Ігри комерсантів


Президент дедалі глибше застрягає у своїх спробах уладнати ситуацію підкилимними домовленостями, нічого не змінюючи в системі. Росія підіграє, Захід робить висновки

Прірва між заявами президента і його реальними намірами та діями стає дедалі глибшою. На словах, особливо у Сенаті США чи перед телекамерами, Петро Порошенко виступає мало не українською інкарнацією Шарля де Ґолля, батька нації, готового покласти життя на олтар перемоги. А на ділі його команда робить усе, щоб притлумити громадську активність, загальмувати люстрацію та реальне, а не косметичне реформування державного апарату – те головне, що й дасть нам змогу перемогти у війні.

Що ж до власне війни, то політика очільника держави бачиться двозначною: всі провладні спікери та ЗМІ заспокоюють суспільство мантрами про перемир’я, а тим часом криваві бої щодня й далі точаться на Донбасі, тоді як для реформування сектору безпеки не робиться майже нічого. Дедалі більше розмов про те, що ця лінія проводиться в межах постійних підкилимних перемовин із Кремлем: не дарма ж Владіслав Сурков тепер бачиться частим гостем у Києві. Спостерігаючи ці маніпуляції, західні країни, своєю чергою, перестають вважати Україну відповідальною стороною для переговорів і не бажають надавати реальну військову допомогу.

Питання – чи почали вони вже прямий діалог із Путіним про Україну? Але, здається, пана Порошенка це не надто хвилює: незабаром вибори, а зі своїм російським візаві наш президент коли ще й не домовився (хтозна?), то сподівається, зміцнивши свою владу, незабаром це зробити.

Отож головне бажання нинішньої влади – «порєшать». У значенні, яке це слово мало у 1990-ті, з котрих ментально родом помітна частина нинішньої політичної еліти: тобто кулуарно домовитися з будь-ким про будь-що. Звісно, порівняно з режимом Януковича це вже рух уперед, бо «донецькі» вміли йти тільки напролом, причому вдаючись до послуг ФСБ. На жаль, на тому позитив вичерпано. Адже президент і його команда не мають іншого механізму поведінки, окрім підкилимних «договірняків». І навіть півроку війни та смерті українців нічого не змінили в їхньому мисленні. А в реаліях збройної агресії така поведінка неминуче щораз біль­ше скидатиметься на зраду...

Президент багато разів згадує розгром під Іловайськом як приклад неготовності української армії (а чиї, до речі, протеже й досі керують Міністерством оборони та Генеральним штабом?) і відповідно «неможливості врегулювати цей конфлікт у військовий спосіб».

А проте... Так, маємо серйозні проблеми, але не критичні. Точніше критичними вони стають за умови, коли верховний головнокомандувач Збройних сил не бажає воювати й мобілізувати суспільство. Основною проблемою політики президента Порошенка є небажання змінювати правила гри. Простіше і звичніше трохи перефарбувати під себе наявну неефективну систему, внісши до неї косметичні зміни. А до того ж він прагне зробити це в єдино можливий для комерсанта спосіб – постійним торгуванням.

Однак складність ситуації для України полягає в тому, що Владімір Путін прекрасно вміє «працювати» з таким типом людей, бо своїм «порошенкам» ставленик кагебістського клану вказав на їхнє скромне місце ще до середини 2000-х, а нещодавно нагадав арештом мільярдера Євтушенкова. Відчуття того, що домовленості між Путіним і Порошенком досягнуто давно, ймовірно, навіть до початку активної фази конфлікту на Донбасі, неминуче нависає над усіма політичними кроками українського президента з переговорними процесами в Мінську включно. Ймовірно, в Кремлі вже вирішили, що український президент є цілком прийнятною постаттю, то чому ж не підтримати його переговорних спроб, тим більше коли вони відповідають інтересам Росії? Тож російська пропаганда, як за командою, геть перестала згадувати «київську хунту» й педалювати тему нелегітимності української влади.

