Виктор МОРОЗ

18 серпня у Запоріжжі мали б згадати сумну дату: 72 роки тому під натиском армії нацистської Німеччини радянські війська, що відступали, підірвали греблю «Дніпрогесу». Це обернулось справжньою трагедією для тисяч жителів міста, які жили на берегах Дніпра, та біженців, що переправлялись того дня через річку. Історики та старожили кажуть, що хвиля у 30 метрів заввишки горнула все на своєму шляху. Пересічні запоріжці сьогодні нічого не знають про ту трагедію. Роками радянська влада приховувала це, міська влада Запоріжжя, очевидно, також не у захваті від всієї правди тієї трагедії.
 
Близько 20-ї години вечора 18 серпня 1941 року Запоріжжя здригнулось від потужного вибуху. За кілька хвилин величезна хвиля дніпровської води накрила нижню частину Хортиці та південні райони міста. У водах потонули за різними підрахунками від 20 до 100 тисяч людей. Серед них місцеві жителі, які жили на берегах Дніпра та солдати Червоної армії, котрі того вечора переправлялись на лівий берег.
 
Пізніше стало відомо, що вода здійнялась після вибуху на «Дніпрогесі», який влаштували червоноармійці Борис Епов та Олексій Петровський. Про майбутній вибух підривники, що виконували спецзавдання, не повідомили ані місцеве населення, ані військове керівництво.
 
Свідків тієї трагедії майже не залишилось. Чотири роки тому корінний запоріжець Олексій Доценко в інтерв’ю для телеканалу «1+1» розповів: події тієї ночі він запам’ятав на все життя. Тоді Дніпро став червоним від крові людей та тварин.
 
«І крики були, й спасайте, й рятуйте. Корови ревли, свині кричали, а люди по деревах лазили. Ну, а що він, мокрий, виліз, довго він там просиде?!» – згадує Олексій Доценко.
 
Історики кажуть, що це була спецоперація НКВС. Документально доведено: наказ на знищення «Дніпрогесу» віддав особисто Йосип Сталін. Для здійснення вибуху у греблі було закладено 20 тонн якісної вибухівки, яку напередодні доставили двома літаками з Москви. Але час початку операції підривники взяли на себе і прорахувались. Війська «Вермахту» навіть і не збирались захоплювати Запоріжжя, до якого вони увійшли на два місяці пізніше. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода розповів кандидат історичних наук Владислав Мороко.
«Насправді, Епова і людей, які були під його керівництвом, хвилювало не стільки те, що нацисти захоплять Запоріжжя, скільки те, що він не виконає наказ Сталіна. Що, раптом, хтось прибіжить, захопить той «Дніпрогес», він не встигне добігти до того важеля. «Дніпрогес» не буде підірваний і він не виконає наказу Сталіна», – каже історик.


 
Підрив Дніпрогесу був вимушеною спецоперацією – комуніст
 
70 років по тому запорізькі комуністи поставили пам’ятник Сталіну у центрі Запоріжжя біля свого обкому. У КПУ заперечують інформацію про десятки тисяч загиблих співвітчизників. Кажуть, це була вимушена операція, яка дала можливість евакуювати промисловий майданчик міста, сказав Радіо Свобода голова Запорізького обкому КПУ Олексій Бабурін.
«В принципі, захищати Запоріжжя на той час не було кому. Наших було мало. Полк НКВС, а військових формувань, які могли би затримати німців, практично не було. Саме тому підрив «Дніпрогесу» дав можливість продовжувати евакуацію», – запевняє комуніст.
 
Держава робить вигляд, що цього не було – історик
 
Сьогодні у Запоріжжі нічого не нагадує про ту трагедію. Поблизу «Дніпрогесу» стоїть лише пам’ятник артилеристам, які охороняли його у перші дні війни. Це обурює запорізьких істориків та краєзнавців. Владислав Мороко звертався до міської влади з проханням вшанувати загиблих земляків, але відповіді так і не отримав.
«На це звернення, яке було публічним, відгукнулися громадські організації, відгукнулися громадяни. На рівні того, що, так, ми підтримуємо, але держава робить вигляд, що цього не було і нащо цим займатися», – обурюється Владислав Мороко.
 
