Драконяча історія або пригоди лицарів... № 3

  Пригоди принцеси в драконячому лігві...

  Частина 3  

За малюнок висловлюю подяку пані "Nerwochka".

- Та що в тебе за кінь? Ось, бачив того лицаря? Ось у нього кінь як кінь, з далеких країн. А збруя? Бачив? Все в золоті і діамантах! А в тебе?
- Але..
- Що але? Що за лицар! Як можна садити жінку на таку шкапу? Соромно повинно бути..
Лицар зітхнув. Принцеса все бубніла і бубніла. Пройшло всього три години, як він визволив її з лігва дракона, а вже сам захотів прибити. Ні, треба швидше доставити до замку і бігти якнайдалі. Не даремно з самого початку його терзали смутні сумніви. Аж надто принадна пропозиція з'явилася. Він якраз повернувся з далекого походу. Грошей не було, роботи теж. І тут в таверні до нього підсів цей старий.
- Благородний сер, - кинув він побіжний погляд на лицаря, - не завважте нескромним питання, але бачу у вас скрута в засобах. Ви, бачу, людина смілива, благородна. Не хочете поправити свій фінансовий стан і славу здобути?
- А детальніше? – зацікавлено запитав лицар, відставляючи вбік кубок з вином.

Старий нахилився ближче:
- Розумієте, благородний сер, у нас на батьківщині є такий звичай. Жених повинен врятувати наречену. Від дракона. Але обставини склалися так, що жених не встигає зробити подвиг. А дату весілля перенести не можна.
- І? – підвів брову лицар.
- Все дуже просто. Ви надіваєте лати, рятуєте наречену і доставляєте в королівський замок. Причому, строго вночі, нікому не показуючи свого обличчя. Винагорода – сто золотих, карта -ось, з драконом все домовлено. Як вам пропозиція?
- Принадно, вельми принадно, - радісно посміхнувся лицар. Невже він сьогодні зловив вдачу за хвіст? Непильна робота, проте прибуткова. – Добре, я згоден.

- Чудово, - вигукнув старий. На столі глухо дзвякнув кошіль із золотом, поруч лягла карта. - Ось все необхідне, виїхати потрібно зараз. Дракон тебе зустріне, розпишешся у відомості і забереш принцесу.
- Господарю, ось гроші, - лицар шпурнув на стіл пару монет, і стрімким кроком залишив таверну. Як покинув таверну старий, ніхто не бачив. Лише вартові, які охороняли місто, помітили смутну тінь над хмарами.
- І лати в тебе не дуже! – увірвався в свідомість голос принцеси. Лицар подумки застогнав. Погляд випадково впав на хустку, недбало заткнуту за пояс. Раптово народилася ясна думка, як спокійно проїхати залишок шляху.

Дякую сайту http://webest.net/2009/09/12/printsessa.php .