Така поведінка Петра Порошенка, безумовно, очевидна для Заходу. ЄС відверто радіє з того, що при владі в Україні опинилася людина, яку можна змусити до невигідних перемовин з агресором замість відчайдушної боротьби. А Сполучені Штати явно не бажають улазити в конфлікт, не бачачи в українській владі тих, із ким можна поділитися не лише розвідданими, а й зброєю. Судячи з настійливих повідомлень про перспективу пом’якшення санкцій, майбутню зустріч держсекретаря Керрі й міністра Лаврова, та й узагалі з огляду на примирливий тон західного істеблішменту, ніхто в ЄС чи США не стане по-справжньому втручатись у конфлікт: а раптом Петро Олексійович простягне (чи вже простягнув?) руку дружби Москві. Аби знайти надійне і пристойне пояснення такому повороту, у президента в команді є досвідчені фахівці з піару та роботи з медіа. Тож цілком логічно, що Євросоюз визнав за ліпше на рік відтермінувати імплементацію найістотніших положень Асоціації, зате домовитися нарешті з Путіним. «Порєшать» – так уже «порєшать».

Відповідно сценарій повномасштабного військового вторг­нення на всіх напрямках, най­імовірніше, знову перестав бути № 1 на порядку денному кремлівського керівництва. Сторони, швидше за все, повернуться до варіанта, який, за інформацією Тижня, серйозно розглядали ще під час першого перемир’я на Донбасі, у другій половині червня. Тобто Захід де-факто визнає анексію Криму й не порушує відповідного питання принаймні до кінця каденції Путіна, тим часом Росія потихеньку виводить свої війська з Донбасу й нейтралізує найрадикальніших представників «ДНР»/«ЛНР». Власне, процес уже пішов, російська армія, за повідомленнями РНБО, потроху відстрілює непримиренних сепаратистів на підконтрольній території, розставляючи свої військові комендатури. Донбас де-юре залишається під владою України, хоча де-факто – скабкою в її тілі. Вона забезпечує Крим світлом, водою та харчами, чим знімає необхідність ризикованої збройної операції для прокладання «данцизького коридору» й не педалює питання належності півострова. Москва вигадує для Києва чергову кабальну знижку на газ і знімає заборони на українські товари, фактично вигравши на Донбасі війну за Крим. Негарна схема, так? Неморальна? Але, коли до геополітичної гри беруться бізнесмени зразка 1990-х, годі очікувати іншого.


 Богдан Буткевич

http://tyzhden.ua/Politics/119952


Терроризм на службе у Государства


 Терроризм в России направлен на достижение "светлого" прошлого, а не светлого будущего


В новейшей истории месяц сентябрь занимает особое место. Последние пятнадцать лет унесли жизни многих тысяч невинных людей, но именно страшные теракты, случившиеся в сентябре 1999 и 2001 и 2004-ого года навсегда остались в воспоминаниях современников и очевидцев. Из всех терактов нового времени, отдельно можно выделить теракты произошедшие в России в 1999-ом и в США в 2001-ом году. Без преувеличения можно сказать, что после них мир перестал быть прежним, они навсегда изменили существующий миропорядок.

[ Читати далі ]

Ось такий адмірал рфського флоту :)



Контр-адмирал Евменов инструктирует около 1000   подводников Северного флота РФ перед выходными днями. Словарный запас впечатлительный. Статистика гибели офицеров, убившихся в пьяном виде в ДТП, впечатляет.

Кто сможет посчитать сколько он раз употребил известное слово, может считаться героем. Нам это не удалось.

Начиная с седьмой минуты самое проникновенное. Озвученная контр-адмиралом информация, шокирует.






Окупований Росією Крим став вільною економічною зоною України

російські вибори в КримуВід анексії Криму у березні, Росія вже запровадила там рубль та провела свої місцеві вибори

Від 27 вересня набуває чинності закон про створення у Криму вільної економічної зони. Напередодні його текст було оприлюднено у "Голосі України".

Закон "Про податковий та митний контроль у вільній економічній зоні (ВЕЗ) Криму та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" був схвалений парламентом 12 серпня. Проте згодом результати голосування були скасовані, а сам законопроект переголосований із другої спроби 14 серпня.

