Шоу пародий Димы Черникова. Волынь. Корпоратив.

Фильм о котором столько было вони -- есть в ютубе на русском языке. Постарались москали -- перевели. Правда перевод их отстой и пропаганда, но поляки уже несколько дней морозятся и не требуют удалить из за авторских прав, хотя в Польше он ещё не вышел на компакт дисках. Про ютуб вообще молчу.

Выжившие в «котлах» получат по 10 лет тюрьмы: надо было умирать, а не в плен сдаваться. В июле прошлого года, спасая собственные жизни, военные перешли украино-российскую границу и попали в плен. Бойцов отпустили домой. Но на родине за них взялась военная прокуратура. На Волыни судят 22 бойцов 51-й отдельной механизированной бригады, сообщество: ГЛАС НАРОДА © http://stranavstrech.ru/groups/glas-naroda-6148/na-volini-sudyat-22-boycov-51-y-otdelnoy-mehanizirovannoy-brigadi/

В українській культурі сало набуло культового значення. Як національна страва, воно стоїть поряд з такими безсумнівними візитними картками української кухні як борщ, вареники, голубці, галушки. Сало є унікальною стравою у тому сенсі, що більшість народів вживає мелене сало (смалець), а українці їдять його великими і малими шматками, часто з хлібом, часником та солоними овочами. Українське сало і любов українців до нього є предметом великої кількості жартів та фольклорних історій. Проте, виявляється, є на карті України села, де гастрономічні уподобання, як на мене, доволі незвичні. Приміром, у селі Столинські Смоляри, що в Любомльському районі на Волині, з неабияким апетитом їдять... їжаків. А в селі Тур’ї Ремети, що Перечинському районі на Закарпатті, залюбки вминають ... жаб. Власне про це й піде нині мова.

Старожили Столинських Смолярів розповідають, що й самі не знають. Мовляв, їли їжаків прадіди, діди й ми не нехтуємо. Узагалі назва села пішла від того, що тут колись заготовляли у лісі живицю, робили з сосни смольні столи. Дехто вважає, що назва бере початок від прізвища магната із Стольного, що за Бугом. Та за селом прижилась й неофіційна назва – Їжаки. Столинські Смоляри — село посеред лісу, у якому видимо-невидимо дичини. Розвелося лисиць, яких давно ніхто не полює, бо не фасонистими стали шубки і шапки з їхнього хутра.  Качок тут сила-силенна, ходять тутешні мисливці на зайця, але хіба порівняти худу зайчатину з ситною їжачатиною?! А тому їжаків у Столинських Смолярах обожнюють. Правда, у лісах поблизу Прип’яті цих тваринок тепер негусто. Тепер ловцям за колючим делікатесом доводиться їздити у прилеглі райони, куди їжаки перекочовують. Добре, хоч перестали полювати на їжаченят і дають їм вирости.  Пристрасть до їжаків спонукала селян добре вивчити їх повадки. Краще за будь-якого зоолога кожен смолярець розповість про їжаків. Ловлять селяни їжаків опівночі і з собаками. Далеко не кожного гавкуна можна вишколити, змусити лізти у гущину ожини, які населяють їжачки. Натрапивши здобич, собака подає голос — а відтак, як кажуть, справа техніки. Столярські чоловіки напрактикувалися брати їжачків мало не голими руками. З невеликим їжачком клопоту не менше, ніж із кабаном. Його обсмалюють, тверді голочки знімають до решти гарячим металом, тушку розпорюють, викидають тельбухи, крім серця, печінки й легень. Селяни кажуть, що м’ясо нічим не присмачують, бо вважається, що спеції тільки псують і без того приємний смак. Жир також у великій ціні. Його розтоплюють й зливають у фляжки й зужитковують як бальзам при опіках, різних виразках, бронхітах, пневмоніях, сухотах. Понад три десятки літ завідує фельдшерсько-акушерським пунктом у Столинських Смолярах Віра Смолярчук. Зізналася, що й сама смакувала їжачатиною, а стосовно цілющих властивостей жиру їжаків, то пригадала, як один односельчанин колись занедужав на сухоти. Всі думали, що чоловік переставиться Богові, а він вилікувався від туберкульозу жиром із їжаків. Віра Степанівна каже, що цим смальцем матері лікують у дітей стоматити. А ще він гоїть рани, виразки. Й навіть опіки. На щастя, життя колючих звірків у певній безпеці доти, доки охочі до цього делікатесу не навчаться консервувати їхнє м’ясо. Наразі це робити не вдається. Та й у морозильній камері тушка їжака втрачає кулінарні якості. По-різному можна ставитися до незвичних гастрономічних уподобань мешканців Столинських Смолярів. Та безсумнівним є те, що цих симпатичних тваринок - їжаків - треба оберігати, бо популяції їх зменшуються. Ворогів у їжаків вистачає. І захистити ці колючі створіння (до речі, вони ровесники динозаврів) просто обов’язок людини. Нехай живе їжак у своєму домі, у своєму світі. Одне тішить: благо, що їжаків більше ніде в Україні не їдять. Хоча, подейкують, печеню з їжака замовляють новітні скоробагатьки, котрі відпочивають на озері Світязь. Либонь, їм проїлися вугри, а тому подавай їжаків. А ще, кажуть, не нехтують делікатесом  митники й прикордонники (за кілька кілометрів від Столинських Смолярів українсько-польський кордон, а казанок з їжачатиною спрощує його перетин).

