Й досі щоб щось зробити потрібно докласти чимало зусиль. Там де достатньо було б потратити кілька годин доводиться тратити кілька днів. Не просто заважають, а організовують цілі спецоперації, залучають безліч людей... І все заради того, щоб завадити разом зробити якусь дрібничку. Мабуть воно того варте, бо їх цікавить не те, що ми робимо, а те як ми це робимо – разом. Їх мета пересварити усіх, сіяти страх і недовіру. Точніше вони це вже давно зробили, тепер вони не дають можливості відновити цю довіру. Це лише вкотре доводить, що я на правильному шляху і показує, як вони цього бояться…

Якби я знав, що хоча б в подальшому не будуть заважати, то можна було б частіше тут бувати. Пояснювати і ділитися своїми думками, але ж я розумію, що дива не буде. Це триває вже багато років, останні пару років це йшло на спад, а зараз знову сплеск вседозволеності. 

Деякі люди намагаються вжалити, як підступна гадюка, вони й між собою живуть, як в гадюшніку. А хтось, як вічно голодні оскаженілі пси, скільки їм не дай їм завжди мало (грошей, влади). Розумна людина буде остерігатися перших і оминати других, те саме треба робити й з такими людьми. Когось краще оминати, а від тих, хто постійно гавкає треба захищатися. Слава богу зараз є можливість не брати участі у їх гризні.

Минулого разу розповідав про спілкувався з однією людиною. Одразу ж після того заговорили про необхідність відслідковувати такі контакти. В тій розмові не було нічого про політику, а тим більше про геополітику. Але деякі товариші вміють лише вислужуватися і доносити, і знайшли там, і те, і друге, і ще бог знає що... Ми тоді поговорили про спільних знайомих. Я вкотре відкрито висловив своє ставлення, до цих “дєятєлів”. Це ні для кого не є таємницею, вони регулярно провокують конфлікти і я постійно про це розповідаю. Але виявляється, що дехто, ще не чув про це, їм то видно й піднесли це все з відповідними коментарями. Приплели до цього геополітику, воно вважає себе пупом землі, інакше це не можна пояснити. Ці люди страждають манією величі, я це не раз доводив і це можуть підтвердити знаючі, авторитетні люди.

Ось про, що треба говорити, а не потакати цим неадекватним, а інколи й хворим людям. Але видно хтось боїться навіть ось таких безобідних розмов. От пройшла команда відслідковувати такі контакти. Ці посіпаки взялися її виконувати, вони навмисно й спровокували таку реакцію. Це їм було потрібно, щоб цим прикривати свій ”безпрєдєл”. Такі контакт не несуть жодної небезпеки, підозри були м’яко кажучи перебільшеними, усе це закінчилося лише тією розмовою. Команда відслідковувати була, а про команду ”отбой тревоги“, як завжди забули. От і відриваються ці посіпаки по повній, бо була якась там команда.

Я б радив політикам бути з цим обережнішим. Люди в нас прості, вони в тонкощі не вникають. І інколи навіть не команда, а якийсь натяк, наряд чи гра з кольорами може спровокувати ланцюгову реакцію з непередбачуваними наслідками. Відповідальні політики мають це враховувати, а безвідповідальним не можна довіряти владу.

Минулого разу мені закидали те, що не дотримувався об’єктивного викладення інформації. Тому одразу ж попереджаю усе про, що тут зараз розповідаю стосується обмеженого кола осіб. Це навіть не про громаду в якій живу, а тим паче не про усю країну. В нас тут склалася конфліктна ситуація, але навіть тут в нас є нормальні люди, хоча їх залишилося мало і їх залякали. Місцеві політикани змушують їх брати участь у різних провокаціях. Колись усі ці люди нічого такого не знали, були простими роботягами, пізніше когось залякали, а когось купили. Я це все розповідаю і здогадуюся про шляхи вирішення проблем, але не маю бажання когось вчити і перевиховувати чи наводити тут порядок. Для цього є люди, які б мали цим займатися. Мене постійно провокують, намагаються задіти, щоб я вирішував проблеми, які накопичувалися роками. А навіщо? Вже більше десяти років кроку ступити не дають і при цьому кажуть: з ним щось не те. Час усіх і все розставить на свої місця. Моя інтуїція дуже рідко мене підводить, мені є чим зайнятися, за таких умов просто нерозумно братися за вирішення чужих проблем. Дехто звик жити за чужий рахунок і хоче на чужому горбу заїхати в рай. Все життя їздили, приїхали, злазьте, шановні, більше такого не буде, де сядеш там і злізеш!