Втім, і це відбулося з другої спроби, оскільки спочатку депутати не змогли підтримати законопроект у другому читанні. Відтоді закон очікував підпису президента, що також викликало запитання, адже президент має лише 15 днів після отримання закону із Верховної Ради, аби завізувати ухвалений парламентом закон, або ж заветувати його чи повернути на доопрацювання.

Згідно із інформацією, розміщеною на сайті парламенту, закон було надіслано президентові 20 серпня. Тепер стало відомо, що президент підписав цей закон ще 4 вересня.

Врешті, 26 вересня текст закону було оприлюднено в офіційному виданні "Голос України", а відтак, процес впровадження закону у дію можна вважати завершеним.

Закон передбачає встановлення у Криму вільної економічної зони на 10 років. Там діятиме особливий правовий режим економічної діяльності фізичних та юридичних осіб, зокрема, і що стосується податкового та митного права.

Згідно із законом, на території ВЕЗ Крим не справляються загальнодержавні податки і збори.

Там може застосовуватися мультивалютний режим, за яким для оплати товарів та послуг може використовуватися як гривня, так і інші валюти. Фактично, це є узаконенням переходу Криму на розрахунки у російських рублях, які здійснюються від 1 червня цього року.

Путін в КримуПід час одного із своїх візитів в Криму російський президент Володимир Путін виступив у санаторії "Мрія"

Закон також регулює низку питань, пов'язаних із примусово переміщеними особами, до яких можуть належати громадяни України, які до анексії Криму Росією були зареєстровані в АРК Крим чи в місті Севастополь, але яких примусово депортували звідти, або ж якщо ці громадяни не можуть повернутися до свого житла. У такому разі громадяни України можуть претендувати на низку компенсацій.

Закон також передбачає, що у Криму буде вільна митна зона. Кордони ВЕЗ Крим співпадають із адміністративними кордонами АРК Крим.

Бізнес як завжди?

За два тижні до остаточного схвалення законопроекту про створення ВЕЗ у Криму, Рада ЄС, реагуючи, зокрема, і на заклики України, запровадила нові обмежувальні заходи у сфері торгівлі й інвестицій у Криму та Севастополі, що передбачають заборону на нові інвестиції до Криму і Севастополя - в інфраструктуру, транспорт, телекомунікації, енергетичний сектор, у видобуток нафти, газу й мінеральних копалин. Заборонено також постачати ключове устаткування для цих галузей і надавати страхові послуги.

Пояснюючи, в чому полягає сенс створення ВЕЗ на території, яку Україна де-факто не контролює і проти якої запроваджені міжнародні санкції, розробники закону заявляли, що хочуть забезпечити легальні засади для роботи тих українських підприємств, що залишилися в Криму, або ж для тих українських підприємств, які і досі ведуть бізнес із Кримом. 

"Сенс ВЕЗ у тому, що ми розуміємо, що територія зараз непідконтрольна Україні, і Росія збиратиме там податки на свою користь. Тому ми маємо якось легалізувати ситуацію, коли вони (підприємства - Ред.) тимчасово не сплачують податки. Тобто, це є форма створення легальних підстав, чому українські підприємства не сплачують податки в Криму", - пояснювала ВВС Україна логіку законопроекту одна із його авторів Ксенія Ляпіна.

Проте у закону були і свої критики, які вважали дещо нелогічним декларувати режим вільної економічної зони для території, анексію якої у світі вважають незаконною, а відтак, обмежують будь-які контакти та інвестиції.

Низка оглядачів заявляли, що закон про ВЕЗ у Криму є визнанням анексії та виправданням колабораціонізму, і закликали президента накласти вето на ухвалений парламентарями закон.

"Цей законопроект, як пишуть в Інтернеті, розірвав нам мізки. Тому що вільна економічна зона й окупована територія в принципі не стикуються. ВЕЗ у всьому світі трактується як територія вільного бізнесу, вільна для інвестицій, де з метою залучення іноземних інвестицій спрощується багато норм чинного законодавства", - заявляв голова правління "Кримського експертного центру" Андрій Клименко.

