Профіль

Kanivskyi

Kanivskyi

Україна, Черкаси

Рейтинг в розділі:

Останні статті

Білий ворон (7)

  • 08.01.24, 09:15
7
   Приїхавши до першого будинку де мешкали наші,  взнаю що моє авто відігнали в село під Запоріжжя. Трохи згодом доходить інформація, що в випадку якщо я не вийду живим, вони вже рішили кому дістанеться моє авто. Мені це дуже не сподобалось. Приїхавши до себе на хату, хлопці випивали а я прийнявши душ, залив водою одяг, перекусив і ліг спати. 
   Наступного дня проснувшись, виправ і розвісив сохнуть одяг. Приготовив сніданок і поснідав. Почали вставати хлопці і скаржитись на головну біль. Наслідки контузії. Я і ще один хлопець йдемо до медврача і все йому розказуємо. Він каже щоб за годину в кого є скарги були в нього, повезуть до госпіталя. Я помню як бойовий ком.взвода казав, що обов'язково після першої контузії необхідно прокапатись. Бо можуть бути негативні наслідки. 
   Ми в п'ятьох всією хатою прийшли до медврача. Нас спочатку відвезли в госпіталь де прокапали і обстежили а звідти в обл. лікарню. Там нас розмістили по палатам і лікували три дня. Потім перевели в іншу лікарню і там ще прокапали. Ставлення  було ви вищому рівні. 
   На тій же хаті пили горілку, лікарство від усього. Хотя протверезів теж поїхали до лікарні.  Я забрав своє авто. Їхні авто були виведені з ладу тож останній час брали моє. Перевіривши рівень мастила в двигуну, він був нижче мінімума. Хотя перед цим я цікавився чі слідкують за рівнем масла. В групі написали що повірили все норм. Розганяли авто холодному двигуні і турбінна почала брати масло. Раз таке ставлення, для себе рішив, авто нікому не даю.  За це на мене понадували губи. Ще одне. В авто в мене до стелі був приліплиний шиврон розвідки. І хтось слово розвідка замалював білим маркером. 
    Відбувши в лікарні ми повернулися назад. Поки я возив ком.взвода в штаб бригади,  хлопці в трьох заїхали на нашу хату. В цей самий час, залетів літак і десь дуже рядом скинув авіабомбу і одного контузило так що він впав і почав блювати. Двоє других відбулись лехкою контузією. І вони знову поїхали до шпиталю. Остався я сам.
   Наступного дня привіз ще одного. І того нас на хаті зосталось двоє. Прийшла зарплата і всім не зарахували за виходи в П'ятихатках. Почали цікавитись що трапилось. І як оказалось нас в П'ятихатках по документах не було. І родичам погибших нічого не заплатять. За пару тройку днів знов на штурм. Сказали щоб нічого зайвого не брали, проводимо штурм і нас виводять. Цього разу з розвідки погоджуються йти тільки п'ятеро. Всі решта знайшли причини щоб туди не йти.
  Виїхали ми о другій годині ночі. Нас довезли за один кілометр до Барселони, далі пішком. На штурм нас йшло дванадцять людей. П'ять розвідка і семеро із штурмової роти. Зайшовши на Барселону трохи пересиділи. Тут нічого не мінялось. Мусора ставало ще більше і гавном воняло ще сильніше. Мені не подобалось тут бути. Краще вже десь в окопі в лісі. Вийшовши з Барселони і поки йшли до лісу, пролетіло два літаки скидаючи авіабомби. На щастя для нас, вони скидали їх в стороні метрах в п'ятидесяти. Якраз на проти нас. Там не було нічого. Помилитись вони не могли. Більш всього нас жаліли. Так думав і думаю я. Далі в ліску нас пару раз накрило арт обстрілом. В голові гуділо, ми падали, вставали і йшли далі. Нас супроводжували вони слідкували за нашим переміщенням. Прийшовши на точку, старший вийшов на командування щоб отримати додаткові інструкції. Нам сказали чекати. Нас будуть прикривати танки. Ми чекали. Трохи згодом проїхав один танк і пробив колію до ворожих окопів. Він не зробив жодного залпа. Казали що в нього на стволі був чихол. Коли вже стало зовсім світло, нам повідомили що щось пішло не так і танки будуть тільки вечером і щоб ми чекали на місці. 
    Поряд з нами на пагорбі була точка де були наші позиції і я пішов до них поспілкуватися, що тут і до чого. Там було чоловік четверо. Їх тут тримали вже тиждень не міняючи. Бажаючих їх поміняти не було. На них було жалко дивитися. Вони не були схожі на воїнів, вони були схожі на тих яких сюди насильно виперли, як самих слабших. Ще був провідник. В нього добре виходило ходити тут і оставатися живим. Він був спокійний і не боявся. І таких людей сюди заводили і не виводили. Я бачів, що на мене теж звернули увагу, я був спокійний, також не боявся. І на мою думку мене чекала така ж участь що і цього проводніка. З нами був і той що того разу втік з планшетом. Цього разу з нами був мій командир відділення він же був і замком.взвода.  Його я поважав. Тож той вів себе тихо. Ті що були з штурмової роти всі крім командира були соляними. Наріки які нюхали фен і всяку другу гадость. В них мозгів вообще не було. В обід я с двома соляними сходив на Барселону за водою і сух пайком. Нас супроводжували ну огонь не відкривали. Ми щоб не нести лишній вес автомати біля хлопців покинули.
   Сьома година вечора. До нас підійшов провідник і два сапьора. З боку вони мали установити міни і підірвати їх. Отвлікающій момент. Тим часом танк почав вести огонь по позиціям противника. По рації передали щоб під час штурму ми йшли або по натоптаним стежками або по свіжим слідами від танка. Сапьори і провідник пішли на їх точку. Через деякий час вони повернулись. Один сапьор був поранений. Тільки вони вийшли на слід від танка і їх накрив арт обстріл. І одного посікло осколками. Та з допомогою він міг іти сам. Порациї передали щоб ми були готові йти на штурм. Танк перестав вести огонь і нам поступила команда йти на штурм. Ми пішли, спочатку прямо по стежці а потім повернули в хащі і йшли крізь хащі. Я і мій ком.відділення йшли перші. До виходу з ліска оставалось пару метрів. Далі мали бути позиції кацапів. Командир штурмовиків зупинив нас ми зайняли позиції і відкрили огонь. Стріляли на звук. По логіки вони нас чекали на стежці або на колії від танка. Туди вони мабуть і спрямували вогонь а ми їх обстрілювали збоку. Вистріливши почті все бека ми почали відступати. Відступали ривками засідаючи прикриваючи відхід. За пару годин ми були на Барселоні. 
  Та нас виводити не збирались. І нам прийшлось ночувати тут же серед говна і мусора. Облаштованих місць не було а в окопі сидячі сильно не поспиш. На ранок я почав тормошити старшого що був на Барселоні щоб нас вивели. Він вийшов на комбата, той не хотів нас виводити. Ну я все-таки знайшов аргументи і нам дали добро вийти. І ми пройшовши кілометр на точку де нас і забрали.