Останні два роки у Запоріжжі громадськість намагається вшанувати пам’ять загиблих від вибуху на «Дніпрогесі». 18 серпня нинішнього року запоріжці встановлять пам’ятний хрест на честь потонулих співвітчизників. Організатори сподіваються достукатись до сердець пересічних громадян, які роками не мали можливість почути правду про трагедію у Запоріжжі 18 серпня 1941 року.

---

Дмитро Мороз

Випускник Донецького медінституту, а нині – головний російський шлагбаум на шляху українських товарів до східної сусідки у Москві перед камерами сукав ніжками та погрожував пальчиком

Читаючи українські блоги, інтерв'ю та статті, я все більше переконуюсь у тому, що більшість українських «експертів» не є ніякими експертами і ніколи не вивчали політичну науку чи міжнародні відносини. Гірше того, багатьом «експертам», скоріше за все, платять за їхні висловлювання, а отже насправді вони є політтехнологами. Як написав минулого року в журналі «Критика» Сергій Куделя, в Україні немає політичної науки, не існує жодного українського журналу з політичної науки, а більшість «експертів» і політиків не володіють англійською.

Візьмемо, наприклад, ось цю статтю: Устенко, Карасьов і Фесенко сходяться на думці, що Україна знаходиться на шляху до підписання Угоди про асоціацію в листопаді цього року у Вільнюсі. Або цю: Бондаренко пише про те, що «Путін розуміє: у листопаді 2013 року навряд чи вдасться уникнути підписання Україною та Молдовою Угод про Асоціацію з ЄС».

Фесенко найбільш безапеляційний у своїх судженнях: «Путін розуміє, що в Україні немає дискусій з приводу цивілізаційного вибору: абсолютна більшість представників еліти, окрім комуністів, тяжіють до європейської інтеграції». Карасьов погоджується з ним: «Українська еліта взяла курс на європейську інтеграцію».
Ці коментарі зроблено в той час, коли європейська та північноамериканська публіка сприймає Януковича як homo soveticus, а Партію регіонів – далеко не як проєвропейську політичну силу. На Заході вже втомилися від України.
Чи можуть Фесенко і Карасьов навести мені приклади того, як так звана «проєвропейська еліта» живе відповідно до європейських цінностей? Можливо, Кисельов використає приклад свого шефа, Балоги?
Фесенко також робить абсурдні твердження про те, що «українські олігархи підтримують європейську інтеграцію». Хто з цих олігархів – Ахметов, Фірташ, представники «Сім'ї», Коломойський, Тігіпко – дотримується у своїх справах європейських цінностей? Окрім Пінчука, я не бачу в Україні жодного олігарха, який би намагався діяти в європейській манері.

Чи є ці коментарі проплаченими? Чи вони є результатом необізнаності в питаннях міжнародних відносин? Або – цілком вірогідно – і перше, й друге?

Ще одне твердження Фесенка є хибним: якщо Угоду про асоціацію не буде підписано, «це буде головним болем для європейських політиків, оскільки означатиме поразку Східного партнерства». Відповідно до його логіки, в тому, що Янукович і Партія регіонів не живуть за європейськими стандартами, винні самі європейці!

Відповідальність за те, що Україна не підпише Угоду про асоціацію у Вільнюсі, лежатиме на Києві – не на Брюсселі. Якщо ти бажаєш вступити до якогось клубу, ти повинен грати за його правилами. Це те, чому б я навчав на першому курсі університету.
Ці зауваження можна звести до чотирьох пунктів:
1) Українці переоцінюють свою геополітичну важливість для Заходу. Україна знаходиться дуже низько у переліку пріоритетів і Вашингтона, і Брюсселя. Колишній посол Пайфер неодноразово це повторював – однак його ніхто не слухав.
2) Українські еліти прагнуть приєднатися чи то до ЄС, чи до Митного союзу на власних умовах – не поступаючись ані найменшою часткою власного суверенітету. Коли я зауважив це в ході дискусії в Державному департаменті США, вся аудиторія засміялася.
3) Українські еліти не хочуть прислухатися до західних порад та виконувати європейські правила і норми.
4) Європейська інтеграція не є ідеологічною метою Януковича – на відміну від країн Східної Європи та Балтії, які в 1990-х рр. прагнули «повернутися до Європи». Для нього «это все равно».
І Гарань, і Соболєв розуміють, що ЄС не зможе підписати угоду у Вільнюсі, якщо Тимошенко лишиться в тюрмі aбo не отримає дозволу відвідати Німеччину для лікування.
«Але чи є ця політична воля? Що може змінити позицію Януковича? Насамперед наближення Вільнюського саміту і, власне, його рішення щодо того, чи хоче він, аби було підписано Угоду про асоціацію», – уточнив Гарань.
«Питання про звільнення Юлії Тимошенко чи її лікування в Німеччині має бути вирішене не пізніше 20 вересня, інакше угода про асоціацію України з ЄС не буде підписана», – зауважив Соболєв.
Це дозволяє зробити три висновки.

