Спогади і роздуми про старі добрі часи

Ці фото зроблені мобільним, а були часи коли, не було можливості робити такі фото. Інколи й ті часи згадуєш, але без ось таких фото спогади не такі чіткі і яскраві. Таке фото інколи може розповісти більше ніж ціла повість, та й не поясниш усього словами. Раніше не цікавився фотографією і взагалі минулим. Усі так жили, не в кожного тоді був власний фотоапарат, а без таких фото не можна. Бо кажуть: хто не памятає минулого не має майбутнього. Раніше минулим і взагалі історією мало хто цікавився, такою була політика партії.

Зараз все вже ніби стало на свої місця - питань поменшало, але скільки було потрачено сил і часу на безглузді суперечки і конфлікти. Одні люди намагалися нав’язати свою волю іншим, з кимось це проходило, але не з усіма. От недавно, місяць чи два назад тут розпочався черговий виток такого протистояння. Зараз усі розуміють наскільки безглуздими були ті суперечки, але толком не розуміють з чого те все почалося. Без стороннього втручання там не обійшлося. Часто, якщо двоє не миряться, то виграє від того хтось третій. Так і цього разу було, як кажуть: cамі себе збороли. Останнім часом ця тенденція стала поширеною. Замість того, щоб насолоджуватися життям ми тратимо його на суперечки.

Моя бабця раніше часто повторювала: от як зараз добре і дроги гарні, і люди пішки не ходять. А раніше пішки ще й з клумаком за плечима місили багнюку. І купити можна усе, що душа забажає, а раніше суцільний дефіцит. Одна біда, пізно прийшло в село це “світле майбутнє”. Я й сам часто згадую про ось це пізно, завжди думаю: от якби ж раніше було це все, цей добробут, ці знання і досвід.

Памятаю, як в нас тут зявилася велика череда корів. Щодня рано в обід і вечері був шум, гам.. Люди більше спілкувалися, були зайняті заготівлею того ж сіна. Але то були так би мовити приємні турботи. А зараз той же шум гам, по пів дня сидять на лавках, але й досі нічого крім проблем не висиділи. З часом від тої череди залишилася половина. А пізніше вона на стільки зменшилася, що зник й сам сенс її існування. Після того поздавали все, дехто сів на лавку і сидить, а молодь виїжджає. Розум окремих людей вже так затуманився, що вони у всьому лише погане бачать. Як от з цим фото, от і доводиться пояснювати, що ти цим хотів сказати.

Ними все життя хтось керував, самі вони знали лише роботу і домашнє господарство. Більшість з них – це добрі, працьовиті люди, але вони погано орієнтуються у стрімкому сьогоденні. Вони звикли, щоб ними хтось керував, звідси їх політиканство. Вони знову і знову розчаровуються в політиках і вже здається звикли до цього. Точніше вони вже самі себе обманюють - розуміють, що жоден політик не вирішить їх проблем, але й самі не спішать братися за їх вирішення.

Не кажу, що зараз гірше чи краще ніж раніше, зараз інакше. Шкода лише втраченого, а втрат останнім часом було дуже багато. Навіть рік чи два назад усе було інакше, я вже не кажу про десять чи п'ятнадцять років... Інколи думаєш: от якби тоді знати те, що зараз знаєш, якби за цей досвід не довелося так дорого заплатити. Знаєш про минуле, про людей, з якими прожив все життя, але, як виявилося, толком їх не знав. Можливо раніше ми були іншими і саме таке життя декого зіпсувало чи навіть зламало. Хоча навряд, бо за сприятливих умов з доброго сімя виростає щось добре, а з поганого погане. Чого гріха таїти, були й ті, хто стимулював такий ріст. Хтось навертав людей й до добра, але вони були в меншості, добре коли на твоєму шляху зустрічаються такі люди. Вони формують в людині те, що не дає їй зламатися. Особисто я вже давно зрозумів, що справа не в тому, що нас оточує, справа у нас самих, в нашому ставленні до цього. Завжди були люди нещасні і щасливі, та не всі цінували того, що мають, не розуміли свого щастя…