Місту Жовква, що на Львівщині, пощастило. І не лише тому, що його будував архітектор Павло Щасливий, а тому, що його феномен у людях, котрі творили ренесансне місто Галичини. За кількістю архітектурних пам’яток воно поступається хіба що Львову. Втім, архітектура руйнується, а жовківчани за роки незалежності не відродили характер і дух міста.
 
Двадцять років тому в церкві Святого Лазаря у Жовкві знайшли оригінальну грамоту 1865 року з посланням для нащадків. Понад 150 років цей документ зберігався під куполом храму, при якому на початку XVII століття донька засновника Жовкви – польського шляхтича Станіслава Жолкевського – зробила притулок для вбогих людей. На старому пергаменті, з гербом Жовкви з австрійських часів, влада зобов’язалася відродити притулок, який перебував тоді у занедбаному стані.
 
«Тоді влада опікувалась, офірувала, а сьогодні всі розводять руками, що немає грошей», – каже настоятель храму отець Петро.
 
Загалом проблемами міста переймаються сьогодні одиниці жовківчан, справжніх диваків рідного міста. А переважна більшість мешканців, зі споживацькою ментальністю, не відчуває відповідальності за рідне місто.

Радянська влада зруйнувала дух міста, перейменувала його на честь свого героя-льотчика Нестерова. Після радянсько-німецької війни повністю змінилось середовище міста, корінних жителів майже не залишились – одних знищили, інших вислали, комусь вдалося втекти. Відтак Жовкву населили селяни і приїжджі, у містечку були дві військові частини, було втрачено дух міста. Жовківчани не поспішають відвідати виставки у музеї, байдуже проходять повз купи сміття у старому замковому парку (саме за кресленнями жовківського збудовано парк біля Вілянівського палацу у Варшаві), зрештою, самі ж і смітять, не знають історію королівського міста.


 
Жовква переживає ренесанс?
 
Науковець, завідувач музею «Жовківський замок» Софія Каськун найбільшою проблемою Жовкви називає людську свідомість. Бо феноменом міста є люди, які його творили.
«Зараз Жовква переживає ренесанс, потрібно відроджувати свідомість людей. У Жовкві був дух місця. Жовква була перлиночкою цілий час і завжди вирізнялась, притягувала людей, які могли щось зробити і сказати», – каже науковець.
 
Станіслав Жолкевський у 1594 заклав місто, яке у 1603-му отримало Маґдебурзьке право. На місці села Винники збудували так зване «ідеальне місто», це коли ідеально поєднані архітектура, оборонні споруди, забезпечено комфортне проживання людей. І ця автентика збереглась.
 
Наприкінці ХVІІ століття Жовква належала правнукові Жолкевського – королю Яну ІІІ Собеському, це була його приватна улюблена резиденція. Саме у той період місто розквітало. Окраса Жовкви – замок, зведений у XVI столітті, зазнав суттєвих змін у всі наступні сторіччя. Його власниками, як і Жовкви, були Жолкевські, Давидовичі, Собєські й Радзивілли.
«Жовку можемо прираховути до імовірного міста, де народився Богдан Хмельницький, – каже науковець Софія Каськун. – Збереглись документи, в яких мовиться, що дослідник, монах бачив листи Регіни Жолкевської до чоловіка Станіслава, який був постійно на полі битви, де вона повідомляє, що прийняла на проживання у 1594 родину Михайла Хмельницького (тоді збіднілого шляхтича). А у 1605 році донька Софія одружується з Яном Даниловичем, і з нею переїжджає Михайло Хмельницький з родиною. Ймовірно, якщо не у Жовкві, то довкола неї і народився Богдан Хмельницький».
 
Архітектура вабить туристів
 
До ХІХ століття Жовква славилась різьбярською школою і малярством, саме з Жовкви пішло мистецтво бароко в Україні, зазначає Софія Каськун. Замок, вежі, оборонні мури, монастирі,костели, церкви, синагога – архітектура робить місто неповторним. Таких, як Жовківська синагога у Європі лише три. Втім і ця пам’ятка архітектури, і замок, і старі розкішні вілли – у занедбаному стані, на місці пам’яток виростають нові будівлі. Хоча з 1994 року історична частина має статус Державного історико-архітектурного заповідника, підпорядкованого мінкульту.
 
Мер Жовкви Петро Вихопень розповів Радіо Свобода, що замок, який перебуває у державній власності, від 2008 року немає фінансування, але рятуватимуть пам’ятку завдяки коштам Європейського Союзу. Він сподівається, що синагогу реставрують за кошти Німеччини. 

«На 13 тисяч мешканців наш бюджет становить десять мільйонів гривень, це мізер. Ще й постійні труднощі з казначейством. Туризм є одним із пріоритетних для міста, хоча на ньому багато не заробиш, ще одна перспектива – це агропереробні підприємства. Є у місті невеликі підприємства, де працює по 30-50 людей, але не жовківчани, а з навколишніх сіл. Бо там низькі зарплати», – каже міський голова.
 
