У вересні цього року Львівська архиєпархія УГКЦ святкує 20-річчя виходу з підпілля. Кульмінацією святкувань буде Архиєрейська Божественна літургія, запланована на 20 вересня 11.00 поблизу храму св. Архистратига Михаїла (Львів, вул. Винниченка, 22). Перед початком Богослужіння в усіх храмах Львівської Архієпархії УГКЦ залунає радісний передзвін, який сповіщатиме «осінь відродження Української греко-католицької церкви».

По тому відбудеться урочистий похід до Архикатедрального Собору св. Юра,

а о 18.00 - урочиста академія у Львівській опері.

«20 вересня ми хочемо прийти усією церквою і подякувати Богу за дар свободи УГКЦ. Завдяки живій вірі, яку пронесли ісповідники віри через катакомбну церкву, сьогодні ми маємо можливості, за які варто подякувати», - зазначив прот. Орест Фредина.

Учасників святкових заходів організатори просять прийти у вишиванках.

20 вересня також буде репрезентовано документальну стрічку «Спадщина Андрея Шептицького», монтування якої перебуває на завершальному етапі.

Крім цього, 22 вересня УГКЦ запрошує на концерт популярної музики «З вірою і любов'ю». Захід відбудеться на стадіоні Україна о 19.00 год. Усі зібрані кошти підуть на завершення будівництва Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві.

Приєднатися до події

17 (...)Ірод, пославши, схопив був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, бо він одружився був із нею. 18 Бо Іван казав Іродові: Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого! 19 А Іродіяда лютилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла. 20 Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бентежився, але слухав його залюбки. 21 Та настав день догідний, коли дня народження Ірод справляв був бенкета вельможам своїм, і тисячникам, і галілейській старшині, 22 і коли прийшла дочка тієї Іродіяди, і танцювала, і сподобалася Іродові та присутнім із ним при столі, тоді цар промовив до дівчини: Проси в мене, чого хочеш, і дам я тобі! 23 І поклявся він їй: Чого тільки від мене попросиш, то дам я тобі, хоча б і півцарства мого! 24 Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: Чого маю просити? А та відказала: Голови Івана Христителя... 25 І зараз квапливо вернулась вона до царя, і просила, говорячи: Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полумиску голову Івана Христителя! 26 І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були при столі, не схотів їй відмовити. 27 І цар зараз послав вояка, і звелів принести Іванову голову. 28 І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його голову на полумискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало її своїй матері... 29 А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гробу поклали його.

(Євангеліє від Марка)

За народними традиціями в цей день не можна працювати, особливо сікти чи різати будь-який круглий овоч, який формою нагадує голову — капусту, картоплю, капусту. Казали, що якщо в цей день зрізат головку капусти, то з неї може потекти кров. В цей день не варять борщу. Гріх навіть (єдиний день у році) їсти борщ. Картоплю варили в "мундирах", гарбузи пекли, хліб відламували руками. Їли тільки пісні страви або й зовсім не їли. Через строгий піст, встановлений на Головосіка, це свято відоме серед віруючих ще під назвою «Іван Пісний».

Не можна також на Головосіка нічого рубати сокирою чи пиляти пилою. Чоловікам не можна ні голитися, ні навіть дивитися на себе в дзеркало, бо будеш хворіти. Зранку треба ретельно помити голову.Цього дня збирали останній цвіт святоянівського зілля, заливали його горілкою й тримали, як ліки, протягом всього року.

Поліщуки на Головосіка збиралися на полювання вовків.

Прикмета:  Як чути грім, то має бути тривала й тепла осінь.

У галереї “Дзиґа” (Львів, вул. Вірменська,35) відбулась виставка живопису учасника арт-групи «Кружка Есмарха» Олега Сусленка під назвою «In Paradise». Виставка присвячена видатним постатям мистецтва ХХ ст. та, безумовно, самому автору. "In Paradise" — це проект-розповідь. Так,  ніби, фоторепортер потрапивши у  рай,  вирішив зазирнути, а як там поживають головні фігури арт-сцени 20-го століття. Ось Баскія зустрівся з Ворголом і вже не розлучається, де Кунінг із Христом, таким як він малює, а Поллок може поливати фарбою лише одним поглядом. Фріда вже ніколи не відчуватиме болю, а Воргол просто був правий на рахунок 15-ти хвилин.

У проекті "In Paradise" ми не побачимо когось випадкового. Тут тільки ті хто повернув хід  історії сучасного мистецтва.

Більше – на блозі автора: http://kontrolfrik.livejournal.com Крім того: http://smolyaninow.livejournal.com/151130.html 

Краєвський репрезентує у Львові “Голову Мінотавра”

10 вересня, у четвер, о 13.00 у Голубому залі Палацу Потоцьких Літературна агенція «Піраміда» репрезентує нову книгу  всесвітньовідомого польського автора Марека Краєвського «Голова Мінотавра».

Захід відбудеться за участі автора, міського голови Львова Андрія Садового, міських посадовців та відомих письменників. Модератором  заходу буде Анатолій Івченко.