Іван ДМИТРІВ

http://ukrslovo.net/ukraine/6875.html

Наш западный край, где зелёное море лесов –
Волнуются кроны, разлившись безбрежьем широким.
Притом среди зелени синих полно островов –
Озёр, ведь назвали давно этот край синеоким.

Не всё погубил тут бурьян ещё золото нив,
Картошка, буряк[1], лён и хмель урожаят не туго.
Лесов, водоёмов дары к ним присовокупив,
Не вспомнить не сможем сокровища недр – торф и уголь.

Земля – древне-русская[2], край православных твердынь,
И вера святая в сердцах волынян не померкла:
Не отдал лукавым народ своих главных святынь,
«Свидомых» немного пошло в «украинскую церковь».

Хоть были тут схроны, полны палачей-вояков,
«Закрутками»[3] «дравшихся» «за Українську державу», –
И в красные мстители шли, и в ряды ястребков[4],
А также на фронте стяжали великую славу.

И подвиги помнить былые здесь будут всегда.
Как много рабов «приевропленных» нынче ни стало,
Дай Бог-то, чтоб, дело героев войны и труда
Продолжив, вернули в историю власть капитала…

Вовеки в краю русским песням повсюду звучать,
Живому наречию Малой Руси рядом с мовой,
И Бога, и кесаря, и Русский мир величать
Семье вольной, новой и от украинства здоровой.

© Александр Некрот

_______
1 Буряк (укр.) – свекла [Примечание для не владеющих украинской мовой вообще - Народ I.UA, где таких нет, прости!].
2 Именно здесь и именно сейчас – пишется через дефис.
3 «Закрутка» – любимое головорезами из ОУН-УПА приспособление для удушения, применяемое против ни в чём не повинных мирных жителей.
4 Ястребки (разг.) – бойцы советских истребительных батальонов, воевавших против незаконных вооружённых формирований (читай – с прячущимися в схронах вояками ОУН-УПА).

У Луцьку на вулиці Зарічній, де колись розташовувалося село Черчиці, виявили багатошарове поселення доби енеоліту, бронзи, ранньозалізного віку, давньоруського та пізньосередньовічного періоду.

Поселення виявили під час проведення наукової археологічної експертизи на ділянці, відведеній під забудову. У науковій літературі інформація про нього не зустрічалася. Про це розповіли у прес-центрі ДП «Волинські старожитності».

Дослідження проводили на всій території ділянки трьома траншеями по лінії північ-південь розмірами 25х1 метр і глибиною 0,7 метра, 23х1 метр і глибиною 0,6 метра, 14х1 метр і глибиною 0,45 метра.

