Пригоди принцеси в драконячому лігві...

  Частина 4  

 (остання)

Цей малюнок Ви також можете побачити на http://oboi.i.ua/user/836315/7/205514/.

Бум! – гучний удар струсонув замкові ворота. Вартовий поспав, схопився, кинув швидкий погляд по сторонах. Не дай Бог, щоб капітан з перевіркою. Зловить сплячим, ураз половини платні позбудешся. І будеш потім пів року покої принцеси охороняти. А її величність спуску не дає, володіючи багатою і витонченою фантазією. Варті доводилося вельми не солодко, на них ставилися всі експерименти. Добре, що зараз її величність відсутня, але це не надовго. Король провернув якусь аферу, і відправив доньку в подорож. Але принцеса за межами замку довго ще не затримувалася.
Замок заливало мертвотне світло місяця. З боку стайні долинало тихе іржання – коні перемовлялися своєю, нікому не відомою мовою. Вікна зяяли темними проваллями, лише на самій вершині центральної башти горів слабкий вогник. Мебіус, придворний чаклун, лягав спати дуже пізно. Пануючу тишу знов розірвали гучні удари. Хтось відчайдушно стукав у браму.

- Кого там демони принесли посеред ночі? – вигукнув вартовий, перехиляючись через парапет.
Внизу, коло ґрат, що перекривають в'їзд до замку, знаходилося двоє вершників, що сидилі на гарних конях. Один з них відкинув каптур, підняв голову.
- Лицар Айвен. Зі мною благородна пані. Вона дуже замерзла, відкрийте!
- Зараз, - гмикнув вартовий. – Я відкрию, а ви замок захопите.
- З глузду з'їхав? – обурився вершник. – Як ми удвох замок захопимо?
- А може у вас за рогом натовп.
- Де ти тут натовп бачиш?! Нас всього двоє, причому одна жінка.
- Нічого не знаю, чекайте світанку.
- Послухай - почав втрачати терпець лицар. – Тебе як звуть?
- Гаріх.
- Так от Гаріх, давай вчинимо так. Я обіцяв доставити цю пані в замок. І я доставлю. У вас двоє ґрат на воротах?
- Двоє, - після нетривалих роздумів відповів Гаріх.
- Відмінно, - зрадів лицар. - Ти піднімаєш перші ґрати. Пані в'їжджає, я залишаюся зовні. Потім ти опустиш перші ґрати і відкриєш другі. Або покличеш командира, він вже сам з нею розбереться.
Гаріх почухав потилицю. У плані лицаря нічого підозрілого він не відмітив. Та й потім, у нього з'явилася можливість перервати сон капітана. Таку чудову можливість гріх упускати.
- Добре, - крикнув стражник.

Заскрипів підйомний механізм, ґрати сіпнулися і пішли вгору, відкриваючи шлях. Лицар хлопнув по крупу коня своєї супутниці, змушуючи зрушитися з місця. Дочекавшись, коли пані заїде в коридор, Гаріх поспішно опустив ґрати назад. Лицар радісно вигукнув і попрямував геть від замку пустивши коня галопом. Вартовий здивовано знизав плечима і відправився будити капітана. Начальник варти мешкав в кутовій башті. У його покої можна було потрапити двома способами: через центральні покої і прямо із стін. Досягнувши дверей, Гаріх ввічливо постукав. За стінкою загуркотіло й на порозі з'явилася висока скуйовджена людина. Погляд капітана не провіщав нічого хорошого.

- Там жінка…
- Де там, бовдур? – рикнув капітан. – Знайшов ворожку! Нумо зберися, доповідай, як годиться!
- Винен! – гаркнув Гаріх. – Доповідаю. Згідно зі службовими обов'язками, ніс варту на ділянці стіни перед воротами. Півгодини тому під'їхав лицар з супутницею і просився на ніч. Пані зараз чекає на майданчику між гратами, лицар виїхав.
- Молодець! - ласкаво посміхнувся начальник варти. – Два додаткові чергування на цьому тижні. А зараз, підемо, розберемося з нашою гостею.
Спустившись по кам'яних сходах, капітан бадьорим кроком перетнув двір і зупинився коло ґрат. Гаріх влаштувався збоку, прихопивши по дорозі факел.
- Хто така? – запитав капітан в темної фігури, що сиділа на коні. Вершник відчайдушно замотав головою, долинуло ледве чутне мукання. Каптур звалився, явивши погляду прекрасну жіночу зовнішність. Рот вершниці закривала шовкова хустка, туго стягнута на потилиці.
- Ваша ясновельможність, - приголомшено видихнув капітан.