Окрім бюджетної сфери і торгівлі роботи у місті немає. Іноземний інвестор боїться вкладати гроші у розвиток підприємництва через нестабільну ситуацію в Україні.
 
Більшість туристів з України та Польщі
 
Протягом року Жовкву відвідує 30-40 тисяч туристів, більшість з Польщі та України. У жовківських готелях зупиняються гості, щоб відвідати Львів, бо дешевше проживання і до міста Лева лише 27 км.
 
Підприємець Роман Онисько був першим, хто у Жовкві відкрив готель, починав з кількох номерів, бо розумів, що місто має туристичний потенціал.
 
«Шкода, що синагога не реставрується, бо це б дало поштовх. Якщо замок реставрують, то там можна проводити багато заходів. Сьогодні у Жовкві можна розмістити 200 людей у готелях», – каже підприємець.
 
Щоби розвивати туризм, потрібна не лише належна інфраструктура, але й власний туристичний продукт, який ще не з’явився у Жовкві. Чимало молодих людей працюють у Львові і провінційне містечко для них, як спальний район. Інша частина людей займається торгівлею, перепродуючи польські товари.
 
«Яке середовище творить молодь? Середовище хворе, і це проблема загальноукраїнська. Жовква могла б скористатися тим, що недалеко кордон із Польщею. Місто Замосць старалось налагодити контакти. Зорганізували джазовий концерт і прийшло кілька людей…», – зауважує Софія Каськун.
 
Замало перейменувати вулиці, на місці пам’ятника Леніну встановити фонтан із Богородицею. Важливо зробити вибір – творити чи руйнувати місто, яке залишили шляхтичі й королі, а тим паче будував архітектор Щасливий.

---

Галина Терещук В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка.

Украина стремительно летит в пропасть. Разрушена вся система государственности, институты власти. В стране 4 года отсутствуют любые органы власти, включая местные, Президент страны брошена в тюрьму. В Украине полный разгул бандитизма и репрессий. Ежедневно убивают, сажают, насилуют... Те, кто раньше назывался милицией, судьями – сегодня плотно сомкнулись с ворами и убийцами. Вовсю идут аресты по всей стране. Неугодных бандитам, несогласных с режимом бандитов, просто владеющих хоть каким-то имуществом, приглянувшимся уголовной своре.
И что при этом народ? Народ извиваясь, как уж на сковородке, продолжает изгаляться над оппозицией ... Нет, я не об армии троллей и ботов, запущенной, как новое бактериологическое оружие против здравомыслия и общечеловеческих ценностей, устоев жизни.
Я о тех, кто сладострастно уничтожает доброе имя оппозиционеров, будучи совершенно уверенным, что с высоты его местечкового насеста лучше видно, ЧТО и КАК, и КТО должен делать. Видимо, синдром футбольного болельщика у телевизора прочно угнездился в сознании обывателей. И далеко не до каждого обывателя дошло ещё, что беспредел в стране – это КАТАСТРОФА, а не игра. Причём, катастрофа, касающаяся каждого.
Вместо того анализировать ПРеступную деятельность и понять, кто в реальности является виновником всех несчастий в стране и настоящим врагом, обыватели изощряются друг перед другом, кто краше обзовёт оппозицию, кто больше выльет на этих людей грязи.
КРАСИВО?..
СТРАШНО?..
БЕЗЫСХОДНО?..
НЕТ!!!
Несмотря на массу обывательского равнодушия, конец верёвочки всё равно настанет. Хотя, если честно, надоело писать и объяснять. Поехала Кужель в Горловку сразу после аварии – весь Интернет заполнили гневные выкрики «Пиарится!». Если бы не поехала – орали бы, «Где оппозиция!». Поехал Яценюк к Тимошенко в больницу – «Делает вид, что переживает». Не поехал бы – «Рад, что Тимошенко в тюрьме». А несколько сайтов вообще написали, что Турчинов не поехал, потому что..........у него не хватило денег.
А почитать, что оппозиция ЗАРАНЕЕ расписала, кто и где будет в этот печальный день, и сообщила об этом, СЛАБО?
Нет, это на лохов и рассчитано. На тех, кому так мешает оппозиция «бороться», сидя на насесте, с настоящим врагом.
Народ, ещё не надоело бесконечно выкручиваться и оправдывать собственное равнодушие и откровенную тупость, недочётами оппозиции? Целая толпа комментаторов, радостно подхватила подсунутую им рыгами кличку оппозиции, и, визжа от счастья, уже полгода жуёт эту жвачку.
ГРЯЗЬ, которой поливают оппозицию в целом, и каждого из оппозиционеров в отдельности – это ИНСТРУМЕНТ РЕПРЕССИЙ!!!
Причём, инструмент не новый, хорошо проверенный гэбистами за 70 лет, но очень эффективный. Особенно эффективно он действует на слабохарактерного и очень «ранимого» обывателя, которому так нравятся сплетни и скандалы. И неважно, что они придуманы, неважно, что они поют в унисон с врагами – главное побольше желтизны и дурно пахнущих «новостей».
Люди, С КЕМ ВЫ ОСТАВИТЕ СВОИХ ДЕТЕЙ???
КАКУЮ СТРАНУ ВЫ ОСТАВИТЕ БУДУЩЕМУ ПОКОЛЕНИЮ???
Страну титушек, шкод, пиховшеков и чаленко?
Украину сквернословящих комментаторов?
Страну, население которой не трогают чужие трагедии и людские судьбы?
Украину, в которой обыватель становится на сторону насильников и уголовников, рассуждая о недостатках ЖЕРТВЫ?
Или вы считаете, что после вас, хоть януковичи, хоть гопники, хоть потоп, лишь бы вас не трогали?