Усе це старе, як світ “стращать и не пущать”. Притримати, відтерти – пересварити між собою, а для чого це роблять вони й самі толком не знають. Так просто заведено, темні, дріб’язкові люди так завжди жили. Розумні ж навпаки намагалися обєднати і гуртом зробити щось велике і корисне. Немає ні часу не бажання щось обговорювати, бо очікуваного результату не буде. Навпаки тебе ж у всьому звинуватять, тому й не хочу лишній раз провокувати неадекватів. Але ж переважна більшість людей нормальні і саме заради них вирішив написати кілька речень, бо дуже вже просять. Того, що хотілося б написати – правди не дадуть сказати, а відволікати увагу людей, так щось писати з цим не до мене.

Усі ми різні і тому непорозуміння чи навіть конфлікти неминучі. Але майже усі наші біди через відсутність можливості спілкуватися з одними людьми і через небажання інших спілкуватися. Через їх непоступливість і бажання вказувати навіть на те з ким можна спілкуватися, а з ким ні, з ким треба ворогувати. Вони йдуть на поступки лише коли їх прижме, як от зараз. Тяжко нести, а кинути шкода. Вчепилися зубами, гризуть, але зїсти не можуть і відпускати не хочуть. Злі голодні, бо нікому зі своїми дешевими провокаціями вже не потрібні, гарчать, давляться, але не відпускають. Ніхто не хоче бути крайнім, дехто вже просто благає, щоб продовжив писати, бо все зупинилося і саме на них. Можна було б давно написати, бо це я не навмисно робив. Останні кілька тижнів був зайняти, усього не переробиш, але трохи підтягнули роботу. І нарешті зявилася можливість щось написати, але знову ж таки виникло питання: а про що писати? Бо ж стільки усього сталося, усе хотілося пояснити, але особливого сенсу в цьому не бачу. Але вирішив таки написати, бо розумію, що є нормальні люди, які від цього страждають.

Хоча й розумію, що скільки не пиши – це нічого не дасть. Навпаки тебе ж в усьому зроблять винуватим, щоб ти не зробив, щоб не сказав у всьому винуватий ти. Друзям все, а ворогам закон. Найяскравіше це проявляється серед місцевих князків, які після децентралізації почали нарощувати свій вплив. Нестабільність в країні, та й у світі в цілому – вакуум влади теж сприяє поширенню цих процесів. Тобто ймовірність донести до людей правду дуже низька. То навіщо на це тратити свій час? Он що вигадують різного роду аферисти, а ось це зараз нікому не цікаво читати. З однієї сторони це ніби добре коли менше писанини і балаканини. А з іншої ігнорувати і не залучати такий величезний потенціал - це велика розкіш. Особливо в часи жорсткої конкуренції, коли вирішальною може бути мінімальна перевага, але як кажуть: “хозяин барин…”

Життя за такими правилами, точніше без жодних правил в мене чомусь асоціюється з безумством. Є категорії людей, які тлумачать закони так, як їм це вигідно, а дехто взагалі “по понятіям” живе. Останнім часом ці люди почали відновлювати і поширювати свій вплив. Простих людей за великим рахунком мало цікавлять політика. Вони навчилися бути максимально незалежними. Інколи хочуть бути подалі від усього цього політичного гармидеру, який почався давно і триває вже багато років.

Відсутність нормального діалогу – це причина більшості проблем. Недавно пів дня спілкувався з однією людиною. Роками не могли помиритися, а тут поговорили і виявилося, що невідомо чому не мирилися. Правда через кілька днів аферисти цю людину знову втягнули в свої провокації. Прибіг до неї ”главний пахан”, який сьогодні нападав з  двома своїми корешами, прибіг і не криючись почав: ти, що нюх потєряла, чи службу забула? І ніби нічого не було, про все забула людна. Але то люди залякані, підневільні і навіть хворі, і їм треба вибачати.

Вчора в мене була розмова з іншою людиною, з якою я давно не бачився. Ця коротка розмова була трохи схожа на попередню, але вразила до глибини душі. І дала відповіді на багато питань. Й досі не по собі, роздирають змішані почуття: радості, гніву, образи і на себе, і на людей, які докладають багато зусиль, щоб таких розмов не було. Довго не бачилися, хоча незрозуміло чому.