- Геніальна ідея! Так ти сказав, вірно!? – гаркнув чоловік, поправляючи корону.
- Ну хто ж знав, ваша величність, - спробував виправдатися співбесідник, кутаючись в мантію.
- Загалом так, раднику! Ти це запропонував, ти і розгрібай!
- В якому сенсі?
- Вирішено. Чоловіком будеш ти!
- Ваша величність - кинувся на коліна радник. – Може, краще просто на каторгу, а? Попрацюю років двадцять, окріпну на свіжому повітрі, порозумнішаю. Будьте поблажливі!
- І не мрій! – відрізав король. - Весілля сьогодні! Варта! Проведіть шановного жениха в апартаменти і прослідкуйте, аби не втік.

   І жили вони довго та...

Дякую сайту http://webest.net/2009/09/12/printsessa.php .

  Пригоди принцеси в драконячому лігві...

  Частина 3  

За малюнок висловлюю подяку пані "Nerwochka".

- Та що в тебе за кінь? Ось, бачив того лицаря? Ось у нього кінь як кінь, з далеких країн. А збруя? Бачив? Все в золоті і діамантах! А в тебе?
- Але..
- Що але? Що за лицар! Як можна садити жінку на таку шкапу? Соромно повинно бути..
Лицар зітхнув. Принцеса все бубніла і бубніла. Пройшло всього три години, як він визволив її з лігва дракона, а вже сам захотів прибити. Ні, треба швидше доставити до замку і бігти якнайдалі. Не даремно з самого початку його терзали смутні сумніви. Аж надто принадна пропозиція з'явилася. Він якраз повернувся з далекого походу. Грошей не було, роботи теж. І тут в таверні до нього підсів цей старий.
- Благородний сер, - кинув він побіжний погляд на лицаря, - не завважте нескромним питання, але бачу у вас скрута в засобах. Ви, бачу, людина смілива, благородна. Не хочете поправити свій фінансовий стан і славу здобути?
- А детальніше? – зацікавлено запитав лицар, відставляючи вбік кубок з вином.

Старий нахилився ближче:
- Розумієте, благородний сер, у нас на батьківщині є такий звичай. Жених повинен врятувати наречену. Від дракона. Але обставини склалися так, що жених не встигає зробити подвиг. А дату весілля перенести не можна.
- І? – підвів брову лицар.
- Все дуже просто. Ви надіваєте лати, рятуєте наречену і доставляєте в королівський замок. Причому, строго вночі, нікому не показуючи свого обличчя. Винагорода – сто золотих, карта -ось, з драконом все домовлено. Як вам пропозиція?
- Принадно, вельми принадно, - радісно посміхнувся лицар. Невже він сьогодні зловив вдачу за хвіст? Непильна робота, проте прибуткова. – Добре, я згоден.

- Чудово, - вигукнув старий. На столі глухо дзвякнув кошіль із золотом, поруч лягла карта. - Ось все необхідне, виїхати потрібно зараз. Дракон тебе зустріне, розпишешся у відомості і забереш принцесу.
- Господарю, ось гроші, - лицар шпурнув на стіл пару монет, і стрімким кроком залишив таверну. Як покинув таверну старий, ніхто не бачив. Лише вартові, які охороняли місто, помітили смутну тінь над хмарами.
- І лати в тебе не дуже! – увірвався в свідомість голос принцеси. Лицар подумки застогнав. Погляд випадково впав на хустку, недбало заткнуту за пояс. Раптово народилася ясна думка, як спокійно проїхати залишок шляху.

Дякую сайту http://webest.net/2009/09/12/printsessa.php .

  Пригоди принцеси в драконячому лігві...

  Частина 2  

Присвячується учасникам "Шпигунських ігор 3"

Цей малюнок було розміщено "_renny_", якій і висловлюю подяку...