Білий ворон (6)

  • 07.01.24, 08:40
6
  Ніч була дуже довгою. Засинаєш на мить і прокидаєшся роблячи спробу заснути.Тільки почало світати я встав, зняв броніки і ростігнув кітель. Може хоть трохи висохне, подумав я. Також зняв берци, протер вологою салфеткою ноги дав подихати і  надів сухі носки. Простоявши так годину, застибнув кітель, заправився, вдягнув бронік каску і присівши під останками від дерева став чекати поки всі постають. 
     З пів години прийшов провідник, ми зібрались і пішли далі. Наша точка була не далеко, дійшли швидко. По дорозі валялись  лопати і один хлопець підібрав одну. Прийшли на точку, такі хащі як і перед цим. Терновник. Я запитав у провідника яке в нас завдання. Він відповів. Зайняти вигідні позиції і у випадку підходу ворожих сил, стримати їх. Я ще узнав з якої сторони можливий наступ. Він показав напрями.
    Далі провідник пішов. Я я запропонував визначити де у нас 12. Щоб у випадку підступу ворога було легше зрозуміти в якому напрямку спрямувати вогонь. Ми розмістилися полукругом на відстані чотири метри один від одного. Почали окопуватись. В мене і ком.взвода була одна сторона. Тож ми по черзі, один копає другий слідкує за периметром почали окапуватися. 
   Час від часу над нами пролітали ворожі дрони і ми зупиняли роботи, щоб не видати себе перед-часто. Почувши виход і свист в нашу сторону, прижимаєшся до землі в випадку щоб не заділо осколками які пролітали над нами розрубуючі ліству. В броніжелеті і каске  боло не зручно копати тож окопавшись трохи я їх зняв. Далі вже було легше. Чім глибше ставав окоп тим безпечнішою була позиція. За пару годин мій окоп був готовий. З верху над собою я натягнув невеличку легку маскіровочну сітку. Положивши на неї пару гілочок і сухого листя. Свіжо викопана землю притрусив листям і травою. На дно окопа застилив плашь. Під голову положив рюкзак. І коли не моя черга була дивитись за периметром, засинав.  
   Ком.взвода так і не спромігся окопатися. Він так і продовжував лежати на поверхні окопавшись на якісь п'ятнадцять  - двадцять сантиметрів. Хлопець що лишив свій рюкзак на Барселоні, час від часу просив у других воду.  Водою ділитися ніхто не хотів, так як не знали скільки часу ми мали тут бути. Та все ж ділились. Поряд було чути автоматні та кулеметні черги. Та зрозуміти хто і по кому веде огонь, було неможливо. Ком.взвода робив спроби вийти по рації на командування, щоб доповісти. З спроби п'ятої в нього вийшло. Запасної батареї не було а ця вже сідала. Тож він вимкнув до наступної доповіді.
     Десь о одинадцятої, ми почули як хтось, гукає з сторони звідки мав наступати ворог. Вони знали що ми розвідка і щоб ми не відкрили по ним вогонь. Ком.взвода попросив підійти старшого. Це була група з десь двадцяти а то і більше солдатів солдатів. Вони мали йти на штурм. Заблукали. Рація не відповідає. Акумулятор сів. Старший попросив нашого, вийти по рації на командування і узнати що їм робити далі. Нашому з десь з п'ятого разу вдалось вийти на командування і доповісти. Командування передало щоб вони спустились трохи нижче і окопалися по флангам від розвідки. Вони пішли. 
    Стрільба та різноманітні вибухи то припинялися то починались ще з більшою силою. Приблизно десь о 14, до нас прийшов солдат з тих що мали бути від нас по флангам. І попросив щоб помогли винести пораненого. Пішов я, ком.взвода і ще один хлопець. Поки йшли він розповів. Що до них прийшов провідник і перевів на нову точку на якій вони мали закріпитися. Буквально сразу їх накрило арт обстрілом і автоматними та кулеметними чергами. Вони так і не зрозуміло хто і звідки. Двохсотих лишили на місці. Не вистачало людей щоб поранених винести і вони за допомогою звернулися до нас. 
    Ми знову чуть не заблукали поки шукали пораненого. Найшли. Він не міг йти. Вище коліна було накладено два турнікети. Нога була вся в крові. Нош в нас не було, взяли його на автомати і почали виносити.  Продираючісь крізь хащі несучі в п'ятьох людину вагою приблизно 110 кг на автоматах, дуже важко. Дійшовши до місця де ми були, зайшли забрали свої рюкзаки. Чекав нас тільки один. Другий той що постійно нервував, взяв у рюкзаку ком.взвода планшет з кропивою і втік. Нам нічого іншого не залишалось як нести пораненого в добавок к своїм рюкзакам. Над нами постійно кружили дрони і по нам працювала ворожа арта. Провідник показав нам направлення в якому нам йти на вихід і залишив нас. Ми були лакомий кусочок. Група людей з 8 чоловік йшла в куче. П'ять несло раненого, двоє на підхваті тих хто втомився і не міг нести і ще один ніс кулимет. По нам постійно вели арт обстріл. Приходи були настільки близько, що піднявшись з землі, голова гуділа як колокол по якому ударили молотом, і секунд десять нічого не розуміючи дивився по сторонам. 
   Ну нам якимось чином везло і нікого не зачіпало. Далі ми хватали раненого і продовжували путь. Часто робили перевали бо сил нести вже не було. Так ми несли пораненого більше сими  годин. Останній переход ми йшли вже по темному. Побачивши нас, нам на зустріч вибіг ком. штурмової роти що був на Барселоні і поміг нам нести раненого. 
    Зайшовши в окопи ми були раді що нам вдалося дійти цілими. Ми були останні хто мав вийти і на нас вже не чікали. В окопах було багато людей. Були ранені. Багатьох трясло від пережитого. Деякі плакали. Був і той що кинув нас і втік. Він розказував що допомагав виносити раненого. Хотя його слова ніхто не підтвердив. Друга п'ятірка теж була тут. Вони вийшли ще в обід. 
    Далі почали вивозити людей. Першими в м-ку вскочила наша еліта. Нам же сказали чекати. Поки ми чекали, до нас підійшов ст.сержант батальйона і сказав що ми залишаємось тут. На що я відповів. Що в нас всі контужені і що ми виходимо. Це йому не сподобалось ну діватись йому було нікуди. Він дав добро, тільки нам треба було вийти самостійно і пройти десь кілометр. Там нас заберуть. Я швидко зібрав остатки і ком.взвода.  Він був в очках і маске. Стекла маски запотіли і він нічого не бачив і його пришлось виводить чуть не за руку. Пройшовши кілометр, ми дочекались м-ку. Я виліз на броню, так було цікавіше.





    Нещастя послані не для того щоб засмутити - але протверезіти. Не для того щоб шкодувати  - але стати мудрими.  Гоберт Уельс.

Білий ворон(5)

