Урок жизни №1035

Странно, но ответ однозначно не "вижить". 

Самое главное для меня сейчас, наверно, это почувствовать, наконец-то, себя комфортно в своем теле, в своем доме. 

На тело я долгое время забивала, дойдя до 100 кг массы, но хотя бы начала им заниматься. А то даже в зеркало лишний раз перестала смотреться. Домом начала заниматься немного раньше. Даже привела в более-менее приличный вид. Нюансов, конечно, еще полно осталось, но все же. 

Следом идет поиск работы, так как без денюжек я не буду чувствовать себя комфортно. Хочу спокойную, не напряжную работу, что бы мозги не пилили и платили приемлемо. И рядом с домом желательно. Пока хожу на собеседования, но толку никакого. Еще прохожу конкурс на интересную работу, но тут как повезет. Итого, дома я уже сижу 2 месяца. 

Ну и напоследок пускай будет домашнее животное, которого у меня пока нет. При завершении ранее упомянутых нюансов буду думать в этом направлении. Очень хочу двух котов: сфинкса и ориентала. Первых люблю за бархатную кожу, вторых - за глупые морды. И, конечно, же большие ушииии 

Наразі стан такий: вага: 99,8 кг, ІМТ: 32,5 (дуже високий), жир: 42,4% (високий), вода: 41,1% (недостатньо), білок: 13,1% (недостатньо). Зате м'язи аж 54,18 кг від загальної маси. 

Ходила полтора месяца. Когда умер папа я, конечно же, забила на это дело. Может еще раза три или четыре посетила.

А тут прям захотелось пойти. Наверно, месячные скоро. Всегда перед их началом тянет на спортивные подвиги. 

Спорт - ?

Вона старалась навчить мене жіночності в підлітковому віці, але стригла під хлопця і дозволяла лазити по деревах, коли я була малою. На підборах я так і не навчилась ходити, фарбуватись також, плаття і юбки настільки рідкість, що на пальцях однієї руки можна порахувать їх наявність в гардеробі. Я ніколи не почувалась в них безпечно. Бо з ранніх літ наслухалась, шо "мужікам нужєн только сєкс", шо по вулиці бродять злі дядьки, які можуть мене вкрасти (це вже від баби наслухалась) і бог зна шо (у всіх подробицях) зі мною зробить. І бабка ще любила все це підкріпить "реальними" історіями. 

Напевно, мене можна порівняти з пластиліном, що довго пролежав у воді: наче мнеться, але якось не так. 

Ох, скільки разів ми сварились через надмірний контроль. Вона постійно дзвонила з питанням де я і шо я. І я запевнила себе, що то вона просто переживає за мене. Спочатку я навіть не опиралась. Коли стало трохи за 20, я почала зустрічатись з другим хлопцем, ми періодично з мамою гризлись з цього приводу. Він їй дуже не подобався і вона всіляко намагалась переманити увагу на себе. Маніпуляції і все таке. Тут мені не дали шансу самій вирішувати. В кінці кінців, ми з ним розійшлись. Якось про нього також напишу епос, буде корисно. 

У 2019 році мені було 26 років. І останні пів року перед її смертю ми дуже сварились. Я розуміла, що їй самотньо і тому вона потребує мого спілкування. Але я вважала тоді, що досить. Що я маю жити своє життя сама. Хоча б спробувати. І для цього мені потрібен був простір. І я його отримала, але якою ціною. 

Так, у мами було багато недоліків, але вона була, є і буде людиною, яку я буду любити до кінця своїх днів. Шкода тільки, що не скажу цього вже особисто.

Весьма занимательный вопрос. Тут надо напрячься и вспомнить, какой я была десять лет назад. Закомплексованной, тихой, несамостоятельной, очень зависела от мнения окружающих и ждала, что все само собой придет. Примерно так. Так что, скорее всего, я-десять-лет-назад написала себе нынешней что-то вроде такого:

Знаю, со мной не легко. Я лентяйка и не шибко умная. Но надеюсь, что через десять лет у нас все наладится и будет машина, квартира и дача на Канарах! Желаю успехов и новых свершений :)" 

А к черту все это. Херня на постном масле... 

Не певна, що саме мається на увазі: люди, події чи речі в прямому значенні слова. Тому змішаю все воєдино. 

Перше, що прийшло на думку, це старий мультфільм "Дарю тебе звезду". Де мужчінчік у всі часи і епохи обіцяв своїй дружині дістати зірку і провести на край Всесвіту. 