- Ні, ну що за печера? Ні вікон, ні килимів, ні ванни!
- Струмок є! - огризнувся дракон, обхопивши лапами голову.
- Там вода холодна! Міг би спорудити озеро і підігріти! Ось в мого папи в замку, спеціальна кімната є з гарячою водою! Не те, що тут! І взагалі, що тут робить ця туша? Вона ж смердить!
- Це сніданок!
- Фі! Я хочу фруктів! Як можна їсти тварин! Це ж огидно.

Дракон засунув голову під крило. Так голос принцеси звучав тихіше. Ну, герцог, ну, гад. Таку свиню підкласти! Та і сам хороший. Купився на казочку про весілля. Жених приїде, жених врятує. Звичайно. Ха! Тиждень вже пройшов, а жениха все немає. Обдурили, підло обдурили. Здається, король просто захотів відпочити від донечки. А за контрактом, принцесу відпускати не можна, поки не врятують. Нічого, не на того напав! Не буде жениха присланого королем, він сам його організує. І плювати в скільки це обійдеться. Треба просто знайти лицаря… З цією думкою дракон піднявся і потрусив до виходу.

- Ти куди? – вперла руки в боки принцеса.
- На прогулянку, - буркнув ящір, кваплячись опиниться ззовні.
- Фруктів що б приніс!
- Будуть тобі фрукти, будуть, - пробурчав дракон, набираючи висоту. Досягнувши міста, він непомітно заскочив до найближчого лісу. Через деякий час, невисокий сивий старигань поминув східні ворота...

Дякую сайту http://webest.net/2009/09/12/printsessa.php .

  Пригоди принцеси в драконячому лігві...

  Частина 1  

За гарний малюнок висловлюю подяку пані "xxxAriyAxxx".

        Папа, я хочу замок біля моря! І знайди мені принца, щоб був високий, красивий, розумний і багатий. На великому коні, в золотих обладунках.
Його величність уткнувся головою в письмовий стіл і застогнав. Скільки можна... Щодня одне й те ж. Ну де, де він візьме цього триклятого принца? Всі принци давно вже поодружувалися, а ця все перебирала: цей рудий; в цього обладунки не золоті, а срібні; в того кінь накульгує. Ось і досиділа. Все, скінчилися принци. Розібрали. І що робити? Адже дочка не відчепеться, їй вийми та поклади. Король зітхнув:

- Буде тобі принц, донечко, буде.
- Не вірю! – надула губи принцеса. – Ти весь час обіцяєш, а принців немає. Між іншим, мені вже цілих вісімнадцять!

       Двері тихенько скрипнули, до кабінету увійшов перший радник королівства, герцог Маліус.
- Ваша величність, Ваша Високість, - швидко вклонився він. – У мене важливі новини.
- Йди донечко, у мене справи, - вимовив король, не приховуючи своєї радості.

        Принцеса тупнула ніжкою й вискочила. З коридору долинув дзвінкий голос, загуркотіли підковані чоботи.
- Знову стражникам не пощастило, - флегматично відзначив герцог.
- Треба буде їм платню збільшити - зітхнув король.
- Ваша Величність, у мене є ідея. Щодо вашої дочки.
- Так що ж ти мовчиш! – підвівся король з крісла. – Кажи вже !

- Все просто. Є у мене знайомий дракон. Ось він викраде принцесу, який-небудь дурень-рицар врятує. І ви просто зобов'язані будете запропонувати йому руку принцеси. Як же, рятівник все-таки.
- А принцеса погодиться?
- Після того, як в лігві дракона побуває? – скептично пирхнув радник. – Куди вона подінеться. Сама проситиметься.
- А тепер берете своїх товаришів на плечі і біжите на перегонки! – долинув з двору голос принцеси.
- Ні, я точно їм підвищу платню, - в задумі пробурмотів король. – Добре, герцог. Я згоден на ваш план.

Дякую сайту http://webest.net/2009/09/12/printsessa.php .

Вдячний за розміщення цього малюнка пані "Кралі Галі", якій і вирішив присвятити цю коротеньку спробу "гри з текстом"...

Знайома  завтра виходить заміж за ... Сантехніка.

