Боляче? Плачеш? Мине!
Все, що приходить, минає:
Горе і радість, веселе й сумне,
Сильний усе подолає.
Де взяти сил, якщо розпач в душі?
Як подолати тривоги?
Як не здаватись й писати вірші?
Йти через біль і пороги.
Знаю, що сила всередині нас,
В вірі й молитві до Бога.
В мріях й бажаннях приховано шанс
Вибрати іншу дорогу.
Іноді горе руйнує наш світ,
Вщент розбиває надію.
Лиш забувати ніколи не слід –
Збудеться те, у що вірю.
01.01.2018
Мені здається, що я мовби спорожніла
нема думок, немає почуттів,
фантазія, мов річка обміліла
і рими розбрелись в сум’ятті днів.
А осінь ця чарівно-депресивна
пожухлим золотом розчеркує туман,
криваво плаче гронами калини,
й сміється коли віримо в обман.
Сміється з моїх сліз, як божевільна,
розвіює ілюзії, мов дим,
та без ілюзій, ще не значить вільна
приреченим здається світ без них.
Тепер вона тихенько плаче поряд,
туманом огортає голий світ,
пожухлим золотом малює чиюсь долю
і сумно посміхається мені…
31.10.2017
Шукаю віру. Де її знайти?
В які світи іти її шукати?
Чи може вона завжди поряд йти,
Чи може її треба прив’язати?
Шукаю чесність в кожному із нас.
Я знаю вона є, бо мусить бути.
В одних захована глибоко «про запас»,
а інші нею творять інститути.
Втрачаю мрію. Повернути як?
А може і не варто рятувати?
І всі мої невдачі долі знак?
Та крил душа не хоче відпускати.
Весни чекаю, сонця і тепла.
Людина звикла все чогось чекати,
і забуває, що сьогодні час мина,
а завтра в когось може не настати.
Живіть сьогодні! Хай мороз і сніг
ніколи ваших мрій не за хурделить.
Ідіть до них і не шкодуйте ніг!
Й ніколи не втрачайте віри в себе.
21.11.2017
Я стою на порозі нового
і не знаю що там, за дверима.
Може вибрати іншу дорогу?
Чи триматись старої стежини?
Що чекає мене за тим рогом?
Чи земля не втече знов з-під ніг?
І чи зможу повірити знову
Тим, хто камінь в душі приберіг?
Що робити тепер? Я не знаю.
Може шляху назад вже нема?
Досі знаку якогось чекаю
і римую думки крадькома.
Я придумаю казку про вірність,
Про відвагу й кохання без меж,
де довіра сильніша за підлість
і немає кривавих пожеж.
06.11.2017
Розгубила себе на частини,
розлетівся шматочками пазл,
і не схожі на мене картини
хтось вмуровує в профіль й анфас.
Гострим цвяхом на серці шкребоче
сороміцькі й лайливі слова,
мовби душу всю випити хоче,
та вона в мене вічно жива.
Зафарбую загублені частки
небом, сонцем, красою землі
і чарівну придумаю казку,
хай дарує натхнення мені.
12.10.2017