Точніше причини ті ж самі і стоять за цим ті ж самі пройдисвіти, які ось так роками майже відкрито не полишають спроб посварити з найріднішими людьми. Це я вже точно знаю, бо діють вони тепер відкрито. Я їх періодично на цьому ловлю, як і сьогоднішній напад з погрозами це межує з криміналом, але чомусь на це ніхто не реагує. Точніше реагують, але якось дивно, бо це не припиняється, а навпаки ще більше їх заохочує. Шуму багато, а заради чого це робиться невідомо. Можливо щоб створити ілюзію бурхливої діяльності цих героїв, якось же ж треба виправдовувати своє існування.

При попередниках було ще важче, але були герої і вороги. Або зрада, або перемога, усе було ніби зрозуміло. Були вороги, нехай і надумані чи штучно створенні, як у випадку зі мною. І були герої, які часто самі ж створювали цих ворогів і боролися з ними, звісно ж за винагороду. Вони й зараз намагаються на цьому заробляти, але нинішня влада не хоче глибоко у це вникати, в них своє бачення - інша тактика.

Цікаві процеси відбуваються в країні, та й у світі, але правди про це все ніхто не хоче чути. Бо роками лише піарилися, часто на брехні, а зараз доводиться за те все розплачуватися. А хто ж хоче визнавати свої помилки і те, що їх роками дурили? Це все не стільки цікаво, як огидно. Здають один одного, “чем больше зданим, тем лучше”… На це огидно дивитися, я вже не кажу, щоб брати у цьому участь. Це не політика – це якесь “брожения мозгов”, яке погано пахне. Раніше ще якось терпів, а зараз зявилася навіть якась відраза.

От сьогодні на мене одного напали троє здоровенних мужиків. І це не враховуючи групи підтримки – людей, які крутилися поряд і шукали можливості втрутитися. Але “поле бою” було вузьким і розширити фронт чи зайти з флангів не вдалося. Наступ захлинувся, прибігла жінка одного з цих неадекватних героїв і фактично за вухо потягнула його додому. Бо він вже нагеройствував, усю сімю підставив. Цей пахан їх просто підставляє, а потім сам же здає, щоб взяти їх сімї під ноги, він без кріпаків жити не може. Другий теж одразу ж втік, а до цього перелазив через цегляний паркан, до нас в двір. І при цьому обоє погрожували, ці погрози роками не припиняються. Усе це межує з криміналом, але ніхто на це не реагує скільки б і куди б я не звертався. Скільки б доказів не надавав, навпаки мені ж самому рота намагаються закрити. В них вистачає цинізму казати, що це я на їх банду нападаю.

Спочатку наряжалися в червоне, потім в синє, але бачать, що це не працює і давай знову в червоне. Найчастіше це робили одні й ті ж люди, хоча те, що вони хотіли сказати цим не стикується. Це як дві протилежні думки чи теорії, які виключають одну. Коли таке поєднується в одній голові – це називається шизофренія. Цим між іншим грішать й досить таки відомі і впливові люди…

Це окрема тема для обговорення, на обговорення якої вони давно мене провокують. Нема проблем, у цьому немає нічого нового, пізніше можемо поговорити і про червоне, і про синє. Тільки ця тема вже перестала бути актуальною, а мені шкода людей, які можуть постраждати від такого обговорення. Дехто, здається, зрозумів свою помилку - усе те, що я тут пояснюю. Сезонне загострення почало затухати, продовжують лише ті у кого ця хвороба має хронічний стан – вхопило і не відпускає.

Такі вже часи настали, попалися і починають відволікати від себе увагу. Зараз головне щоб більше скандалів, велику брехню глушать ще більшою і гучнішою. Люди заради цього готові на все, готові зганьбити і змішати з болотом усіх і все. Тільки щоб самим не відповідати. Моторошно стає, як подумаєш про наслідки. Скільки часу, зусиль і ресурсі на це витрачається, а вони ж не безмежні, вони вичерпні, як і довіра виборців і рейтинги політиків. Можливо дехто вже не зважає на такі речі, думає перекрасимося, перетасуємося і продовжимо свою справу. Але щось мені підказує, що вони помиляються. Як помилялися багато інших політиків, яким люди свого часу сказали своє категоричне – ні! Ці політики пробують повернути старі добрі часи, коли вони були при владі, але відновити довіру обманутих ними людей важко, на це потрібно дуже багато часу…

