4 октября, 2021 - 16:24

Готовя меня к самостоятельной жизни, отец учил: «Прежде чем принимать всерьёз и верить тому, ЧТО тебе говорят, постарайся разобраться, КТО это делает и ЗАЧЕМ». Отправляясь на учёбу в чужой город, я уже твердо усвоил: одно дело, следовать советам и верить проверенному другу или авторитетному наставнику, другое – случайному попутчику или цыганке на базаре.

Преодолев скромность, расскажу, КТО я. Чтобы читатель знал, как относиться к тому, ЧТО говорю. Если судить по дневникам молодого графа Толстого, делать объективную самооценку не удавалось даже ему. Поэтому о себе буквально «паспортные данные». Не самопиара ради, а желая сподвигнуть читателя на доверие.

По большинству показателей я среднестатистический украинец. Подкачал только с возрастом: далеко за… Не состоял, не состою и никогда не буду членом какой-нибудь партии. По роду и продолжительности деятельности назвал бы себя старым педагогом. Мне всегда были интересны люди, мотивы их поступков. В процессе работы приходилось сочинять много психолого-педагогических характеристик. Не хвастаясь, отмечу, что коллеги всегда хвалили их за полноту и объективность. Постараюсь, чтобы то, о чём напишу, поменьше напоминало текст этого полезного, но довольно сухого педагогически-бюрократического документа. Говорить буду о Петре Алексеевиче Порошенко. ЗАЧЕМ? Чтобы читатель смог взглянуть на главу государства глазами профессионала, долгую жизнь занимающегося изучением людей.

По логике адептов президента я «зрадофил». Но никогда не предам родину. Только если кто-то захочет приобрести ее бесплатно вместе с Порошенко и его кланом – это будет сильным искушением.

ЭТОТ ЭКРАННЫЙ ОБРАЗ

Коммуникация моя с Петром Алексеевичем, как любого среднестатистического, осуществляется с помощью телевидения и интернета. Президент говорит и «выглядит» – я смотрю и слушаю.

Если не принимать к сведению гуляющие по Ютубу ролики типа интервью настырному немецкому журналисту Тиму Себастиану, а сосредоточить внимание на центральных украинских телеканалах, то выглядит Петр Алексеевич всегда хорошо. Мне он напоминает старшего пионервожатого Пашу Победу из далекого детства.

Пробухав ночь с коллегами своего и противоположного пола, тот являлся на утреннюю линейку усталым и помятым. Кое-как подведя итоги дня прошедшего, поставив неотложные задачи перед отрядами и звеньями, Паша непременно переходил к «текущему моменту». Делать это каждый день было необязательно, но сегодня я понимаю: выступал вожатый не в воспитательных целях. Зажигательная речь о глобальных задачах и достигнутых успехах, о «наших космических кораблях, бороздящих просторы вселенной», помогала Паше победить похмельный синдром и окончательно проснуться.

На ключевых словах «партия», «ленинский комсомол», «пионерия», «борьба», «победа» вожатый делал резкие интонационные акценты, подчеркивая их широкими взмахами рук, движениями лицевых и надбровных мышц. Где-то после середины речи Паша начинал улыбаться, постепенно увеличивая ширину и частоту зажигания этого «коммуникативного сигнала». В общем, поступал вожатый, так же как и Пётр Алексеевич, рассказывая о своих достижениях по строительству новой Украины или четких задачах, поставленных им для решения проблем. Или это наш президент похож на Победу семидесятых годов? Не существенно. Важно, что и у одного выступления (были), и у другого (есть) рассчитаны на легковерных детей. Только улыбка…

У Паши она была хоть и плутоватой, но вполне открытой и располагающей. У Петра Алексеевича улыбка, конечно, бывает всякой… Но описать данный «коммуникативный сигнал» доступными мне средствами я даже не берусь. Разве что, ассоциации, которые возникают…Мне кажется, так улыбаются те, кому удалось сотворить давно задуманную пакость. О которой визави пока не догадывается. Да, это оценочное суждение. Но что поделаешь, как говорят художники, я так вижу.

Харизма – сложное понятие и малоизученная субстанция. Для меня это, прежде всего, умение человека вызывать к себе симпатию и доверие. Никто до сих пор не предложил единицу измерения или шкалу харизмы, поэтому можно только сравнивать. Пётр Алексеевич среди украинских политических «звёзд» где-то в одном ряду с Розенблатом, Пашинским, Мосейчуком, Ириной Луценко. Могу только повторить: я так вижу.

ПОРОШЕНКО УМНЫЙ?

И сторонники Петра Алексеевича, и те, кто к ним себя не относят, согласны в одном: президент – умный человек.

Спору нет, качественное образование, эрудиция, умение четко излагать мысли, знание иностранных языков – всё говорит об интеллектуальном богатстве Петра Алексеевича. Есть, правда, еще IQ, и какой он у президента, никто не знает. Думаю, будь этот показатель солидным, давно организовали бы «утечку» тайны его размеров. Впрочем, даже высокий коэффициент интеллекта, умение справиться со сложными тестами, никогда не гарантирует, что человек не дурак. Чтобы иметь честь называться по-настоящему умным, надо обладать еще многими другими качествами.

1.       УМЕНИЕ НЕ СОВЕРШАТЬ НЕОБДУМАННЫЕ ПОСТУПКИ.

Общественность, особенно творческая, любит потешаться над тупостью Виталия Кличко из-за его косноязычия и не всегда удачного способа конструирования фраз. А много ли мэр Киева наделал явных глупостей в практической деятельности? Навскидку припомнить трудновато будет. По этому показателю Кличко для меня умнее Петра Алексеевича. Потому что у того «горбуха» на «горбухе»:

·        Внешняя политика – это прерогатива Порошенко. И щекотливая ситуация, в которой оказалось украинское государство после выборов в США, всеми своими хлипкими силами поддерживая Клинтон и «опуская» Трампа во время предвыборной гонки, полностью на его совести. Разумный президент слабенького государства, допустил бы такое?

·        Ситуация с Саакашвили. Она связана с еще одним несовершенством ума Порошенко: неумением разбираться в людях. Неужели непонятно, что у Саакашвили, амбициозного политика, осталось одно богатство – репутация честного человека? Пытаться сделать такого своим единомышленником и вассалом? Дать гражданство – лишить гражданства, не пускать в страну – выдворять из страны… Европа недоуменно пожимала плечами.

·        Приблизительно из того же разряда проблема беглого олигарха Онищенко. Хотя тут и разобраться в направленности личности не составило бы труда: стопроцентно родственная натура. Буквально надо быть бестолковым, чтобы из послушного решалы сделать опасного врага. И он, кстати, своего последнего слова еще не сказал.

2.       УМНЫЙ ЧЕЛОВЕК, ЕСЛИ ВРЕТ, ТО ДЕЛАЕТ ЭТО ОБДУМАННО И ТОНКО.

Чтобы брехня завтра не стала понятна всему миру.

Слово Дрю Салливану, соучредителю Центра исследования коррупции и организованной преступности, некоммерческого проекта, наблюдающего за экономическими преступлениями на территории от Восточной Европы до Центральной Азии. "Порошенко и его юристы годами откровенно врут о его попытках контролировать «империю сладостей» и уклоняться от налогов через офшоры… Самое смешное, что они даже в этом плохи. Их снова и снова на этом ловят. Ну просто клоуны какие-то ", – пишет международный эксперт.

