Я писала б тебе стихи
- 10.10.21, 23:32
Я писала б тебе стихи,
Но не станешь ты их читать.
Я могла для тебя бы спеть
Или что-нибудь станцевать.
Но ты времени не найдешь
В бытовой суете своей
Ни для мук моих, ни для слез,
Ни для светлых, веселых дней.
Нужно есть и покрепче спать,
Чтоб работать и снова есть.
А когда же, скажи, внимать
То, что звезды хотят прочесть?
А когда у костров плясать
Так, чтоб вихрем взметнулась ночь?
А когда же нам смерть ласкать
Так, чтоб кинулась в страхе прочь?
А когда же нам так любить,
Чтоб завидовал даже Бог?
И когда нам так слезы лить,
Чтоб заплакать он с нами мог?
Говорить, говорить о том,
Что неведомо и бессмертно.
Любоваться живым огнем,
А не в стаде брести инертно.
Дискуссировать до утра
Об абстрактном добре и зле,
Позабыв, что уже пора
На работу бежать во мгле.
И отправить к чертям весь мир,
Наблюдая полеты птиц.
И читать, что писал Шекспир,
В переплетах потертых страниц.
Я бы это тебе дала.
И простила бы все грехи.
А луна бы тебя звала
Вместе с нею писать стихи.
9
Коментарі
_R
111.10.21, 11:55
Та ну її ту роботу
Вурдалак
211.10.21, 13:07
Absender
311.10.21, 23:23
хороший такой стишог! радостный и позитивный! можеш кохда хочеш!
Фрау Бернарда
413.10.21, 21:29Відповідь на 1 від _R
Згодна! Я впевнена, що людина створена точно не для роботи. Для роботи створені хіба що раби.
Фрау Бернарда
513.10.21, 21:29Відповідь на 2 від Вурдалак
спасибо)
Фрау Бернарда
613.10.21, 21:31Відповідь на 3 від Absender
нуу, судя по количеству комментов, предыдущий стишок людям нравился больше)) или я уже просто всех унтерменшей сайта в игнор бросила?
Absender
713.10.21, 21:40Відповідь на 6 від Фрау Бернарда
а ты людей ф ступор загоняеш! их переполняют эмоции и они не имеют шо скахзать!) зато соко плюсов , ты смотри!
Фрау Бернарда
813.10.21, 21:48Відповідь на 7 від Absender
ну да) разве что так... отсутствие грязи в комментах - это с их стороны тоже, своего рода похвала)
_R
914.10.21, 16:14Відповідь на 4 від Фрау Бернарда
Ми, як один, РАБИ своїх ілюзій:
Про світ, про Бога, про людей, про себе,
Про правду і брехню, про ворогів і друзів,
Про віру і любов, про землю і про небо.
Як часто нерозумним розум оперує,
На помилках формує непрості структури,
Складає, підбирає, будує і руйнує,
Малює пальцем в небо - не з натури.
Ми домальовуєм реальність в свої фарби,
У свої ноти, свої справи, душу та думки,
Хтось схожий на Ейнштейна, хтось на Барбі
І розширяють світ бажання та смаки.
З дитинства кожен прагне у щасливу казку,
Щоб головним героєм у цій казці стати,
Готовий увібрати в себе всього світу ласку,
А тягарі й негоди іншим всі віддати.
Ми часто хочемо одне, хоч інше зовсім треба -
Ілюзії частенько з нами грають у злі жарти,
Крізь терни нас ведуть самих до себе,
Частіше в темну, приховавши карти.
Фрау Бернарда
1014.10.21, 17:33Відповідь на 9 від _R
Я б сказала інкаше. Ми ТВОРЦІ своїх ілюзій) Творці свого життя, творці світу, який ми залишимо своїм нащадкам... Найсміливіші мрії та ілюзії з часом людина втілила у реальність.