Ворог володіє величезною силою та знаннями. Тепер не вистачає тілько єдиної дрібнички, щоб зламати будь-який опір, винищити останніх оборонців і залити світ пітьмою — не вистачає Персня Влади. Три ельфійських персні, найпрекрасніші з усіх, повелителі: ельфів сховали, й рука ворога не торкулась їх. Сім перснів належали ватажкам гномів, з них він три відібрав, а решту вигубили дракони. Дев'ять він віддав людям, гордовитим та могутнім, і так заманив їх в пастки. З давніх-давен потрапили вони під владу Персня Влади і перетворилися на Примар Персня, і тепер вони — Тіні під покровом Великої Тіні, її найжахливіші слуги. Давно те сталося, і вже багато років Дев'ятки не видно у широкому світі. Але хто зна? Якщо Тінь повстала, вони можуть з'явитися теж. Втім, краще не будемо про це говорити навіть тепер, при світлі гобітанського ранку.

Вони скоріш відчули, ніж побачили, як понад краєм западини, здаля, підіймаються тіні, одна чи кілька; вони вдивилися уважніше — тіні зросли. Невдовзі вже не було сумніву: три чи чотири високі постаті стояли на схилі, дивлячись на них, — такі чорні, немов провалля у глибокій ночі. Фродо почув слабке сичання, ніби крізь ті провалля витікала отруйна пара; на нього немов кригою повіяло. Постаті повільно наблизились…

Останнім часом часто згадую Володаря Перснів. З різних причин, згадую шпіонив і всевидяче око. Згадую Примар Персня – назгулів, які були великими владиками. Коли вони отримали кільця, то використали їх для отримання сили і багатства. Вони отримали бажане, але попали під контроль злого Саурона. Хтось зразу, а хтось пізніше, але вони втратили волю опиратися. Нузгули сіяли страх, особливо коли усі девять перетворювалися на чорних вершників. Страх був їх основною зброєю, мало хто наважувався їм протистояти.

Згадую цих примар коли бачу неприкаяних людей про яких кажуть: тіло без душі. В нас тут їх останнім часом побільшало. Так ніби формування їх свідомості хтось поставив на конвеєр, як з тими орками. На таких примар перетворюються люди озлоблені і засліплені бажанням влади чи помсти. Це про простих смертних, вони не по своїй волі стають такими. А є інша категорія людей, які знали на що йшли – свідомо проміняли душу на владу і багатство. Це може бути партійний працівник, який вже давно чи відносно недавно пішов проти своєї совісті чи ще гірше, проти людей. Це може бути злодійкуватий керівник, якого взяли на гачок і він не може опиратися чужій волі. А дехто настільки загрався у це, що сам себе називає сірим. Якби це одна людина, то я б не згадував про це, але ж там в них усі на це страждають. Зіркова хвороба, зверхність – важають себе кращими за інших.

Правда усі вони не дотягують до тих страшних Назгулів, які заради влади готові на все. Найстрашніші політики, які рвуться до влади, вони її вже мали, але втратили. І найгірше коли вони об’єднуються, щоб повернути собі владу, яка для них вже стала наркотиком. Об’єднуються не лише між собою, а й з різними гастролерами чи такими ж озлобленими політичними банкрутами з сусідніх країн. Вони теж сіють страх й так, що усе навколо здається темним чи в кращому випадку сірим. Але достатньо добре придивитися і ви помітите норальних людей, які живуть у чудовій країні. Інколи достатньо вирватися на природу чи просто переглянути фотографії і все стане на свої місця…  

Зараз маю багато вільного часу і періодично переглядаю ось такі фотографії. Коли готував викладені минулого разу, то вкотре згадав старі добрі часи. Інколи ще вдається вирватися і пройтися тими стежками, але це не те, не так, як раніше. Минулого разу не було часу про це написати, але не зміг просто так викласти фото, переступити і забути. Якщо не зроблю цього, то картина буде незавершеною. Усе міняється, незмінною залишається лише природа: поля, ліси і гаї. Вони майже не змінилися, такими ж їх бачили наші діди, прадіди.

Ці фото зроблені мобільним, а були часи коли, не було можливості робити такі фото. Інколи й ті часи згадуєш, але без ось таких фото спогади не такі чіткі і яскраві. Таке фото інколи може розповісти більше ніж ціла повість, та й не поясниш усього словами. Раніше не цікавився фотографією і взагалі минулим. Усі так жили, не в кожного тоді був власний фотоапарат, а без таких фото не можна. Бо кажуть: хто не памятає минулого не має майбутнього. Раніше минулим і взагалі історією мало хто цікавився, такою була політика партії.

