Що наші предки думали про Сонце

Про сонце думки розходяться: одні називають його оком Божим і таким чином пояснюють всевидющість Бога, а інші бачать у ньому світило, що складається з вогню.

Сонце влаштовано Богом так, що воно ходить небом і освітлює нашу землю. Сонце — цар неба, що освітлює і зігріває землю вдень, а вночі ховається за землю, обходить її й на ранок з'являється на схід. Сонце втілюється у вигляді живої істоти, однак невідомої форми. Родину сонця складають місяць і зірки.

Сонце — то відблиск лиця Божого, через те воно таке яскраве; призначення його — освітлювати землю й давати їй плодючість.

Сонце — це отвір, вроблений з хмар, через які ми бачимо частину неба.

Сонце на хмарах ходить. Сонце втілюється в образі жінки. Створено воно Богом для освітлення і непорушно стоїть у повітрі над хмарами, над святим містом Єрусалимом. Вночі земля обертається і затуляє сонце.

Сонечко в полудень не йде небом, а трохи спочиває; під вечір йде зовсім аа спочинок, вночі спить і раненько встає. На сході перше жила дуже гарна панна, і тільки-но сходить сонечко, то вона його вимиває, втирає гарненько, через те сонечко колись буде іще ліпше, як нині.

Сонце — то велике коло або колесо. Коли воно йде небом, то у нас в цей час буває день, коли ж воно опускається вниз, то його можна дістати рукою. Нарешті воно ховається за гору, і тоді в нас настає ніч, а в інших людей, що живуть під землею,— день. Потім сонце знов являється до нас, проте вийти звідти своєю силою воно не може, а викочують його чорти, котрих воно своїм жаром за кожним виходом спалює хтозна-скільки.

За народним розумінням сонце — то велетенська іскра, але як вона тримається і чим світить — народ не знає. Приписують усе волі Божій, хоча всі певні того, що воно мешкає в морях і звідти сходить.

Сонце називають великим світилом дня.

Сонце — то вогняна куля, що крутиться навкруг землі. В багатьох випадках сонце слугує для народу показником погоди. Скажімо: коли сонце заходить світло й оточене жовтими хмарами — буде негода; червонуватий захід сонця взимку передбачає мороз і сніг; якщо при сході сонця верхня його частина оточена хмарами, цього ж дня неодмінно буде дощ; сонце при сході червоне і без променів — вірна ознака вітряної погоди.

Павло Чубинський, АНГЕЛИ НА СХОДАХ НЕБА, народні повіря та забобони Підготовката упорядкування текстів ОКСАНИ ВЕРЕСКиїв, «Глобус», 1992 р.