 "Любимая, я тебя поведу к самому краю Вселенной...Я подарю тебе эту Звезду! Светом нетленным будет она озарять нам путь в бесконечность...."

Тоді, в дитинстві, для мене це був смішний мультик, але він так міцно засів у мене в голові, що здихатись його не можу досі. Він в більшій мірі сформував мій погляд на сімейне життя. Що це одні пусті обіцянки і брудні каструлі. Плюс це підкріплювалось, як мені зараз здається, не зовсім коректними маминими поясненнями. Я б сказала, що вона надто чесно і відверто розповідала про взаємовідносини між чоловіком і жінкою. І, напевно, надто рано. Безперечно, мама хотіла мене підготувати до дорослого життя, щоб я сама не набивала собі гуль, а користувалась чужим досвідом. 

А ще вона мені розповіла, що народжувати - то дуже боляче, тому з моменту мого першого сексу і до нині я панічно боюсь завагітніти. 

Мультик, якщо комусь цікаво:

Друге, напевно, це людина. Про нього я вже розповідала раніше. Тому коротко: моя перша любов у всіх відношеннях. Він дуже посприяв у тому, ким я стала зараз. І, на жаль, дякувати йому нема за що, на даний момент. 

З третім виникають складнощі. Я не можу пригадати нічого особливого, що вплинуло б на мене так само сильно, як попередні два пункти. Не хочеться знову вертатись до теми батьків, бо їх вплив - то "само собой разумєєщєєся". Тому третім пунктом стане життя на 30 квадратних метрах втрьох. Я з дитинства чітко собі пообіцяла, що, поки у мене не буде достатньо можливостей і кімнат у квартирі, я не приведу в цей світ нове життя.

Пам'ятаю, як доводилось вчити вірші для уроку у ванній, бо кухня і кімната були зайняті. Коли у когось був поганий настрій, неможливо було не попастися один одному на очі. Звідти і сварки періодичні. 

Зараз я в тій самій квартирі, але вже одна. І так до біса хочется знову бути втрьох...

Якось слабенько вийшло. Треба час на розкачку і наступного разу продумаю відповідь більш змістовно. 

Это я к чему все... Хотела начать квест "100 вопросов за 100 дней для познания себя", но времечко упущено. Завтра нужно рано встать и я уже выпила таблетку для сна. 

Якщо вже казати відверто, я дуже не хочу взагалі займатись справами баби. Так, мені її шкода, але мені так само шкода і інших людей, які опинились в таких скрутних умовах. Питається, чого я цим займаюсь. 

Документи вже, наче, всі зібрала. Навіть статус ВПО їй оформила. Чекаю тільки, коли другі співвласники зареєструють свою частину і тоді можна подати заявку на компенсацію. Це зайняло півтора роки. Але тільки тому, що я працювала і мені відверто поїбать, як там все закінчиться. Бо мені може дістатись маленький шматочок від того маленького шматочка. А ще тому, що її НАЙЛЮБІМІШОМУ сину ще більше поїбать, чим мені. Він за більше, ніж рік часу ні разу навіть не подзвонив з питанням, чи взагалі вона ще жива, та баба. Номер мій у нього є, в мережі він світиться, пенсію свою на пошті отримує. Тому точно знаю, що живий. Та що там казати, це був і його будинок також! І він палець об палець не вдарив, щоб хоч якусь справку дістати. 

Завтра до мене в гості приїде представник волонтерської організації, яка ставить модульні будинки, перевірити де потенційно живе баба. Але я планую сказати, що це моє житло, а ось їй нема де жити. І що я не планую її забирати до себе. Як би жорстоко це не було, у мене немає можливості її глядіти. Тим паче таку склочну, неврівноважену і конфліктну. 

Діла йшли не те шо б хуйово, но і ніззя сказать, шо харашо. 

Бабку мою просят забрать с больницы. У них там какая-то проверка намечается. Нельзя, что бы пациент так долго находился у них на "лечении". Но есть одна проблема: мне забрать ее некуда. В соцслужбе сказали, что мест нет. Домой я ее не заберу. Надеюсь, пронесет и вопрос колом не станет. 

Што ш... 31 грудня 2023 року.

Я перестала носити хрестик, напевно, з того моменту, як померла мама. Мені здавалось це дуже не справедливим, що Боженька забрав її. Хоча, з іншої сторони, я розуміла, що це рано чи пізно станеться. Вона хворіла. Тоді я стала вважати, що тато буде зі мною ще довго. Але знову я здійснила ту саму помилку, думаючи, що часу достатньо. І сприймала його, як належне. Він не дуже й то любив мене, як мені здавалось, але був поряд. Опора. В разі чого підстрахує. 

