хочу сюда!
 

Катерина

45 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Заметки с меткой «осінь»

вересень

Непомітно прийшла до нас осінь,
Ледь торкаючись жовтим до крон,
Павутини летять ввись, у просинь
пахне холодом айстри бутон.

Палахкоче на сонці калина,
Стиглі соняхи тішать пташок,
Заховалась в тумані долина,
Оточили грибочки пеньок.

Не проситиму в осені злата - 
Вона щедро вкриває ним ліс,
Лиш здоров'я й удачі багато
Для родини, для друзів, для всіх.
05.09.2019

Школярі і останній день літа

Довгочит!!
____
Сергійко, як завжди чекав на товариша біля метро на приковзальній площі. Хлопець стояв і дивився на годинник на масивній будівлі залізничного вокзалу. Цифри показували нічим і нікому не важливий час - 15:45. На самій площі копошився люд: кудись ішов, десь сидів. Довга вервечка тягнулась в АТБ, інша уже випливала з нього. Біля "Куліничів", на траві, безладно валялось сімейство бомжів, вони могли собі це дозволити, бо було доволі тепло, особливо зважаючи на все ще теплу погоду. Десь поряд гула автострада, важко гуготіли трамваї, чаділи авто і ревіли дорогі американські мотоцикли.
Сергійко ще раз поглянув на великого годинника. 15:40. Майже. Часу трошки є, але хлопець уже почав непокоїтись. "Набрати?", - промайнуло в голові, а рука потягнулась до телефону. 
- А я на тебе біля другого виходу чекаю... - почувся поряд знайомий дзвінкий голос.
Сергійко обернувся і побачив перед собою Сашка. Він стояв і важко дихав, видно, помітив Сергійка і помчав до нього на всіх парах.
- Треба було зразу в центр їхати, - відповів Сергійко.
Сашко почухав голову:
- Ну гаразд, - сказав він. - Ну що, по шаурмі?
- Нє... - скривися Сергійко. - Усе літо їли.
- Ну тоді до річки гайнемо? - знову запропонував Сашко.
- Були тисячу разів...
Сашко задумався і по пазу сказав:
- Я знаю, там на Коцарівський віар клуб відкрили! І недорого!
Сергійко лише рукою махнув.
Сашко замовк. Його запал немов здуло. Він тихо промовив:
- Це ж сьогодні вже 1 вересня...
- Ага... - скривився Сергійко. - Осінь. І завтра в школу.
Сашко, замість відповіді, смачно сплюнув під ноги.
- Знову ця математика... - ще сумніше озвався Сергійко.
Сашко знову став чухати голову.
- О, а знаєш, - змовницьки мовив він. - Нам сьогодні пощастило.
- Чого? - байдуже запитав Сергійко.
- Хоча вже і 1 вересня, але сьогодні неділя і ми вдома, - радо відказав Сашко. - А це значить, що сьогодні ще літо. Ще канікули!
- Ну і шо? - перепитав Сергійко уже не так апатично.
- А те, - врочисто мовив Сашко і розправив груди. - Шо треба ловити момент і відпочити по повній. Та так, щоб на весь рік запам’яталось...
- Думаєш? - насторожено перепитав Сергійко.
- Та по любому! - радо вигукнув Сашко.
- Гм... - почухав підборіддя Сергійко. - Мабуть, ти правий. Тільки ти перший.
Сашко зробив рукою «йебой» і напружився, так ніби перебував в туалеті. Його обличчя почервоніло, а тіло почало рости. Воно росло і росло, поки не стало величезним, немов хрущівка, і продовжувало рости, закриваючи сонце. Сергійо зробив те саме. Через хвилину біля того, що колись було метром, стояло дві тварюки — одна чорна, інша зелена, з величезними руками-лапами і масивними хвостами. Люди кричали, розбігались в сторони, намагаючись не випустити телефони і не втратити фокус.
— Ну шо, пагналі? — заревів Сергійко
— Ааааррриууу, — погодився Сашко.
І вони важко погупали до площі, залишаючи в бруківці глибокі вм’ятини. Першою на їхньому шляху трапилась хаурмішна, яку вони розтоптали на маленькі клапті, таджики, які косили під арабів, ледь встигли звідти накивати п’ятами. Вокзал піддався важко — будівля була старою і зроблено на совість, тому в дію довелось включити не лише руки-лапи, а і хвости. Далі пішли до АТБ і довго гамселили в його стіни масивними ногами, потім зняли дах, добили стіни, зайшли і зі смаком потоптались по всіх товарах, навіть тих, що зі знижкою. Охоронець Стьопа бігав між їхніми ногами, намагаючись врятувати бодай частину виручки, але каси, як завжди, заклинило. 
Коли з АТБ було покінчено, хлопці пішли далі гуляти. Сутеніло. День, який ще тиждень тому в цей час, радував місто теплими сонячними променями, поволі згасав. Сумно падав вечір, довгі скісні промені слабнулиі згасали. Місто палало. Кричали люди, вдарялись одна в одну автівки. Перше пожовкле листя плавало у веселкових калюжах бензину. Хлопці йшли Ізюмським шляхом і знічев’я зносили верхівки дерев трамваями. Завтра в школу… Уроки, перерви і новий п’ятий клас. Літо минуло, але воно обов’язково повернеться, і його знову треба так провести, щоби запам’яталось на увесь рік!

Попалимо?

Листя вже палять? Я не чув. Поки що. Паління шкодить вашому здоров`ю, але це той випадок, коли ти залежний від шкідливої звички. Немає нічого атмосфернішого, ніж ці всі льокальні кастріки перед присадибними ділянками, як і пожовкле листя, холодні ранки та високе блакитне небо. Осінь, осінь, ми палити листя не бросім

___

Хейт, флуд, спроби самоствердитись у коментарях будуть видалятися


___

Палите листя?

59%, 13 голосов

18%, 4 голоса

9%, 2 голоса

14%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Найулюбленіша осіння пісня..

Літо майже все. Я, як завжди, міняю в плейлисті драйвові треки на щось меланхолійне і спокійніше... Ось одна із улюблених. А яка ваша найулюбленіша осіння пісня?




Не исчезай из жизни моей...

                                                    

Осіннє

Було і минуло....