Зараз все вже ніби стало на свої місця - питань поменшало, але скільки було потрачено сил і часу на безглузді суперечки і конфлікти. Одні люди намагалися нав’язати свою волю іншим, з кимось це проходило, але не з усіма. От недавно, місяць чи два назад тут розпочався черговий виток такого протистояння. Зараз усі розуміють наскільки безглуздими були ті суперечки, але толком не розуміють з чого те все почалося. Без стороннього втручання там не обійшлося. Часто, якщо двоє не миряться, то виграє від того хтось третій. Так і цього разу було, як кажуть: cамі себе збороли. Останнім часом ця тенденція стала поширеною. Замість того, щоб насолоджуватися життям ми тратимо його на суперечки.

Моя бабця раніше часто повторювала: от як зараз добре і дроги гарні, і люди пішки не ходять. А раніше пішки ще й з клумаком за плечима місили багнюку. І купити можна усе, що душа забажає, а раніше суцільний дефіцит. Одна біда, пізно прийшло в село це “світле майбутнє”. Я й сам часто згадую про ось це пізно, завжди думаю: от якби ж раніше було це все, цей добробут, ці знання і досвід.

Памятаю, як в нас тут зявилася велика череда корів. Щодня рано в обід і вечері був шум, гам.. Люди більше спілкувалися, були зайняті заготівлею того ж сіна. Але то були так би мовити приємні турботи. А зараз той же шум гам, по пів дня сидять на лавках, але й досі нічого крім проблем не висиділи. З часом від тої череди залишилася половина. А пізніше вона на стільки зменшилася, що зник й сам сенс її існування. Після того поздавали все, дехто сів на лавку і сидить, а молодь виїжджає. Розум окремих людей вже так затуманився, що вони у всьому лише погане бачать. Як от з цим фото, от і доводиться пояснювати, що ти цим хотів сказати.

Ними все життя хтось керував, самі вони знали лише роботу і домашнє господарство. Більшість з них – це добрі, працьовиті люди, але вони погано орієнтуються у стрімкому сьогоденні. Вони звикли, щоб ними хтось керував, звідси їх політиканство. Вони знову і знову розчаровуються в політиках і вже здається звикли до цього. Точніше вони вже самі себе обманюють - розуміють, що жоден політик не вирішить їх проблем, але й самі не спішать братися за їх вирішення.

Не кажу, що зараз гірше чи краще ніж раніше, зараз інакше. Шкода лише втраченого, а втрат останнім часом було дуже багато. Навіть рік чи два назад усе було інакше, я вже не кажу про десять чи п'ятнадцять років... Інколи думаєш: от якби тоді знати те, що зараз знаєш, якби за цей досвід не довелося так дорого заплатити. Знаєш про минуле, про людей, з якими прожив все життя, але, як виявилося, толком їх не знав. Можливо раніше ми були іншими і саме таке життя декого зіпсувало чи навіть зламало. Хоча навряд, бо за сприятливих умов з доброго сімя виростає щось добре, а з поганого погане. Чого гріха таїти, були й ті, хто стимулював такий ріст. Хтось навертав людей й до добра, але вони були в меншості, добре коли на твоєму шляху зустрічаються такі люди. Вони формують в людині те, що не дає їй зламатися. Особисто я вже давно зрозумів, що справа не в тому, що нас оточує, справа у нас самих, в нашому ставленні до цього. Завжди були люди нещасні і щасливі, та не всі цінували того, що мають, не розуміли свого щастя…

Кажуть: життя прожити не поле перейти. А тут вже й не памятаєш коли по тому полю ходив, про щось більше годі й мріяти. Мене постійно питають: чого ти хочеш, ну чого тобі треба? Хотілося б хоча б кілька годин походити полем, стежками якими ходив усе життя, якими ходили батьки і діди. Хотілося б не кілька днів, а хоча б кілька годин абсолютної тиші і спокою, а там буде видно...

У цьому терпінні є довіра Промислу Божому. Тоді, коли ми довіряємо Богові, саме тоді ми і приймаємо з вдячністю усі суди, тоді ми не ремствуємо і не бунтуємо. І в серці своєму ми говоримо: "Ти правий, що так судив". Це є свідоцтво нашої віри, і свідоцтво того, що ми не легкодухі, а в терпінні нашому стяжаємо душі наші.

Без особливої потреби минулого краще не ворушити. Це давняя історія і я довго вагався перш ніж про неї нагадати. Якби люди покаялися, то можна було б про все забути. Але історія має властивість повторюватися, якщо люди не роблять відповідних висновків.

