Я просто залишу це тут

У відповідь на комуняцько-космополітичну замітку "асвабадітєля"  необхідно уявляти дещо про кращого "друга" деякіх манкуртів з українським паспортом.

--- кусь ---

Зараз в Расії - нова літературна хвиля, літературна мода - 2009. Одна за одною видаються книги, які розповідають про російсько-український військовий конфлікт. Тема сезону. Хіт продажів... Пошук зовнішнього ворога «згори» зустрічає потужний відгук у маргінальних прошарках російського суспільства.В ролі Імперії Добра - Росія, інструмент Світового Зла - Україна! Ось вони:

Глєб Бобров, «Эпоха мертворожденных».
Федір Березін, «Война 2010. Украинский фронт».
Максим Калашников, Сергей Бунтовський, «Независимая Украина. Крах проекта».
Георгій Савицький, «Поле боя – Украина. Сломанный трезубец».
Олександр Сєвєр, «Русско-украинские войны»

Звичайно, одне таке творіння могло б з`явитися абсолютно випадково. Але щоб цілих п`ять - і ось так, гарнітуром, а точніше - серією, з помітною назвою «Війна на порозі»? П`ять книг надійшли в продаж всього лише за два з лишком місяця нинішнього року, як п`ять ракет на ціль, одна за одною. П`ять - це вже тенденція і серйозне соціальне замовлення. Адже можливо, що їх і більше ніж п`ять - просто не все мені потрапили під руку. І я майже упевнений, що за п`ятьма, які вже вистрелили, будуть і шоста, і сьома, і восьма.

--- кусь ---

Ось таки справи!

Ось натрапив в інтернетах:

Симон Васильович Петлюра (10(22) травня 1879, Полтава — 25 травня 1926, Париж) — державний і політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, організатор українських збройних сил. Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.).



Петлюра був одним із провідних діячів української національно-демократичної революції. У січні-лютому 1918 р. сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України і взяв активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві. В період Гетьманату очолював Київське губерніальне земство і Всеукраїнський союз земств, організовав упорядкування могили Т.Шевченка і Чернечої гори у Каневі. За антигетьманський маніфест Всеукраїнського союзу земств у липні був заарештований. Під час повстання проти гетьманського режиму у листопаді 1918 р. звільнений із в'язниці і обраний до складу Директорії УНР. З листопада 1918 р. — Головний Отаман Армії Української Народної Республіки. На чолі об'єднаних українських збройних сил 30 серпня 1919 р. здобув Київ. 5 грудня 1919 р. виїхав у Варшаву для організації воєнно-політичного союзу із Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативою український і польський уряди підписали у квітні 1920 р. Варшавський договір. З листопада 1920 р. керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі. 31 грудня 1923 р. виїхав до Австрії, а згодом — Угорщини, Швейцарії. У жовтні 1924 р. оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР.



Стосовно звинувачень Петлюри в єврейських погромах в Україні, треба зазначити, що, будучи Головним Отаманом військ та головою Директорії УНР, Петлюра всіляко протидіяв погромам — їх чинили переважно банди під проводом отаманів і так званих «батьків» і деморалізовані частини більшовицьких військ. В УНР було засновано Міністерство єврейських справ, неодноразово ухвалювалися документи, які повинні були перешкодити розпалюванню міжнаціональної ворожнечі. Логічно, що законна влада намагалася навести лад на своїй території (1919 року було видано закон, який поновлював смертну кару — були організовані військово-польові суди), а більшовицькі вожді й агітатори провокували безлад і різанину, аби потім прийти в образі «месії».



Вбитий 25 травня 1926 р. анархістом С.-Ш. Шварцбардом, вважають, що він був агентом НКВС. Тепер є досить доказів того, що у Паризького процесу були свої "драматурги" з ОГПУ СРСР та ГПУ УСРР, які значною мірою доклали рук, щоб він засудив "петлюрівський рух" і виправдав С. Шварцбарда. Існує, так звана, Масонська Теорія про те, що Петлюра був вбитий, завдяки діяльності парижської масонської ложі, тому що погляди масонів на незалежну Україну суперечили ідеям Петлюри.



У центрі Києва планується встановити пам'ятник Симонові Петлюре. Він стоятиме на перетині Володимирської вулиці і бульвару Тараса Шевченка.

З приходом до влади Адольфа Гітлера цей день отримав у Німеччині в 1933 році офіційний статус. Він був названий «Днем національної праці». Через день після введення нацисти увірвалися в приміщення профспілок розгромили і заборонили їх.



Зазвичай у Німеччині проводяться першого травня демонстрації і пікети профспілок і різних політичних організацій. У локальному масштабі проводяться політично нейтральні зустрічі мешканців і сусідів — так звані Hoffeste («дворові свята»). Першотравень в Берліні відомий жорсткими зіткненнями між членами радикальних лівих угрупувань і поліцією.

Як би там ні було, але українці дійсно видатна нація та я особисто також розділяю думку вітчизняних вчених щодо трипільсько-арійської української цивілізації! Та й вважаю, що тут є богато свідомих людей, які погодяться зі мною!