Далі з її слів:
 "... У туалеті перестав працювати зливний бачок. Не спускає воду, і все. Знаходжу номер ЖКГ, викликаю сантехніка. Сказали, що він прийде через годину. Думаю як з ним розплачуватися... Ну не грошей же давати! Сходила за пляшкою горілки... Усі так роблять. Дзвінок в двері. Відкриваю. На порозі ду-уже пристойний на вигляд молодий чоловік з валізкою. Кажу: "Проходите, знімайте курточку". Показала, де туалет, пояснила, що зламалося. Поки лагодив, дуже щиросердно поспілкувалися. Пляшку не взяв, але напросився через пару днів на чай... Прийшов на чай... З тортиком... Такий милий... Я так пошкодувала, що у нього професія така... Е-м-м непідходяща..."

Розповідь від імені молодого чоловіка:
 "Домовилися з моїм старим приятелем, що зайду в гості. Давно у нього був, квартиру до ладу не пам'ятаю. Дзвоню, двері відкриває мила дівчина. Ну, думаю, одружився, а мені й слова не сказав. Дівчина вішає мою курточку, я намагаюся зняти черевики, а вона каже: "Не треба, я вам газетку підстелю!" Стою... Осмислюю... НАВІЩО І КУДИ СТЕЛИТИ ГАЗЕТКУ ? Наступна фраза дівчини остаточно мене  шокує: "Ось, туалет тут, проходьте". Стою... Балдію... І тут вона сказала про бачок, що зламався! Зрозумів! Мене прийняли за сантехніка... Мда-а-а... Гарно виглядаю, напевно... Полагодив дівчині бачок. Напросився на чай."

Завершення історії від імені знайомої:
 "І тут він запитує, єхидненько так: "А що, сантехнік так і не прийшов?" Німе питання в моїх очах... Він: "Та я взагалі-то юрист по професії... Просто ви були такі наполегливі..."

 Одружилися-таки... Через 4 місяці. :))

Спершу це можна було знайти десь тут: http://funnydays.ru/humor/page_3/ .

Лицар і Дракон 

Казуалістична казка

- Король сказав, що двері його скарбниці відкриті переді мною! - буркнув лицар.
- Вони й відкриті, - миролюбно відгукнувся комірник. - Прямо перед твоїм носом.
- Тоді дай мені увійти.
Комірник не зійшов з порогу.
Лицар спохмурнів:
- Ти не виконаєш наказ короля? Комірник похитав головою:
- Якщо ти увійдеш, двері скарбниці будуть відкриті не перед, а за тобою. Ось це - вже серйозне порушення наказу.
- Для чого мені розкриті двері, якщо я не можу пройти всередину? - розлютився лицар.
- Уявлення не маю. Вибудовувати припущення щодо королівських намірів я не   звик.
- Король хотів, щоб я сам вибрав собі в скарбниці винагороду!

- Він саме так і сказав?
- Ні, - признався лицар. - Він виголосив: "У винагороду за те, що ти вразив дракона, двері моєї скарбниці відкриті перед тобою!"
- Угу, - кивнув комірник. - Я так і думав.
Лицар узявся за меч.
- Я при виконанні, - нагадав комірник. - Не раджу.
Насупившись лицар виголосив:
- Гаразд. Я скоро повернуся.
Він розвернувся і попрямував геть.
- Тількино ти з'явишся тут, двері негайно ж перед тобою відкриються! - запевнив комірник лицарську спину і причинив стулки...

 Через півгодини біля входу в скарбницю загуркотіла залізна рукавиця.
Комірник виглянув:
- Швидко ти.
- Пропускай! - кинув йому лицар буркотливо.
Комірник підняв брови:
- Король сказав ще що-небудь?
- Ні, - відповів лицар. - Він не сказав. Король написав.
Лицар протягнув комірникові сувій. Той розвернув його і повільно, по складах, прочитав:

"Подавцеві цього, лицареві, що вразив дракона, дозволено увійти до королівської скарбниці і взяти там те, що лицар визнає гідною для себе винагородою".