Враньё Петра Алексеевича и согражданам, и зарубежным партнерам давно стало притчей во языцех.

3.       СПОСОБНОСТЬ НА ОБЪЕКТИВНУЮ САМООЦЕНКУ И ПОНИМАНИЕ, «КАК СЛОВО ОТЗОВЁТСЯ», ПРЕЖДЕ ЧЕМ СКАЗАТЬ.

Когда из уст президента периодически начало выскакивать «МОЙ народ», тело пишущего эти строки вздрогнуло, а привратник желудка напрягся. («Мы, мое правительство и мой народ, готовы продолжать сотрудничество с МВФ».) Заиметь честь быть частичкой ЕГО народа, воспротивился весь организм.

«Мои люди», – обоснованно рассуждал когда-то барин о крепостных, потому что те были его собственностью. «Мой народ», – говорил монарх о подданных. С какого перепугу Порошенко вдруг решил, что у него появился СВОЙ народ – непонятно. Скорее всего, как говаривал один знакомый профессор, реагируя на глупые студенческие приколы: «Не от большого ума».

4.       УМНЫЙ РУКОВОДИТЕЛЬ НЕ БОИТСЯ ОКРУЖАТЬ СЕБЯ ВЫСОКОИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫМИ ЛЮДЬМИ.

За Порошенко всегда было решающее слово при назначении первых лиц государства. Кто там, в чиновничьей иерархии ближе всего к президенту? Парубий? Думаю, этим всё сказано. Следующий – Гройсман. Дураком назвать нельзя, но заочное образование в фейковом вузе… Уверен, этот факт сыграл важную роль в судьбе винницкого мэра. Луценко? Генпрокурора, постоянно загоняющего себя в глупейшие ситуации, сильно умным назвать язык не поворачивается. Климкин? По-моему, у министра иностранных дел главная миссия – своим косноязычием и неуклюжими политическими телодвижениями постоянно напоминать, что побывавший когда-то в этой должности Порошенко смотрелся лучше.

5.       СПОСОБНОСТЬ МЫСЛИТЬ СТРАТЕГИЧЕСКИ, УМЕНИЕ ВЫСТРАИВАТЬ ПРИОРИТЕТЫ И ПРИ НЕОБХОДИМОСТИ ЖЕРТВОВАТЬ МАЛЫМ РАДИ ДОСТИЖЕНИЯ БОЛЬШОЙ ЦЕЛИ.

Уверен, усевшись в президентское кресло в 2014 году, Порошенко тут же поставил себе задачу не расставаться с ним до 2024. Но чтобы второй срок стал реальным, надо заработать хороший рейтинг в первом. Для этого, прежде всего, придется поумерить аппетит. Но как это сделать, если открываются такие возможности? Общеизвестно, что только за первый год правления доходы Петра Алексеевича возросли в семь раз (на фоне обнищания страны). Можно много вспоминать о Гонтаревой, «поработавшей» на банки Порошенко, «Рошене», офшорах, оборонных заказах, бесполезных для армии… Факт: с жадностью во имя высокой цели стать президентом во второй раз Петр Алексеевич не справился.

И на старуху бывает проруха, скажут мне. И я бы согласился. Если б «прорехи» в умственной состоятельности Петра Алексеевича не сказывались так болезненно на государстве и народе.

НЕТ ПОЛИТИЧЕСКОЙ ВОЛИ?........

В. Коржов
далі тут

Після Голодомору було щонайменше два негативних наслідка: 

У президента України Порошенка є один радник, такий собі Бірюков. Йому Порошенко довірив найдорожче – армію підгодованих порохоботів, які день і ніч вивергають “адміністративний захват” і вульгарні лестощі з приводу діяльності нашого президента.

Цей Бірюков є Другом Президента Порошенка (ДПП). Таких мало. А логіка режиму особистої влади, будь-якого авторитаризму проста, – чим менше друзів, тим більше ворогів. Зате, друзям – все, а ворогам- закон і клеймо «ворог народу».

І що у президента Порошенка на думці, то у радника Бірюкова на язику. Нещодавно цей горе-радник заявив, що всі, хто критикує або незадоволений президентом Порошенком є «ворогами народу». Натовп порохоботів в інтернеті і ЗМІ підхопив цю стару чекістську тезу і на всі лади стали її пропагувати.

Отже, ми маємо справу з президентським трендом, – погано прихованим прагненням утриматися при владі будь-якою ціною, не нехтуючи ніякими засобами в боротьбі проти українського суспільства, аж до образи і погроз більшості населення країни. Виходить, що фальсифікація або зрив президентських виборів це ще не найгірше і найстрашніше, що готує нам олігархічно-корумпована влада.

Таким чином, “бірюковщіна” як стиль і метод оточення Порошенка – це несвідомий страх і ненависть влади до переважної більшості українців, які відкинули антинародну політику президента Порошенко. Адже тільки 10% виборців готові голосувати на виборах за нинішнього президента, а значить готові терпіти його далі або задоволені його діяльністю. А решта 90% виборців, з різних причин, незадоволені Порошенком, як українським президентом. А за логікою і характеристикою його радника Бірюкова всі вони автоматично потрапляють в групу ворогів Порошенка або “ворогів народу”.

Тепер крім брехливих обіцянок і піар-акцій вхід підуть погрози, шантаж, тактика гноблення і розколу українського суспільства з будь-якого приводу.

Ця стаття була написана британським офіцером і військовим експертом Гленом Грантом, який працював в якості радника міністра оброни України. Він працює в Україні з 2010 року та постійно в якості радника  з 2014. Основні тези цього листа були написані два роки тому і недавно були передані вищому військовому керівництву України.

Стаття була написана тому що нещодавно згода Сполучених Штатів про постачання оборонних озброєнь створює атмосферу злочинної безпечності в країні серед військового керівництва держави, і в цьому Грант і деякі інші радники бачить стратегічну небезпеку. Той факт, що в Україні буде більше сучасної зброї прекрасний. Але головне не це, а стратегічна і оперативна можливість експлуатації даних засобів. Недавні успіхи збройних сил на Донбасі тільки допомогли в створенні атмосфери безпечності, адже багато людей завдяки їм помилково повірили - що українська армія реформована і розвинена в достатній мірі, щоб протистояти російській агресії. Це далеко від реального стану справ.

Ця стаття не ставить перед собою завдання перелічити всі можливі проблеми, але вказує на проблеми оперативного і стратегічного характеру, щоб, якщо Україні доведеться відбивати російську агресію, вона могла це зробити найбільш ефективно.. Мої погляди, як і погляди багатьох інших професійних офіцерів і військових радників, з якими я консультувався під час написання, з того часу не змінились.

Цей документ не має мети надати повний перелік проблем, а скоріше, підкреслити стратегічні та оперативні потреби армії задля перемоги у разі майбутнього зіткнення з російською армією.

Головною проблемою нинішніх Збройних Сил України є те, що вони все ще фундаментально розбудовуються та підтримується на засадах радянської армії. Це нерозумно, тому що такий підхід руйнує і вбиває дух вільної людини у оновленій Україні, що буде вирішальним фактором виграшу в будь-якому конфлікті. Зміна цієї застарілої філософії має вирішальне значення для нації, оскільки "невелика радянська армія не може виграти війну проти великої радянської армії". Щоб перемагати, Збройні Сили України повинні перетворитися на мобільні та гнучки, бути сильними там, де Росія слабка.