  • 06.01.24, 09:06
Далі ми переїхали до попереднього місця дислокації. Пробувши тиждень, переїхали до Малої Токмачки. Взявши з собою тільки не обхідне. Сказали що будем йти на штурм лісопосадки перед Роботіним. Розмістились в двох будинках. Там де був я, поселилось десять. Жартома я називав нас "10 нігрітят". Четверо оселились в погребі, решта в будинку. Вокруг села стояла арта і вила неперервний огонь в сторону ворога. С той сторони теж вели огонь. По селу була розруха. Інколи до села залітали ворожі літаки і скидали авіабомби. 
    Ті що заселилися в погріб, знайшли 20 літровий бутель з вином. Тож гульня продовжувалась. На нашій хаті не було ні світла, ні радіостанцій, ніякого зв'язку з зовнішнім миром. Щоб вийти в інтернет треба було йти на край села і там ловив МТС. Тож кому було потрібно подзвонити або отписатись рідним, йшли туди. Першими покинули нас двоє з погрібна. З ними все добре. Вони знайшли причину тут не бути. Один скаржився що після контузії став погано бачіти. Дивно було те що він продовжував грати на телефоні в танчики. Другий скаржився на головну біль. І нас осталось восемь. Далі поїхали від нас ще троє. Два прикомандированих сапьора і наш медік який скаржився на біль в спині. І нас осталось п'ять. По трохи привиклося. Займались охоронною штаба, їздили в справах. Пройшло вже десь тижнів три, як ми заїхали в Малу Токмачку. Деякі продовжували жити на попередньому місці діслакації. 
     З нашої хати да жили командири і еліта прийшов гонец і повідомив щоб збирались і йшли до них на хату будем їхати на штурм. Це був ранок. Ми швидко зібрались і прибули. Чекали годин з дві, щось пішло не так і дали відбій. За пару днів це повторилося тільки вже в обіт. Ми прибули запасшись боєприпасами водою і їдою, діб на дві. Більше не понесли б. З взвода в двадцять сім людей тільки десять пішли на вихід. За нами приїхала м-ка. Скорапомошь на гусинічному ходу. Нею людей завозили і вивозили. Місця в середині всім не вистачало тож пару чоловік пролізло на броню. Так нас вивезли за 1 км від противника. Точка на яку нас привезли називалась Барселона. М-ка зупинилась, ми вискакуючи один за одним стрибали в окопи. Пройшовши трохи по ним, розмістились і стали чекать.
    В прошлом це були кацапські окопи які були розгромлені і взяті нашими. Трупи кацапів тут же в окопах і засипали. Окопи були на половину засипані. Всюди валялось сміття. Пластикові пляшки с під води, пакети з сух-паїв і різне сміття. Воздух був насичений трупним запахом і гімном. Гімном воняло більше.  Кучі гімна і туалетна бумага були повсюди.
    Ми були под арт обстрілом і чекали коли при утихне щоб їти далі. З годину вони при утихли і ми видвинулись далі. Вийшовши з окопів і пройшовши метрів п'ятсот по асфальтній дорозі звернули в хащі, начало невеликого ліска. Точніше в те що від нього осталось після бомбардування. Місцями валялися остатки людських тіл, і всяке таке схоже на те що ми несли з собою.Тут я тільки взнаю, що ми ділимось на дві групи по п'ять чоловік. В тій групі що попав я був ком. взвода, хлопець який свій рукзак з провіантом бросив на Барселоні, і ще двоє. Перша група йде перша ми за нами. 
   Ком. взвода йде перший і відстає від них і ми починаємо блукати шукати свою точку. Хлопець що бросив свій рюкзак йшов останнім, почав нервувати. То відмовлявся йти то кричіть щоб швидше йшли. Ми заблукали. Ком.взвода достає планшет і питається по крапіві знайти куди нам йти. Безрезультатно. Бачимо  позиції наших. Я з одним із хлопців іду туда, розказуємо своє положення. Вони викликають по рації проводніка, щоб той прийшов і нас забрав. Ждемо хвилин п'ятнадцять, приходить проводніка і каже ком. взводу, що він йому сказав, чекати! Він відведе першу групу а тоді прийде за нами. Почало темніти. Він нас відвів в ближайшее хащі щоб ми там переночували а утром вже відведе нас на нашу точку. В хащах  по темному ми на скільки могли окопалися. Одяг був мокрий від поту, хоть бери і викручуй. Ком.взвода захотілось подивитись по планшету де ми є. А потім не як не міг його виключити і по нам трохи прилетіло. Повезло. Мимо. Так і полягали на сиру землю в мокрім одязі роблячи спробу заснути під звуки грохота, жужання і свистка.
    

Білий ворон (4)