Ділянка, відведена під забудову займає межу багатошарового поселення, тому було закладено невеликий розкоп розмірами 8х6 метрів у її південно-східній частині.

У ході проведення досліджень виявлено одну споруду давньоруського часу ХІІ – першої половини ХІІІ століть, колекцію фрагментів кераміки пізньої бронзи – раннього залізного віку, зокрема розвали посуду лужицької культури, давньоруського часу та пізнього середньовіччя.

Багатошарове поселення є перспективним для подальших рятівних археологічних досліджень.

У складі експедиції працювали керівник Олексій Златогорський, начальник розкопу Василь Баран, художники Василь Охріменко та Андрій Бардецький, а також Дмитро Дем'янчук, Леонід Ліщук.

Довідково:

Село Черчиці вже в епоху Середньовіччя відоме за джерелами як приміський посад Луцька. До складу міста приєднане у 1959 році.

На території сучасних Черчиць зберігся горб із назвою Чернець серед боліт річки Омелянівки, на якому були церква Преображення Господнього і Спасопреображенський монастир.

Оскільки назви горба і села пов'язані зі словом «чернець», то можна припустити, що монастир виник раніше, ніж село.

Є припущення, що монастир виник на початку XV століття. Спочатку він був чоловічим, а з 1617 року – жіночим. З часом втратив підтримку та маєтності і занепав.

У 1787 році на місці монастиря була збудована нова дерев'яна Преображенська церква, що проіснувала до 1980-х років. На місці храму залишався невеликий пустир, біля нього – старовинний цвинтар.

Як залишки цвинтаря донедавна зберігалася цегляна гробниця, в якій були поховані в 1842 році дружина і син архітектора Максимова, а також був пагорбок від поховання 1894 року дружини генерал-лейтенанта Саннікова.

Черчиці розбудовувались уздовж високих корінних берегів річок Стир та Омелянівки. І сьогодні серед існуючої забудови збереглися сліди поселень від епохи енеоліту до часів пізнього середньовіччя.

Останні особливо «привабливі» для сучасних «чорних» археологів. Рятівні ж дослідження на території поселень проводяться лише другий рік експелицією ДП «Волинські старожитності».

Джерело: http://www.volynnews.com/news/interesting/u_lutsku_rozkopaly_davnye_poselennya_foto/

На території Шацького житлово-комунального господарства, що на Волині, археологи розкопали досі не відоме науці кладовище, що існувало, можливо, ще від часів Київської Русі.

У розкопі розмірами 3 на 4 метри виявлено 16 цілих та зруйнованих поховань. Про це повідомили у прес-центрі ДП «Волинські старожитності».

«В культурному шарі і в заповненнях деяких поховань виявлена кераміка Х-ХІІІ століть, – розповів науковий співробітник ДП «Волинські старожитності» Андрій Бардецький. – Більшість могил перекривали одна одну, руйнуючи попередню, тому в розкопі знайдено велику кількість людських кісток, окремо залягаючі, пошкоджені черепи».

Крім того, шацька експедиція ДП «Волинські старожитності» дослідила три кургани на могильнику біля села Острів'я Шацького району та один курган на могильнику в біля села Згорани Любомльського району.

Усі кургани виявилися без могил. Такі поховання, кажуть археологи, відомі як кенотафи, тобто псевдомогили, споруджені на честь загиблих на чужині.

Бардецький зазначив, що шацька експедиція продовжуватиме свою роботу протягом всього сезону, тому сподівається на нові відкриття.

Джерело інформації: http://www.volynnews.com/news/interesting/na_volyni_rozkopaly_davnye_kladovyshe_foto/

На Волині шукали середньовічний замок, а знайшли масове поховання. Це у
місті Володимир-Волинський. Археологи впевнені: братська могила - це
справа рук НКВС. На початку війни з місцевої тюрми не встигли евакуювати
в'язнів, а тому просто розстріляли.