Це означає, що Збройні Сили України повинні зосередитись на молодших командирах та розвивати спроможності з точки зору доктрини, навичок, методів, обладнання та підготовки, задля швидкого руху до будь-якого місця призначення і здатності нанести сильне ураження. Цей документ визначає ключові сфери, які заважають цьому, та вказує основні напрямки розвитку.

Путін мусить знищити таку Україну, яка існує зараз. Залишити її недоторканою означає знищення його і його амбіцій. Він мусить виграти війну також через свої військові злочини: масові поховання, тортури на Донбасі і в Криму та збиття літака рейсу МН-17. Все це є для нього вірним шляхом до Гааги як військового злочинця. Він мусить виграти, тому що Україна розквітає як нація, і це показує його як невдаху. Він мусить здобути перемогу, тому що правда знищить його і Росію.

Путін мусить вторгнутися в Україну. Він ще не готовий. Але свідчення його підготовки є чіткими. Він продовжує воювати і вбивати на Донбасі. Він продовжує війну і випробовування нової зброї, людей і методів в Сирії. Він посилює угруповання військ і сил в Криму. Він посилює Калінінград для блокування західного підкріплення. Він залишає військове обладнання в Білорусі. Він продовжує переоснащувати армію, особливо танками та сучасними технологічними системами. Все це виходить далеко за межі будь-яких потреб мирного часу. Він витрачає обмежені національні ресурси на військових, замість задоволення потреб в інших місцях. Він продовжує готуватися у передбаченні стратегічної війни на заході, а це означає, що Україна не зможе уникнути нападу і стане головною метою. Російське Міністерство Оборони відкрито каже в засобах масової інформації, що вони потребують ще три роки для переозброєння армії на заході, зокрема танками, та завершення навчання. Україна має не гаяти цей час..

Що зараз Путін стратегічно робить щодо України? По-перше, він зв’язав Збройні Сили України в одному місці, через що вони повільно втрачають бойовий дух і боєприпаси. Він хоче створити почуття безпорадності. Він грає в політичні ігри з Заходом навколо Мінська та миротворців, що відволікає інші країни від його справжньої гри. Інші країни, напевно, це розуміють, але надто перелякані політичними та фінансовими наслідками переозброєння своїх країн. Лише США, Польща і країни Балтії серйозно ставляться до цієї загрози. Інші чекають і сподіваються, що все це вгамується. Навіть НАТО працює лише впівсили, тому що, наприклад, не може надати рішення проблемі військової слабкості таких країн як Болгарія.

На жаль, сподівання не є дієвою військовою доктриною. Путін також намагається розділити Захід як політичну групу, зменшуючи шанси політичної підтримки та підкріплення, коли він вирішить діяти. В цьому у нього є успіхи.

Нинішня думка, котру демонструє національне керівництво держави словом та ділом, про те, що "війна йде на Донбасі і вона буде іти тільки на Донбасі", є найнебезпечнішою політичною та військовою проблемою для України. Путін хоче і потребує, щоб це було так. Європа та США хочуть і потребують цього ж. Путін із задоволенням витрачає український людський капітал на Донбасі з обох сторін, поки він готує свою армію для великої гри. Нещодавні російські навчання, під час яких літаки ВКС РФ сідали на міські дороги показують серйозність намірів РФ, з якої може зрівнятися серйозність лише деяких країн НАТО. Сепаратисти - це просто гарматне м’ясо. Їхнє завдання - бути "покупцями часу", поки Росія готується. Вони також є частиною російської стратагеми. Високопосадовці Збройних Сил України вважають, що вони перемагають, бо вони сконцентровані на дуже обмежених успіхів тактичній війні. Вони і Міністерство Оборони України втрачають шанси, тому що вони не готуються достатньо швидко до стратегічної та оперативної війни, яка швидше за все відбудеться швидше за все не на Донбасі і не дозволити задіяти готовіе сили.. Внаслідок цього Україна втрачає позиції у більшій грі, і поки вона стає сильнішою тактично у статичній війні, але загалом Росія рухається швидше і набуває стратегічних переваг.

Фіксація військ в одній оборонній позиції, як вимагають Мінські домовленості, є невірною, тому що це надає противнику стратегічну перевагу. Росія щодня користується цим фактом. Втрата стратегічної переваги - це найбільша поразка будь-якого національного чи військового керівництва (можна читати будь-яких військових стратегів, всі вони говорять про те ж саме, що фіксована оборона йде проти військових правил).

Росія може визначити, де війська є слабкими і пройти наскрізь або навколо. Військова позиція України на Донбасі перебуває під критичним ризиком оточення, яке є типовим стратегічним маневром Росії. Російські війська практикують цю тактику регулярно під час вправ. Окопна війна також породжує окопний менталітет серед солдатів і штабів, який йде проти всіх правил війни, якщо Україна хоче перемогти. В політичному плані не може бути альтернативи Мінську, але він повинен бути прийнятий як те, що він є насправді — стратагеми, спрямованої на фіксації Збройних Сил України на одному місці. У цьому Росії все вдалося дуже добре.

Українська армія покращується, але в цілому вона не є однією з найкращих у Європі, оскільки вона має деякі критичні организационіе недоліки. Поставка Україні Джавелін єтого не виправить, а може зробити лише гірше.

Дуже часто дивовижну хоробрість і незначні тактичні успіхи приймають за оперативні та стратегічні спроможності.

Оперативна спроможність - це здатність проектувати силу в будь-яке місце і виграти битву. Украина не имеет пока что такой способности. Стратегічні спроможності мають чітку національну мету, яка в свою чергу створює засоби для проведення операцій там, де вони потрібні для досягнення цієї мети.

У українского уряду поки що немає такої логіки мислення, як на національному рівні, так і в рамках Міністерства Оборони України та у військового персоналу. Військові не можуть робити активних дій на оперативному рівні, оскільки вони не структуровані для цього, і вони, звичайно, не практикують це. Однак сьогодні Росія практикує операції мобільних батальйонних груп. Залишатися як Збройні Сили України наразі фактично і розумово в поточній військовій позиції є гарантією певної поразки, якщо війна стане мобільною, якою вона, вочевидь, і стане. Армія повинна набути стратегічних, оперативних та структурних змін.

Що це означає? Збройні Сили України дуже добре роблять те, що вони роблять зараз, але вони не мають можливості перейти на інший стиль війни, тому що відсутні доктрини, оснащення та підготовка до цього. Бачення мобільної армії відсутнє на всіх рівнях керівництва Збройних Сил України. Армія є слабкою з точки зору якості старших командирів та штабів, а також критично слабкою в галузі зв'язку, логістики та медичних послуг. Існує також мало довіри між військами та командувачами. Існує ще менша довіра до роботи штабів. Їх зневажають активні військові і часто з поважних причин. Є ще кілька підрозділів, які до сих пір не отримують запчастин і таких простих речей, як батареї для ліхтарів навіть після чотирьох років війни. Це злочин. Логістична система існує, але не має стійкості та запасу міцності для забезпечення підтримки рухомих військ. Вона буде повністю перевантажена, якщо виникне потреба підтримки двох або більше фронтів.

Прикладом може служити забезпечення продовольством, яке постачається на поточну фронтову лінію за контрактом і ця система не зможе витримати таку операцію, як Іловайськ або Дебальцеве, якщо вона триватиме два-три тижні. Війська будуть голодувати. Штаби секторів є слабкими у будь-яких аспектах, і, будучи статичними, вони розвинули менталітет "чекати, спостерігати і нічого не робити" або "спостерігати, доповідати, без наказу вогонь не відкривати" .