  • 05.01.24, 12:30
4
Події які відбулись під нас навчання в Черкасах. Групу людей відправили за кордон навчатися. Я не поїхав тому що не виїздний. Нам дали двох курсантів щоб ті з нами займалися. Ті що випивали нічого не запам'ятовували. Відмирання клітин мозга. Мабуть. Ком.взвода забрали командиром снайперів. За нього можу сказать, як командир він був ніякий.  В кімнаті якій він мешкав панував безлад. Все було в одній кучі. 
   Замком взвод йшов на ком. взвода. Хороший хлопець, одна вада, випити любив. Він купив собі ауді. Поїхав додому в село десь біля кордону з кацапньой, катався десь по бездоріжжя з батьком, підірвався на противотанковій міні. По слухам, мінна була наша. 
     Нам дали нового командира. Бойовий. Але слабкий. Він прогнувся під взвод. Нас прагнули навчити всього що нам було необхідне.. Я собі купив позашляховик. Нам на взвод видали ошкоша. Крім нісан і ошкоша всі авто були куплені за свої кошти. Солярку видавали. 
   В началі травня ми переїхали в село запорізької обл. Там пробули місяць. Містились, і по хатах і по лісосмугах. Наш взвод займався охороною штаба і патруль по селу щоб менше п'яних солдат лазило. Наші випивали ну тихо не привертаючи увагу. В штабі робили макет ділянки яку ми мали зайняти. Я возив ком.взвода, вивозив наряд. Їздив тихо і спокійно. В авто підтримував чистоту. Що викликало в колективі невдоволення і обурення в мій адрес. Далі нашого ком взвода переводять в начальника розвідки а нам дають нового ком взвода. Непющій. В цивільному житті програміст. Пройшов 5 місячні курси. Один його плюс це робота з документами. Другий, його знайомі що місяця донатили десь штуку баксів. Яка йшла на різні потреби взвода. В основному на ремонт авто. Бистра їзда по поганим дорогам. Автомобілі розсипались. Пробувши в цьому селі місяць ми переїхали ще ближе до лінії фронту. Теж саме. Охорона штаба. Підводили техніку. П'янки в зводі стали частіше. Штаб продовжував робити макет. 
    Якось я задав питання нашому новому ком.взводу. Що для нього важливіше: виконати завдання або зберегти життя особового складу. Його відповідь була така. Якби ми служили в ізраїльській армії то да, на першому місці було б зберегти життя особового складу. А так як ми в українській армії то в нас на першому місці виконання завдання. Це правильно? Що каже класика? Якщо у командира на першому місці не збереження життя особового складу а виконання завдання, то згодом не буде кому виконувати завдання. 
    Був випадок. В основному всю роботу брала на себе еліта взвода. Всі решта були на підхваті. Сиділи і нічого не робили. Прийшов наказ розвідати до вказаного населеного пункту дорогу. Це було написано в групі. Я підхожу до ком.взводу і пропоную зробити цю роботу. Сісти і прокласти на карті маршрут а потім поїхати цим маршрутом. На що він відповів з впевненістю, що треба проїхати а потім прокладати. Ми поїхали забрали двох хлопців з еліти, ті що таким вже займалися. Один з них накинув маршрут на карті і ми ним проїхали щоб бути впевненим що дорогою проїде важка техніка. Ком взводу не сподобалось що я був прав. Є даже такий вислів, що людину яку ви витягли з багна, ніколи вам цього не простить, тому що вона знає що ви бачили її в багні і безпорадну. Психологія. Хотя про це ніхто не знав.
    Пробули ми в цьому селі місяць і переїхали ближе до Запоріжжя. Тут і були наші перші спроби прорвати оборону противника.     Лобкове і Пятихатки. Наша еліта зайшла двома групами. Розвідати обстановку. Вийшовши через деякий час, вони спочатку напились а потім поїхали до комбата. Я ж привіз до комбата нач.розвідки. Такими я їх ніколи не бачів, вони були перелякані і свій страх питались заглушить горілкою. Вони казали що туда вести нікого не можно і хай що хочуть з ними - те і роблять, ну вони нікого заводить не будуть. Комбат їх заспокоїв і на те що будуть жертви, відповів. Значіть будуть. Я людей не заводив, приймав участь у виведені людей. 
    Їх ждали. Окопи які мали взяти, були пусті і замініруванні. Всюди були кацапські камери спостереження. Дрони літали по двоє. Арт підтримки з своєї сторони ніякої. Зв'язка не було, рації глушилися.Це був тір. Людей просто принесли в жертву. Їх заводили стежками, поміж мінними полями, по темному, щоб вони не мали можливості самостійно вийти. Як скот. Коли дали відбій штурма, людей почали виводити. І за час виведення людей, орудіє кацапні било на такій відстані від людей що не було даже контужених. Хотя до цього вони впускали в Лобкове ну орудія били на стільки точно що нікому не вдавалося вийти. Комбат розпорядився щоб розвідки видали м'яса в не черги, за успішне виведення людей.

Білий ворон. (3)