           “Голова Мінотавра” – перший кримінальний роман у новому, львівському циклі детективів автора. Всесвітню славу Марек Краєвський здобув завдяки детективній серії про Ебергарда Мокка, який розслідує справи у Вроцлаві, усі події розвиваються у першій половині ХХ ст. («Смерть у Бреслау», «Кінець світу в Бреслау», «Привиди в місті Бреслау» та «Фортеця Бреслау»)”.            Події львівського циклу також відбуваються у 20-30-х рр. ХХ ст. Ебергард Мокк приїжджає до Львова та спільно із львівським детективом Едвардом Попельським розслідує жахливе вбивство молодої жінки.

        Марек Краєвський напродився 1966 р.; живе і працює у Вроцлаві (німецька назва – Бреслау). За освітою філолог-класик, він до недавнього часу викладав латинську мову у вроцлавському університеті. Його мати народилася під містечком Мостиськом біля Львова і у 13 років разом з родиною переїхала до Польщі. За свідченням самого письменника, вона й досі добре розмовляє українською мовою. До Львова у нього особливий сентимент;  тому він розмістив тут дію свого наступного пригодницького роману, адже особливість його творчого методу полягає в тому, що він пише ретродетективи. Дія його попередніх романів відбувається у міжвоєнний час, коли Вроцлав був Бреслау і належав Німеччині, а Львів належав Польщі.

Сихів — мікрорайон міста Львова, давніше приміське село.

Уперше село Сихів згадується у джерелах під 1409 р., коли Петро Влодкович (Влодек) з Храбинович придбав його у Івана Русина та дружини його Оксани за 50 кіп грошей. У 1411 р. Петро Влодкович продав Сихів Іванові з Зубри за 60 кіп грошей та коня, вартістю 4 копи.

У 1507 р. райці міста Львова придбали за 200 гривень у Івана та Петронели Сокільницьких четверту частину Зубри і половину Сихова, у 1509 р. у Яна Яцимірського за 200 гривень - другу чверть Зубри та іншу половину Сихова . Також у Дзерслава Вільчка за 420 гривень було придбано у 1508 р. іншу половину Зубри. Таким чином Сихів і Зубра стали приміськими селами. У 1525 р. вони отримали магдебурзьке право. Сихів перебував у власності Львова до XX ст.

Під час загального опису земель і майна Галичини, складеною австрійською владою у 1774 р., у Сихові знаходилось 46 селянських дворів, в яких тягла, тобто коней і волів, було відповідно 75 і 45 голів, працював один млин, функціонувала унійна церква Пресвятої Трійці.У 1880 р. у Сихові проживало 305 римо-католиків, 151 греко-католик та 12 юдеїв та 8 представників інших конфесій.

Найціннішими сакральними спорудами Сихова є церква Пересвятої Трійці та костел Пресвятої Діви Марії Королеви Польщі (зараз церква Св. Михаїла Архангела).

Церква Пресвятої Трійці була збудована у 1654 р. У 1683 р. центральний зруб святині був розписаний львівськими майстрами( Зараз за сприяння настоятеля церкви о. Андрія ведуться реставраційні роботи розписів!). У 1870-х рр. до церкви був прибудований притвор, а також підведені підвалини. Під час реставрації у 1932 р. була розібрана дзвіниця над бабинцем. У 1971 р. храм покритий гонтом.

Костел Пресвятої Діви Марії Королеви Польщі (зараз церква св. Михаїла Архистратига) збудований у 1910 р. у формі невеличкої каплиці коштом сихівських парафіян. У 1912-1913 рр. у Сихові було засновано парафіяльну експозитуру, до якої увійшло також село Пасіки-Зубрицькі. У 1927 р. сихівська експозитура отримала статус парафії у межах Львівського заміського деканату. У 1936 р. на кошти парафіян, чисельність яких  збільшилась до 14 сотень, було здійснено перебудову сихівської каплиці за проектом архітектора Андрія Фридецького, розширюючи її до розмірів костелу. Колишня каплиця стала пресбітерієм сучасної святині. У 1946 р. радянська влада закрила сихівський костел. На початку 90-х рр. XX ст. він став греко-католицькою церквою св. Архангела Михаїла.

Нова історія Сихова почалась у 1979 р., коли розпочалась забудова житлового масиву площею 390 га з розрахунку на 120 000 жителів. 

Перший будинок здано у 1981 р. по вул. Сихівській. Забудова здійснена окремими мікрорайонами, в центрі яких знаходиться Т-подібна розв'язка, що утворена вулицею Сихівською і проспектом Червоної Калини, від яких відгалужуються менші вулиці: Довженка, Зубрівська, Хоткевича.

З 2001 р. Сихів — це окремий адміністративний район міста Львова.

Окремої публікації вартує історія будівництва Церкві Різдва пресвятої БОГОРОДИЦІ  

чи "трамваю на Сихів" і сподіваюся вони будуть незабаром запрезентовані!  

Вересень – 13-й місяць?

 

Хоч порядковий номер вересня в календарі - дев'ятий, йому більше пасувала б нещаслива цифра 13. Бо найбільше лиха людство зазнало саме цього місяця. Найкривавіша в історії Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року, а завершилася 2 вересня 1945-го. Саме з 17 вересня 1939-го потрапила в більшовицьку м'ясорубку Західна Україна...