По-перше, команда Януковича та його олігархи не продемонстрували ніякої відданості європейським цінностям з часу, коли вони прийшли до влади три роки тому. Наприклад, Тимошенко ув'язнили всього за три місяці до того, як було парафовано Угоду про асоціацію. Україна продемонструвала, що вона не може виконати навіть незначні вимоги в межах Східного партнерства. Тому важко уявити, як вона буде виконувати копенгагенські критерії в разі, якщо їй запропонують перспективу членства.

По-друге, європейська інтеграція України зазнає фіаско у Вільнюсі – якщо тільки Тимошенко не звільнять до 20 вересня (у чому я сумніваюсь). Відповідно, єдине, що може відновити просування України в бік Європи – це перемога демократичної опозиції (Кличка чи Яценюка) на виборах 2015 р.

По-третє, Янукович перебуває у програшній ситуації. Якщо він звільнить Тимошенко, ЄС підпише Угоду про асоціацію, однак він може втратити владу в 2015 році, у результаті чого він і представники його оточення можуть потрапити до в'язниці. Якщо ЄС підпише угоду, відносини Росії та України суттєво зіпсуються, Путін не підтримає переобрання Януковича, а російське ФСБ повернеться до практики диверсій і секретних операцій в Одесі та Криму, які вона здійснювала в 2008-2009 рр. Якщо ж ЄС не підпише угоду, тиск на Януковича щодо приєднання до Митного союзу, який де факто є оновленим СРСР, лише зросте.

 

Тарас КУЗЬО

У неділю, передивляючись «Підсумки тижня» на телеканалі «Україна», чи не вперше за тривалий час відчув бажання висловити свою велику повагу колегам-телевізійникам

Сюжет про повномасштабну, а не лише шоколадну торговельну війну з Росією був таким ґрунтовним, неупередженим і …тривожним, що захотілося не лише щиро подякувати, але й побажати стійкості. Адже за традицією саме журналістів наші можновладці звинувачують і ще не раз звинуватять у «нагнітанні», «штовханні уряду» тощо.

При цьому, як кажуть у братній країні, «на голубом глазу» урядовці стверджуватимуть, що все нормально та ще більше покращується-нормалізується.

А хіба може бути по-іншому: прем’єри порозмовляли по телефону та «в принципі» заперечили всі ці брудні плітки неправильних писак про якийсь тиск на Україну.

Хотілося вже повірити очільнику партії та уряду, що не заради милого його серцю Митного союзу, не задля протидії євроінтеграції України відбулося те, що відбулося, – погано приховуваний жорсткий тиск на нашу державу. Аж раптом пан Глазьєв виступив із коментарем. Таким відвертим, що від заспокійливої мелодії для довірливих у виконанні прем’єрів нічого не залишилося.

А ще на одному з телеканалів стрічка новин повідомила: у Сочі Медведчук, Путін і Назарбаєв… спостерігали за перебігом чемпіонату з самбо.

На всяк випадок нагадаю, що не всі з цієї трійці – глави держав. Зокрема, перший – це той, хто у Києві нещодавно зустрічав і Путіна, і вже згадуваного Глазьєва. На заході, присвяченому пропаганді Митного союзу.

Можливо, ви вірите у співпадіння? Ваша справа!