Ця ідеологія взагалі не пристосована до будь-якої майбутньої війни.

Штаби повинні бути активними і контролювати оперативну битву у будь-який момент. Штаб АТО такий саме недолугий і, таким чином, ще більш небезпечний для нації. Сподіваюся, що новий командувач перетрусить це все.

Що робити?

По-перше, необхідно наказати військам стати активними, тому що пасивність знищує бойовий дух. Необхідно створити новий пакет стратегічних наказів, який буде спонукати підрозділи до цілодобового домінування над простором перед ними. Заохочуйте їх знищувати будь-яке заборонене Мінськом озброєння, яке не знаходиться в зонах зберігання, і знищувати будь-які російські підрозділи, які нападуть на них у межах зони їх відповідальності. Домінуйте вночі. Переробляйте системи управління, зв'язок та артилерію, щоб стати супершвидкими, відповідаючи точно, коли ворог атакує. Самооборона є найвищим юридичним правом, доступним для будь-якої країни, тому активна оборона є юридичним правом кожного солдата. Дайте загальні накази про те, що після кожного російського нападу має бути сильна контратака у місці нападу чи в іншому місці на фронті. Ворог скрізь один і той самий, тому захист не може бути обмежений географічно. Захоплюйте нові території і створюйте нові передові позиції. Переконайтеся, що військові інженери готові до таких дій. Просувайтесь невеликими кроками і карайте будь-яку російську агресію. Наразі від поточної ситуації вигоду отримує тільки Росія.

Надайте наказ на підготовку ВМС України до затоплення всього Чорноморського флоту в Севастополі, знищення російських танкерів в українських водах та знищення Керченського мосту будь-якими комбінованими засобами. До виконання може ніколи не дійти, але підготовка та навчання необхідні для підтримання моралі. Підготуйте морську піхоту, щоб захистити від вторгнення з моря Одесу та Маріуполь. Їм потрібні чіткі військові задачі з підготовки, щоб підтримати їхню мораль до того часу, як буде вирішене питання з розквартируванням. ВМС України потребують підвищення рівня шляхом залучення та підготовки.

ВПС повинні регулярно тренуватися разом з сухопутними бригадами. Кожна бригада повинна мати засоби зв'язку з літаками ВПС та персонал для співпраці з ВПС.

Переконайтесь, що всі бригади готують плани оборони у разі відступу та ведення бою у інших районах бойових дій. Бригади повинні навчитися робити це як єдиний підрозділ і не потребуючи детальних наказів з сектору. Але нові райони бойових дій та плани повинні бути розроблені і бригади повинні регулярно тренуватися за ними, включно командирів секторів та штаби. Всі командири повинні знати, що робити в надзвичайних ситуаціях, якщо вони повинні наступати, відступити або перейти до абсолютно нового місця за надзвичайних обставин . Плани логістики повинні бути підготовлені, щоб підтримувати динамічний бій, а не просто стабільний стан траншейної війни.

Генеральний штаб є небезпечно слабким і має обмежене військове мислення, розуміння та уяву. Вони абсолютно застрягли в радянському минулому, зокрема у питаннях того, як командувати та організовувати оперативні структури та проводити навчання (я бачу це на кожному засіданні Офісу Реформ). Вони не розуміють сучасні технології і те, що вони можуть зробити для війська. Навіть цивільні волонтери більше розуміють сучасне поле бою, ніж вони. У них майже немає справжніх військових експертів.

Структурні зміни

Мобільне поле бою потребує мобільних штабів. Сектори та штаби АТО статичні і, отже, є цілями високого приорітету для російського удару. Штаби секторів повинні вийти з своїх поточних місць розташування на місцях і стати мобільними штабами на колесах. Вони повинні змінювати позиції кожен тиждень. Начальниками сектора повинні бути лише ті офіцери, які успішно командували бригадою. Їх слід залишити на командуванні до перемоги або поки вони не будуть просунуті по службі. Персонал штабів секторів повинен бути змінений на молодих офіцерів (капітанів і майорів) та командирів з батальйонного рівня з досвідом бойових дій. Реорганізуйте сектори як дивізії.

Штаб АТО також повинен стати повністю мобільним і повинен переміщуватись кожні 2-3 тижні на нове місце. Командиром АТО повинен завжди бути той, хто успішно командував бригадою та сектором. Його слід залишити командувати до тих пір, поки він не досягне успіху або не виявиться непридатним. Командири будь-якого рівня не повинні призначатися, якщо вони не командували військами в бою. Персонал штабу АТО повинен бути змінений на молодих активних офіцерів (майорів та підполковників) з бойовим досвідом та найкращих офіцерів, які зараз перебувають у штаті тилових штабів або навіть тих, хто звільнився раніше. Зробіть штаб АТО дійсно об’єднаним штабом Сухопутних військ, Військово-повітряних сил, флоту, СБУ та Національної Гвардії. Штаб АТО слід назвати штабом Корпусу.

Поточна практика комплектування штабу АТО з тилових штабів є недосконалою, оскільки створює дві армії: бойову армію східного фронту та штабну армію Муженка. Вони не поділяють однакових етичних або ціннісних засад. Я чую це від військових кожен день. Це небезпечно для країни, оскільки ця ситуація експлуатується Путіним і її потрібно терміново змінювати.

Поточна система бойової логістики не була належним чином реформована. Існуюча система територіальної оборони є у такому стані, що велика частина бригадної підтримки була знята та ще не була замінена на щось інше. Особливо це стосується таких речей, як продовольча система, паливо та боєприпаси, медичне обслуговування на передовій. Поточна система не може підтримувати мобільну битву у будь-якому вигляді. Ви не можете належним чином матеріально підтримувати бій зі штабу за 400 км. Це так не працює. Оперативне, матеріально-технічне забезпечення та планування повинні бути близькими до поля бою та під управлінням командира, який відповідає за бойові дії. Це загальний військовий принцип. Повинна бути належна посада заступника командувача АТО з логістики, з належним логістичним штабом і персоналом, створеним у Дніпрі для підтримки зони бойових дій.

Командир, що відповідає за матеріально-технічне забезпечення повинен мати управління над усіма боєприпасами, логістичним транспортом та запасними частинами, медичними, ремонтними підрозділами та підрозділами військової поліції Корпусу та усіх запасів в зоні бойових дій або поблизу неї. Він повинен мати чіткі розпорядження та повноваження постачати і підтримувати військові сили та мати право вимагати негайної купівлі та постачання критичних запасів, не проходячи через ГШ та МОУ. Кожен сектор повинен мати належну логістичну організацію для підтримки бригад. Слід попросити США створити курси логістичного офіцера в Україні та забезпечити, щоб усі батальйони та бригади мали когось, хто їх пройшов.

Об’єднаний штаб в Міністерстві Оборони повинен бути якнайшвидше реорганізований до належного формату бойового штабу з найкращим Стратегічним командуючим. Він повинен мати повний дозвіл Президента на ведення війни. Ця людина не повинна підпорядковуватись Генеральному штабу, а лише керівництву держави. Він повинен вести війну весь час, а не коли має час як зараз НГШ. НГШ, у свою чергу, повинен консультувати та забезпечувати загальний нагляд, а не воювати. Об’єднаний штаб повинен стати центром планування та ведення бойових дій 24/7, і ця роль повинна бути повністю усунена від ГШ. Об’єднаний штаб повинен бути укомплектований зрілими офіцерами та людьми, які воювали в зоні АТО, а також таких, що отримали поранення або вийшли на пенсію, і які розуміють бойові дії повністю. Цей штаб має бути належним чином об'єднаний з офіцерами ВПС, ССО, Національною Гвардією, СБУ та офіцерами ВМС, а не тільки Сухопутними військами, і повинен бути координаційним центром усіх розвідувальних даних, що надходять до та з району бойових дій.