Економіст також вважає, що закон працюватиме не тільки в інтересах українських олігархів, у кого в Криму залишилися великі промислові активи, але і великих українських торговельних мереж, які так і не залишили Крим після його анексії Росією.

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/business/2014/09/140926_crimea_free_economic_zone_az

Вибори в Україні. «Противсіхи» працюватимуть на Путіна



 

Україну, схоже, чекає нова хвиля «противсіхства». Уже зараз чимало людей заявляє таке: не піду на вибори, бо немає за кого голосувати. І аргументація їхня виглядає на перший погляд переконливо. Справді, до тих політичних сил, які мають шанси опинитися у Верховній Раді, є чимало запитань. До українського парламенту може пройти чимало «колишніх» одіозних фігур. Та й «нові» кадри, що так прагнуть опинитися в кріслі парламентаріїв, часто не викликають довіри.

 

Хто знає, чи не будуть вони гірше «стариків». Бо декларований патріотизм без професіоналізму – це часто справжня біда. Окрім того, по партійних списках може пройти чимало «темних конячок». А що від них чекати, Бог його знає. До цього додайте «політичну родинність», клановість, коли тато, його діточки, родичі, близькі, а то й просто «любі друзі» балотуються в депутати.

 

«Незмінна» Україна

 

 Але, панове, чого ви хотіли, коли обирали президента? Ви понадіялися, що будете «жити по-новому». Ніби не знали про діяльність Порошенка у часи попередні, в тому числі про його роботу в уряді за часів Януковича? Чи просто вирішили про це забути? Як і забули про те, що за тих самих часів його головний опонент опинилася в тюрмі.

 

Розумію, при обранні Порошенка президентом спрацювала низка чинників. Це й непрості умови воєнного часу, і втрата довіри до політичних лідерів Майдану, й, відповідно, запит суспільства на «нові обличчя», і те, що фактично навколо Порошенка об’єдналася політична еліта України. Та й зовнішні чинники працювали на нього. Однак є одна річ, про яку ми воліємо не говорити.

 

Тріумфально обравши Порошенка президентом у першому турі, українське суспільство продемонструвало, що не прагне якихось радикальних змін, а хоче, попри позірну революційність, збереження status quo. Звідси обережність кроків нової влади, певне намагання опиратися на «старі кадри», навіть ліберальне ставлення до людей, які підтримували сепаратистські рухи в Україні.

 

Звідси незадоволення владою з боку певних верств населення, які сподівалися на радикальне оновлення суспільства. Правда, ми не задумуємося над тим, а чи є в українському суспільстві потенціал, передусім кадровий, щоб провести це оновлення. На жаль, «нові люди», які подекуди прийшли до влади, часто-густо демонструють некомпетентність. Зрештою, окремі з них швидко опановують корупційні схеми й поводять себе не гірше від старих кадрів.

 

Закономірно, влада, бачачи відсутність у суспільстві зорієнтованості на радикальні зміни, а також не маючи, за великим рахунком, достатньої кількості професійних людей, здатних до реформаторської діяльності, буде більше займатися імітацією реформ, аніж реальними реформами. І саме в такому контексті варто розглядати наступні вибори до Верховної Ради. Сподіватися на те, що після цих виборів відбудуться раптові зміни на краще, це, звісно, наївно.

 

Вибір без вибору?

 

Не складно спрогнозувати, як приблизно виглядатиме наступна Верховна Рада. Будуть представлені (і, певно, достатньо серйозно) консервативні сили. Це не лише «Блок Петра Порошенка». Це й колишні залишки Партії регіонів, лідером яких, очевидно, стане Тігіпко. До них примикатимуть «м’які радикали», котрих представлятимуть депутати «групи Яценюка-Турчинова», офіційно – «Народного фронту». А також представники партії «Самопоміч», якщо їм вдасться опинитися у Верховній Раді. 

 

З іншого боку, матимемо «крутих радикалів». До останніх варто віднести Радикальну партію Олега Ляшка, представники якої, по-перше, зіграли на запиті на «нові» обличчя, а, по-друге, створили собі імідж «воєнних». Наскільки цей імідж правдивий, то вже інша справа.