  • 04.01.24, 09:21
3
   За мною приїхали на пікапі нісан навара з кермом з правої сторони. В ньому були четверо солдат с кобурами під мишками, на вид серйозні. Я погрузив свої баули до них в авто і ми поїхали на 0. По дорозі ми заїхали в гараж, де взяли пижика з помятим передком на буксир і поїхали далі. Останні тридцять кілометрів дорога була в дуже поганому стані, яма на ямі.  Потім ми зїхали на польові дороги і по ним вже доїхали до села що було в кілометрі от кацапської границі.
    Село було почті заброшене. В ньому мешкало до десяти людей похилого віку. Ні магазину, ні автобуса, не було нічого. Добре що хоч напруга була.
     Окремий розвідувальний взвод, розмістився в покинутому вже років з п'ять бараці. Мені показали мою кімнату кімнату. Невелика одномісна кімната, завалена старою одежею. За пару годин я все виніс в сарай, зібрав павутиння, замів і даже помив пол. Накачав надувний матрас, постелив матрас синтетичний, заправив постіль. Все вийшло даже очень не погано. Могло бути і гірше. Хлопці показали де душ. В принципі все було норм. Повечеряв і спать. 
   Наступного дня я і ще пару хлопців поїхали на позицію звідки велось спостереження за кацапньой. Приїхали дорогою до посадки, далі пішком пройшли посадкою. На позиції були хлопці двоє з розвідки двоє з іншого батальйона. Це був совмесний пост. Тут я узнаю що наш батальйон резервний. А взвод розвідки прикомандирований до бойового батальйона який розміщений по пограничний лінії. Пару годин поработавш ми їдемо назад в барак.  
    Приїхавши, бачу що тут уже п'янка, самі круті сидять за столом і запрошують мене на спів бесіду. Такої спів бесіди в мене ще не було. Махновщина в стороне гірко плаче. По началу я відмовлявся пити та згодом мене вговорили і скинувшись ми поїхали за горілкою і пивом. До міста за 30 км по тій  самій  дорозі по що ми їхали вчора.  По дорозі назад заїхали до ставка, скупатися і випити. Ми випили пляшку на чотирьох, закусуя, я зеленою грушою дичкою, вони пивом і сигаретою. Замком взвод хоче мене перевірити бере чужий автомат і цілиться в мене подавши патрон в патронік. Перевірка не вдається, власник автомата забирає автомат. Між двома починається сутичка і мордобой. Вони пили з самого ранку тож їх розвезло. Ми повертаємося до бараку і вже тут продовжується співбесіда. За частую вони спорять між собою. Я же помню і контролірую ситуацію до самого кінця. Далі вони продовжують без мене, мені погано і проблюваашись іду спати. 
     Наступного дня я купляю їм похмилитися, собі мінералки і всі відпочивають. Ком. взвода перед цим видав мені автомат і сам кудись свалив. Я так зрозумів, що його залякали і він ком. взвода був тільки формально. 
   Далі все почалось як і повсюди. П'янки, гулянки, вечірні посиденьки до ранку. Ганяя авто, по поганій дорозі, раза три на добу до міста за покупками. То в сто ремонтувати авто. Я більше не пив і до мене стали ставитись з підозрою в стукачестві. Буцім то я засланий козачок.  Ніби-то з моєю появою командування почало знати все що в них тут відбувається. Пізніше стало відомо що це робив ком.взвода. Він знав що подумають на мене. Були ще і такі пред'яви: зуби два раза на день чіщю і що каждий день душ приймаю. Почали казати що я мав привикати до польових условій. На те я відповідав, що якщо маю можливість то чому нею не скористатись.
   В общем мене колектив не прийняв і щоб я не сказав або робив, все сприймалося негативно. Стучали один одному про мене в меру своєї розпущеності. Це були плоди що денних п'янок. Один плюс в них все-таки був. Заборона пити на позиції. Мені подобалось заступати і вести наблюденіе. Ми вели наблюденіе за кацапским селом. З виду ухожене село. Будинки, поля, садки, все було ухоженим. Були пастбища на яких паслась худоба. Ми же виглядали із заростей і жили в почті покинутому і заброшеному селі. 
   Так ми пробули до начала грудня. Потім було переміщення в Черкаси де мало пройти перегрупування а ми пройти підготовку і  стати штурмовою бригадою.