Збіг обставин...

Однак 1 вересня розпочалася не лише Друга світова, а й могла розпочатися... третя. Бо радянська ракета збила цього дня у 1983-му не лише південнокорейський "Боїнг-747" зі 269 пасажирами, а й чотири... американські військові літаки, про чиї уламки в морі писав французький дослідник Мішель Боюн. Війни між СРСР і США вдалося уникнути тоді лише дивом...

1 вересня 1870-го ще й Франція зазнала нищівної поразки від Прусії під Седаном.

Цього ж дня у 1969-му в Лівії при­йшов  до влади диктатор Каддафі, за чиїм наказом згодом підривали французькі й британські пасажирські літаки.

3 вересня 1941-го в концтаборі "Аушвіц" уперше застосували газ "Циклон-Б".

4 вересня у 1940-му фашисти захопили владу в Румунії, а в 1984-му в колонії особливо суворого режиму на Уралі розпороли живіт поету та правозахиснику Юрію Литвину. Цього ж дня, але через рік, там же наглядачі вбили  Василя Стуса, аби не допустити присудження йому Нобелів­ської премії.

9 вересня 1944-го Микита Хрущов підписав у Любліні договір між УРСР та Польщею про переселення українців Закерзоння до першої з них, в ході якого відбувся етноцид наших співвітчизників.

Після того, як 11 вересня 1973-го відбувся військовий заколот у Чилі, упродовж наступних днів там загинуло 5000 осіб.

13 вересня 1899-го в Нью-Йорку під колесами авто вперше загинула людина.

14 вересня 1812-го армія Наполеона ввійшла в Москву, аби масово гинути у ній від голоду й холоду та в пожежах.

14 вересня 1979-го вбивством лідера Афганістану Таракі розпочалася громадянська війна в його країні, яку супроводжувала інтервенція СРСР.

15 вересня 1916-го в ході Першої світової англійці вперше застосували на ріці Сомма танки, які впродовж наступних 92 років перетовкли мільйони людей.

16 вересня в 1930-му польські окупанти провели в Західній Україні кампанію кривавих "пацифікацій", а у 1982-му ліванська міліція влаштувала різанину в таборах палестинських біженців.

19 вересня 1941-го гітлерівці окупували Київ.

21 вересня 1659 року гетьманом України обрали Юрія Хмельницького, який разом зі своїми союзниками, а ними були в різний час і поляки, і московити, і турки, і татари, перетворював нашу Вітчизну на руїну.

27 вересня 1977-го під Україну заклали атомну міну - запустили першу на її території Чорнобильську АЕС.

28 вересня 1939-го договір про дружбу і кордони між СРСР і Німеччиною поділив між ними Західну Україну по "лінії Керзона". 28 вересня 1994-го відбулася найбільша післявоєнна катастрофа на Балтиці - затонули 852 пасажири та члени екіпажу парому "Естонія".

29 - 30 вересня 1941-го нацисти  розстріляли в Бабиному Яру під Києвом понад сто тисяч мирних жителів. 

...чи бунт підсвідомості?

 

Ігор ГОЛОД

Оригинал текста на http://www.judaica.kiev.ua/Conference/conf2004/04-2004.htm

Вторая мировая война для галицких евреев началась ещё с 1939 г., когда на львовских улицах появились евреи — беженцы из Польши. К этому времени население Львова составляло 313000 человек, из них 109500 — евреи. Многочисленные еврейские благотворительные организации и жители города старались облегчить горестную участь беженцев, но вскоре все львовские евреи оказались заложниками «нового порядка», который установили гитлеровцы в оккупированной Украине. Ужас первых погромов, унесших жизни 6000 евреев, перешёл в постоянное ожидание издевательств, унижений, голода и смерти.

Термин «экскурсия» в данном случае звучит слишком легковесно. Это, скорее, возвращение в нашу историческую память о событиях, происшедших здесь 60 лет назад. Мы пройдём по улицам гетто 1941– 1943 гг. и почтим память людей, живших и погибших в еврейском гетто.

В районе Замарстынова к 1941 г. было 250 одно-двухэтажных и 50 трёх-четырёхэтажных домов, где проживало около 30% трудового населения города, основную часть которого составляли евреи. Так исторически сложилось, что в этом районе города, который только в 1930 г. официально стал его частью, жили и трудились ремесленники, трудовая интеллигенция и мелкие предприниматели. Этот район, отделенный от города железнодорожной насыпью высотой 405 метров и ограждённый колючей проволокой, был превращён в ад для евреев Галиции. Проживавшие в этих домах 25 тысяч львовян были переселены в освободившиеся квартиры евреев, а 150 тысяч ограбленных и нищих евреев были согнаны за колючую проволоку в тесноту, голод, холод и гибель.

Истребление еврейского населения происходило в три этапа. С 24 августа 1941 г. началась изоляция евреев от всего городского населения. Затем, по мере уничтожения людей, уменьшалась площадь «еврейского квартала», и к началу января 1943 г. от него остался участок, объявленный «Юлагом», — под властью войск СС. В июне 1943 г. Львовское гетто было ликвидировано, а все его обитатели уничтожены. Во время окончательной ликвидации вспыхнуло вооруженное восстание, поразившее фашистов своей неожиданностью и мощью. 14 дней горстка обречённых сражалась не за жизнь, а за право умереть с честью. Всё это происходило на пятачке — улицы Замарстыновская, Лемковская, Локетка.