 

Приблизно на тих самих запитах «нових облич» та «воєнного радикалізму» намагається побудувати свою виборчу кампанію «Громадянська позиція» Гриценка. Вказані партії матимуть непогані шанси стати парламентськими партіями й створити тут фракції. Інше питання, хто ввійде до цих фракцій, чиї реальні інтереси відстоюватимуть ці люди. Тут більше питань, аніж відповідей.

 

Зрозуміліша ситуація із «засвіченими радикалами» – партіями «Батьківщина» й «Свобода». Правда, в останньої невеликі шанси потрапити до Верховної Ради. Зазначені партії прогнозовані у своїй поведінці. І саме ця прогнозованість, як не парадоксально, є їхньою найбільшою вадою. Переважна більшість українських виборців хоче «жити по-старому», але прагне бачити нові обличчя в політиці. І ця більшість ладна обирати «кота в мішку».

 

Не хочу подавати свій прогноз як остаточний вирок. І не хочу, аби в читачів склалося враження, ніби від нас, виборців, уже нічого не залежить. Принаймні залежить те, якою буде конфігурація та якісний склад політичних сил у Верховній Раді. І, відповідно, які сили створять правлячу коаліцію.

 

А тепер до питання, чи варто брати участь у виборах. Звісно, можна зайняти позицію такого собі етичного пуризму, чи «противсіхства». Мовляв, немає достойних людей, за яких варто проголосувати. Ті, хто прагне стати депутатом Верховної Рад, обманюють, думають лише про власні інтереси, про те, як нажитися тощо. Але, шановні, де ви бачили ідеальних політиків?! Та й, зрештою, політики – це своєрідне дзеркало суспільства.

 

«Противсіхство», попри етичну «бездоганність» (мовляв, не хочу віддавати свій голос за негідників), у нашій ситуації виглядає далеко не бездоганно – принаймні в сенсі політичному. Пригадайте, яку роль відіграли «противсіхи» на позаминулих президентських виборах. Вони забрали голоси у Тимошенко й допомогли Януковичу. А кому в нинішніх умовах допоможуть ці люди? Передусім Путіну. Останній зовсім не зацікавлений в українських парламентських виборах. Для нього вигідно мати в Україні Верховну Раду з потужною проросійською «п’ятою колоною». Зрозуміло, і в наступній Верховній Раді ця колона буде. Але принаймні не настільки потужна й галаслива.

 

Путін також зацікавлений максимально делегітимізувати наступну Верховну Раду, показати, що вона не достатньо репрезентує волю народу України. Адже парламентські вибори не відбудуться не лише в Криму, а й деяких районах Донбасу. І чим більша буде неявка на вибори – тим більше матиме Путін підстав заявляти про їхню нелегітимність.

 

Зрештою, на виборах ви матимете можливість хоч якось вплинути на конфігурацію політичних сил у Верховній Раді. Я цілком свідомий того, що доведеться вибирати між поганим і ще гіршим. Бо немає в нас білих і пухнастих політичних сил! Хоча де вони є?

 

Але, можливо, краще вибрати погане, аніж допустити до влади ще гірше.

 

Петро КРАЛЮК

Як Нацбанк обвалив гривню



 

 

Дії керівництва Нацбанку України протягом останніх місяців – на жаль, занадто популярна тема. Складається враження, що дитина отримала сучасну електронну  іграшку, але не знає, як із нею впоратися: тисне на всі кнопки, а бажаного результату немає. Звісно, більшою мірою йдеться про курс національної валюти, надважливий, хоча й зовсім не єдиний напрямок діяльності головного банку країни.