Залучення Генерального Штабу до операцій на Донбасі не залишає їм часу для виконання їх належної ролі формування військ та розвитку їх можливостей. Інакше кажучи, вони нехтують завтрашнім днем для отримання короткострокової вигоди сьогодні. Генеральний Штаб повинен зосередитись на плануванні майбутнього розвитку війська та довгострокової стратегії на майбутнє. Їх слід змусити правильно використовувати бюджет та оптимізувати видатки, особливо непотрібний персонал. Вони повинні мати суворі бюджетні обмеження, і їхні плани мають розглядатися щороку Президентом і обговорюватися в Парламенті. Інакше кажучи, їхнє завдання повинно бути у вдосконаленні військової системи для наступної битви, а не втручання в нинішню.

Необхідно створити та навчити мобільний резерв командувача корпусу щонайменше у розмірі бригади, розміщеної у Дніпрі.

Слід розглянути можливість створення аеромобільного піхотного батальйону швидкого реагування зпротитанковим резервом на основі наявних гелікоптерів як національного стратегічного резерву. Це потрібно для виграшу часу у разі раптової атаки або несподіваного прориву.

Добровільні резервні підрозділи повинні бути створені, обладнані та навчені як єдині підрозділи, а не на основі індивідуального резерву, як це є сьогодні. Цей індивідуальний метод був дискредитований багато років тому на уроках воєн у багатьох країнах. Це так не працює. Індивідуальні резерви рідко можуть вписуватися у діючі бойові підрозділи, якщо вони не служили в цьому підрозділі протягом останніх 1-2 років. Додані до нових підрозділів, вони потребують 3-4 роки тренування, щоб бути повною мірою боєздатними. Резервісти, які в великій кількості приєднуються до підрозділу, роблять його слабкішим, а не сильнішим, оскільки їм потрібен додатковий час тренування, щоб допомогти їм освоїти особливості методів управління та культури підрозділу. Грузинська армія намагалась це зробити і програла. "Те, чому ти не навчаєшся під час миру, не спрацює під час війни".

Підрозділи в районі бойових дій повинні бути реконструйовані таким чином, щоб всі бригади були збалансовані з власним штабом, запасним штабом та підрозділом зв’язку, включно зв'язок з ВПС, три-чотири бойові батальйони з 350-550 людей, інженерну службу, артилерію (включно БПЛА), ППО, власну логістичну підтримку та військову поліцію. Переконайтеся, що бригади є повністю укомплектованими на передовій та залишаються такими, а потім тільки здійснюйте ротацію цілої бригади в зону бойових дій та з неї.

Необхідно розмістити національний резерв у розмірі двох бригад біля Києва.

Всі частини в Збройних Силах України, які сьогодні не використовуються на передовій, повинні бути перетворені на бойові підрозділи або підрозділи бойової підтримки. Всі підрозділи, які не є життєво важливими, мають бути переформатовані переважно за рахунок резервів та строковиків, а контрактники перепідготовлені для служби в бойових підрозділах.

Всі батальйонні та бригадні підрозділи повинні мати підготовлений штат розвідки та правильний командну організацію J2, від штабів підрозділів до Міністерства оброни включно. Проходження розвідувальних даних має бути двостороннім процесом, а не одностороннім як це є зараз.

Системні зміни

Система підтримки Збройних Сил України, яка забезпечує персонал та навчання, не змінилася настільки, наскільки це необхідно. Питання "Чому це так" є політичним питанням і темою іншого документу. Але поки мислення в штабах залишається радянським, ніколи не буде необхідних фундаментальних змін.

Основна необхідна зміна системи - це зміна лідерства. Радянський менталітет вимагає контролю та покарання винних. Це потрібно замінити делегуванням, мотивацією та винагородою. Система, що базується на застосуванні влади, є застарілим похміллям радянської епохи і не підходить для нової сучасної України. Це вбиває Збройні Сили України. Офіцери, які покладаються на застосування влади і контроль, повинні бути відсторонені, тому що вони ніколи не матимуть інтелектуальної спритності або мудрості, щоб навчати війська та воювати у динамічній війні.

Після трирічної підтримки Сполучених Штатів та Великої Британії для розвитку боєздатності, все ще залишається серйозна проблема стандартизації процедур, тренувань і тактики персоналу. Це особливо важливо для будь-яких майбутніх мобільних боїв, тому що всі батальйонні та молодші командири повинні мати спільну основу мислення для успішних операцій. Ця система ще відсутня, і, мабуть, було небагато спроб її насправді створити. Радників просто не просили допомогти його створити. У військових навчальних закладах викладаються радянські бойові практики.

Наразі в армії існує великий некомплект офіцерів. Молоді люди без досвіду і з сумнівною освітою беруть на себе командування ротами чи навіть вище (заступник командира батальйону, командир батальйону тощо). Система набору, просування та навчання не змінилася, щоб задовольнити реальну потребу у лідерах. У той же час якісні офіцери звільняються без будь-якого заохочення їх залишитися в Збройних Силах. Один радник навіть згадав приклад, коли офіцер став командиром батальйону на другий рік після закінчення навчання, без бойового досвіду. Це злочин, і хтось повинен сісти у в'язницю за це. Всі курси професійних військових офіцерів повинні бути скорочені до 8 місяців бойової підготовки на місцях, щоб як можна швидше набрати молодих офіцерів в бойові підрозділи, використовуючи модель JROTC / ROTC. Академії повинні бути закриті, а кошти перенаправлені. Навчальні команди США та Великобританії повинні бути використані для підготовки всіх молодих офіцерів та командирів рот. Деякі найкращі офіцери повинні бути повернуті з фронту на нетривалі періоди, щоб приєднатися до тренувальних груп, а також для лекцій курсантам.

Мобілізація має бути переосмислена. Потрібно щоб вона стала набагато більш узгодженим процесом. Поточна радянська система не працює. Набір повинен вестись до бригад та батальйонів, а не тільки для Збройних Сил в цілому. Керівництво бригад повинно залишатися незмінним, але кожна ротація повинна приносити свіжих молодих солдат та молодших офіцерів. Бригади повинні здійснювати ротацію всередині Корпусу та національного резерву, щоб вони могли тренуватися для мобільних операцій та згідно до вищих стандартів. Бригади повинні зберігатися як цілісні бойові одиниці.

Не повинно бути різниці між військовими підрозділами Збройних Сил, добровольців, поліції та Національної Гвардії з точки зору підготовки та бойових стандартів. Гнучкість потрібна з точки зору використання персоналу. Поки війна не виграна, усі повинні доктринально просто мати один стандарт. Командири з різних сил оборони повинні регулярно переміщуватись до інших підрозділів, щоб отримати найкращий досвід. Більшу частину Національної Гвардії слід віднести до бойових підрозділів. (Занадто багато стоять цілий день, не роблячи нічого корисного).

Повинні бути обрані кращі командири, щоб очолити підрозділи, незалежно від того, хто вони. Видаліть командирів бригад та батальйонів, які не мають бойового духу або були помічені у неетичній або злочинній поведінці.