Мы пройдём по ним и выйдем к памятнику жертвам Львовского гетто у железнодорожного моста на улице Полтвяной, которую во время войны называли «Брамой смерти». Именно под этим мостом вывозили людей в Яновский и Белжецкий концлагеря смерти.

Замарстынов. Малолюдно. Не ходят трамваи, разбиты витрины, пусты полки магазинчиков. Марширует отряд полицаев.

Вероятно, здесь, в доме № 17, вопреки запретам гитлеровцев, была тайная школа (хедер), где обучали детей молитвам и чтению, где проводились шаббаты. Несколько раз в квартире на втором этаже с окнами на улицу проходили тайные выступления львовских еврейских литераторов и артистов. Это поддерживало в людях желание бороться за жизнь. До войны здесь жили со своими семьями часовщики Майер Зитцер и Самуил Шпалтер, этажом выше — портной Соломон Амстердам и Ента Ханд — хозяйка магазинчика «Местные и колониальные товары». В 1941 г. в этом доме одна из благотворительных организаций выдавала продуктовую помощь старикам, инвалидам и сиротам. Эти продукты в гетто доставляли, преимущественно, дети и женщины. Пойманных расстреливали на месте или отправляли в концлагерь. Но традиционное еврейское милосердие не прекращалось вопреки запретам оккупантов и их пособников.

Мы сворачиваем на улицу Лемковскую, до войны — Якуба Германна, который выстроил здесь несколько доходных домов. Его сын Абрагам Германн в 1912 г. был основателем и меценатом еврейского театра «Коллизеум». В доме № 4 находился приют для престарелых еврейских торговцев. В доме № 6 до войны жил известный художник и сценограф Зигмунт Бальк, погибший в гетто в 1941 г. Та же участь постигла в1942 г. и его сына Генриха — поэта и журналиста. В соседних домах № 8-10 до войны работало ремесленное училище им. Тобиаша Ашкенази для еврейских детей-сирот. Деньги на содержание этого училища давала семья Германнов: Якуб, Абрагам и Людвик — владелец озокеритовой шахты в Бориславе. На этой же улице находится здание кинотехникума, в котором до войны была гимназия им. Сташица, а во время войны — больница гетто. 20 августа 1942 г. здесь была проведена очередная акция по уничтожению еврейского населения. Лежачих больных расстреливали в постели, детей выбрасывали через окна на мостовую, медперсонал и ходячих больных вывезли в с. Лисиничи и расстреляли. В этой акции погибло 400 человек.

Улицы Германнов и Полтвяную (ныне проспект Черновола) соединяла улица Локетки (династия польских королей ХIII– ХIV cт.). В истории этой улицы, как в капле воды, отразилась трагедия еврейского населения Замарстынова.

В доме № 2 размещался юденрат. В начале января 1943 г. часть членов юденрата гитлеровцы и полицаи повесили на балконе второго этажа, остальных расстреляли. В доме № 4 был глубокий подвал, где в довоенное время Изя Картнер, живший на 1-м этаже, держал уголь, торгуя им в розницу. В этом же доме работала конфетная фабричка Эмануэля Закрочина. Многолюдный дом к июню 1943 г. опустел. Последние его обитатели пытались спрятаться в тайниках, вырытых в подвале. Гитлеровцы обнаружили их и подожгли здание. Оно обвалилось, похоронив несчастных. До войны в доме № 6 жил руководитель еврейского драматического клуба, Герман Вайнтрауб. В подвале этого дома собирался подпольный актив во главе с еврейским поэтом, членом объединения еврейских писателей Польши Яковом Шудрихом, который организовал в гетто молодёжную подпольную группу, готовившуюся уйти в бродовские леса в мае 1943 г., но группу выдали, она попала в засаду и погибла, отстреливаясь. В 1997 г. сборник его стихов и поэму “Земля содрогается” перевёл украинский поэт Микола Петренко. В этом же подпольном активе был журналист Натан Горовиц и работник фабрики “Аида” Хаим Тышлер. Здесь же неоднократно бывал Юлиан Соломонович Стых, художник, работы которого экспонируются во Львовской картинной галерее. Стых прошёл все круги фашистского ада: Львовское гетто, Бухенвальд, Освенцим, Дахау, подвергался экспериментам гитлеровских “врачей”. Ему прививали флегмону, заражали тифом и холерой, вырвали все зубы, но он чудом выжил и успел рассказать в своих работах об ужасах Холокоста.

Очевидец событий, происходивших в гетто, профессор Т. Задарецкий вспоминал о двух молодых людях, за которыми гнались эсэсовцы. Мужчина и женщина, отстреливаясь, вбежали в дом № 6 по ул. Локетки. Им удалось добраться до чердака, откуда они продолжали стрелять в карателей. Было убито и ранено около 10 гитлеровцев, но из огня и дыма подожжённого дома продолжали раздаваться выстрелы.