- А потім ти покладеш те, що узяв, на місце? - поцікавився комірник.
- Читай далі, - скомандував лицар.
Комірник відмотав від сувою ще трохи і продовжив:

"Узяте лицар вільний винести зі скарбниці й використовувати за своїм розумінням, для свого блага і без будь-яких обмежень.

Підпис - Король".

- Який король мається на увазі? - уточнив комірник.
Лицар тицьнув у самий кінець сувою - там стояла приписка:

 "Нашого королівства".

Під текстом красувалися три печатки - чорнильна, з воску і з червоного сургучу.
- Все вірно, - сумно погодився комірник. - Що ж, вибирай.

Лицар ступив через поріг, повів носом і пройшовся уздовж полиць.
- Я візьму це, - сказав він, тицьнувши пальцем у найближчу коштовність.
- Ти впевнений? - комірник усім своїм виглядом радив лицареві відмовитися від задуму.
- Абсолютно.
Комірник щось надряпав на паперовому аркуші.
- І ще це, - лицар надуваючи щоки й натужно червоніючи, зняв з верхньої полиці величезну скриню.
Комірник скрушно написав кілька каракуль.
- А навіщо записувати? - з підозрою запитав лицар.

- Для порядку.
- Король побачить список?
- Не виключено. Якщо його величність раптом забажають дізнатися, яку винагороду ти вибрав, я буду готовий до звіту.
- Гаразд, нехай буде так, - лицар потер долоні. - Тоді ще це, і це, і он те.
- Чи не забагато !? - із наголосом відзначмв комірник.
- Як раз. Тим паче, що я не закінчив.
- Гадаю, буде краще, якщо я зараз же повідомлю королю, що тут робиться, - тужливо зітхнув комірник.

Лицар недбало вийняв з-за пазухи клаптик пергаменту і пред'явив його комірникові. На пергаменті значилося: "Лицареві - не заважати!" Внизу, як годиться, виведено підпис "Король. Нашого королівства.", і виднілося три печатки.
Крехчучи, лицар витягнув з кута туго набитий об'ємний мішок.
- Мі-шок - виголосив комірник, запекло шкрябаючи пером, і додав: - Скільки добра відходить!
- У кого відходить, а кому приходить, - процідив лицар, шатаючись під тягарем товстенного рулону.
- Навіщо тобі килим? - обурився комірник.
- На додаток до гобеленів! - відрізав лицар і поліз за гобеленами.

Комірник перевернув свій аркуш на інший бік.
- А це що? - поцікавився лицар, роздивляючись масивну ковану конструкцію незрозумілого призначення.
- Не знаю, - знизав плечима комірник. - Оскільки знаходиться тут, напевно, щось коштовне.
- Беру, - вирішив лицар.
Комірник вивів в реєстрі: "Залізяка важеленна - 1 шту.", - і шмигнув носом.
- Ну, тепер оно та скриня, два ящики і короб зі скриньками. Мабуть, все, - лицар витер піт з лоба. - А, так! Ще візок!
Комірник стрепенувся:
- В наказі було написано "винести"!... Все, що не зможеш понести залишиться тут!

Лицар понишпорив за пазухою. На черговому шматку пергаменту був короткий дозвіл "Хай вивозить!", завірений королівським підписом і трьома печатками.
Склавши на візок свою винагороду і перев'язавши її мотузками, щоб купа не розсипалася, лицар спробував зрушити візок з місця. В нього нічого не вийшло.
- Допомагай! - пропихтів він стомлено.
- І не подумаю! - мотнув головою комірник. - Про це й мови не було.
Лицар поліз за пазуху... Комірник зітхнув і наліг на візок. Колеса страждальницьки скрипнули.
Вони насилу випхали поклажу за двері.
- Далі на мене не розраховуй! - злорадно заявив комірник. - Моє місце в скарбниці!
- А ти мені більше і не потрібний.
Лицар свиснув.
Підлога і стіни затрусилися, і в галерею увійшов дракон.