P. S. И новая подборка провокаций. На этот раз, полностью посвящённая Юле.
Что вызывает гомерический смех, так это то, что журнаШлюхи, пишущие опусы, в которых красной нитью проходит рефрен «Тимошенко все забыли, и она никого не интересует», даже не понимают своими жалкими мозгами, что СОТНИ ежедневных статей, написанных ими же, полностью ОПРОВЕРГАЮТ этот тезис. ))))))))))

1. http://inpress.ua/ru/politics/14258-sizhu-za-reshetkoy-v-bolnitse-syroy
2. Европарламентер о Тимошенко: Она украинка и должна доверять украинским врачам http://www.pravo-kiev.com/events/evroparlamenter-o-timoshenko-ona-ukrainka-i-ona-dolzhna-doveryat-ukrainskim-vracham
3. К Тимошенко не всегда и не во всем прислушиваются, даже в ее родной партии http://argumentua.com/novosti/k-timoshenko-ne-vsegda-i-ne-vo-vsem-prislushivayutsya-dazhe-v-ee-rodnoi-partii
4. Тимошенко пішла у забуття і більше не зможе повернути собі колишню популярність – політологи http://tsn.ua/politika/timoshenko-pishla-u-zabuttya-i-bilshe-ne-zmozhe-povernuti-sobi-kolishnyu-populyarnist-politologi-305585.html
5. Политолог: Главная беда Тимошенко в том, что общество стало о ней забывать http://www.from-ua.com/news/283fd3aa857a7.html
6. Тимошенко не победит Януковича во втором туре, - политолог http://www.ukr.net/news/politika.html
7. Тимошенко больше не влияет на Батькивщину http://minprom.ua/news/129415.html
8. Нужна ли Тимошенко в качестве лидера оппозиции http://lenta-ua.net/novosti/politika/28093-nuzhna-li-timoshenko-v-kachestve-lidera-oppozicii.html
9. Конец игры. Тимошенко признала поражение http://donetskie.com/novosti/2013/08/07/konets-igry-timoshenko-priznala-porazhenie



Катерина Маслова ·

 

Тимошенко может претендовать на славу политического заключенного в мире номер один, - политолог Тарас Березовец, политтехнолог, директор компании персонального и стратегического консалтинга Berta Communications.

За время ареста Юлии Тимошенко, а это – 2 года, она не только не растеряла лидерского потенциала, но и смогла задавать повестку дня, пишет INTV. 

В значительной мере под её влиянием происходили события в ВР, в частности - успешные действия оппозиции относительно персонального голосования, которого в свое время добивалась Тимошенко. Вопрос о подписании ассоциации с ЕС, как мы знаем, фактически находится в её руках, и если бы не настойчивые заявления Юлии Владимировны о необходимости подписания этого договора при любых условиях, то сегодня позиция ЕС была бы ещё жестче. 

Очевидно, у Януковича были планы нейтрализовать Тимошенко, как основного политического оппонента, но они не реализовались. Юлия Тимошенко смогла найти способ прорыва информационной блокады. Это и регулярные встречи с её официальной защитой, встречи с дочерью. 

Мы видим, что лидеры крупнейших стран, за исключением сомнительных диктатур, приезжая в Украину, посещают Администрацию Президента и Качановскую колонию. Фактически, Юлия Тимошенко смогла стать таким лидером оппозиции, как в свое время Нельсон Мандела. Это сравнение не является преувеличением, сегодня ей нет равных. 

В свое время она входила в топ-5 самых влиятельных женщин мира, сегодня она единственный оппозиционер высокого ранга, который сидит в тюрьме. Поэтому Юлия Тимошенко может претендовать на славу политического заключенного в мире №1.

И собственно говоря, о политических перспективах Тимошенко. К сожалению, в данной ситуации они в значительной мере зависят не от Тимошенко. Все, что есть возможного и невозможного в такой ситуации - она и её защита сделали. В значительной мере вопрос будущего Юлии Тимошенко находится в руках Януковича. Он может решить его, как в свою пользу - освободив Тимошенко до саммита Украина-ЕС в Вильнюсе, так и усугубить эту проблему ещё больше.

Тем не менее, мы знаем, что действующая Конституция не запрещает баллотироваться в президенты даже в ситуации, в которой находится Тимошенко. Она может вести избирательную кампанию и из-за решётки. Кстати, ещё одно сравнение с Нельсоном Манделой. Как мы помним, он начал свою президентскую кампанию, фактически находясь в застенках Претории.