Тоді, прошу дуже, не помічайте доручення глави партії та уряду Міністерствам економіки та закордонних справ пожвавити роботу на «Митносоюзному» векторі, тоді вірте заспокійливим заявам міністра економіки, що немає ніякої торговельної війни, тоді не звертайте увагу, що міністр закордонних справ не стільки опікується проголошеним президентом європейським курсом, скільки патронованим прем’єром курсом до «азіопи».

А ще – не переймайтеся тим, що наша бойова опозиція, наші патріоти… оту торговельну війну чи то проґавили, чи реагуватимуть після повернення з відпусток. Коли можна буде піаритися по повній.

 

Війна – війною…

Згадаймо крилату фразу: «Війна – війною, а обід – за розкладом!»

Здавалося б – країна у РЕАЛЬНІЙ небезпеці. У ситуації, що потребує консолідації всіх сил усередині держави для забезпечення, у тому числі – шляхом тиску на власний уряд, гідної відсічі знахабнілим «братам». Скажімо, насамперед через СОТ, через вимогу дотримуватися існуючих між двома державами угод про вільну торгівлю, а не діяти всупереч нормам міжнародного права.

Та де наші патріоти, публічні й непохитні? Де їхні безкомпромісні заяви, зустрічі з урядовцями, мобілізація громадськості?

Виходить, як у поета: один – у любов, а другий – у містику, а третій – у гори, де орли…Чи не тільки в гори. А насамперед – на курорти, пляжі, моря-океани. За графіком відпусток. Усупереч своєму громадянському обов’язку.

До речі, про війну та графік відпусток. Якщо вірити ЗМІ (не лише вітчизняним) – на порозі громадянської війни опинився Єгипет. Та безстрашні (чи бездумні) українські туристи їдуть та їдуть туди. Міністерство закордонних справ попереджає, радить утриматися від поїздок. Натомість посол України в Єгипті у телемості запевняє, що на курортах усе спокійно. Мовляв, нема чого боятися. І це – всупереч елементарній чиновницькій дисципліні, здоровому глузду та рекомендаціям рідного міністерства! Війна – війною, а туризм – за розкладом…

Тільки хто відповідатиме за наслідки?

Прудкий регіонал заявив, що вбачає у підписанні Угоди про асоціацію з ЄС порушення Конституції. Всупереч неодноразово підтвердженим президентом прагненням прямувати до Європи. На гаранта замахнувся, на президентський євроінтеграційний курс! Та й на наші сподівання та очікування. І хто ж дав йому відсіч? Пані народна депутатка, радниця президента, та пані міністр юстиції. Решта, у тому числі – штатні вболівальники за євроінтеграцію… мабуть, за розкладом ще відпочивають.

От відпочинуть, тоді проведуть національний круглий стіл… До речі, як відомо, на вересень планується проведення чергового форуму Ялтинської європейської стратегії (YES) – серйозного та впливового зібрання. Наш президент брав участь у попередньому форумі. Лідери багатьох держав, міжнародних організацій, як правило, збираються у Ялті вже багато років. Яка необхідність у ще одному круглому столі з невідомим представництвом від влади, опозиції, світових лідерів? Готовий сто разів перепросити, та щось навіює мені невеселу думку (війна – війною, а піар – за розкладом) про спробу чергової самореклами на болючій, хвилюючій темі. Хочу помилитися.

 

«Баришня лягли та просють…»

Здається, саме такими чи подібними словами Хімка запрошувала Голохвостого – Голофастова до Проні Прокопівни…

Звичайно, всілякі порівняння, як відомо, кульгають. Та заспокійлива благодать, що виходить із повідомлень сильних світу цього, – мовляв, ніякої торговельної війни, ніякого примусу до вступу в Митний союз, ніякого збиткування з України немає, – чомусь лише зміцнює побоювання, що дехто з отих очільників готовий, трохи для виду попручавшись, послати Хімку з легендарним текстом до сусідів…

http://www.pic.com.ua/hroniky-torhovelnoji-vijny-tajemni-soyuzy-vidverta-zrada-i-hotovnist-do-kapitulyatsiji.html#sthash.fFCy6hpH.dpuf

Олег Бай

Украинские лейтенанты милиции за год становятся капитанами и катаются на автомобилях за 25 тыс. $, благодаря усердной службе режиму Януковича.

Об этом на своей странице в Facebook пишет Виталий Уманец.