- Тягни! - крикнув лицар і кинув драконові кінець канату, прив'язаного до візка.
- Ну, ти даєш! - гмикнув дракон, оглянувши гору цінностей.
Комірник роззявив рота і сповз спиною по стінці.
- Уявляєш? - дракон підморгнув комірникові і кивнув на лицаря. - Цей пройдисвіт зібрав вже чотирьох принцес! Каре!
Лицар знизав плечима.
- Ти ж стверджував, що вразив дракона! - у відчаї крикнув йому комірник.
- Звичайно, вразив! - підтвердив дракон, впрягаючись у візок. - Цей лицар і тепер продовжує мене приголомшувати...

Важко завантажений візок повільно покотився у напрямку наступного королівства...

Предісторія...

Лицар підійшов до печери, окинув поглядом камінь, що закриває вхід, і сів поруч, притулившись до теплої скелі. Влаштувався зручніше, закинув руки за голову і блаженно примружився.
- Агов, Дракон!- крикнув Лицар, не розплющуючи очей.- Ти вдома?
- Вдома, - відгукнувся з-за каменя Дракон.
- Вийти ще не надумав?
- Ні-а...
- Ну, гаразд - справа господарська. А то дивися, якщо раптом надумаєш...
- Я тебе повідомлю заздалегідь.
- Угу.

Лицар посовався, щоб кіраса не давила на плече, і продовжив, не підвищуючи голосу:
- В місті вчора свято було. З карнавалом. Барди приїжджали.
- Так? - зацікавився Дракон. - І хто виступав?
- Якісь Платинові з Сорокасеми Островів. Веселка теж була. І ця, все забуваю її ім'я...
- Бабка ?
- Ні, інша. А, пригадав, Ластівка.
- Ну і як вони?
- Нормально, - знизав плечима Лицар.
Дракон не міг цього побачити, але почув скрегіт зброї і зітхнув.
- А новини які-небудь розповідали?
- Угу. Нічого цікавого.
- Ну гаразд тоді, - знову зітхнув Дракон. - Пожерти ж приніс?

- Приніс, - Лицар штовхнув ногою дорожній мішок.
- Не отруєно?
- Ні. Жери собі на здоров'ї.
- Врахуй, я спершу дам принцесі спробувати.
- Знаю. Кажу ж тобі, не отруєно.
- Та я так, про всяк випадок. Просто щоб ти знав.
- А поговорити з нею можна?
- З принцесою ? Хвилиночку...
Дракон зашарудів в глиб печери, звідти почулися приглушені голоси, через хвилину Дракон повернувся і сказав, вибачаючись:
- Неможна, вона миється. Завтра поговорите.
- Ну, тоді просто запитай її, вона вже довідалася про те, що я прохав?
- Це про мое слабке місце, чи що?
- Кх-м... ну так.
- Вона намагалася. Але я не сказав.

Лицар по-філософському знизав плечима, зірвав травинку і сунув до рота.
- Ну й гаразд тоді. На чому ми минулого разу зупинилися?
- Кінь б'є королівського пішака на d5.
- Так, вірно. Слон на a4.
- Ти мені жертвуєш ферзя?
- Розумій як знаєш.
- Я подумаю...
Дракон подумав, невпевнено двинув вперед туру. Лицар пішов конем, противники розміняли ферзів і відклали закінчення партії на завтра.

- Їжу я залишаю тут, - сказав Лицар, підводячись на ноги.- Тобі що-небудь ще потрібно ?
- Так. Захопи завтра, будь ласка, трохи паперу для писання. І ще принцеса просила роздобути їй флейту, хоче навчитися грати.
- Я їй знайду самовчитель, - пообіцяв Лицар. - І флейту куплю попристойніше.
- Це не дуже дорого? - почав турбувався Дракон.- У мене тут є деякі заощадження...
- Не треба, - відмахнувся Лицар. - Мені цілком гідно платять за те, щоб я тримав тебе в страху. Адже ти в страху, правда ж?
- Ага!- охоче погодився Дракон. - В жаху просто. У мене навіть хвіст тремтить якщо хочеш знати. Так і передай бургомістрові.

- Я передам, - кивнув Лицар.
- Так, ще чого. Якщо Ластівка не встигла поїхати, ти не міг би запросити її до мене в гості?
На день-другий, не більше. Давно її не бачив, та й принцесі було б приємно, поговорили б про своє, про дівоче. А може, й заспівали б чого-небудь...
- Я запитаю.
- Спасибі.
- Ну до завтра тоді. І якщо надумаєш битися...
- Іншим разом.
- ОК.
Лицар заліз на коня і поскакав.