Справка:

ПАСЕ дала определение термину "политический заключенный", которое должны учитывать страны Совета Европы в политических разбирательствах. Доклад был подготовлен немецким парламентарием Кристофом Штрессером. Определение термина разработали независимые эксперты.

Политическими заключенными считаются люди, лишенные личной свободы, если лишение свободы было применено в нарушение одного из основных прав, гарантированных Европейской конвенцией по правам человека и протоколами к ней. К таким правам относятся свобода совести, мысли, религии, слова, собраний и объединений.

Кроме того, политзаключенными считаются те, кого лишили свободы "по явно политическим причинам без связи с каким-либо правонарушением", и те, продолжительность и условия заключения которых несоразмерны с вменяемым им поступком. Относятся к политзаключенным и лица, лишенные свободы "на дискриминационной по сравнению с другими лицами основе". При этом лица, осужденные за терроризм, не считаются политзаключенными, если суд проходил в соответствии с национальным законодательством и Европейской конвенцией по правам человека.

В связи с определением термина, ПАСЕ призвала все страны Совета Европы пересмотреть дела, в которых речь может идти о политзаключенных, и, в зависимости от результатов, освободить их или провести повторное судебное разбирательство.

Члены ПАСЕ относят к числу политических заключенных бывшего премьер-министра Украины Юлию Тимошенко, экс-главу "ЮКОСа" Михаила Ходорковского. Кроме того, в резолюции ПАСЕ по России говорится о том, что приговор участницам панк-группы Pussy Riot был вынесен под влиянием "политического давления".

uainfo

Нові цікаві факти з літератури та історії можна почерпнути з цьогорічних «перлин» абітурієнтів 2013 року. Учасники ЗНО писали твір на тему: «Моя хата скраю – нічого не знаю», а вчителі, які ці твори перевіряли, уклали добірку «перлів». Але помилки роблять й дорослі. Київський студент Юрій Власенко почав формувати "Альбім іміні Мікіли Їнавіча Ізірава" - добірку фотографій публічних неоковирностей у використанні української мови на письмі.

ТЕКСТИ вирішили поєднати в одному матеріалі ці дві добірки.

1. Султан Сулейман говорив: «Люби ближнього свого як самого себе».

2. Моя хата скраю – добре тільки тоді, коли пожежа, бо сусідські хати не загоряться.

3. На сам перед в Україні я важаю є дві великі проблеми – це влада і глупа людська віра. Влада, на цю тему у мене не хвате й тижня. Більше чим 120 різних налогів, щоб можна було будь кого ухопити за зад. Як кажится: «М’ясо для катапульт потрібно завжди».

4. Будемо бігати, як хом’ячки кожен зі своєю валізою проблем.

5. Я наведу приклад стареньких бабусь, які щось там сидять біля подвір’я і начебто нічого не роблять, але все знають і переживають за інших.

6. «Моя хата скраю – я нічого не знаю» – це прислів’я треба виключити з нашого лексікону.

7. За алкоголь батьків позбавили батьківських прав ще в дитинстві.

8. Колись жила така жінка – Мать Тереза.

9. Прикладом з літератури є дуже знайомий всьому світові чоловік – Тарас Григорійович Шевченко.

10. Київське князівство розсварилось на маленькі князівства.

11. Люди будуть переживать друг за друга, а це важна речовина у світі.

12. Моя хата у тихому Сімферопольському району. Вона стоїть на вулиці скраю, де люди нічого не знають.

13. Мені аж дурнувато стало…

14. Почніть допомогати всім своїм оточувачам.

15. Жінка – як подушка безпеки в автомобілі.

16. Допоможи другові і в тебе будуть непереливки і він тобі допоможе.

17. Прислів’я можна прочитати на обличчях…

18. Якщо не хочеш дружити – тобі потрібно в лікарню провіритися.

19. Коли німці напали ще на молодий Радянський Союз…

20. Дівчина, набираючи воду, поїла солдатів.

21. У матері – материнський інстинкт. Існування батьківського наукою не доведено.

22. Людина байдужа з трьох причин: їй боляче, вона втомилася, вона дурна.

23. Діставати проблемами твою бідолашну голову…

24. Особа з лайливим мовленням…

25. Наталка була згодна одружитися на ворогах народу.

26. Ця тема вічна, як горизонт неба.

27. Життя – як бумеранг, куди б його не кинув, завжди повертається.

28. Я теж допомагаю людям. Допомагаю встати п’яним з асфальту.

29. Хто допоможе бездімним кітам?

30. Я щасливий, бо я маю кохану дівчину і тому моя хата не скраю.

31. На сватанні свого рідного сина до Мелашки вона випендрювалась, як муха на склі.

32. Таж самі люди: мають руки, ноги і комплект органів.

33. З повсякденних розмов Чіпка завжди потрапляв у різні негаразди.

34. Може моє висловлення дурновате, але я спробую довісти аргументами.