Минулої п’ятниці, як тільки вийшов з хати одразу ж почув сусідку, яка зі свого двору перекрикувалася з друзями. Побачила мене і почала вчити, вона взагалі любить вчити інших. Одна біда, сама нікого не слухає, немає для неї авторитетів і нема кому її саму уму разуму навчити. Тут про неї кажуть: їй їсти не дай, а дай язика почесати. За звичай для таких розмов вони збираються в мене під вікном, в кількох метрах від місця де я зараз набираю цей текст. Збираються і кричать, так що в хаті чути, а можуть і в жару просидіти весь день на лавці. В хаті не можна всидіти, а вони там  сиділи мокрі, чого на зло сусіду не зробиш...

Кабачки смачні й корисні, але треба займатися богоугодними справами. І не лізти в те у чому не розбираєшся, тоді й проблем поменшає. Відкриють “скриньку пандори”, почне звідти лізти всяке, а зупинити і закрити її не можуть. Але що казати, якби ці люди хоча б трішки думали, то не робили б такого. Біда з цими неприкаяними, в інших сімейні турботи, не мають і вільної хвилини. А цим ніби щось пороблено, бо і є про кого турбуватися, а їм дай щось на зло зробити. Попадуться їх покарають, а вони починають плести інтриги. До абсурду доходить, вдають з себе жертв і навіть міжнародні скандали організовують. От підсунули вони через посередників цю брехню впливовим людям - втягнули їх, а ті не хочуть цього визнавати. Що далі робити з цією грандіозною брехнею? Люди на місцях все памятають і знають правду, дивляться на це все і очам своїм не вірять. І починається в громаді невдоволення, конфлікти, бо з винуватців зробили жертв і героїв – плюнули людям в очі.

Ці герої звикають до цього й надалі діють за цим сценарієм. Від їх бурхливої політичної діяльності тут вже не один постраждав. Їм і самим останнім часом все більше дістається, але вони й не думають зупинятися і каятись. Недавно недруги цієї сусідки теж попалися і нічого іншого не придумали, як вкотре зробити країніми своїх же друзів. Після цього перед пасхою тут таке почалося… Це все робилося щоб відволікти від себе увагу. Люди відкривають ось такі “скриньки пандори”, розкручують одну за одною спіралі брехні. Розкачують, як не одна крайність то інша, як не холодно, то жарко. Можу лише здогадуватися навіщо і на чиє замовлення вони це роблять.

Ця брехня – це ведмежа послуга тим, хто на неї повівся. Люди не знають причини своїх бід, а причина ось та брехня. Не можна робити з грішників святих, не можна піаритися на брехні і цим самим заохочувати пройдисвітів. Зупинити це все може лише правда, якою б гіркою вона не була.

 

Кабачки належать до родини гарбузових. Пам'ятаєте: «Чи ви живі, чи здорові, всі родичі гарбузові?». Серед родичів гарбузо­вих є не лише огірки, дині, патисони, а й кабачки, які дуже приємні на смак. Кабач­ки вживали вже п'ять тисяч років тому, бо вони не тільки смачні, а ще й корисні, цілющі. Не можна пропустити сезон, коли дозрівають кабачки. Обов'язково треба використати для лікування, оздоровлення, для профілактики багатьох захворю­вань.

Усі страви з кабачків дієтичні. Вони не подразнюють ШКТ, містять, на відміну від гарбуза, менше цукру, отже, можна вживати всім, навіть хворим на цукровий діабет. У кабачках багато мінеральних ре­човин, є вітамін С. До того ж, кабачки ма­локалорійні. Отже, їх треба включати в ра­ціон людей, які страждають на ожиріння, цукровий діабет, на захворювання серця й судин, а також тих, у кого не достатньо ви­конує свою функцію кишківник.

Якщо людина впродовж року хворіла і її лікували антибіотиками, то пропоную їй обов'язково використати сезон кабачків, готувати різноманітні страви з цих овочів для того, щоб вивести залишки антибіо­тиків з організму.

Нагадаю: не забудьте до страв із кабачків додавати часник, аби збільшити цілющу силу цього овочу. Асортимент страв із ка­бачків може бути найрізноманітніший: са­лат із натертих молодих кабачків, млинці, ікра кабачкова, кабачки фаршировані — і не лише м'ясом, а й зеленню, морквою, цибулею, петрушкою із бринзою, яйцями з кропом. Зазначу, що цілющими є не тільки овоч, а й насіння, квіти, огудиння, листочки. Квіти кабачків мають протиалергічні властивості, ними можна лікувати як дітей, так і дорос­лих.