Дуже легко мати гарні стосунки з тими, до кого не можеш дотягтися.

За оригінальний текст висловлюю подяку сайту  http://www.cd4user.net/anekdot/knight_dragon.shtml.

За чудове фото висловлюю подяку пані «mapedshou» .

Ой під вишнею,
Під черешнею
Стояв старий з молодою,
Як із ягодою.
Стояв старий з молодою,
Як із ягодою.

І просилася,
І молилася:
"Пусти мене, старий діду.
На вулицю погулять!
Пусти мене, старий діду.
На вулицю погулять!"

"Ой і сам не піду,
І тебе не пущу,
Бо ти мене, старенького,
Покинути хочеш.
Бо ти мене, старенького,
Покинути хочеш.

Куплю тобі хатку,
І ще сіножатку,
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок!
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок!"

"Ой не хочу хатки,
І ні сіножатки,
Ні ставка, ні млинка,
Ні вишневого садка.
Ні ставка, ні млинка,
Ні вишневого садка.

Ой ти, старий дідуга,
Ізогнувся, як дуга.
А я, молоденька,
Гуляти раденька!..
А я, молоденька,
Гуляти раденька!..

Ой ізгиньте, пропадіте,
Всі старії кості,
Не сушіте, не крушіте
Мої молодості!
Не сушіте, не крушіте
Мої молодості!

Ти в запічку "ка-хи, ка-хи",
Я з молодим "хі-хі, хі-хі".
Ой ти все спиш, а я плачу,
Тільки літа марно трачу!
Ой ти все спиш, а я плачу,
Тільки літа марно трачу!"

Слова: Іван Котляревський…

Пісню було розміщено на сайті http://folkmusic.org.ua .

Вранці жінка на курорт виїжджати мала,
В безрозмірний чемодан речі укладала.
Три кофтиночки нові, гарні чоботята,
Модну кофточку і плащ, білі штаненята.
Пильним оком чоловік "зміряв" чемоданчик,
—Значить має на меті завести романчик.
—Бач, радіє, що сама, що без мене їде,
—Ні голубко постривай, діло так не піде.
Серед ночі він устав, взявся до роботи,
Чемоданчик спорожнив, вклав дешеві боти,
Сіре платячко старе, панталони, майку,
Пару штопаних панчох і руду куфвайку.
На світанку у вагон підсадив дружину
—Їдь до моря, погуляй, а я тут спочину.
Через тиждень він листа жінці посилає
—Скучно, пише, в світі жить, як тебе немає,
Як ти рибонько моя там відпочиваєш,
Де проводиш вечори, чи в кіно буваєш?
А дружинонька йому шле листа додому
—Не ходжу я у кіно, бо немає в чому,
У палаті цілий день "кисну" від нудоти,
А як вечір наряджусь у куфайку й боти,
Тай блукаю у кущах отаким манером,
Признаюся не сама, з міліціонером.
А щоб ти не хвилювавсь, поділюсь секретом,
Нам не страшно у кущах, бо він з пістолетом.

...  ...

Було розміщено тут: http://vlachentsy.at.ua/blog/2009-02-18-468.

 

Літній дідусь прийшов до юриста аби скласти заповіт. Заплатив 100 доларів згідно з тарифом. Коли він пішов, юрист виявив, що 2 банкноти злипнулися і в нього не 100, а 200 доларів. В голові моральний вибір: сказати партнерові, чи ні...

Перед свайбою жених завітав до хати
І майбутній тещі він став таке казати:
— Завтра підемо у загс я і ваша Таня,
І тому у мене є ось які бажання.
Я бажаю всіх своїх друзів запросити.
Я бажаю, щоб було вволю їсти й пити.
Я бажаю, щоб аж два баяністи грали,
А не скрипочка якась чи старі цимбали. —
Поклонився і пішов повагом із хати.
— Вередливий твій жених, — крутить носом мати. —
Щось ти вибрала не те…
— Мамо! — каже Таня. —
Хай бажає, це ж його воля вже остання.

Автор гуморески: Павло Глазовий