Велика ізраїльська атака на Іран, про яку тріщали роками, нарешті сталася.
Іранське ППО, що блищить у телевізорах «не має аналогів», нашпиговане російськими С-300 і ТОРами, героїчно спалахнуло і пішло в захід зі словами: «Ой, все».
Генсек ООН Гутерріш, як завжди, глибоко стурбований, але мову засуджувати застряг десь між інтересами США, ЄС та Близького Сходу.
Євросоюз нудним голосом закликав до стриманості — адже у їхньому словнику це вже замість «здоровіть».
Арабські монархії Перської затоки офіційно засуджують, але тишком-нишком цокаються фініковим вином: нарешті персам дали по їх шиїтським бородам.
Найбільше заплакав ХАМАС, але найголосніше заволав турецький султан-недоробка, який спочатку засудив, потім закликав до миру, а у фіналі зажадав врятувати Газу, хоча її в цей момент ніхто не чіпав.
А десь, під норвезьким дощем, Грета Тунберг у куфії тихо плакала: бутербродів з пастромою більше не буде...
З'явилися чутки, що частина персоналу ядерного об'єкта втекла за кордон ще за день до атаки.
Офіційний Кремль видавив звичне «закликаємо до деескалації», але в телеграмі парадом ідуть істеричні пропагандисти з пінною біля рота, вимагаючи ядерною долонею стерти Тель-Авів з карти — бажано після того, як зберуть залишки «Москви» та дотягнуть кабель до Сахалі.
Тим часом рудий дід у Білому домі нагадав: мовляв, Ірану давали 60 днів на ядерну домовленість. А вчора був 61-й. Тож «не обессудьте».
Не забув додати: «Але ми тут ні до чого» — і пішов годувати голубів санкціями.
Аятола, розбуджений криками генералів і запахом підсмаженого збагачення, з гнівним виглядом пообіцяв небесну кару всьому сіоністському звіринцю. Після чого втік у бункері, чекаючи, коли можна буде гарно вийти на фоні тіл з героїчним виразом обличчя.