См. также: "Мусора! Сдохните!" - милиция под Киевсоветом сделала вид, что журналистов и активистов никто не бил. ВИДЕО

"Пожалуй, у меня впервые такая ситуация, когда народ не нужно знакомить с очередным мусором-беспредельщиком, потому его и, видимо, все знают Кто подзабыл, тем напомню: на фото Гумен Вадим Николаевич, 26.01.1989 г.р., уроженец г.. Носовка Черниговской обл., В 2011-м году окончил Национальную академию внутренних дел, на данный момент работает в ГУ МВД Украины в г. Киеве", - пишет блоггер.

Отметим, что капитан милиции Вадим Гумен принимал активное участие в сегодняшних событиях под Киевсоветом, не пропуская в здание народных депутатов. По словам депутатов, именно он участвовал в нападении на нардепа от "Батькивщины" Виталия Ярему.

Вот несколько видео Вадиком за 2012г.:

http://www.youtube.com/watch?v=bkw7XSdEi4s

http://www.youtube.com/watch?v=T1yUnrx4-us

http://www.youtube.com/watch?v=3QnPAZ1RjDs


"В принципе, это уже известная звезда украинского ютуба и интернета в целом. Когда-то я уже его "пиарил" в 2012г. Но парниша не сбавляет темпа и уверенно идет на рекорд. Без его участия не происходит, почти ни одна акция протеста в центре Киева. Последнее громкое событие, в котором принял участие наш Хиро, это разгон Врадиевской ходы на Майдане Независимости, вот здесь видео:

http://www.youtube.com/watch?v=kh60YKTlsJI

И вот вам "бонусы" за службу режиму Януковича: как выяснилось на днях, Вадик стал капитаном милиции (всего год назад он был каким-то лейтенантом) и разъезжает на автомобиле Hyundai за 25 тыс.$

Вот вам видео от Andrey Dzindzia, на котором Вадик рассекает киевский воздух на новом авто, приобретенном на наши с вами налоги (смотреть до конца):

Ну а что? Реально сбилась мичта пацана! "Работать не хочу, а воровать я боюсь, поеду я в Киев, в милицию наймусь!" Милиция-с уродом! ©", - заключает блоггер.

 

Руководство северного соседа приступило к осуществлению стратегии недопущения подписания Украиной соглашения с ЕС и втягивания ее в Таможенный союз.

Путинский план, осмысленный и беспощадный. На развертывание данной стратегии указывает то, что на 2-е полугодие неслучайно были не продлены квоты на беспошлинный ввоз украинских труб, запрет на продукцию Roshen, а также проблемы на российской таможне для продукции почти полусотни украинских предприятий.

Необходимо отметить, что еще до недавнего времени Московская власть не рассматривала экономическую войну как основное средство противодействия сближению Украины с ЕС и заключению ассоциации, поскольку Кремль был твердо убежден в том, что нахождение Юлии Тимошенко в тюрьме - самый надежный залог того, что Соглашения не будет.

Однако, в начале июня Москва получила ошеломляющую информацию из Берлина о том, что якобы Ангела Меркель уже не считает тюремное заключение Юлии Тимошенко непреодолимым препятствием для ассоциации с Украиной и склоняется к подписанию Соглашения.

Поэтому, по данным источников в Службе внешней разведки, пожелавших остаться неназванными по понятным причинам, Кремлем была срочно разработана стратегия недопущения подписания Украиной соглашения с ЕС и втягивания ее в ТС любыми средствами.

В частности, по имеющимся данным, Москва предусматривает осуществление следующих мер:

1. Предотвращение подписания соглашений Украины с ЕС об Ассоциации.

2. Формирование влиятельной сети пророссийских общественно-политических сил, способных сдерживать украинские власти от неблагоприятных для России действий, а также принуждать их к вхождению Украины в ТС и ЕЭП. В данном случае, в первую очередь Путиным делается в открытую упор на своего кума – Виктора Медведчука.

3. Нейтрализация политического и ослабление медийного влияния евроинтеграторов.

4. Создание условий для присоединения Украины к ТС и ЕЭП до 2015 года.

Кроме того, предусматривается, в случае продолжения вектора политика Януковича на Запад, направление всех имеющихся у Московской власти, без каких-либо исключений, рычагов влияния в фокусировании работы на победу промосковского кандидата на предстоящих в 2015 году президентских выборах в Украине.