 

Влітку керівники НБУ заспокоювали населення: мовляв, введені наприкінці лютого обмеження стосовно отримання коштів з валютних депозитів громадян можуть бути скасовані, принаймні – значно пом’якшені. Проте, в останній робочий день серпня термін дії обмежень був пролонгований, до нього ще й додали обмеження на отримання коштів з вкладних рахунків у гривні. Не зрозуміло, для чого це треба було робити, якщо в серпні спостерігалося збільшення залишків на депозитних рахунках населення в нацвалюті. Наслідок прогнозований – у вересні активізувався процес зняття громадянами коштів з депозитних банківських рахунків. З психологічної точки зору це легко пояснити: налякані продовженням старих обмежень та введенням нових, банківські вклади почали забирати навіть ті, хто цього не планував робити. Суто через наявність обмежень.

 

До цього додалась заборона на зняття іноземної валюти з пластикових карток, емітованих в валюті. Примусова заміна валюти зобов’язання навряд чи є легітимним кроком. Однак, не менш цікаво наступне: в підпункті 9 пункту 1 постанови НБУ №530 йдеться про обмеження видачі валюти через банківські каси та банкомати еквівалентом 15 тис. гривень. Тобто, у встановлених межах з валютної картки начебто не забороняється отримувати кошти в інвалюті. Проте підпункт 13 пункту 1 в тій самій Постанові геть забороняє  отримання коштів в валюті з валютних пластикових карток. Складно утриматись від питання – це банальні недоліки виконавців Нацбанку, професіональні якості яких публічно критикує керівник НБУ? Або протиріччя в документі допущені навмисно, щоб окремі дружні банки мали підстави видавати іноземну валюту клієнтам з карток, а інші не мали (або, щоб їх можна було покарати)?

 

Стрибки на міжбанківському ринку, коли курс сягав позначки в 15 гривень за долар, пояснювалися, в тому числі, низьким рівнем міжнародних резервів України. Дійсно, якщо б колишні очільники уряду та НБУ зрозуміли, що плаваючий курс треба було вводити пару років тому, золотовалютні резерви були б суттєво більшими. Проте, маємо те, що маємо. З одного боку, економність Нацбанку в питанні збереження валютних резервів можна зрозуміти. В тому числі, через майбутні потреби в інвалюті взимку, наприклад, на критичний імпорт, в першу чергу на купівлю природного газу.

 

Але з іншого боку, виявляється, зайва валюта є. Про це свідчить проведення Нацбанком кількох валютних аукціонів. Звідки долари для продажу на аукціонах? Варіантів два: або з резервів, або НБУ купує їх у Мінфіну. Якщо з резервів, то навряд чи доцільно проводити валютні аукціони, свідомо уникаючи валютних інтервенцій НБУ на міжбанківському ринку. Зрозуміло, що доцільність тут може бути не лише з точки зору інтересів держави, бо на аукціоні нескладно продати валюту дружнім банкам, заздалегідь домовившись про це (правда, трохи дмухає корупцією?). Якщо долари купуються у Мінфіну, то для цього Нацбанк банально надрукував гривню. З відповідними наслідками у вигляді стимулювання інфляції й девальвації, саме проти якої «героїчно бореться» НБУ – однією рукою створює передумови для падіння гривні, іншою намагається стримати його.

 

Окремої уваги заслуговує ситуація, що склалася 19 вересня. Тоді курс долара внаслідок самоусунення НБУ від інтервенцій сягав на міжбанківському ринку 14,9 гривень. В той самий день Нацбанк провів аукціон, на якому продав майже 45 мільйонів доларів по курсу 13,55 гривень за 1 долар. Яку кількість з цих коштів потім було перепродано із непоганим «наваром» на міжбанку?

 

Дивує й те, що для проведення аукціонів НБУ обрав «голландську» систему – коли торги йдуть в напрямку зниження ціни. В умовах, коли долар в дефіциті, нелогічно проводити торги «на пониження».

 

Вразило й несподіване рішення Нацбанку, яким була скасована заборона на кредитування в іноземній валюті юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Особливої пікантності надає той факт, що спочатку НБУ забороняє це робити постановою від 28 серпня, а потім дозволяє постановою від 9 вересня. Згадується рекламний слоган попереднього президента часів його невдалого балотування в 2004 році: «Тому, що послідовний». Безперечно, попит на кредитування у валюті створить попит й власне на валюту. Гадаю, не має сенсу пояснювати – як це відобразиться на курсі української валюти. То ж чи дійсно Нацбанк прагне стабільності гривні?