В гетто произошло несколько террористических актов, которые закончились расстрелами многих сотен его жителей. Зимой группа подпольщиков разработала план побега, о котором узнали гестаповцы. Следствие возглавил один из самых жестоких палачей — Кайль. 12 марта он допрашивал инженера Тадека Друтовского. Тот, не выдержав пыток, бросился на Кайля и задушил его. Два часа спустя эсэсовцы повесили на балконах здания по ул. Локетки 11 еврейских полицейских. А на следующий день комендант гетто Гжимек отобрал 1500 узников, которые были расстреляны «на песках».

Ликвидация Львовского гетто окончилась, оставшихся в живых евреев депортировали в Яновский лагерь, где в ремонтных мастерских действовала подпольная организация Сопротивления. Чтобы сломить сопротивление евреев, на улице Локетки были разрушены все дома. После войны советская власть присвоила ей новое имя — улица Самарская. О событиях, героями которых были евреи, в 1947 г. вспоминать было не принято. А через год улицы не стало. Заваленная мусором, она была похоронена за высоким забором.

Сегодня на месте этих трагических событий ещё видны развалины паровой мельницы. Рядом выстроена современная автозаправка. В 100 метрах отсюда в 1992 г. львовские евреи поставили памятник героям и жертвам Львовского гетто. Скульптор Луиза Штеренштейн изобразила старика, поднявшего руки к небу. Он не только вопрошает “за что? ”, он молится. Он молится и за нас: “Живите и помните! Без Памяти — у Вас нет Будущего!”

В этом районе нашего города нет никаких других историко-архитектурных памятников, нет памятных табличек и мемориальных досок, рассказывающих о событиях, происшедших здесь не так давно. Пусть же экскурсии к памятнику жертвам гетто и по бывшей ул. Локетки не дают забыть о страданиях и героизме, пробуждают гордость, человеческое достоинство и национальное самосознание тех, кто живёт, работает, рожает и воспитывает детей, тех, кто должен донести до молодых поколений евреев и неевреев правду о Катастрофе, постигшей мой народ.

ЛИТЕРАТУРА

1. Almanach Gmin zydovskich w Polsce / Zineman J. – Warszawa, 1939.

2. Меламед В. евреи во Львове (ХIII–ХХ века): События, общество, люди. – Львов: ТЕКОП, 1994. – 265 с.

3. Хонигсман Я. Катастрофа еврейства Западной Украины. – Львов, 1998.

4. Zadarecki T. Gdy swastika Lwowem wladala… – Warszawa, Nacjonalna Biblioteka Pows., 1939–1945 гг.

5. Шульмейстер Ю. Гитлеризм в истории евреев. – К.: Изд-во политической лит-ры Украины, 1990.

6. Лизен А., Пархомовский А. Феникс, возрождённый из пепла; Продолжение следует. – Львов: Общество еврейской культуры им. Шолом-Алейхема, 1998.

7. Йонесм Э. Евреи Львова в годы Второй мировой войны и Катастрофы европейского еврейства. 1934–1944 гг. – Москва-Иерусалим, 1999.

8. Львів у цифрах: Статистичний збірник. – Львів, 1938.

9. Birulow J. Lwow. - Львів: Центр Європи, Lwow — Wydawnictwo “Via nova” – Wroclaw, 2001 г.

10. Государственный архив Львовской области (ГАЛО). Адресные книги 1912, 1935–1936 гг.

11. ГАЛО: Карта Львова за 1935 г.

12. Щоденник Львівського гетто. Спогади рабина Давида Кахане. Упорядник Жанна Ковба. – Спільний видавничий проект телеканалу „1+1” та видавництва „Дух і Літера”. – Київ-2003.

13. Maurycy Allerhand, Leszek Allerhand. Zapiski z tamtego swiata. – Wydawnictwo Edukacyjne. – Krakow – 2003.

Після видатних юристів, музикантів, співаків та літераторів зачепимо іншу галузь, ближчу всім нам. Як приємно дізнаватися, що найвідоміші у світі знавці оргазму походять з Львівщини! Хто першим вигукнув "Сексуальна революція"? А звідки батько зачіски "ірокез"?

 Колись один з авторів чув про знаменитого сучасного львівського професора, який у вузькому колі колег скаржився, що в Україні все має трохи вторинний характер, починаючи від економіки і сільського господарства і висловлював надію, що власну царину вдасться піднести вище з цієї сходинки сумнівної честі. Сьогодні галицькі психологи та психотерапевти вчать цілу Україну, у Львові відбуваються престижні "психотерапевтичні Давоси", а професору доводиться головувати в авторитетних європейських асоціаціях.

Тому що у нас - традиція!

Мало хто у ХХ сторіччі мав таке універсальне "визнання". Комуністи виключили його з партії. У Німеччині і Америці його переслідували, спалювали книги і знищували устаткування. Американський уряд посадив його за ґрати, де він і помер. Додайте ще, що і його вчитель - знаменитий Зіґмунд Фройд також домігся його виключення зі своєї впливової професійної організації.