Проведіть аудит сил і зніміть або різко зменшите штаби, підрозділи та військовослужбовців, які не приймають участі у бою, готуються до бою, або відпочивають після бою. Невикористаний персонал з'їдає кошти. Переведіть гроші до іншого місця, адже Вам потрібна кожна копійка. Будьте безжалісними щодо скорочення видатків.

Переконайтеся, що всі сфери роботи керуються командуючими, а не штабами. Змініть номенклатуру згідно до західних позначень. Називайте когось не "начальником ВМС", а "Командуючим флотом" і дайте йому/їй бюджет та повноваження діяти, командири не повинні покладатися на вказівки Генерального штабу. Така сама логіка стосується і Командуючого Збройних Сил, який повинен мати повноваження та завдання вести армію в бій. Якщо він не в змозі це робити, зніміть його. Дайте їм бюджет та відповідальність за залучення, підготовку і підтримку війська на місцях. Генеральний штаб вбиває Збройні Сили та ваше національне майбутнє. Вони не змінилися та радикально не покращилися, як мали з початку війни, тому замініть їх на молодших офіцерів та більш активних молодих цивільних службовців. Вони мали шанс та не використали його. Будьте безжальними в цих речах - ваше національне виживання залежить від цього.

Розділіть посаду начальника штабу Муженка на три окремі посади — Начальника сил оборони, начальник Генерального штабу та Начальника операцій (в об’єднаному штабі). Жодна людина не може одночасно виконувати всі три завдання належним чином, і Муженко не має бути примушений це робити. Це надто багато для одного мозку і стратегічно небезпечно для нації.

Резюме

Грант вважає, что Це прості зміни, але вони потрібують термінових політичних рішень правительства, т.к. их имплементация возьмет достаточно много времени. Час витрачається даремно, а час - це найважливіший національний ресурс у цій війні. Причина того, що багато змін не відбулись, в тому, що Генеральний Штаб контролює все, але має обмежений військовий досвід і має небагато навичок, як втілювати та проводити зміни. Дії, які потрібні займати від трьох до чотирьох днів, займають місяці, якщо вони взагалі відбуваються. Але більше того, політичне бажання відзначити і похвалити армію за їх чудові результати поки що затьмарює їх у проведенні величезних і життєво необхідних кроків.
Глен

1. НІЯКІ звернення до президента та інших очільників держави не мають значення - ми ДЛЯ НИХ не існуємо як люди, для них важливе навіть не підкорення нас, а наша ВІДСУТНІСТЬ.

2. Уявіть: нас позбавляють права на приватну власність, права на носіння зброї, нам хочуть втелющити закон про непідсудність силових органів щодо приватних громадян. Презумцію правоти силовиків робить беззбройних без власності громадян з презумцією вічною винуватістю перед кожним сержантом поліції.

Вранці 30 грудня ми прокинулися взагалі без судової системи

З почуттям глибокого занепокоєння щодо здоров'я винуватця реформ ми чекали на укази глави держави про подальшу ліквідацію судової системи. Треба зауважити, що президент себе останнім часом зовсім не береже: постійно трудиться, наче бджола! Все він реформує. Прикро, що народ йому попався невдячний: не бачить цих самих покращень, не помічає турботу про кожного...

Але ж наш гарант, напевно, ночами не спить, все сидить за столом з товаришами, чай п'є і думу думає: що б іще такого для народу зробити? Ціни на газ, воду й опалення ми їм уже який рік «знижуємо», освіту зробили «простішою» і «доступнішою», медицинастала зовсім «безкоштовною», а міністра охорони здоров'я — так народ взагалі обожнює! Вище за неї авторитет у народі тільки в колишньої глави НБУ, яка прощається, але все ніяк не йде, і у видатного юриста всіх часів і народів — угенерального кума.

А, точно, треба ж відреформувати суди! Народ давно просив.

«Сьогодні — це другий етап, який має на меті дві абсолютно чіткі позиції: ми маємо наблизити суди і правосуддя до людей. У нас не може бути більше районів без судів і судів без суддів», — наголосив Петро Порошенко.

«Все заради людини, все на благо людини! — жартували за часів дорогого Леоніда Ілліча Брежнєва. — Ми навіть знаємо ім'я цієї людини!»

Глибока турбота президента про реформи судової системи проявилася вже в тому, що поки всі були на новорічних корпоративах, наш гарант підписав 29 грудня цілих 15 (!) указів: №441/2017–457/2017 — і всі на тему правосуддя. Щоправда, аналіз змісту цих, скажімо так, указів свідчить про те, що їх автор явно поквапився. Маю на увазі — поквапився почати святкувати Новий рік. Тому що це не реформи, це — делірій (психічний розлад)! Запитайте у Супрун, вона не дасть збрехати.

Почнемо з того, що одними указами наш президент ліквідував усі суди першої інстанції — як загальні, так і господарські. Пожаліли тільки окружні адміністративні — певне, через назву. Потім йому цього здалося замало, і він ліквідував усі суди апеляційної інстанції — і загальні, і господарські, і адміністративні!

Всі укази мають загальний пункт — набувають чинності з моменту опублікування. Оскільки їх офіційно оприлюднено на сайті глави держави — тож очевидно, опубліковано. Це означає, що вранці 30 грудня 2017 року ми прокинулися без судової системи взагалі!

Мало того, що у нас старі суди юридично ліквідовані, а нові — тільки формально, на папері створені і ще не скоро почнуть працювати. Так наш гарант, утворивши суди, забув про «дрібниці» — призначити в них суддів! Тому що суди є, а суддів у них немає! При цьому глава держави підписав того ж дня, 29 грудня, цілу серію указів про призначення суддів... у ліквідовані суди!

Наприклад, указом №456/2017 він призначив Дениса Мандичева на посаду суддіГосподарського суду міста Києва. Хоча хвилиною раніше указом №453/2017 президент ліквідував той самий Господарський суд м. Києва.

Крім того, указами №441/2017–448/2017 глава держави призначив та/або перевів цілий список суддів на посади в суди, які більше не існують.

Я просто намагаюся уявити собі розмір «схвалення» новопризначених служителів Феміди: вони щосили всім «віддячили», а їх призначили в нікуди — в порожнечу. Навіть не встигли мантії вдягти... Формений лохотрон!

Аналіз креативних указів про ліквідацію та створення нових судів також залишає відчуття повного делірію присутніх у кабінеті на Банковій для урочистої зустрічі другого етапу судової реформи.

Візьмемо, наприклад, указ №453/2017 «Про ліквідацію місцевих господарських судів та утворення окружних господарських судів».

Що можна про нього сказати? Дуже потрібний, а головне — своєчасний указ! Ліквідували 27 місцевих господарських судів. Натомість створили... знову ті ж самі 27 окружних господарських судів!

Не подобається назва — перейменуй! Замість цього людям влаштували труднощі: потрібно створювати ліквідаційні комісії, списувати майно або передавати його в ДСА, передавати десятки тисяч активних справ у нові суди на повторний авторозподіл, який наразі є неможливим з огляду на відсутність суддів, передавати архіви... Суди й так завалені, помічники «зашиваються» з поточною роботою. Хто все це робитиме?

При цьому не обійшлося без курйозів: згідно з п. 5 цього указу передбачено: «5)Донецький окружний господарський суд — у Донецькій області з місцезнаходженням у містах Донецьку та Харкові».

Але далі, згідно з п. 20 того самого указу: «20) Харківський окружний господарський суд — у Харківській області з місцезнаходженням у місті Харкові».