Білий ворон (2)

  • 03.01.24, 07:34
                                                                                             2
 Наш кулеметний взвод приїхав на місце третього взводу, ті вже потроху освоювались на новому місці. Я був в третьому відділені і на цьому місці мало залишатися наше відділення. Так командир першого відділення з ком.взаодом оглянули місце і самі з першим відділенням зосталися. Ми поїхали на друге місце і там осталось друге відділення. А вже аж потім ми приїхали до садка де був розташований перший взвод. І там в гарних умовах з водою і світлом зосталося трете відділення. Ком.першого відділеня і ком.взвод прожили під відкритим небом всього три дня і їх перевели в садок. А состав першого відділення зоставшись без командира і далі жили під відкритим небом будуючи собі бліндаж.
    В лісі нам вибрали місце де ми повинні окопатися і побудувати бліндажі, бійниці. Мешкали в садку а до лісу їздили щодня автобусом. За пару тижнів все було готово. 
     До цього момента мене все влаштовувало.  Ми і далі продовжували мешкати в садку. Людей розділили на групи так щоб заступать на добовий наряд на позиції і наряд по садку. І ось тут від бездіяльності почались  п'янки. Починалися вечором, закінчувались глибокої ночі, за дня тихенько похмилялись. Пили почті всі.  Були і ті що наркоманили.  Перевага була на стороні пияк, їх було більше. Заступаючи в добовий наряд, запасалися наперед щоб було в наряді не скучно. Були і такі що добавляли в горілку якусь хрень і по три дня ходили бухі. Телефонував до хлопців що були в другому і третьому взводі, ті кажуть що в них теж саме. П'ють горілку і наркоманять. В сусідніх селах, як тільки заїхали солдати в кожнім дворі можна було купити випивку. Командир першого взвода був все ядним. І курив і пив і нюхав. Я був в ахує. Спасало те, що в кімнаті де я мешкав не пили. Деякі пили на стороні, приходили тільки ночувати. Я уникав п'яних посиделок, того що це не про що і не о чом. П'яний базар. Я відсторонився від усього, сам ходив до міста, по магазинам, на спорт площадку, гуляти. В моєму відділенні тільки я не пив. Був товариш в першому відділені не пьющій, ну його не захотіли переводити в садок, щоб в каждому відділені був хоть один адекватний. Ті хто їздили на штаб батальйона, казали, що там теж саме робиться, із за цього і ніякого покарання. Іноді приїздила перевірка. Ну про неї за вчасно попереджали а тих що були п'яні, ховали подалі що б не попадалися на очі. Шикування не було і перекличку ніхто не проводив. Ні дисципліни ні порядків ні навчань в нас не було. Один тільки рас їздили стріляти.
    Так пройшло два місяця і знову переміщення.Ми переїхали в село. Перший взвод, розділили на дві хати. Там де був я, було десять а всі решта на другій хаті. І п'янки продовжились. Тільки тепер круглу добу. Хлопці пили горілку і запивали енергетиком. Так же само як і на попередньому місці, нам виділили місце де ми мали побудувати бліндажі викопати окопи, облаштувати бійниці. Мій ком.відділення зайшов в запой. Пробувши десь з місяць, мене настільки це все достало що я потребував переводу кудись на Донецьк де солдати зайняті ділом. З ранку до вечора одні п'яні рожі. На попередньому місці можна було до міста сходить тут же ми жили в селі і ходить було нікуди. Я перестав їздити на позиції і щось робити. Спочатку були погрози. Потім  до мене приїхав командир гшр. Дядько боєць. Замолоду був в Афганістані. Він мені рекомендував потерпіти і не рипатись. Я же стояв на своєму. Він мені сказав що порядок був в Афганістанскій війні, тут же ніде порядку нема. Запропонував побути в розвідці, вони були на 0 і на днях під арт обстріл попали. Я погодився. Розвідка мене до себе брати не хотіла, та я продовжував стояти на своєму і у командування не було другого виходу як перевести  мене до них. Цей же  взвод, перевели жити до лісу щоб вони трохи перестали пити. Ну це не було рішеням проблеми.