Для одних він божевільний шарлатан, для інших - геніальний психоаналітик, винахідник, гуманітарій, піонер сексуальної революції, дуже радикальний, майже Ісус Христос нашого часу. Так чи так, він став популярним символом звільнення особи, героєм для покоління хіпі. Студенти Парижа і Західного Берліна 1968-го закидали поліцейських його книгами. У 70-х Боб Ділан згадував його у баладі. У 80-х Кейт Буш присвятила йому пісню, яка трималася в числі першої двадцятки хіт-парадів. Сьогодні його ідеї - хоча не всі з них є загальноприйнятими - живуть у наукових семінарах і клініках від Москви до Мехіко.

Читачі вже здогадалися, що ця людина мала б бути родом зі Львова або околиць.

Його ім'я - Вільгельм Райх. Він уродженець маленького (менше 400 осіб населення сьогодні) селища Добряничі за 12 км від Перемишлян.

Дитинство Райха мало сильний вплив на його особисту і професійну долю. За його словами, він "народився у маленькому селі в небідній сім'ї". Райх здобував освіту вдома. Одного дня він випадково виявив, що його вчитель і мама - коханці. Маленький Віллі миттєво розповів про це батькові. Упродовж року він спостерігав за мамою, яку ображав батько. Врешті-решт вона випила велику дозу засобу для миття і після кількох днів мук померла. Ще через кілька років вже батько Вільгельма, якого мучили докори совісті, також вирішив покінчити життя повільним самогубством.Спершу він оформив страховку на життя. Потім легко одягнений відправився на зимову рибалку. Після кількох днів "рибалки", він підхопив пневмонію, а потім і туберкульоз, який привів його до повільної смерті. Вільгельм, природно, ніколи не отримав ніякої страховки.

Сильне відчуття провини ніколи не залишало Вільгельма.Згодом його дружина зазначила, що самогубство батьків, його роль у цьому наклали величезний відбиток на життя Вільгельма: "Попри геніальний розум і досягнення у психоаналітиці Райх не зміг розібратися з власним минулим. Це було однією з основних причин того, що він так і не довів свого аналізу до кінця."

З початком війни 17-річний Райх залишив рідну домівку під загрозою вступу російської армії. "Я ніколи більше не бачив моєї батьківщини. Від заможного минулого нічого не залишилося", - згадував Райх. Після завершення Першої світової, яку Райх відслужив в австрійській армії на італійському фронті, він вступив на медичний факультет Віденського університету.

Студентом Райх зустрівся із Зіґмундом Фройдом (матір якого, як відомо, народилася у наших Бродах). Фройд був захоплений ентузіазмом і величезним талантом Райха. Ще до закінчення університету Райх почав приймати пацієнтів і став членом знаменитого Віденського товариства психоаналітиків. Фройд вважав Райха одним із найталановитіших своїх учнів. Однак незабаром він змінить думку.

Розрив між Фройдом і Райхом відбувся після видання праці Райха "Функція оргазму". У цій роботі Райх розвинув фройдівські ідеї про невроз і лібідо. Райх вважав, що невроз і інші душевні розлади є результатом придушення сексуальної енергії. Душевні симптоми і хвороби можна подолати, вважав Райх, тільки після того, як бар'єри, що пригнічують сексуальну енергію, буде усунено і людина отримає повне задоволення від оргазму. Як і Фройд, Райх вважав оргазм головною маніфестацією психічного здоров'я.

Проблема, яку Райх пробував вирішити, була стара, як світ: у чому полягає зв'язок між душею і тілом. Попри те, що Райх побудував свою теорію на ідеях Фройда, він прийшов до іншого висновку. Якщо Фройд вважав, що емоційне змужніння і здоров'я потрібне для сексуального задоволення, Райх вірив у зворотне: повне сексуальне задоволення потрібне для емоційного здоров'я. У коріннях практично всіх ідей Райха - сексуальна свобода. Одна з найвідоміших його цитат: "Якщо ви контролюєте свої статеві органи, ви контролюєте світ", винесена в заголовок статті.

Райх був першим серед психоаналітиків, хто вивчав не тільки вислови пацієнтів, але також вирази їхніх тілесних рухів. Якщо Фройд аналізував такі підсвідомі явища, як слова, сни пацієнтів, Райх додав до цього списку "тілесну мову" пацієнтів (наприклад, рухи тіла і позиції). Більш того, Райх першим серед психоаналітиків поєднував словесну терапію з контактною - під час сеансів він доторкався до щік пацієнтів, змінював їхні позиції, перевіряв дихання.

У середині 20-х Райх зацікавився комунізмом, ставши активним членом австрійської комуністичної партії. Райх вважав, що для втілення їх ідей, Марксу не вистачало психології, а Фройду - соціології. На відміну від Фройда, в якому багато хто бачив тоді "лікаря буржуазії", Райх відкрив клініки для робітників. Фройд вважав тоді, що буржуазна мораль була джерелом придушення сексуальних відчуттів.

У 1933 році Райх опублікував одну зі своїх найбільш відомих праць "Масова психологія фашизму", у якій доводив, що тоталітаризм є результатом сексуального придушення у суспільстві: від сімейного патріархату до держави. Райх вважав, що власники засобів виробництва встановлюють домінантні моральні засади, яким пересічні громадяни зобов'язані слідувати. Ці засади, на думку Райха, пригнічують людину зі самого дитинства, примушуючи його слідувати цим засадам неухильно і беззастережно, створюючи клімат для душевних руйнувань і для фашизму. Книгу написав Райх у Берліні буквально напередодні приходу нацистів до влади.