Розкопки у цьому
середньовічному городищі археологи почали торік. Шукали замок короля
Казимира Великого 14-го століття. Натрапили не лише на залишки стіни, а й
на масове поховання.  

Сергій Панишко, керівник археологічної експедиції:

-
На території городища була в’язниця, довгий час - все 19 століття і
першу половину 20-го століття. Але раніше таких масових знищень не було
тут. А це вже період 39-41 року. Ми припускаємо, що цей розстріл
відноситься до часу, коли німці підійшли до Володимира-Волинського,
евакуювати в'язнів не встигли і знищили практично всіх.

Археологи за кілька годин на трьох квадратних метрах знайшли останки 13-ти людей. Уже є версії - як вони загинули.   

Сергій Шабловський, археолог:

-
Тело закрыло лицо руками. При падении, если был убит и сбрасывали в
яму, положение такое сам труп принять не мог. И версия, что они были
убиты в яме. Все лежат в одну сторону.

Археологи припускають, тут поховано близько тисячі закатованих людей. Це можуть бути українці, росіяни, євреї і поляки.

- Поліцейський медальйон польської державної поліції з номером 1441. За ним можна ідентифікувати власника цього медальйону.

Відвідати поховання співвітчизників приїхали депутати польського сейму.

Гжегож Тобішовськи, депутат польського сейму:

- Це нова тема. Про неї ми дізналися із польської преси. Ми приїхали, щоб подивитися і подумати - як допомогти.

Поляки
готові підсобити волонтерами і грошима. Один місяць розкопок коштує 20
тисяч гривень. Щоб їх закінчити, потрібно чотириста тисяч, каже керівник
експедиції. Це вартість робіт від розчистки до відправлення останків на
дослідження.

Автори: Любов Марченко, Олександра Фетисова. Оператор: Віталій Гаврилець. Перший Національний.

За материлами сайта http://1tv.com.ua/uk/news/2011/05/25/5288
ТАМ ЖЕ И ВИДЕО

ДП "Волинські старожитності" отримало листа від Луцької міської ради
щодо землевідводу громадянина Куксенко Н.В. по вулиці Героїв УПА.
Подаємо документ дослівно і з коментарями:



У документі (Звіті), що отримала міська рада вкралася друкарська
помилка - замість 0,8 м комп'ютер видав 0,08 м. Але нижче у Звіті
стоїть фотографія - де видно і розміри шурфа і його глибина, і власне
є і знахідки.
Дуже прикро, що Микола Ярославович навколо себе назбирав
"прохфесіоналів", яким довічно заборонено проводити археологічні
дослідження на території України (Мазурик Ю.М. - це ж як треба
"досліджувати", щоб отримати такий припис від Академії наук!!!), або
тих, хто проводивши ексугмаційні дослідження в Луцьку - понищили
культурний шар Старого міста і нічого не знайшли, написавши у своєму
так званому  Звіті, що розстріляних у Луцькій тюрмі 1941 р. "мабуть
вивезли у невідомому напрямку" (Годлевський С.С.).
Не хотілося б проводити аналогії, але під час виборів міського голови
у Ковелі, один із фігурантів (Кошарук С.) вимагав від науковців
підтвердити 1000-ліття міста, щоб після перемоги відсвяткувати його.
Отож, Микола Ярославович, маєте чудових "спеціалістів" - вони Вам
підготовлять святкування і 3-х і 4-х тисяч Луцька. Прикро.
Стосовно, аналогій, по Вишкову, великим знавцям вітчизняної та
зарубіжної археології у міській раді варто подивитися звіти
дослідників 1930-х років, нашу інформацію про дослідження на Вишкові у
2010 році та принаймні знати про так званий "вишківський" тип кераміки
стжижовської культури.


Шурф на ділянці громадянина. На фото добре видно глибину. Панове,
спеціалісти, де Ваші окуляри?


Матеріали, виявлені під час експертизи на ділянці громадянина Куксенко Н.В.

З.Ы. Волинські старожитності є офіційним представником Інституту археології НАН України на Волині і ніякому міському голові чи іиному чиновнику не підпорядковується