35. Навіщо тобі репутація кішки, яка «гуляє сама по собі»?

36. Шевченко у творі «Марія» розповів про байдужість батьків до долі доньки і свого сина, бо чоловік відмовився від них.

37. Наталка з повісті «Наталка Полтавка» Коцюбинського. Ця дівчина заради спокою матері майже погодилась стати жінкою возного, бо мамка хотіла померти щасливою від того, що й Наталка має багатого чоловіка, в них є маленькі діти і вони живуть у злагоді один з одним.

38. Молодь сидить на пасажирських місцях, а пристаркуваті люди, жінки, інваліди стоять на двох ногах.

39. Добро настигне нас…

40. Як в тебе буде така дурна репутація з крайньої хати, то ти вже не зможеш вирішувати проблеми.

41. Але все ж таки тяжка доля сказилась на його поведінці…

42. В кожній людині є два вовки: один – це добро, а другий – це зло. І завжди між ними відбувається боротьба, і перемагає той вовк, якого ти підкормлюєш.

43. Маруся Чурай сиділа з розбитим серцем і зламаною душею.

44. …круговоріт добра в природі…

45. Як сказав Шекспір, «Людина роджена для любові». Без неї людина засихає. Хотіла би доповнити: «Засихає і вже не може розпустити свою квітку, у людині даже на схилі не ским бути поговорити.

46. Тож нехай нарешті наша хата з’їде з того байдужого краю і наше добро зробить нас щасливими.

47. Мій погляд на цю проблему встає глобальним чином.

48. Душа не зможе відчувати добро і почне старіти та опорожнюватися, поки людина перестане жити, а почне існувати – їсти, роботати та спати.

49. Чоловік має захищати та забезпечувати честь своєї родини.

50. Україна має друге місце з корупції лише тому, що дала хабара, щоб не опинитися на першому.

51.Треба мати мозок на плечах…

52. Усе залежить у цій хаті від тебе самого: хочеш – станеш Будьоним, а хочеш – його коником.

53. Я бачив один невеликий соціальний тест, у якому брала участь одна жінка і один багатоповерховий дім.

54. Сто разів допоможеш – забудуть, один раз відмовиш – запам’ятають.

55. Навіть якщо у мене буде низький бал по ЗНО, пам’ятайте, що я не роблю помилок, як ваш Янукович: «У Київі вже встановлюють новорічну їлку».

56. У творі «Лісова пісня» між Мавкою і Оверком загорілись почуття. Оверко зажигав з Мавкою!

57. Можливо, таких хатоскраїв є дуже багато…

За матеріалами: leocity.info, gazeta.ua.

Залізничники вирішили, що 22 мільярди за лізинг електровозів, має отримати фірма «Прем’єр Лізинг», яку обслуговували «межигірські» юристи.

Наприкінці минулого тижня у ЗМІ прокотилась низка публікацій про те, що «Укрзалізниця» замовила «маловідомій компанії» електровози на 8 мільярдів по лізинговій схемі. Оскільки «маловідомою» компанією було названо широковідому у вузьких колах фірму «Прем’єр Лізинг», то не буде зайвим нагадати про героїв нашого часу, а також додати трохи більше інформації про ці тендери взагалі.

По-перше, поки різні сайти передруковували один у одного інформацію з першоджерела «Комерсанту-Україна» про тендери на 8 млрд грн., у «Віснику держзакупівель» з’явилось ще кілька оголошень про акцепти «Прем’єр лізингу» – наразі маємо акцепти на загальну суму 22,33 млрд грн. З цієї суми 22,07 млрд грн. – це закупівлі електровозів, а решта – закупівлі рейкозварювальних комплексів на автомобільних шасі, які можуть їздити і по рейкам (весь перелік тут).

По-друге, називати «маловідомою» компанію «Прем’єр Лізинг» – трохи зневажливо як для фірми, яка до останніх тендерів менше ніж за рік уклала угоди з «Укрзалізницею» на 5,29 млрд грн., а з врахуванням останніх електровозів взагалі матиме тендерний букет на 27,62 млрд грн.

Отже просто нагадаємо хто ховається за «прем’єрською» вивіскою.

Засновником фірми «Прем’єр Лізінг» є Анатолій Герасименко, мешканець смт Білокуракине Луганської області. Компанія прописана за адресою масовою реєстрації в Києві по вул. Горького, 97.

За даними «Української правди», реєстрацією та супроводом діяльності різних фірм, в тому числі і «Прем’єр лізингу» займалась «Юридична компанія «Стайлинг». А засновник «Стайлингу» Богдан Данкевич відомий як засновник ПАТ «Домінанта», основним акціонером якого є ТОВ «Танталіт» – номінальний власний резиденції «Межигір’я» Віктора Януковича.

Директором «Прем’єр лізингу» є Андрій Черніков, теж широковідомий діяч у вузьких колах. У 2009 році він очолював компанію «Укррослізинг», коли вона намагалась продати Київському метрополітену вагони на суму 1,39 млрд грн. За даними ГоловКРУ, вартість вагонів було завищено на 55%.