 

Аналогічну безсистемність та непослідовність продемонстрував НБУ у питанні продажу валютної виручки експортерів. Спочатку збільшується частка, що підлягає обов’язковому продажу, до 100%. Спливає декілька тижнів і цей норматив знижується до 75%. Даних про те, що експортери почали повертати в Україну валютну виручку від зовнішньоекономічної діяльності не має. Навіщо тоді зменшувати частку виручку, яку треба продавати?

 

В успішній країні громадяни майже не обговорюють дії центрального банку. В Україні ж політика НБУ є однією з топових тем для всіх верств населення. Звичайно, добре, що внаслідок наради, яку провели з банкірами президент та прем’єр-міністр, гривня суттєво посилилась. Але ж підтримання стабільності національної валюту є конституційним обов’язком саме Національного банку.

Богдан ДАНИЛИШИН

http://nvua.net/opinion/danylyshyn/Kak-Nacbank-obvalil-grivnu-13677.html

Слова Порошенко расходятся с делом. По факту он сдает страну


Фото:  Богдан Яременко

Это может привести к взрыву, считает председатель правления «Майдана иностранных дел» Богдан Яременко.

Эксперты благотворительного фонда «Майдан иностранных дел» ранее призывали президента Украины Петра Порошенко ветировать принятый Верховной Радой закон о создании свободной экономической зоны (СЭЗ) Крыма и об особенностях осуществления экономической деятельности на временно оккупированной территории Украины. Такую позицию еще в августе высказал председатель правления «Майдана иностранных дел» Богдан Яременко (на фото).

По его словам, подписание данного закона де-юре и де-факто выведет полуостров за пределы территории Украины и «легализует» местные органы власти, а все предприятия и граждане Украины, находящиеся в Крыму, получат статус нерезидентов страны.

14 августа Верховная Рада Украины приняла в целом закон о налоговом и таможенном контроле в свободной экономической зоне (СЭЗ) Крыма и об особенностях осуществления экономической деятельности на временно оккупированной территории Украины. СЭЗ Крыма вводится в пределах двух административно-территориальных единиц Украины: Автономной Республики Крым и города Севастополя.

Согласно документу, на территории свободной экономической зоны Крыма действует особый правовой режим экономической деятельности физических и юридических лиц, в том числе особый порядок применения норм регуляторного, налогового и таможенного законодательства Украины, а также особый режим внутренней и внешней миграции физических лиц. В пределах свободной экономической зоны Крыма создается свободная таможенная зона.

СЭЗ Крыма вводится на 10 полных календарных лет начиная с даты вступления в силу данного закона.

Сегодня Богдан Яременко в своем фейсбуке написал:

«Вчера стало известно, что Порошенко таки подписал Закон о свободной экономической зоне в Крыму.

Подписал еще 4 сентября, а объявили об этом только через три недели.

Подписал, очевидно, в процессе телефонных торгов с Путиным, а объявил, когда собрался пообщаться с народом.

Разочаровываться в Порошенко я уже не могу, поэтому попробую осмыслить все это спокойно.

Несколько недель назад один очень опытный американский лоббист и бывший дипломат поделился со мной впечатлением от общения с Порошенко — по мнению американца, наш президент совсем не готов к роли государственного деятеля. Тогда я не нашел, что ответить, и лишь заметил, что это наиболее подготовленный из всех неготовых. Теперь начинаю понимать американца лучше.

Выглядит так, что Порошенко не может подняться над логикой и мотивацией поведения бизнесмена. Он торгуется, толкается и борется за немедленную выгоду, а не за стратегический интерес. Стратегический интерес «приплетается» к реальности на уровне заявлений и риторики.

Так наш президент заявляет о том, что мы никогда не согласимся с аннексией Крыма, но подписывает закон, который фактически признает ее — предоставляя разрешение украинским бизнес-структурам (очевидно, что аффилированным с ним так же) платить налоги оккупационной власти.

Так наш Президент заявляет о намерении интегрироваться в ЕС, но не осуществляет никакой необходимой реформы.