Я теж люблю Харків, але нащо йому два господарські суди? Спочатку я подумав, що йдеться про неможливість розмістити цей суд в місті Донецьку — пан Захарченко буде проти. Але ні — тут же було утворено:

«1) Кримський окружний господарський суд — в Автономній Республіці Крим з місцезнаходженням у місті Сімферополі;

27) Окружний господарський суд міста Севастополя — у місті Севастополі з місцезнаходженням у місті Севастополі».

Якщо казати про інші укази, то виявити в них здоровий глузд не вдалося.

Візьмемо указ №452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах».

Завдання з арифметики. Дано: було 27 апеляційних судів — за числом суб'єктів адміністративно-територіального устрою України. Стало: 26 апеляційних судів! Що зникло?

Я наївно подумав, що, можливо, з огляду на неможливість роботи апеляційних судів АРК і міста Севастополя їх укрупнили в один суд. Та й, правду сказати, навіщо Севастополю, де мешкає всього лише 400 тис. осіб, тобто менше, ніж у Печерському районі Києва, свій власний апеляційний суд?

Ось і не вгадав! «Злили» апеляційні суди м. Києва та Київської області! Це найбільш густонаселені регіони, в кожному з яких мешкає щонайменше 10% всього населення країни. Так ось, для цих майже 10 млн осіб — всього лише один апеляційний суд, і для Севастополя, де 400 тис. осіб, а сам суд невідомо коли запрацює — теж один апеляційний суд.

Севастополь, 2014 рік. Фото: Reuters

Тут питання принципу: у нас було 27 адміністративних регіонів за Конституцією. Хто дозволив об'єднати місто Київ і Київську область? Втім, усі ми розуміємо, що це помста Апеляційному суду м. Києва за те, що відпустив з-під варти Лавриновича та інших в'язнів «реформ».

Знову ж таки, візьмемо доцільність ліквідації апеляційних господарських таадміністративних судів. Було до указу №454/2017 всього 8 апеляційних господарських судів. Після указу їх стало аж цілих 7 — Донецьк і Харків об'єднали під одним дахом. Чи не простіше було просто ліквідувати один-єдиний Донецький апеляційний господарський суд, а інші не чіпати? Все переламати, все покалічити...

А згідно з указом №455/2017 з 9 апеляційних адміністративних судів залишили знову ж таки на один менше — 8, при цьому Донецьк і Харків залишилися окремо, натомість ліквідували адміністративну апеляційну інстанцію в Житомирі. Вельми, знаєте, цікавий спосіб ліквідації Житомирського апеляційного адміністративного суду — шляхом ліквідації всіх аналогічних за рангом судів.

Тепер перейдімо до найскандальнішого — до ліквідації загальних судів першої інстанції.

Згідно з указом №449/2017 ліквідовано 117 районних у містах судів, натомість створено 50 окружних — шляхом попарного злиття судів сусідніх районів.

Певне, це найскандальніша і найбезглуздіша реформа, що реально ускладнює життя і людям, і суддям. Наприклад, об'єднали Голосіївський та Печерський районні суди. Але в кожному з цих районів мешкає більше жителів, ніж у багатьох обласних центрах! Протяжність районів є доволі великою.

Або візьмемо багатостраждальне місто Дніпро (не річку). Об'єднали колишній Жовтневий районний суд (в самому центрі міста) з Солонянським районним судом Дніпропетровської області — це глухий сільський район бозна де за тридев'ять земель від центру Дніпра. Або взяти злиття колишнього Ленінського районного суду Дніпропетровська, який «на відшибі», в робітничих кварталах, і Красногвардійський районний суд Дніпропетровська — в центрі міста біля вокзалу.

Плюс до того — за указом №450/2017 ліквідовано 25 міських, міськрайонних та деяких районних в областях судів, замість яких створено... рівно стільки ж — 25 — нових окружних судів.

Указом №451/2017 створено 205 нових окружних (провінційних) судів шляхом злиття і поглинання дрібніших «сусідів».

Наприклад, утворено Нікопольський окружний суд шляхом «…реорганізації (злиття) Марганецького міського суду, Нікопольського міськрайонного суду, Орджонікідзевського міського суду та Томаківського районного суду Дніпропетровської області».

Так, у цих судах часто-густо було «по три каліки», і ті на лікарняному. Але замість того, щоби призначити нових суддів, президент ліквідував ті суди, що є, і тепер люди похилого віку з Томаківського району їздитимуть в Нікополь заради перерахунку пенсії або позову через спадщину. Вірніше, я обмовився: заради спадщини не їздитимуть, бо в цій категорії справ обов'язковою є участь адвоката як представника сторони. Звідки його візьме стара баба або дід у Томаківському районі Дніпропетровської області? Тому навіть їздити не буде — плюне і сяде на лавку сумувати...

Ну а тепер — про найголовніше.

Оскільки з 30 грудня всі суди ліквідовано, в нові суди не призначено жодного суддю, то з цього дня немає жодного повноважного слідчого судді та просто нікому виписуватисанкцію на арешт і його продовження! Ось це веселуха, ось це — Новий рік! Можете сміливо вбивати, грабувати, ґвалтувати, хуліганити — немає кому брати вас під варту! Тільки й того, що поліція зможе зробити — взяти на три доби, а потім відпустити...

Якщо раніше така неприпустима ситуація спостерігалася лише в окремих глухих районах, де не було жодного повноважного судді (про що неодноразово доповідали керівництву відповідних відомств), то відтепер — у всіх містах і районах країни! Будь-який адвокат тепер може сміливо послати під три чорти слідчого суддю «колишнього» суду тільки на тій підставі, що укази оприлюднено, а слово не горобець...

«Поки ще не пізно зробити нам зупинку — кондукторе, натисни на гальма!»