Тоді засновником «Укррослізингу» була кіпрська компанія «Імпофірм Консалтінг Лімітед». Вона також виступала засновником ТОВ «Албента», пов’язаного з бізнес-групою народного депутата від Партії регіонів Юрія Іванющенко (про зв’язки «Укррослізингу» з Юрою Єнакіївським докладніше тут і тут).

Нині Черніков також відомий як директор ТОВ «Фортуна-лізинг», яке отримало підряд Сімферопольського аеропорту на лізингові послуги вартістю 297,54 млн грн. А директором «Укррослізінгу» після Чернікова була призначена Світлана Жукова, яка до цього працювала у фірмі «ВТБ лізинг Україна», дочірній компанії російського «Внешторгбанка» (до росіян у історії з лізингом електровозів ми ще повернемось).

По-третє, самі тендери пройшли на межі закону.

На тендерах на постачання електровозів залізничники мали по три пропозиції – від «Прем’єр лізингу», а також від фірм «Альянс лізинг» та «ОТП-лізинг». З цієї трійці лише остання компанія з міжнародної групи ОТП видається абсолютно зовнішнім гравцем, який вирішив спробувати щастя у багатомільярдній грі, а потім здивувався потужностям конкурентів. Вже після тендеру представник компанії розповідав «Комерсанту», що пропозиція ОТП (лізингова ставка 13%) була зроблена взагалі на межі рентабельності. Тому конкурувати їм з «прем’єрською» пропозицією 9,5% було взагалі неможливо.

Хоча чомусь є враження, що якби «ОТП» запропонувало електровози під 9%, то у них би з’явились проблеми з оформленням заявки, і до тендерів було би допущено лише двох інших учасників. У цьому випадку «Альянс» забезпечив би «Прем’єру» тендерне алібі, будучи єдиним мінімально необхідним конкурентом для процедури «відкритих торгів». Бо ці фірми недалеко попадали від спільної яблуні.

Як вже йшлось вище, «Прем’єр лізинг» мав справу з юридичною компанією «Стайлинг». І саме ця юркомпанія у 2011 році заснувала «Альянс лізинг» (згодом лізингову фірму було перереєстровано на такого собі киянина Сергія Білоткача).

Відмітимо, що така «пов’язаність» законом не карається, бо нашим правоохоронцям та іншим стражам держбюджету потрібно, щоб хтось їм офіційно довів наявність у тендерних конкурентів одного співзасновника з часткою щонайменше 25% в обох компаніях. На все, що складніше описує зв’язки між фірмами, закон офіційно плювати хотів.

Цього разу плювок вийшов аж на 22 мільярди.

Також є певні сумніви у тому, що це взагалі була найкраща схема.

Закупівля у кредит коштує дешевше від лізингу, оскільки постачальник закладає у свою винагороду і кредитний відсоток, і ризик того, що замовник з часом відмовиться від придбаних електровозів.

Тож хто має отримати задоволення від цієї схеми?

Той же «КомерсантЪ» відмічав, що «Прем’єр лізинг» зміг запропонувати найдешевші відсотки тому, що за фірмою, можливо, стоять дешеві кредитні гроші кремлівського «Внешэкономбанку». Також у фірми, наближеної до найвищого керівництва країни, у рукаві цілком можуть бути варіанти компенсації лізингової ставки від виробника техніки. Чому б не припустити, що російські виробники електровозів (а саме у них будуть купувати техніку) мають відповідну вказівку з Кремля піджати свою маржу на кілька відсотків, які у вигляді знижки і перекочують у кишеню лізингодавця?

У цьому випадку всі учасники схеми будуть задоволені. Кремлівський банк вкладається у подальше збільшення залежності української економіки від російських грошей, російський виробник отримує величезне замовлення на кілька років роботи, мешканець села Білокуракине отримає свій процент від багатомільярдного замовлення. Оплачує ж банкет «Укрзалізниця».

Єдине питання, чи будуть задоволені пересічні українці та вітчизняний бізнес, яким «Укрзалізниця» по кілька разів на рік підіймає тарифи на перевезення, бідкаючись на свою збитковість?

Юрій Ніколов, «Наші Гроші»

Ігор Степанович Улуханов Російський лінгвіст, доктор філологічних наук, професор, головний науковий співробітник відділу історичної лексикографії та історичної граматики Інституту російської мови ім. В.Виноградова РАН, фахівець з історії російської літературної мови, словотвору, морфології, лексикології та граматики сучасної російської мови.
Закінчив філологічний факультет МДУ ім. М.В.Ломоносова.
З 1958 р. працює в Інституті російської мови АН СРСР (РАН). У 1966 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Слов'янізми в російській мові (Дієслова з неповноголосними приставками)» (науковий керівник - ак. В. В. Виноградов), в 1975 р. - докторську дисертацію на тему «Словотвірна семантика в російській мові і принципи її опису ». Один з авторів розділу «Словотвір» «Російської граматики» (1980), брав участь у створенні «Словника словотворчих морфем російської мови», «Словника давньоруської мови (XI-XIV ст.)». Член Комісії з словообразованию при Міжнародному комітеті славістів. З 1994 по 2008 - голова цієї Комісії.

