В час наповнений змістом, я виходжу за місто, І розфарбоване листя під ноги летить. Хочеться жити за містом, хочеться жити зі змістом І на мольберті на чистім листки фарбувать.

За обрій впало сонце й запалало,
Над ставом вдалині багряним світлом,
Травинкою сухою на вогні,
Згоріло в льоті днів коротке літо.

Надвечір я зайду в осінній сад,
Де роси в листі,як намисто,
Та яблуні задумливі стоять,
Під ноги сиплять жовте листя.

Червоних ягід на калині,
Торкнусь теплом своїх долонь,
Посеред листя загубилось,
Волося біле з моїх скронь.

У вишневій кроні десь вгорі,
Вже не ховається гніздечко,
У вирій ,вранці,на зорі,
Птахи полетіли далеко.

Осінь!Осінь!В небо синє,
Вже розлетілися птахи,
А в серці пісня журавлина-
"Ви нас чекайте до весни!"

Я новий день будую на руїнах, Мого колишньго життя, З завалів вилізла душа, Порепана,глуха,німа, Безлика,змучена,слабка. Її в  погоди шати зодягла: Від Сонця стала золота, Квітуча усмішка-весна, З листочків ніжне покривало, Царівна осінь віддала, Лише зима сумна була, Й серце крижане дала.

 

Залипнув в серпні я на Дачі
На Дачі в Серпні НЕ батрачу,
Бо Спека висушила весь пейзаж,
Згадав Сієсту я – давно забуте нами
Да ж ?