Розбіжності з Фройдом, які мали професійний і політичний характер, призвели до виключення Райха з Товариства психоаналітиків. Приблизно тоді ж Райха вигнали з партії. Комуністам була не до вподоби активна роль Райха у пропаганді ідей сексуальної гігієни, сексуальної свободи і сексуальної освіти. Організація Райха "Німецька асоціація пролетарської сексуальної політики" налічувала 20 000 членів. Заклики Райха звучать буденно сьогодні, але були украй радикальні та незвичайні на початку 30-х: усунення законів проти абортів і гомосексуалізму, безкоштовні презервативи і протизаплідні пігулки, захист здоров'я матерів і дітей, вільна сексуальна освіта. Комуністичні лідери, занепокоєні популярністю Райха серед пролетарської молоді, вважали, що Райх відволікає пролетаріат від революційних ідей, і наказали забрати всі книги Райха з полиць партійних книжкових магазинів.

Практично одночасно з комуністами конфіскувало всі книги Райха Гестапо. Потім їх спалили. Райх негайно покинув Берлін, дивом випередивши Гестапо. Після втечі з Берліна він поневірявся в Австрії, Данії, Швеції, усюди його зустрічали холодно. У результаті Вільгельм опинився в Осло, де він провів, можливо, найпродуктивніші свої роки.

Саме у норвезькій столиці Райх під час експериментів відкрив оргон (або "відкрив" в лапках - на розсуд читачів) - універсальну життєву енергію. Саме слово є поєднанням "оргазму" і "озону". Райх назвав частинки оргона біонами, молекулами блакитного кольору. Райх вважав, що з біонами він відкрив зв'язок між живою і неживою матерією. Райх бачив оргон всюди: він додає колір повітрю, контролює погоду і існує в людях. Емоційне і фізичне здоров'я залежить від вільного припливу енергії оргона на тіло. На думку Райха, хвороба (фізична і емоційна) виникає або через витік оргона з тіла, або ментальною блокадою тіла. Блокада виявляється у сутулих плечах, нахнюпленому вигляді, скутих манерах. Мета терапії - позбавитися від цієї блокади, звільняючи енергію оргона.

Безтурботний період в Осло закінчився 1937-го, коли місцеві газети почали публікувати матеріали, називаючи Райха "псевдобогом" і "порнографістом". У 1939-му Райх вирушив до останньої пристані своїх поневірянь - США.

Щоб збільшити об'єм оргона у тілі, Райх винайшов акумулятор оргона - ящик оргона, зроблений з різних видів металу, дерева і проводів.

На думку Райха, органічні, живі об'єкти захоплюють і тримають життєву енергію, тоді як метали відразу ж віддають життєву енергію назовні. Зовнішня частина ящика оргона зроблена із дерева, внутрішня - із заліза, оскільки потік оргонної енергії йде від зовнішнього шару до внутрішнього. Життєва сила всередині стає дедалі більшою. Люди, які були якийсь час всередині ящика, заряджалися оргоном, що допомагало їм запобігати хворобам або виліковувати наявні, включно з раком. Принаймні так думав Райх.

Райх зі студентами

Райх був настільки вражений своїм відкриттям, що 1940-го він написав листа Альберту Айнштайнові про акумулятор оргона. Заінтригований Айнштайн прийняв Райха у січні 1941-го, їх зустріч тривала близько п'яти годин. Айнштайн погодився - якщо Райх має рацію і температура всередині ящика оргона буде вища ніж ззовні без жодного нагрівального пристрою, це буде "бомбою" у фізиці, оскільки це буде знахідкою постійної енергії. Айнштай погодився протестувати акумулятор оргона. Під час експерименту Айнштайн підтвердив результати Райха - температура всередині ящика була вища, ніж зовні. Проте помічник Айнштайна вказав йому, що температура на дні ящика була нижча, ніж на стелі. Айнштайн модифікував експеримент і прийшов до висновку, що різниця температури пояснюється різницею температури у різних ділянках приміщення. Айнштайн написав Райху про результати експерименту і висловив надію, що Райх підійде до своїх експериментів скептичніше, проте Вільгельм не заспокоївся. Він написав Айнштайнові довгого листа, пояснюючи різницю температури в середині ящика. Айнштайн погодився провести додаткові експерименти, але свою думку не змінив.

Один із найбільш популярних винаходів Райха - Cloudbuster (розсівач хмар), апарат, що складався в основному з труб і акумулятора.

Райх з Cloudbuster

Райх використовував Cloudbuster для впливу на погоду (cloudbusting), викликаючи хмари для дощу або, коли треба, розсіювати їх. Слава про Cloudbuster швидко розійшлася країною. Райх отримував запити від Арізони до Мейна, де фермери страждали від довгої засухи. Раз до разу попри те, що прогнози погоди не передбачали опадів, Cloudbuster Райха приносив дощ. У 1954 році за допомогою Cloudbuster Райх викликав могутній снігопад, який також не був спрогнозований. Роздратований наполегливим небажанням уряду вивчити його винахід, Райх написав листа голові ФБР Гуверу, погрожуючи затопити східне побережжя США.