Также предусматривается, что в связи с ухудшением экономической ситуации обострение политической напряженности на Украине, высокий риск подписания украинским руководством договора о ЗСТ с ЕС и нарастание антироссийских настроений, незамедлительно осуществить мероприятия по созданию сети российского влияния. Предусмотреть основной целю данных мероприятий создание достаточно мощной общественно-политической силы, которая обеспечить присоединения Украины к ТС и ЕЭП.

При этом, соответствующая комплексная программа действий, должна охватывать правительственные, деловые, парламентские, научные, культурные, духовные, региональные и теневые каналы, должна реализовываться силами украинской общественности, не давая поводов представлять данную деятельность как "руку Москвы".

По мнению источников, план действий по вовлечению Украины в ТС предусматривает учитывать сложное сочетание сил и факторов, влияющих на принятие политических решений украинским руководством.

 

ua_economics

Під загрозою опинилася п'ята наукова конференція, присвячена життю і творчості Василя Стуса, яка запланована на цю осінь. Вона має відбуватися на базі Донецького національного університету, який свого часу закінчив письменник. Також донецька міськрада виділила землю біля університету для обладнання скверу імені Стуса та встановлення йому пам'ятника. Зараз на ділянці почалися будівельні роботи, а про сквер уже не йдеться.

Цього року Василю Стусу виповнилося би 75 років. Ще в січні розробили план заходів із вшанування поета, перекладача та правозахисника. Серед них одним з найважливіших пунктів є проведення п'ятої наукової конференції, присвяченої життю та творчості Василя Семеновича. Попередні конференції проводилися в вересні, адже на цей місяць припадає сумна дата – 4 вересня Стус помер в ув’язненні.
 
Цього року ще нічого не готово, і невідомо, чи впорається оргкомітет навіть до листопада, пояснила Радіо Свобода заступник голови донецького обласного товариства «Просвіта» Марія Олійник. Вона зазначає, що член оргкомітету, проректор ДонНУ Тетяна Мармазова гальмує організацію та надає завідомо неправдиву інформацію, щоб зірвати захід, тому її потрібно виключити з оргкомітету.

«Вона просто неправду говорить, вводить в оману і гальмує абсолютно всю підготовку. Вона неправду говорила ректору і оргкомітету. Вона говорить, що міжнародну конференцію повинен фінансувати Донецький національний університет, що не відповідає дійсності. Це все за рахунок тих, хто приїжджає. Вона надала по інтернету неправдиві відомості в управління культури, що конференція вже пройшла», – каже Марія Олійник.

В самому університеті кажуть, що конференцію буде проведено, а от позицію Тетяни Мармазової не коментують, адже вона, як і ректор Роман Гринюк, у відпустці.
 
«Вона буде проводитися на філологічному факультеті. Прокоментувати зараз аргументи Тетяни Іванівни я не можу», – пояснила речниця університету Олена Грудєва.
 
Проте, як зазначає Марія Олійник, організовувати конференцію потрібно вже зараз.

Чи будуть сквер та пам'ятник?

У шахтарській столиці з іменем Василя Стуса пов'язані довгі «війни» за перейменування. Його ім’я хотіли надати обласну бібліотеку (нині – імені Крупської) та донецький університет, який він закінчив. Проте ці ініціативи натикалися на спротив як серед колективів, так і місцевої влади.
 
Однак наприкінці 2008-го року міськрада все ж винесла рішення виділити біля університету ділянку для облаштування скверу та встановлення там пам'ятника письменнику. Проте грошей на це – йшлося про півмільйона гривень – так і не виділили.

Відтак, коли днями на ділянці почалися будівельні роботи, українська громадськість занепокоїлася. Робітники пояснили, що просто виконують плановий ремонт тепломережі, але кількість будівельних матеріалів змушує сумніватися в їхніх словах. І донецький міський голова Олександр Лук'янченко раптом забув, про яке рішення та який пам'ятник і сквер йде мова.
 
«Який монумент? Не знаю, яке рішення. Якщо буде рішення і постанова, буде монумент. І фінансові ресурси, якщо будуть. Бо поки всі монументи споруджуються за рахунок спонсорів», – дивувався Лук'янченко.

