Від безділля - словоблуддя.

Вже n-й день карантину, я вже і не рахую. Занадто багато цифр я бачу останнім часом: кількість хворих, одужавших, летальні випадки, політична статистика, робочі звіти. Крізь всю цю суху вертикальну матрицю до мене пробираються екзистенціальні питання, які стають гострішими, коли стоїш все ближче до 30-ти літньої позначки) Я думаю, що більшість, коли причісуються, або чистять зуби, всі ми ловимо поглядом нові маленькі зморшки на обличчі, і всі трішки засмучуються) Ці хвильки під очима наче підписи на річних звітах) Зізнаюсь, я довго приводила до ладу ці депресивні думки: "я старію", "юність вже минула", "треба знайти толкового косметолога". Іноді у мене це виходило, проте бували дні, коли накривало мене знатно. Мене бісила моя ж радість від нової сковорідки, голова розривалась від протиріччь. Доводили до сказу малознайомі люди, яких чомусь дуже цікавило, чому у нас немає дітей. І немов вірусною інфекцією ці думки проникали мені в голову. І це були ті питання, на які я знала відповідь, проте в голові вони лунали чужими голосами і чужими емоціями. Тому одне з наймудріших рішень було свідомо ігнорувати таких людей, не намагаючись пояснити їх мотивацію. Згодом, до мене стало доходити, що не потрібно з"єднувати своє ставлення до світу, свої причини для радості з цифрою в паспорті. Я отримую неймовірний кайф, коли бачу, як дорослий дядечко щось мугикає собі під носом, або бабуся, яка освоює XBox. Так, ось чого я боюсь - постаріти емоційно. Я хочу отримувати від нових пісень теж задоволення, як і від Бумбокс в 2000-х, хочу дивитись на молодих акторів не як на "молокососів", а як на талановитих особистостей. До мене нарешті дійшло, що дорослішання дозволяє поєднати нове з вічним. Слухати нові музикальні композиції, а вечорами переглядати такий "олдскул" як "Пропала грамота", або "Кішка на розпеченому даху". Той факт, що моє покоління застало часи касет і бабін, стаціонарних телефонів, листів з вітальними картками від бабусь, а потім поспішно занурилось в шквальну бурю технологій з усіма VR-окулярами, та соцмереж, - демонструє мінливість усього: часу, людей, цінностей. Треба сприймати себе теперішнього, і що ти можеш зробити для себе майбутнього. А всі ці зморшки, сиві волосини чи пару зайвих кіло - це всього сценічний грим, а за ним ми все одно залишаємось тими, ким ми самі себе бачимо.