Мені здається,
що я мовби спорожніланема думок, немає
почуттів, фантазія, мов річка
обміліла і рими розбрелись в
сум’ятті днів. А осінь ця
чарівно-депресивна пожухлим золотом
розчеркує туман, криваво плаче
гронами калини,й сміється коли
віримо в обман. Сміється з моїх
сліз, як божевільна,розвіює ілюзії, мов
дим, та без ілюзій, ще не
значить вільнаприреченим здається
світ без них. Тепер вона тихенько
плаче поряд,туманом огортає
голий світ,пожухлим...
Читати далі...