На той час після відвідин радянської Росії Райх повністю розчарувався у комунізмі, вважаючи, що комунізм мало чим відрізняється від фашизму у своїй репресивності проти власних громадян. Це не врятувало Райха від американського уряду. Початковий публічний залп дали 1947-го. Стаття у популярному журналі висвітлила Райха, як шарлатана, який вважає, що незадовільна сексуальна активність викликає рак. На думку автора статті, ящик оргону - всього-на-всього місце, де псевдонауковець покращує якість оргазму. У статті також йшлося, що Райх переконує пацієнтів у тому, що ящик виліковує рак. Уряд почав розслідування, яке, згідно з архівами ФБР, підтвердило, що Райх змайстрував 250 ящиків, а його теорії є "шарлатанством першого ступеня". У доповіді був натяк, що Райх заманює жінок в оргонні ящики як пастку, щоб реалізувати свої потаємні бажання. Поповзли чутки що акумулятори оргона - це "сексуальні ящики", в яких пацієнти отримували неконтрольовану ерекцію.

Знаючи про розслідування, що почалося, Райх відповів: "Я наполягаю на своєму праві досліджувати природні феномени без пістолетів, націлених на мене. Я також наполягаю на праві бути неправим без страху бути повішеним за це".

Це не переконало уряд. У 1954 році прокуратура подала запит до федерального суду, вимагаючи заборонити застосування оргонного ящика і розповсюдження праць Райха. Райх відмовився брати участь у слуханнях. Він надіслав судді листа, де відмовився підкорятися суду, заявивши, що тільки його колеги-науковці можуть висловити думку про його відкриття і теорії. Через відмови Райха пред'явити захист у суді суддя прийняв рішення заборонити розповсюдження і публікацію книг Райха, а також застосування інструментів Райха (ящик і cloudbuster). Цей указ досі вивчають у юридичних школах як приклад суддівського свавілля та порушення конституції.

Райх перебував під наглядом агентів. Два роки опісля агенти виявили, що Райх спробував перевезти один зі своїх інструментів. Його звинуватили у порушенні судової ухвали, арештували і привезли до суду у наручниках.

Заарештований Райх

Знову Райх не захотів представити захист у суді, відмовившись найняти адвоката. Замість того, він відіслав судді свої книги. Після того, як Райх добровільно зізнався у порушенні попередньої ухвали, суддя сповістив несподіваний вирок: два роки в'язниці.

За кілька днів агенти з'явилися в будинку Райха. Всі оргонні ящики було знищено. Всі книжки і папери Райха (6 тонн) спалили або відправили до Нью-Йорка для знищення. Самого Райха перевірили психіатри у в'язниці та оголосили божевільним.

Райх помер уві сні у в'язниці від серцевого нападу за кілька днів до можливого звільнення. Біля його могили стоїть Cloudbuster.

Коли Райх помер, жодна газета або науковий журнал не помістили некролога. Тільки журнал «Тайм» дав коротке повідомлення. Тому дивовижною була швидка реабілітація Райха. Через 3 роки після його смерті «New York Times» писав: "Залишивши Фройда на порозі останньої пустелі, з її вмираючими богами і машинами смерті, Райх переступив поріг, у числі небагатьох смертних, у небеса ідей."

У кінці 60-х, всього за 10 років після знищення його книг, всі публікації Райха були видані наново. У своєму заповіті Райх вказав, щоб доступ до його архівів закрили на 50 років, доти, "коли люди доростуть до нових досліджень". На 50-річчя смерті Райха, у 2007-му його архіви були розкриті. Велика виставка і симпозіум відкрилися у Відні.

Американська Асоціація психоаналітиків, яка в 40-х і 50-х роках була на передовій паплюження Райха, як божевільного шарлатана, сьогодні називає Райха не інакше, як "одним із найбільш геніальних, винахідливих піонерів-аналітиків". Його основні книги - "Функція оргазму", "Аналіз характеру", "Масова психологія фашизму" - є обов'язковим читанням для студентів психології.

Чи ви загадуєте бажання, коли падає зірка?

Тоді придумайте наперед список бажань, адже цієї ночі на нас очікує злива зірок. За годину на нічному небосхилі можна буде спостерігати від 80 до 100 зоряних стріл, обіцяє Європейське космічне агентство. Насправді це Персеїди — «зоряний пил», піщинки з хвоста комети Свіфта-Туттля, яка кожного серпня проходить біля Землі. Ці піщинки на величезній швидкості врізаються в земну атмосферу і яскраво горять від тертя об повітря. Здається, ніби зорі падають із сузір'я Персея, звідси їхня назва.

      Як передає агентство УНІАН, спостерігати зорепад можна буде неозброєним оком, але найкращий спостережний пункт — неосвітлене місце з прозорим повітрям, вогні великого міста і смог можуть затулити панораму зорепаду. Місяць не заважатиме, адже на цю ніч приходиться молодик.