводить 50-годинний телемарафон "Українська незалежність", який має ввійти в книгу рекордів Гіннеса. Під час марафону також виступила радник Президента України Ганна Герман де вона заявила, що усі лідери нинішньої української опозиції, окрім екс-прем'єра Юлії Тимошенко ведуть діалог з владою і дуже часто бувають в Адміністрації Президента.