Ухилення, це стиль, який рекомендує людині уникати конфліктів (не потрапляти в ситуацію, які провокують конфлікти і розбіжності).

Примушення, це стиль, при якому одна особа примушує іншу прийняти свою точку зору. Ця особистість не цікавиться думкою інших, веде себе агресивно і використовує владу для досягнення своїх цілей. Недоліком цього стилю є придушення ініціативи підлеглих або обурення, особливо у молодого і більш освіченого персоналу.

Компроміс - це прийняття точки зору іншої сторони, однак лише до визначеної межі. Здатність до компромісу високо цінується в управлінських ситуаціях, яка дозволяє швидко вирішити конфлікт з обох сторін. Але вирішення конфлікту на ранній стадії за допомогою компромісу, може привести до невизначення проблеми і скорочення часу пошуку альтернатив.

Згладжування - це стиль, який характеризується поведінкою, яка доводить, що не треба сваритися і розпалювати конфліктну ситуацію. При цьому стилі не рекомендується назовні розголошувати ознаки конфлікту, а навпаки - гасити його прояви. Але проблема, яка знаходилася в основі конфлікту залишається і не зникає.

Вирішення проблеми - це стиль, який допускає наявність різних думок і готовність ознайомитися з іншими точками зору для того щоб виявити причини конфлікту і прийняти справедливе рішення для всіх сторін.

В складних ситуаціях, де існують різні підходи і об'єктивна інформація, є підстава для прийняття обґрунтованого рішення. Появу конфліктної ситуації вчені радять навіть заохочувати і управляти ситуацією, використовуючи стиль вирішення проблеми. В ефективних організаціях керівники відкрито обговорювали свої розбіжності у поглядах, не підкреслюючи їх, але і не робили вигляду що їх зовсім не існує. Вони намагалися попередити або зменшити назрівання конфлікту, концентруючи реальні повноваження приймати рішення в тих підрозділах і рівнях управління, де зосереджена інформація, яка впливає це на рішення.

Для управління конфліктом найбільш раціональним і виправданим є використання всього комплексу методів впливу на конфліктну ситуацію і поведінку її учасників. Додержання ряду правил під час переговорів прискорює процес розв'язання конфлікту:

необхідно надавати пріоритет обговорюванню важливих питань;

намагатися до зняття психологічної і соціальної напруги сторін;

демонструвати взаємну повагу друг до друга;

намагатися перетворити змістову і приховану частину конфліктної ситуації у відкриту, прилюдно і доказово розкриваючи позиції друг друга і свідомо створюючи атмосферу публічного, рівноправного обміну думками;

проявляти схильність до компромісу.

Велике значення має заключна, після конфліктна стадія, на якій повинні бути задіяні зусилля по остаточному усуненню протиріч інтересів, цілей, установок, ліквідована соціально-психологічна напруга і припинена будь яка боротьба.

П.С. Недавно мені порадили уникати конфліктів. Я й до цього їх уникав інакше в ситуації, яка склалася не можна було. Розклад сил був далеко не на мою користь, хоча опоненти безсоромно стверджували, що саме я їх ображаю. Зараз взагалі ледве не глухого і сліпого доводиться вдавати з себе.

Раніше була можливість прилюдно і доказово згладжувати конфліктні ситуації. І багатьом тут подобався такий стиль вирішення проблем. Зараз ці можливості обмежені агресивними прихильниками примушення, які використовують для цього свій вплив. Баланс сил змінився і вони вирішили, що знову можуть нав’язувати свою точку зору. Цей конфлікт тут триває більше десяти років. Останні кілька років ці люди були позбавленні влади, яку зараз використовують для примушення. До покаяння не дійшло, але зявився страх божий і саме тоді в них почало зявлятися розуміння проблем людей, які їх оточують. Зараз вони знову при владі і пропало майже все те, що так важко далося. При згадуванні про якісь компроміси вони знову лише посміхаються. Вони усім просто очі запльовують – це вже якась хуцпа. Яка об'єктивна інформація, які обґрунтовані рішення?

Про попередження конфліктів годі й казати, створюються нові лінії протистояння. Раніше вони лише у себе залишали згадки про пакості, які попередньо організовували, а зараз це робиться у всіх на очах. Щоб сильніше збурити ситуацію і втягнути у це побільше людей – це вони політику роблять. Особисто я ніколи не був в жодній з партій, а про їх політичну діяльність тут вже анекдоти і легенди ходять.