В роботі "Разговорная речь Древней Руси" ("Русская речь", № 5, 1972): круг славянизмов, регулярно повторявшихся в живой речи народа Московии, расширялся очень медленно. Записи живой устной речи, произведенные иностранцами в Московии в XVI - XVII веках, включают только некоторые славянизмы на фоне основной массы местной финской и тюркской лексики.

В "Парижском словаре московитов" (1586) среди ВСЕГО СЛОВАРЯ народа московитов находим, как пишет И. С. Улуханов, лишь слова "владыка" и "злат". В дневнике-словаре англичанина Ричарда Джемса (1618 - 1619) их уже больше - целых 16 слов ("благо", "блажить", "бранить", "воскресенье", "воскреснуть", "враг", "время", "ладья", "немощь", "пещера", "помощь", "праздникъ", "прапоръ", "разробление", "сладкий", "храмъ"). В книге "Грамматика языка московитов" немецкого ученого и путешественника В. Лудольфа (1696) - их уже 41 (причем, некоторые с огромным финским "оканьем" в приставках - типа "розсуждать"). Остальная устная лексика московитов в этих разговорниках - финская и тюркская.

У лингвистов той эпохи не было никаких оснований относить язык московитов к "славянским языкам", так как самих славянизмов в устной речи не было (а именно устная речь народа является тут критерием). А потому и разговорный язык Московии не считался ни славянским, ни даже околорусским: крестьяне Московии говорили на своих финских говорах. Характерный пример: русского языка не знал и мордвин Иван Сусанин Костромского уезда, а его родня, подавая челобитную царице, платила толмачу за перевод с финского костромского на российский "государев" язык. Забавно, что сегодня абсолютно мордовская Кострома считается в России "эталоном" "русскости" и "славянства" (даже рок-группа есть такая, поющая мордовские песни Костромы на русском языке, выдавая их за якобы "славянские"), хотя еще два столетия назад никто в Костроме по-славянски не говорил. И тот факт, что Московская церковь вещала на болгарском языке (на котором писались и государственные бумаги Московии), - ничего не значил, так как вся Европа тогда в церквях говорила на латыни и вела делопроизводство на латинском языке, и это никак не было связано с тем, что за народы тут проживают.

Перший крок до українізації Південно-Східної України – це не змушувати людей розмовляти українською, а зробити їх патріотами. Вважає лідер новоствореного руху Російськомовний українських націоналістів (РУН) Сергій Замілюхін.

– Як і чому виникла організація Російськомовних українських націоналістів?

– Організація створювалася не те, щоб спонтанно, але у всякому разі спочатку не стояло завдання її створити. Насамперед створювалися групи у соцмережах, було просто бажання зібрати навколо себе людей з такими ж поглядами задля живого спілкування. Я розумів, що таких людей маса, і явище російськомовних українських націоналістів, про яке говорять десь з 2008 року, є масовим. Зрештою спроба об’єднати таких людей у соцмережах принаймні додає їм впевненості, що вони не самі, що це явище для України, що їхні погляди підтримують і вони не білі ворони. Так почали збиратися люди у соцмережах і коли дійшло до певної критичної маси, почали виникати ідеї, що з цим щось слід робити. А 14 жовтня, на Покриви, до дня народження УПА, ми надрукували 10 тисяч кольорових флаєрів російською мовою «Розкажи правду про УПА», де розвінчувалися усі міфи радянської епохи про Українську Повстанську Армію. Ми оголосили, чи є охочі роздавати у південно-східних областях ці листівки. Акція пройшла вдало: організували її за дуже короткий термін, десь приблизно за тиждень, і роздали листівки у 16 містах України. Саме цей захід і підштовхнув до створення організації. Десь протягом місяця відбулося обговорення питання. Можу сказати, що ідея створення організації визріла як щось саме по собі зрозуміле із групи однодумців.

– Скільки людей сьогодні налічує РУН?

– Тут є два аспекти: частина людей – це учасники груп у соціальних мережах, а частина – учасники організації. Ми розуміємо, що соцмережі і реальний вступ в організацію – це дві великі різниці. У соцмережах набереться десь близько восьми тисяч прихильників. Якщо ж говорити про реальних членів, то їх не так багато, бо організація лише формується, відбуваються перші зустрічі. Потенціал є немалий, оскільки перші осередки ми відкрили лише у шести містах. А судячи з настроїв, які є у групах, то на нас чекають у багатьох містах Південно-Східної України.

– В Україні сьогодні є чимало організацій націоналістичного спрямування. Чи була потреба у створенні ще однієї?