Білий ворон.

  • 02.01.24, 08:11
                                                1
     Вихідного дня поїхав до міста по новий смартфон, старий не підтримував багато нових програм. Дія. Ощад 24. Покупка нового смартфона була необхідністю. Купивши смартфон повертався на автовокзал ідучи через площадь. Звернув увагу як троє співробітників фоєнкомату по формі роздають брошури з запрошенням вступити до ЗСУ. На іх відгук і прохання підійти відповідаю що поспішаю на автобус. Та мисль про можливість вступити і на власні очі побачити що і як там, засіла в моїй голові. Ця подія відбулася 20 лютого 2022 року. 23 лютого приїхав до свого рай. воєнкомата і мені дали направлення пройти мед комісію в лікарні. За день комісію не пройшов, домовився що до пройду 25 лютого. Прибувши 25 лютого в воєнкомат, де мені повідомили що комісію проходити вже не треба і що мене зараховано до ЗСУ в роту охорони. Так і почалась моя служба в армії. Обов'язок роти охорони охороняти воєнкомат. Стратегічно важний об'єкт. Добу охорона, дві доби навчання. Перше моє обурення відбулося на ранковому шикуванні. Командир розповідав про вред алкоголю і що буде с тими хто буде пійманий на вживані. Мене обурило те, що в нас війна і що такі висловлювання це недовіра до підлеглих. Потім інструктор, бувалий воїн атошнік, сказав, що ми стадо. Мене це також обурило. Стадо це ті кому треба пастух. Я же в пастухові потреби не мав.
    Пройшло трохи менше місяця, і я пишу рапорт щоб мене перевели до бойової частини.  Воєнкомат охороняти в мене немає ніякого бажання. Мене перевели в Черкаси. Де були і ждали направлення ще 700 чоловіків. В цьому розсаднику хвороб я провів тиждень. Дисципліна і порядок мені сподобався. До вживання алкоголю теж все було строго. Тих хто попадався, карали по всій строгості.  Попав у першу відправку. На Чернігів. Нас 250 чоловіків перевозили дев'ятьма автобусами.  Їхав я в дев'ятому.  Приїхавши в село в Прилуцькому рай, ми вигрузились і нас по черзі викликали в штаб де записували дані з воєніків. Там уже були призовники, чернігівські. Вони були в цивільному і в багатьох із них одяг був на вид як у бродяг. Деякі були в робочій спец одежі. Ми же з Черкас приїхали почті всі по формі. Цей факт посіяв неприязнь між чернігівськими і черкащанами. На мою думку їм було соромно що ми бачили їх такими. Розміщали нас по номеру автобуса. Приїхавших в дев'ятому автобусі, заселили останніми. Сказали місць нема тож можете розселитись в колідорі. Це норм рішив я. Ми на війні вибирати не приходиться. 
   За місяць привиклося, чернігівські отримали форму, розписали хто в якій роті в якому взводі. Нам видали броніки, каски, автомати. На шикуванні комбат сказав що ми всі люди і що можно за вечерею випити сто грам горілки і що за це нічого не буде. Потроху почали випивати. Я попав в першу роту, четвертий кулеметний взвод. Нам видали палатку, ми її установили, облаштувалися. В палатке взводом ми переночували двоє ночей. На третю ніч, передіслакация. О 5 ранку щоб все було розібрано і стояли з баулами готові к відправки. Сказав командир роти.
    Нам на взвод видали газон з будкою. На передодні. Сутки лив дождь. Грязь була повсюди. Ну поставлена задача була виконана. І о 8 годин ранку ми виїхали в колоні. Проїхали ми на газоні кілометрів 20. Зламався. Колона нас об'їхала і вони поїхали далі а ми зостались на узбіччі ремонтувати газона. Десь з годину до нас під'їхав дядько. Представився. Власник асфальтного заводіка, возить їсти людям що стоять по блок постам. Сказав що нас в біді не кине.  Накормив і нас. Привіз автоелектрика і моториста. Ті шукали причину дві години, потім кажуть що авто краще в гараж відтятути і там вже можно відремонтувати. Приїхала мусоровозка і взявши на буксир відбуксирували в гараж. Там я керуючись підказками моториста відкрутив павука, поміняли прокладку і все що було необхідним, зібрали до кучі. Заводити а він не заводиться. Нам поступає приказ вернутися на маршрут за нами послпли автобус. Нас на буксирі відбуксирували назад. По дороге роблячи спроби завести з буксіра, безуспішно. На дороге зібрався цілий консиліум з спеціалістів. Безуспішно. Ми пересіли до автобуса і поїхали далі. Ночью автобус зупинився у узбіччі і ми так не виходячі проспали до ранку. Рано поїхали далі в городок Сумській обл. Спільні пригоди об'єднували колектив взводу. Почала зв'язуватися дружба. Це було приблизно на паску. Проживши з тиждень ми іще зробили один переїзд на остаточне місце. Приказ зверху першому другому і третьому взводу зайняти позиції по окраїнах города. Четвертий кулеметний взвод розділити між трьома взводами.