Говорит о территориальной целостности, но продвигает законы, которые де факто расчленяют Украину.

Говорит о борьбе, но пытается выторговать мир.

И все это, похоже, делается во имя кратковременных личных целей — выборы, укрепление власти, обеспечение своих бизнес-интересов.

Так что в параллельной реальности живет не он. А мы. А когда эти две реальности сходятся, то получается взрыв.»

Председатель наблюдательного совета «Майдана иностранных дел» Андрей Клименко на пресс-конференции УНИАН  18-го августа сообщил, что данный закон ориентирован на крупные украинские бизнес-структуры, которые после подписания документа получат возможность узаконить свою деятельность на территории Крыма.

«Мы убедились в том, что господа, которые его (законопроект) лоббировали, руководствовались тем, что в Крыму находится очень много активов, принадлежащих крупным украинским системным бизнес-структурам», - сказал он.

«Аргумент»

Смерть кацапам!

Free Speech. Свобода Слова. Сайт Сергея Мельникофф.
Free Speech. Свобода Слова.
Free Speech. Свобода Слова.
Free Speech. Свобода Слова.
Я, Иса Мунаев, чеченец, гражданин Чеченской Республики Ичкерия, заявляю всему миру:
Моя страна, Чеченская Республика Ичкерия, оккупирована Российской Федерацией.
Российская Федерация, убив из моего народа 300 000 людей, тем самым 300 000 раз убила меня.
Российская Федерация, убив из моего народа 42 000 безгрешных детских душ, тем самым убила 42 000 моих детей.
Российская #Федерация, прогнав через фильтрационные лагеря 255 000 людей из моего народа, тем самым пытала меня 255 000 раз.
Российская Федерация, держит и пытает по сей день в своих концлагерях свыше 30 000 человек из моего народа, тем самым по сей день, разрывая моё сердце в клочья.
#Российская Федерация, уничтожила мир моего народа, тем самым уничтожив и мой мир.
Российская Федерация, лишив общения с Родиной более 250 000 людей из моего народа, тем самым подвергла меня мучительной долгой казни, которая называется тоска по Родине.
Любой из моего народа, не живущий моими чувствами и болью, для меня во стократ подлее , чем Российская Федерация.
Любой из моего народа, не живущий мыслью, уничтожения Российской Федерации, для меня, что Путин.
Любой из моего народа, думающий о каком-либо другом формате отношений, с Российской Федерацией, тот подлей Путина.
Любой враг Российской Федерации, автоматически без предварительных условий, мне друг!!

Журналистам угрожали после расследования,

 в котором упоминается заместитель генпрокурора.

Журналистам программы "Наші гроші" угрожали после выхода расследования, в котором упоминается заместитель генпрокурора Украины Анатолий Даниленко и его родственники. Об этом на своей странице в "Фейсбуке" сообщает основатель программы Денис Бигус.

 "Нам угрожали. Впервые за год существования программы. Которую я начал делать еще во времена "преступного режима Януковича", - пишет журналист и рассказывает в какой форме были угрозы.
Сначала журналистке прислали письмо с виросом трояном, которое предназначалось специально для нее. А потом к ней домой приехал какой-то неизвестный человек. Он угрожал родственникам девушки и настоятельно "рекомендовал" оставить съемки сюжета.
Тема, над которой она работала - не Янукович, не Клюев, не Захарченко. А "лицо по-новому", заместитель генпрокурора Яремы Анатолий Даниленко:


 "Семья господина Даниленко вывела из госсобственности 140 гектаров озер. Это больше, чем Межигорье, на минуточку, - рассказывает суть сюжета Бигус. - А прокуратура так отчаянно защищала госсобственность, что лучше бы не вмешивалась. Потому что теперь эти озера вообще в госсобственность не вернуть. Их на троих поделили семейства замгенпрокурора, депутата-ударовца из Киевсовета и нардепа-коммуниста. Нет, серьезно, отлова под домом с чисто "ментовскими" угрозами ни разу за 4 года не встречал. Революция достоинства и свежие кадры, ага".