Фільм «Тарас Бульба» знятий по одному з найвідоміших романів російського письменника Миколи Васильовича Гоголя.



Володимиру Бортко, режисерові ще радянської школи, не вперше екранізувати російську класику. Він зняв один з останніх кіношедеврів радянського часу «Собаче серце», на грунті однойменної новели Михайла Булгакова. В його активі досить вдала екранізація «Майстра і Маргарити». Отже досвіду Бортко не позичати. Роман Гоголя, простіший для кінематографістів, ніж твори Булгакова. Але тут є небезпека зняти фільм, який сприйматиметься, як якась копія «Вогнем і мечем» Єжи Гофмана. Але схоже, Бортко упевнений в своїх силах, якщо запросив на головну роль Богдана Ступку, що зіграв
Хмельницького у польського режисера.



На мій погляд фільм знятий не погано, не враховуючи мови яка й споганила дещо враження! Ступка-кращий!!! Також колорітен й Михайло Боярський у ролі Мосію Шило!

Бандера Степан Андрійович - (1 січня 1909 - †15 жовтня 1959) — видатний політичний діяч, ідеолог українського національного руху ХХ століття.



В 1929 вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), а в 1933 був затверджений Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. В 1934 заарештований за національну діяльність і в ході Варшавського процесу 1935-36 і Львівського процесу 1936 був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув'язнення. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 був звільнений немецькою владаю з тюрми. Прибувши до Львова, разом з активом ОУН протягом короткого часу виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах всієї України. Після початку радянсько-німецької війни 1941-45 ОУН ставить своїм завданням відновлення української державності, бере активну участь у формуванні батальйонів «Нахтигаль» і «Роланд». Але успіхи німецької армії і швидке просування на схід стали приводом для Гітлера відмовитися від ідеї появи «украинского государства» й Бандера був заарештований окупаційними властями і ув'язнений у концентраційному таборі Саксенгаузен.



Після виходу з нацистського концтабору у 1944 р. Степан Бандера знов зайнявся організаційними питаннями діяльності ОУН, знаходячись за межами України, на території Західної Німеччини аж до своєї загибелі. У 1959 р. у Мюнхені агент КДБ львовянін Б.Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолета (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Бандеру - але потім розкаявся та у 1961 році перебіг і здався у Західному Берліні, офіційно отримав 8 років ув'язнення.



У 2005 році колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав, що «вбивство Степана Бандери було одним з останніх усунень КДБ насильницькими методами ворожіх елементов».


Посмертна гіпсова маска С. Бандери
.

Іван Степанович Мазепа (20 березня 1639 — †21 вересня 1709) — гетьман Козацької держави в 1687—1709 рр. Спочатку вважав можливою співпрацю з Москвою, але політика Петра I в Україні в період Північної війни призвела до розриву Мазепи з Росією. У 1708 р. уклав угоду з Карлом XII про приєднання до антимосковської коаліції. Після поразки шведської армії під Полтавою емігрував. Помер у Бендерах, похований у Галаці.

Найбільш автентичним зображенням І.Мазепи є "портрет з родинної збірки Бутовичів":



По розпорядженню Петра I, Московська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. Обурений незалежною від Імперії поведінкою Мазепи разлючений Петро І навіть заочно нагородив Мазепу медаллю Іуди, яку було створено в єдиному екземплярі у 1709 році:



Рішення Мазепи відмовитись від союзницьких стосунків з Московією досі розглядується офіційною російською (як раніше і царистською, і радянською) історією як зрада і порушення Переяславської угоди. За часів перебудови 1986—1991 рр. в СРСР уперше були дозволені публікації з іншою трактовкою дій гетьмана. Після проголошення незалежності Україною 1991 року, I.C.Мазепа став національним героєм в офіційних історичних дослідженнях, підручниках і центральних мас-медіа. До цього часу Російська православна церква та Українська православна церква (Московського патріархату, яка до речі знаходиться на вул. ім. Мазепи ) анафему не зняли. Тому в Києво-Печерській лаврі Мазепу досі піддають анафемі, а у Михайлівському монастирі моляться за упокій його душі. Шана Мазепі знайшла віддзеркалення і на українських грошах в т.ч. й на срібній монеті:

«Молитва за гетьмана Мазепу» — український художній фільм режисера Юрія Іллєнка знятий у 2001 році на київській кіностудії ім. О. Довженка. Фільм представляє авторську інтерпретацію історичних подій часів російсько-шведської війни 1708-1709 років - власне про угоду між українським гетьманом Іваном Мазепою і шведським королем Карлом ХІІ. Мазепа був одним із найосвіченіших людей свого часу. Знав шість мов, мав одну з найкращих на той час бібліотек, був відомим меценатом. Мазепа — один із найзагадковіших історичних персонажів.

Цей фільм також став досить цікавим експериментом над новою російською інтелектуальною "елітою". Російська преса після показу цього кіно на Берлінському кінофестивалі встигла понаписувати про картину несосвітенних дурниць — провал, жалюгідна карикатура на Петра І, русофобська проповідь. Хоч російське сучасне кіно само переповнено шовіністичними фільмами, що пестують імперськи амбіції пересічного росіянина.