Зачерпну в долоні зірковУ порошу і її розсиплю в килим споришу, Поцілунок тиші в сутінок попрОшу і для тебе ним я в мріях залишУсь Позбираю ранків світанкОві рОси і збудую з того кришталЮ мости, волошкове літо заплету у коси, щоб для тебе небом синім розцвісти. Я тобою плачу і сміюсь тобою… Із твоїх зіниць я сонцем проросту і впиватись буду чистою сльозою, щоб з ковтком пізнати істину просту. Я не знаю нащо і чому не знаю вечори й світанки з тебе я пишУ, а в ночі знов зорі ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Серед літа - зимові протяги,а я досі босOніж, в платті лиш… Далі й далі відносять потяги сонця блиск. Чи ж ми небо втратили? Чи то в червні морози березня й мрія бути втомилась лишньою? ...Я не була твоя «теперішня», а вже стала тобі колишньою…

[Приєднана картинка]Принишкло ліс мов на сторожі снівЛеліяв тишу, мріяв й хмурив брови,А вітер в павутиння сонце плівЧарівним птахом далей вечорових. Ледь чутно небо дихало слізьмиІ сутінками в ноги опускалось.Тремтіло літо змоклими крильми,А я… в плаксиве літо закохалась…

[Приєднана картинка] Намалюй мені світ у кольорі. Із веселками й снігопадами, із дощами, що з небом в зговорі, із росою зірок, що падали. Розкажи мені все, що бачили світанкові найперші промені, про весну, яку сни тлумачили як бажання, дощем нескорені. Проспівай мені тихо &nbsp...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Слова як дим, я їх давно не чую, І ти шепчи, і ти гукай, кричи, Та все одно лиш серцем я малюю Розмови всі, тож краще помовчи! Любов – міраж. Принаймні, що з твоїми Очима снів і попелом чекань, – Я вже не раз труїлася такими Химерами осліплених бажань… Надії – гра. А я не хочу грати! Бо правил гри не вивчу, ну хоч плач! Така як є. І що тобі сказати? – Мене уже не виправиш… Пробач… Думки всі геть – я крила розправляю! Сльоза, біжи, бо мить – і я ...

Читати далі...

Закривши очі йду наосліп в тьму. Вона і так давно прийшла у гості, А я втікала, бігла... Та чому? Куди? навіщо? – я не знаю й досі… Я думала, що сонце – лиш моє, Для мене все – й слова тут недоречні; Що джерелом весна у серці б’є Не в мить оцю – навік, беззаперечно! Я думала, що світ – це мій лиш світ! Красивий, ніжний, з ароматом волі, Де нескінченний радості політ Мереживом проплетений по долі… Та раптом тьма. Німа. Така чужа! Така ненависна, непрохана, немила! Невже ...

Читати далі...

Мне хочется выть Мне хочется стены головою пробить. Изорваны души в осколках зеркалЗдесь безликие тени я просто усталМолчаливые стены без окон и дверей.Мы заперли в сердце стаи зверей...

Читати далі...

Запізнілим промінням ніч увірвалась до мого неба, а я з тишею віч-на-віч говорила якраз про тебе, а я з мрією тет-а-тет роздивлялася снів химери, не рятуючись від тенет почуттів і бажань істерик. І гуашшю обіймів тих, в яких море «спекотних» спецій, малювала ця ніч штрихи по моєму сліпому серцю. З мрійних сцен все манила вслід за тонкі дорогі лаштунки, відкриваючи дивний світ, де повітря - чиїсь цілунки… І тремтіла, з чиїхось нот виплітала зіркОве небо, а я з тишею...

Читати далі...

Ти малюєш чарівні очі, В них краплинка безумств і мрій Переплетені з сонцем ночі, Що засяло від слів «…ти мій…» Ти малюєш… уста,усмішку, Навіть подих, що з них злетів І тремтіння лякливе трішки, Та бажаніше всіх скарбів. Ще плечей ледь помітний порух І цілунку сльозу з-під вій. Ти малюєш… сьогодні, вчора… Лиш портрет цей давно не мій…

Я читаю вірші у палаці Потоцьких, у залі, де колись танцювали мазурку, грали Шопена, продавали ліси, домовлялись про шлюби, шпетили служниць за нечищене срібло, частували гостей з Варшави та Відня, цитували Міцкевича й напивались, як свині. Я читаю вірші так, як мій прадід Артем читав “Псалтир” в узголів’ї мертвих, у хатах, де під долівками повзали вужі, а на горищах верещали болотяні духи. На стільцях попід стінами журились жінки. Чоловіки підпирали потилицями одвірки...

Читати далі...