1. Тут дивуються, що можна щось передбачати наперед у два-три роки. Можна - якщо пам'ятати, що люди одразу схоплюють почуттями лише одни-два виміри - але ж події в житті суспільства та окремої людини ЗАВЖДИ відбуваються у багатьох вимірах - більше на три-чотири у всякому разі. Якщо ціікавитися біографіями відомих людей (про невідомих біографій майже не пишуть) - то можна знайти багато подібних ПОВТОРЕНЬ у сюжетних ходах кожної біографії. І самих сюжетних ходів в людському та суспільному житті не так вже й багато - тут є своя "таблиця Менеделєєва" чи своя абетка. Колись видатний вчений Пропп вирахував, наприклад - що сюжетів та подій у казках певна гранична кількість у ВСІХ народів, де є казки. 
2. Україна - у багато чому ВТОРИННА країна, і подібні події в ній ВЖЕ відбувалися в Європі - тільки раніше. Там вже встигли про це забути - а ми ще тільки з первісною "свіжістю" їх переживаємо як щось "нове". Для людства це не нове. Отже - якщо у нас настирна повторюваність - можна досить легко передбачати події, спостерігаючи їх у декілька вимірах. І не заморочуватися огидним моралізуванням. Світ природи не знає "чистої" моралі. 
3. Усі захопилися перемогою Саакашвілі на суді. Дехто, як Соня Кошкіна передбачає послаблення режиму Порошенка через втрату поваги від силовиків та втрати рейтингу від народу. 
Усі при цьому забули, що на боці олігархічної диктатури иа їх оточення - мільйонні та мільярдні статки - вони не будуть нічого втрачати через якійсь виборчі бюлетені. І через прогулянки по місту натовпу Києву вони будуть тікати? З якої радості? 
4. А олігархія - це чиста приватна власність посткомуністичного криміналу на державу "Україна". У такої диктатури опертя не тількиі не стільки на державних силовиків - скільки на приватних найманців на державниій службі. Забули про озброєних людей Яроша, Білецького, та подібних? У цієї влади Є збройні сили - ідейно та фінансово вмотивовані щодо захисту олігархічної диктатури - бо самі мріють потрапити до розподільчого столу - де є суми з декілька нулями. 
5. І що - втратити все через якійсь демонстрації та вибори? Адже вже зараз "ветерани АТО" хижо блищать "чесними очами" та ладні захистити свого головнокомандувача! Якщо заплатять, звичайно. А ЇМ ЗАПЛАТЯТЬ ДОСИТЬ, щоб силовики Порошенка билися за нього як за СВОЄ сите майбутнє - бо нічого іншого ці силовики не вміють і не хочуть робити. 
6. Вони не так на фронті, як у близькому тилу - і за надійність обіцяють платню... Раніше були парламентські "тушки" (забули?) - тепер військові "тітушки"...Єдність тушок та тітушок і складає становий хребет олігархічної диктатури. Як колись преторіанці Стародавнього Риму. А наша армія через привілейований стан добровільних карателів деморалізується. Давньоримська армія теж була цим деморалізована - преторіанців імператора оплачували вдвічі краще - ніж легіонерів... 
7. Ні, влада олігархії - це не лише і не стільки Порошенко, як клас, стан. І він шукає шляхи безповоротно оволодіти ситуацією. 
НІДЕ в пострадянському світі повалити посткомуністів ще не вдалося з 1991 року... 
Треба це пам'ятати. Нам ще дадуть бій - українське суспільство помітно заслабло. Гасло "імпічмент" замість відставки цьому доказ.

Цікава інформація, дуже цікава, стосовно премій «Коболева и Ко» за юридичні «перемоги» НГУ.
Не для тих, хто не любить довгі тексти - раджу прочитати.))

Дякую, Ярослав Диковицький.

«Для історії.

Виплата премії керівному складу НАК "Нафтогаз України" (узгодженної наглядовою радою НАК) за перемогу в першому раунді судового протистояння в Стокгольмі з російським "Газпромом" є яскравим прикладом діяльності новітніх остапів бендерів на теренах України та впровадження ними своїх власних "400 сравнительно честных способов отъема денег у населения"

Програти в суді заявлену до відшкодування суму в $14 млрд, залишившись крім цього винним для Газпрому $1,5-$2 млрд, збільшити закупівельну ціну газу від Газпрому і виплатити собі за це премію? Зазнчене потребує неабиякого авантюристського хисту навіть для України.

Для розуміння суті програшу позову Нафтогазу нагадаю певну хронологію подій:

1. 16 червня 2014 року Газпром подає позов до Нафтогазу (до Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма) з метою стягнення з НАК неоплаченої заборгованості за природний газ, поставлений в листопаді-грудні 2013 року і квітні-травні 2014 року.
ЗА ДАНИМИ ГАЗПРОМУ ЦЕЙ БОРГ СТАНОВИТЬ $4,5 МЛРД.

2. Одночасно, того ж дня, 16 червня 2014р Нафтогаз звертається до Арбітражу з проханням про арбітраж до Газпрому з вимогами:

- ЗМІНИ ЦІНИ на природний газ починаючи з 2010 року;

- ВІДШКОДУВАННЯ ВСІХ ПЕРЕПЛАТ, здійснених Нафтогазом з 2010 року НА СУМУ $14 МЛРД;

- скасування положення контракту, який забороняє реалізацію поставленого по ньому природного газу за межами України.

3. 31 жовтня 2014 року Нафтогаз підписує з Газпромом доповнення до контракту та по суті визнає частину боргу перед Газпромом, яка була заявлена останнім до Арбітражу.
Із зазначених $4,5 МЛРД НАФТОГАЗ ПОГОДЖУЄТЬСЯ СПЛАТИТИ ДЛЯ ГАЗПРОМУ $3,1 МЛРД, оскільки вважає, що такий розмір заборгованості відповідає ринковими цінам на газ.

4. 12 червня 2015 р (через рік) Газпром подає в Арбітраж відгук на позов Нафтогазу та ЗУСТРІЧНУ позовну заяву до Нафтогазу, яка крім вимоги з оплати уточненої заборгованості за поставлений газ в травні-червні 2014 року, включає ще і вимогу оплати за зобов'язанням "бери-або-плати» за 2012- 2016 р. В підсумку загальна сума зустрічного позову досягла $37 млрд.

5. Аудиторський звіт Нафтогазу за 2015 рік зазначає: "Керівництво вважає, що станом на 31 грудня 2015 року Компанія розрахувалась за всіма своїми зобов’язаннями за поставлений протягом 2010-2015 років природний газ, і вимагає компенсації за надмірно сплачені суми у розмірі понад 14 мільярдів" доларів США.

Таким чином, на момент виходу окремого рішення Арбітражу,

Нафтогаз вважав, що:

а) боргів перед Газпромом не має

б) Газпром повинен сплатити для Нафтогазу $14 млрд. переплат, оскільки

в) суд встановить ринкову ціну на газ, яка буде нижчою в порівнянні із формулою ціни, передбаченої контрактом.

Газпром вважав, що:

г) Нафтогаз повинен сплатити по заборгованості за поставлений газ в травні-червні 2014 року понад $2 млрд

д) Нафтогаз повинен сплатити за зобов'язанням "бери-або-плати» за 2012-2016 рр. близько $35 млрд.

І ось 31 травня 2017 року Арбітраж виносить окреме рішення відповідно до якого:

Нафтогаз:

1) всупереч своїм запевнення виявився винен для Газпрома за газ поставлений в травні-червні 2014 року;

2) не може претендувати на відшкодування від Газпрома переплат за 2010-2015рр.;

3) не отримав заявлену та обгрунтовувану ним ринкову ціну на газ на рівні хаб- (ціна європейського хаба мінус транспорт до України), яка була б нижча від формульної ціни контракту;

4) отримав ринкову ціну на газ, яка на даний час більша ніж контрактна формульна ціна;

5) отримав право реекспорту газу;

Газпром:

1) отримає від Нафтогазу оплату по заборгованості за поставлений газ в травні-червні 2014 року

2) не може претендувати на сплату Нафтогазом за зобов'язанням "бери-або-плати» за 2012-2016 рр

Таким чином, із заявлених вимог Нафтогазу Арбітраж не задовільнив жодного, крім права на реекспорт газу. 
Тепер, при подальшій необхідності (якщо така виникне) Нафтогаз змушенний буде купувати газ на рівні хаба. Тобто на східному кордоні України ціна дорівнюватиме ціні європейського хаба, що знаходиться за 2тис. км транспортування магістральними газопроводами. Закуповувати такий газ на східному кордоні за ціною європейського хаба та мати право на реекспорт цього газу, сплативши ще додатково за його транспорт за 2тис.км звучить просто анекдотично.

Разом з тим програвши всі свої вимоги, керівництво Нафтогазу не оспорює рішення Арбітражу, а цілком вдало прикриває свій програш, розігруючи карту програшу Газпромом свого зустрічного позову щодо зобов'язань "бери-або-плати» за 2012-2016.рр, якого в свою чергу не могло б бути без позову Нафтогазу до Газпрому.»