Що наші предки думали про зміну дня і ночі та пір року

Зміну дня і ночі пояснюють так: сонце на заході сідає в море, що оточує землю, як яєчний білок оточує жовток. Під землею ж міститься інший світ, сонце його освітлює і робить там день, а у нас ніч. Коли ж сонце підходить до сходу, то, за Божим велінням, підіймають його тисячі чортів (шатанів), окрім того сонце геть їх обсмалює, через те вони купаються в річці, ледь живі й розмахуючи руками, поки пропадають; а з тієї тисячі крапель, що пострушували з себе чорти, знов народжується тисяча чортів, котрі так само підіймають сонце, знов обсмалюються, купаються, народжуються і т. ін. Тож необачно чинять ті люди, що, вмиваючись, струшують руками, бо скільки впаде крапель, стільки народиться чортів. Сонце постійного помешкання не має: воно тільки й робить своє щодобове коло.

Зміна дня і ночі пояснюється відсутністю сонця, що, ховаючись під землю, купається там в морі, а потім, за допомогою двох якихось невідомих істот, знов з'являється на небі з протилежного боку.

Зміна дня і ночі пояснюється лише сходом і заходом сонця, котре вночі від заходу на схід проходить під землею в незрозумілому для народу просторі, наповненому вогнем і водою.

Сонце заходить за гори, і як у нас день, то за горами ніч, а як у нас ніч. то там уже день. Зміну пір року пояснюють поступовим відходом і наближенням сонця.

Літо і зима уявляються живими істотами: літо як юна дівчина, а зима стара баба з величезними зубами і кістлявими пальцями. Дівчина-літо дуже щедра і багата, а баба-зима вкрай скупа й бідна. Є повір'я, що на Стрітення вони зустрічаються і ведуть між собою таку мову:

Чого ти йдеш з тієї сторони і що ти доброго там зробила? питає дівчина-літо. Нічого мені вже там бути, відповідає зима, все, що було, я з'їла, спорожнила всі комори, клуні й склади, і тепер, певно, не скоро все це поповниться. Жаль мені тих людей, каже дівчина-літо, треба до них спішити, всім, чим зможу, я їх обдарую.

А то ще є повір'я: йде літо проти зими і несе квіточку таку гарну-гарну, а зима несе горщик льоду. Літо як тільки показало свою квіточку, так лід той вмить і розтав. А на зиму вже йде зима проти літа в кожусі та в червоних чоботях, в шапці та рукавицях: як показала свій лід, так тая квітка вмить і обсипалася.

Літо то образ скромної дівчини, прибраної всякими ніжними рослинами, а зима жінка буйна, з головою завбільшки з бочку, а губи як відра. Другого лютого вони зустрічаються і між ними відбувається боротьба. Якщо перемагає літо, то відразу ж тепліє, а якщо перемагає зима, то й далі триває холод