І ось вже пів року я не можу скласти думки до купи. Мені страшно. Я не хочу бути одна. Вони залишили мене. На призволяще. 

Але я тут. І мені доводиться жити це життя далі. 

Помню, тогда, в 2017, когда вышел One more light, в сети было огромное количество плохих комментариев, что скатились окончательно в попсу, что выпустили ради денег, действие ради действия. А мне он понравился. Да, это были не те Linkin Park из 2003, которых я запомнила, но все же. Многие песни мне откликнулись в тот момент. Да и сейчас тоже. 

Зараз же це дивне відчуття пов'язане зі змінами в житті. Наче дата в календарі магічним чином змінить все навкруги і життя різко налагодиться. І так кожного року... 

Она заносчива, самовлюбленная, и двигает к своей цели не взирая ни на что. Она отвергает социум, хоть и нуждается в общении. Она избегает противоположный пол, хоть и влюблена (как она считает) в Рёдзи Кадзи. 

В сериале и в переиздании (ребилде) - это совершенно два противоположных характера. 

В сериале Аска не сближается с людьми потому, что боится, что ее бросят. В ребилде же потому, что считает себя выше людей. Но в обоих вариантах она находит баланс и ей почти удается изменится. 

Вчора відкопала відео з далекого 1995. Де я мала, тато, мама. Всі щасливі і живі. Пів ночі ридала. 

Мій "шедевр" розмальований десь на 35%. Ділюсь прогресом.

Ходила вчера на собеседование. Приятная руководительница сметного отдела, приятная обстановка. Немного сотрудников, работают сплоченно. Но всегда есть но. Первое: добираться туда весьма не близкий путь. Час-полтора в зависимости от трафика. Второе: рабочий день з 8 до 17. Т.е., мне нужно встать в 6 утра, в 6:30 выйти, что бы вовремя успеть без опозданий. Третье: с больничными и отпусками напряженка. ЗП - 23к на руки и постоянно быть на работе/ в работе. 

Пришлось отказаться. Я три с половиной года ездила тремя транспортами на работу. Хочу поближе. 

Ходила сегодня на собеседование. Слегка напряженные женщины. Как-то с подозрением смотрели на меня. Возможно, показалось. Работа с бумажками: проверь, прими, сложи, отправь, подшей. Обычная монотонная работа. Ближе к дому. ЗП - 20к на руки. Но хочется чего-то большего...

Завтра пойду еще на одно собеседование. Тоже со сметами. В конце концов, я ынженер*-строитель, мать його так. 

* - так надо 

Ночью опять не могла уснуть до утра. Хотелось спать, но уснуть так и не могла. Только около 5 утра получилось. На ночь я бахнула пару таблеток узбагоительного, но оно не помогло. Грешу на то, что на выходных решила испытать другое лекарство, взяла у родственницы. Оно рецептурное, в инструкции написано, что применяется при "шизофренії та інших психозах з психомоторним неспокоєм, ажитацією та тривожним розладом". Херню сделала, это я уже поняла. Выпила всего пол таблетки, даже не целую. Вырубило в течении 15 минут, как голова на подушке оказалась. Но 2 дня после этого спать не могу. Думаю сходить к врачу на днях. Может, направление какое выпишет. 

Ехала вчера в маршрутке домой. Разрыдалась. Даже не особо осознала, когда и как долго слезы стекают по щекам. Ночью, пока не могла уснуть, тоже разревелась. Но тут уже более осознанно. Снова стало себя жалко. После этого я смогла уснуть. Хоть и не на долго. Утром же в зеркале был не самый презентабельный вид) 

Сижу, пью вторую чашку ромашкового чая. Пора бы ему уже начать меня успокаивать. 

Картина разрисована процентов на 15. Хочу закончить до конца года. 

Знайшла в продажу набір маркерів для малювання. Колись в дитинстві мені дуже подобалось малювати. Дуже гарно виходило перемальовувати мамині малюнки з часів навчання у педагогічному. Можливо, якби була можливість віддати мене в якісь гуртки, з мене вийшов би непоганий художник. Але то все лірика. Немає сенсу зараз щось думати і вигадувати виправдання. Та склалося як склалося. 

Перед війною я сходила на заняття гри на барабанах. Це був найкращий експіріанс у моєму житті. Я отримала колосальне задоволення від цього. І будь у мене трохи більше грошей, що можна витратити на себе, я б купила повноцінний курс з фінальним концертним виступом. Він коштував близько 25 тисяч. Але склалося як склалося.