Згадки про “одну любов на все життя” залишилися переважно в піснях. Зараз рідко так буває, щоб раз і на все життя, перша любов вона не завжди остання. Це про кохання, а про політику годі й казати, там це взагалі не працює. Хоча недосвідченні політики інколи можуть довго згадувати про перший візит з вдячністю. Кажуть, що від любові до ненависті один крок. Перший візит він, як перша любов. І щоб там не сталося світлу пам'ять про перше кохання, як і про перший візит не варто оскверняти чимось брудним. Навіть, якщо ти вважаєш, що тебе використали, бо в політиці, як і взагалі в стосунках між людьми важко ”звести дебід з кредітом”, там все дуже складно.

В політиці теж практикуються залицяння з пропозиціями і обіцянками у вірності ледве не на все життя. Обирати в таких умовах непросто, тому й важко вирішити куди зробити перший візит, бо ж ображати нікого не хочеться. Недосвідчений політик дивиться на світ через рожеві окуляри, йому хочеться з усіма дружити. У кожного по-різному, але з часом це минає, друзі, якщо й залишаються, то їх дуже мало. Все частіше зустрічаються попутчики і тимчасові союзники. Є й недруги, але більшості зараз не до тебе, в них своїх проблем вистачає. І це нормально, бо чесна політика передбачає взаємовигідну співпрацю, а тобі не завжди є що запропонувати. Раніше, після майдану, можна було запропонувати погрітися в променях слави, а зараз відмахуються, як від “бедного родственника” і це нормально - це політика…

Дехто дуже хотів на захід і заради цього був готовий пробачити всі образи. Але не склалося, бо вони виявилися не готовими до гри, яку їм почали нав’язувати друзі. Які після цього дуже швидко перейшли в розряд найпідступніших ворогів. Не склалося і з переляку чкурнули на схід, в обійми тих, від кого намагалися втекти. Показовим є той факт, що заради помсти ці “запеклі друзі” готові на тимчасові союзи. І саме це мені найбільше не подобається в людях, від таких можна чекати чого завгодно. Краще з розумним втратити ніж з дурнем знайти. І це не просто слова, стільки разів ти ловив їх на брехні, вони погоджувалися, інколи навіть вибачалися, а потім мстили за ті приниження. Грали, грали і програли, але хто ж тобі винуватий, чого ти чіпляєшся, можливо хочеш, щоб хтось сплатив твої борги?

На протязі багатьох років в мене регулярно виникали проблеми і тоді я неодноразово помічав характерні сліди. Виявляється дехто вів дуже тонку гру і намагався не вступати в пряме протистояння. Так діють люди, які відчайдушно намагаються здійснити мету усього життя, яка вже не раз від них “ускользала”. Дехто дуже тонко пряде, тоді вони зі своїми гоноровими друзями боялися чогось, а зараз видно не бояться – втратили страх і вже майже не криються.

З часом візити навіть до найвпливовіших політиків світу перетворюються з довгоочікуваного свята на головний біль. Недавно згадав ті перші візити, бо й тоді тут ”два брата акробата” влаштовували провокації і намагалися їх затьмарити. І на недавній візит вони так само відреагували. Тоді вони хотіли, щоб перший візит був до їх покровителів і тоді вони ще не боялися недосвідченого політика, а зараз чомусь вже не бояться. Мабуть зробили ставку на когось іншого і вважають, що ця ставка безпрограшна.

Коли нема чого запропонувати, тоді політика перетворюється на протистояння й суперечки про незаслужені “нагороди” і неправильні сигнали. Поки тебе бояться ти можеш ставити на місце таких критиканів. Біда буде коли вони відчують твою слабкість, а ти, забувши про це, спробуєш їх проігнорувати, відкинувши їх аргументи. Не чують вони й попереджень про те, що потрібно зберігати пильність, бо азартні ігри таких інтриганів, загрожують звести нанівець досягнутий прогрес. В таких критиканів завжди є своя думка, усі дотримуються загальноприйнятої стратегії, а ці постійно грають у якісь ігри, переважно дріб’язкові…

Втомивився від політики, але ці  інтригани не залишають в спокої, от і доводиться про це все розповідати. Залучають всіх від малого до старого, кожного дня провокують конфлікти і нагнітають ситуацію. Переважна більшість людей дотримуються встановлених норм і законів, а мають дотримуватися всі, без виключень.