– Тут йдеться у різниці психології поглядів, саме психології, а не самих поглядів. Російськомовна людина приходить до ідеї націоналізму не тому, що народилася у цьому середовищі і так має бути, а тому, що усвідомила певну інформацію, зробила для себе висновки: те, що відбувається – неправильно. Тож незважаючи на те, що людина є частиною російськомовного середовища, супротив, який у ній назріває, виводить її на певний протестний рівень. Спочатку людина є патріотом, потім у неї з’являються якісь націоналістичні погляди, відповідно це приходить через пізнання. Є такий дуже хороший вислів, якщо російськомовний націоналіст не просто голосує за одну державну мову, то він не просто розуміє, що це треба, він розуміє, чому це треба. Люди з цього середовища краще розуміють, як донести ідею націоналізму на теренах південного сходу України.

– А як ви особисто дійшли до ідеї націоналізму?

– Усе почалося з ознайомлення із правильною історією України. Поступово накопичувалась інформація, яку ретельно приховували за радянських часів. Тому я й вважаю, що перший крок до українізації південного сходу – це зробити з російськомовних українців насамперед патріотів. Свого часу нам закидали навіть, що ми адепти «русского мира», але все ж вдається переконати людей у зворотному. До речі, ми ухвалили рішення відкрити відділення РУН у Львові. І робимо це не тому, що у Львові є російськомовні, яких ми б могли об’єднати, а тому, що вважаємо, що людей треба інформувати про те, що є російськомовні українці. Адже зокрема на Західній Україні російськомовних сприймають як росіян, а не як українців. Тому ми хочемо пояснити, чому це відбулося і що все це можна виправити. Таким чином наша організація може стати об’єднавчою між Заходом і Сходом.

– Як інші націоналістичні організації, зокрема «Свобода» ставляться до РУН? Чи є якісь спільні плани дій?

– Наразі спільних планів дій не існує. Ми наразі самі формуємося як організація, але було кілька акцій, які ми провели разом із «Тризубом імені Степана Бандери». Контакти на рівні місцевого відділення були у Донецькому регіоні. Про теплі стосунки говорити надто рано, але є контакт на рівні взаєморозуміння. Зі «Свободою» контактів наразі нема, але, гадаю, це питання часу.

– Ви згадували акцію роздачі листівок «Розкажи правду про УПА». Як її сприйняли на Півдні та Сході України?

– По-різному, звичайно. Зокрема були й ситуації не зовсім мирні. Після цієї акції ухвалили рішення, що потрібна підтримка сильних хлопців. Адже під час тієї акції листівки роздавали дівчатка, і траплялися доволі прикрі моменти. Але народ сприймав по-різному. Утім, те, що текст був російською, збільшувало шанси бодай його прочитання. Зрештою принаймні відразу не викидали, а брали із собою. Ми не спостерігали масового викидання листівок.

– Найближчими вихідними в Україні очікують на візит патріарха Кирила і президента РФ Путіна. Низка організацій вже заявили, що готуються до акцій протесту. Чи братиме участь у цих акціях РУН?

– Окремо брати участь в акціях не будемо, але однозначно приєднаємося, оскільки у Києві наразі окремого відділення немає, але є люди, які заявили, що вони члени організації. І такі люди, зокрема й я будемо брати участь у цих акціях, принаймні приєднавшись до них. 1025-річчя Хрещення Русі – це не свято Росії. Вважаю, що ще за часів Петра І, Катерини ІІ у нас вкрали нашу історію, так продовжується і зараз. Росія хоче присвоїти собі святкування 1025-річчя Хрещення Русі. Ми ж вважаємо, що вони не мають жодного стосунку до цього. Це вкрадена наша історія, ми різні народи. Насправді це знає більшість людей в Україні, а хто не знає, тим ми розповімо.

– Україна очікує найближчим часом на підписання угоди про Асоціацію з ЄС. Натомість організації з націоналістичним ухилом в основній своїй масі виступають проти євроінтеграції. Якою є позиція Російськомовних українських націоналістів?

– Тут у нас є розбіжності. Ми вважаємо, що в Європу нам треба йти. Слід зрозуміти, що Європа не уся є ліберальною, тобто голубою. Це більше притаманно Західній Європі – Іспанії, Голландії, десь Франції. Але є інша Європа, Центральна, більш консервативна. І ось тут ми можемо відіграти дуже важливу роль. Мало того, якщо взяти передісторію, ми завжди грали важливу роль у регіоні, зважаючи на й на те, що Україна найбільша за площею, відповідно наше геополітичне положення може відіграти важливу роль. Польщі, Австрії тощо не притаманні деякі речі, які притаманні Західній. І своєю присутністю ми підсилимо Центральну Європу, можливо, навіть направимо, станемо фарватером у напрямку більшого консерватизму. Тому не треба боятися йти у Європу, а треба ставити завдання змінити її. 

Розмовляла Оксана Дудар
pohlyad

Відголос таємного розпорядження російського міністра внутрішніх справ Петра Валуєва від 1863 року, яким влада Російської імперії здійснила масштабну акцію лінгвоциду української мови, подекуди можна відчути й в сучасній незалежній Україні.

Про зростання порушень прав людини в Україні заявляють в «Міжнародній амністії».