Меморіальну дошку на філологічному факультеті ДонНУ свого часу допоміг встановити тоді ще міський голова Володимир Рибак, виділивши на це кошти. У січні цього року він відвідав Донецьк як голова Верховної Ради. На питання Радіо Свобода стосовно пам'ятника біля університету він відповів, що й цього разу готовий посприяти у його встановленні.

Коли лише розпочиналася пенсійна реформа, прем'єр-міністр Микола Азаров обіцяв, що надвисокі пенсії будуть скорочені.

Саме цим він підкуповував звичайних робітників, яких уряд змушував працювати ще по кілька років.

Урядовець зауважував, що зменшення торкнеться лише тих чиновників, суддів та депутатів, які виходитимуть на пенсію після вступу в дію реформи.

Тобто рік за роком середня пенсія для особливо заможних верств населення буде скорочуватися.

Проте, останні дані суперечать обіцянкам Миколи Яновича. Середній розмір "ексклюзивних" пенсій продовжує зростати.

Ось як витрачалися в попередні роки гроші, які класифікуються як соціальна допомога. Вона включає в себе пенсійне забезпечення та всі види соціальних трансфертів.

У 2012 році загалом на соціальну допомогу було витрачено близько 300 млрд грн.

Соціальна допомога на одну особу, тис грн

Значний рівень соціальної допомоги на душу населення у північних та східних регіонах пояснюється більшою кількістю пенсіонерів в цих регіонах та наявністю чорнобильських пільг у мешканців північних областей.

Потерпілі від Чорнобильської катастрофи, тис осіб

Цікаво, що бідніші регіони західної України отримують менший рівень соцдопомоги на душу населення порівняно із східними регіонами країни.

Питання пенсійного забезпечення було і залишається актуальним, зважаючи на дефіцит Пенсійного фонду, все більш старіюче населення та підвищення пенсійного віку.

Кількість пенсіонерів на тисячу населення

Розрив у пенсійному забезпеченні між різними групами населення залишається болючим питанням.

Середній розмір пенсій у 2012 році згідно із заявами уряду становив близько 1 470 грн. Хоча за даними автора, цифра більш скромна - 1 200 грн. Середня пенсія 79 276 працівників освіти на 1 січня 2013 року становила 1 119,89 грн.

Водночас середні пенсії народних депутатів та суддів становлять 15 500 грн та 7 600 грн відповідно.

Пенсії різних груп населення

	2008	2009	2010	2011	2012
Середній розмір пенсії в країні	898	999	1 122	1 223	1 470
Народні депутати	15 443	15 622	15 542	15 427	15 427
Кабінет міністрів	10 405	14 981	15 088	15 120	н/д
Судді	5 637	5 880	6 254	7 462	7 575
Прокуратура	5 678	6 108	6 233	6 371	6 588
Національний банк України	4 285	5 016	5 449	5 889	н/д
Митники	4 432	4 630	4 593	4 533	4 441
Помічники народних депутатів	3 374	3 465	3 581	3 614	н/д
Чорнобильці	1 403	1 668	2 279	2 771	н/д
Військовослужбовці	1 062	1 348	1 507	1 842	н/д

Хоча середня пенсія депутатів значно перевищує пенсії суддів та прокурорів, на пенсії саме суддів витрачаються значні суми з бюджету.

Кількість пенсіонерів

Так, у 2012 році судді отримали 1,25 млрд грн пенсій, що дорівнює витратам, закладеним у державному бюджеті на охорону здоров’я.

Також можна відстежити постійне суттєве збільшення кількості суддів-пенсіонерів, депутатів-пенсіонерів та прокурорів-пенсіонерів, що у майбутньому буде створювати додатковий тиск на Пенсійний фонд, особливо зважаючи на суттєві темпи скорочення населення.

Річні витрати на оплату пенсій, млрд грн

Цікавим є також розподіл суддів-пенсіонерів по регіонах. Тут Київ та Донецька область лідирують із значним відривом.

Кількість суддів, які отримують довічне грошове утримання

Інші цікаві параметри соціального забезпечення в Україні - на наступній схемі.

Натисніть, щоб збільшити