Своїм серцем та душею Олексій Пацьора виховував своїх дітей

З метою національно-патріотичного виховання юних громадян України, формування патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України, утвердження гуманістичної моральності, культивування кращих рис української ментальності 20 лютого в навчальному закладі було проведено загальношкільний Форум патріотичних справ дітей та учнівської молоді «Ми – українці». Делегатами Форуму були учні 1-11 класів (по два представники від кожного класу), в т.ч. діти учасників АТО. На початку форуму присутні вшанували загиблих героїв Небесної Сотні та АТО: учнівським самоврядуванням було проведено традиційну акцію «Свіча пам’яті». Після урочистого відкриття з вітальним словом до учасників Форуму звернувся директор школи Анатолій Артурович Ловчинський. Президент школи Холява Руслана (учениця 10 класу) виступила із захистом загальношкільного проекту «Школа, що виховує патріотів». Проект не залишив байдужим жодного із присутніх. До роботи Форуму долучилися учасники Революції Гідності, АТО, волонтери, представники громадських організацій, освітянської галузі міста та району: Піддубний Михайло Іванович – голова районної ради, учасник Революції Гідності, Цицюрський Артур Анатолійович – міський голова, учасник Революції Гідності, Подуфалов Віктор Миколайович – секретар міської ради, учасник Революції Гідності, Маліцький Володимир – керівник підрозділу ГО «Всеукраїнське об’єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО», Пацьора Олексій Олексійович – учасник Революції Гідності, волонтер, Маковецький Сергій – учасник Революції Гідності, волонтер, Фрик Михайло Петрович – викладач Барського коледжу транспорту та будівництва, член ГО «Учасників бойових дій Барського району», учасник АТО, Суконнік Юрій Миколайович – військовослужбовець в/ч А0853 учасник АТО, Гнидка Богдан Юрійович – військовослужбовець в/ч А0853 учасник АТО, Требух Руслан Володимирович – військовослужбовець в/ч А0853 учасник АТО, Павич Юрій Васильович – військовослужбовець в/ч А0853, учасник АТО, Пархонюк Олександр Васильович – військовослужбовець в/ч А0853, учасник АТО. Гості стисло і лаконічно розповіли про свою особисту участь у Революції Гідності, АТО, волонтерську діяльність, подякували делегатам Форуму за активну життєву позицію і особистий внесок у боротьбу за незалежність України. Надзвичайно вразило присутніх оформлення актової зали в національно-патріотичному стилі: вишиті рушники, національна символіка, історичні книги, калинові композиції, українські обереги, малюнки, висловлювання відомих людей про Україну та ін.

Підсумовуючи почуте і побачене до учасників Форуму звернулись Стрельчук Наталія Олександрівна – спеціаліст гуманітарного відділу міської ради, Маринюк Тетяна Миколаївна – завідувач НМК відділу освіти Барської РДА, Блащук Лариса Іванівна – методист НМК. На завершення першої частини Форуму усі присутні взяли участь у флешмобі «Слава Україні!»

https://osvitabar.at.ua/news/

Олексій Олексійович Пацьора, волонтер, співголова ГО «Сімейні цінності»

Багато хто говорить зараз про Майдан. Та більшість з тих, хто насправді його відчув, або взагалі не розповідають про це, або обговорюють лише зі СВОЇМИ. Їх можна зрозуміти, адже не можна спокійно дивитися на те, як ті, хто тоді залишився осторонь, зараз намагаються брудними руками, брудними словами торкатися надважливого етапу становлення нашої Нації – Революції Гідності.

Минуло стільки років, а вата і досі палає від згадки про події Майдану, а п’ята колона і досі намагається використовувати високі ідеали для власних низьких цілей. Час іде, але ті, хто не кричить і навіть не говорить вголос, спокійно, без зайвих слів продовжують служити ідеалам Гідності, служити Нації.

І в цій тиші набагато більше сили, більше потужності ніж у будь-яких закликах і лозунгах. Адже саме вони так само тихо зібралися і силами тисяч душ перегорнули сторінку історії для усієї Нації.

Та на палаючому тлі тих подій добре видно, хто сьогодні сподівається і далі прикриватися інтересами країни, держави та суспільства для власного збагачення, а хто продовжує тихо та сумлінно служити Нації, дихати разом з нею, чути її пульс, її біль.

Можна «грати» в Україну. А можна жити нею. Це два протилежних принципи, два полюси сьогоднішнього буття, сьогоднішнього соціуму. Сьогодні Україна воює не тільки з полчищами лютих, кровожерливих андрофагів на сході країни, а й із залишками совково-червоних прокремлівських маріонеток.

А поки там, ненажерливі провладні організми ділять між собою кошти, виділені на армію, дороги та соціальні виплати, я сидів поруч зі свідомим українцем, батьком та дідом великої, сильної, люблячої родини. В нього добрі очі, величезна душа і любляче серце. І саме серцем та душею він виховував своїх дітей, котрі стояли поруч з ним на Майдані.

Олексій Олексійович дивився на мене з цікавістю та повагою і говорив про Україну та українців. Він виховав сильних, мудрих, ВІЛЬНИХ дітей, котрі разом з ним стали частиною Революції Гідності. Ця родина, цей рід ніколи не зрадить ідеали, за які цвіт Нації заплатив кров’ю і навіть життям.

Можливо це вік, але я помітив за собою, що все менше і менше уваги приділяю словам і навіть вчинкам. За ними я намагаюся побачити душі, на яких залишає відбиток кожна думка, кожне слово, кожен вчинок.

Сьогодні поруч зі мною опинилася добра, любляча, при тому сильна і принципова душа. Душа, котра нікому і ніколи не подарує неповаги до своєї рідної землі, до землі своїх предків, дітей, онуків та нащадків. І я безмежно вдячний Богу за те, що такі українці є посеред нас.