Що рай для дурня, то пекло для мудреця.

  • 30.12.23, 16:53
Все що відбувається в Україні похоже на якийсь божевільний кошмар. Про такі місця ще кажуть "чорт ногу злама'. Якщо збираєте про когось сведінья то важно з початку ізучіть доносчіка. "Кожна людина мислить в міру своєї розпущеності". І якщо ви думаєте що комусь зподобається бути в коликтиві де всі доносчіки. Ви помиляєтесь. Хто не в курсі собиьій. Не заморачуйтесь. Воно вам не треба. За пітора роки я непобачів нічого хорошего. І так думаю не тільки я. З таким ставленням до людей так і малоб бути. Начнемо с тохо що хитровиїбані не погано устроїлись і добре на цьому заробляють. Решті залишається пристосовуватися. Облави на добровольців похожі на ті як охотніки дічь заганяють. Питання. І цією дічью ви хочете війну виграти? На війні потрібні охотніки а не діч. Інформаційне смі переповнені тим щож там за бугром, як там живеться людям, де в них туалети і якої якості дороги. У нас в десятки раз все хуже але це нікого не цікавить. Чому? Глядача нема і на цьому не заробиш.

П. Т.

  • 11.09.23, 10:47
Проізводітельность труда. Фактори які на це впливають. Якщо людині не дати нормально відпочіти - то чі впливає це на проізводітельность труда? Мабуть... що так. Проізводітельность падає. Якщо організм людини не доотримує путрібне колічество вітамін? Так це теж впливає. Якщо людина злоупотребля алкогольними та наркотичними віщіствами і виходить на роботу в стані похміля. Це теж вліяє на проізводітельність. І щож ми маємо? Якщо ці фактори кіривництво не врахувує, то проізводітельность труда з каждим днем ставатиме ниже і ниже. К привеликому жалю, в країні якій я мешкаю, до цього нема ні кому ніякого діла. Відбувається це випадково чі специально, я незнаю. Зато чітко бачу до чого це виде. Спаси і сохрани тих людей, в яких хоть капля розуміння залишилась

З невіра.

  • 04.09.23, 20:36
Якщо чесно то я в ахує. В ахує від усього побачіного і почутого. До чого приводять безглузді прикази командирів. До зневіри. Вони! Напроч вбивають в солдата бажання воювати з ворогом. Якщо солдати масово тікають в сзч, то в цьому в першу чергу провина командира. І те що в гибелі солдат винні командири, я впевнений на 100%. Тому що довелося бачіти це на власні очі. По поводу екіпіровки. Купи собі сам. Любі моєму серцю бариги які торгують глушитілями, планками, оптіческімі прицелами с тепліком, анті тепликовими костюмами, маскувальними сетками і всим остальним барахлом яке так необхідне хлопцям на передовій. Беріть все це барахло в руки і самі пездуйте на передову. Всі ті бумажні бюрократи які отсиджують в тилу по штабам і зайобують людей всякими справками. Які виписують собі премії по 200 тис. Пиздуйте тудиж. На передову. За себе. Нема в мене віри не до командування не до правітельства. Я хотів побачіти як і що воно відбувається на 0. Я побачів. І моя відповідь. Ідіть всі нахрен. Тож мої дії. Фільм. Першому іграку приготовитись. Де він замість того щоб участвувати в гонке і їхати в перед, увімкнув задню передачу і поїхав назад.