Ты мой ясный свет
И седая тьма,
Через много лет
Не тревожь меня.
Из глубин души,
Памяти уйди,
И с закатом в сны
Вновь не приходи.
О тебе слова
Навевают грусть,
На моих глазах
Слезы, ну и пусть.
Не вернуть года,
Не найти доро'г,
Что теперь слова,
Раз обидеть смог.
Я не жду зимы,
Не цветет февраль,
Лишь к тебе любви,
Мне безумно жаль.
т.е.с. 24.07.08
Хочу опублікувати у нашому співтоваристві вірш Назара Федорака «Жадан».
На мій погляд, ця поезія дуже точно відтворює процеси в українській літературі і якимось дивом-дивним зображає абсурд нашого буття, показуючи, що Україну можна любити, просто плекаючи слово та зберігаючи культурні традиції.
Отже:
ЖАДАН
псевдолірична антипоема
1
Смеркає.
На вулиці Мироносицькій в Харкові
це відбувається на півгодини раніше,
ніж, скажімо, у Львові.
Така географія.
Тож, коли галицькі діти ще догулюють день,
на вулиці Харкова вистрибують пси.
За ними – господарі.
2
Тесть Жадана зі своїм собачам
Зовсім не змахує на Георгія із драконом,
тому на подвір’ї з’являється з острахом
і, помічаючи зятя в компанії групи «Калєкция»,
мовчки йде далі.
Тещу Сергія затримують на роботі
справи.
Вона повертається пізно і чує, як зять
гучно скандує в компанії групи «Калєкция»,
загальновідому лексему з трьох літер.
Вона червоніє і йде готувати вечерю на мінус одного.
Її не цікавлять нюанси: що зять
якраз цитував –
і не Подіка,
а Мао Цзедуна в оригіналі.
Дружина Світлана, приїхавши з Києва,
застає на канапі розпластані поклади
марихуани й горілки у тільці свого чоловіка
і поправляє синові постіль.
3
Назар Федорак і Жадан познайомились у 90-му
в Рівному
на Всеукраїнській олімпіаді юних філологів.
Дебютували із віршами практично водночас –
у «Четвергу» за 1993-й.
Перший відтоді лише деградує,
свідчення чого, зокрема, цей опус,
другий – затьмарює всіх в Україні,
включаючи й Президента,
над чиїм готелем пролітають лише найгаліміші ластівки.
4
Львів’яни (музиканти і літератори)
охоче пиячать добу в поїзді «Ужгород – Харків»,
щоби наступного дня
донести зросищеній публіці
пісню вкраїнську і слово.
Музикантів, поетів і публіку добирає, звичайно ж, Жадан.
Львів’яни (музиканти і літератори)
зухвало виходять на брук
найбільшої площі Європи,
скрегочуть зубами на Лєніна,
стріляють очима в Держпром
і, не змовляючись, озираються, де б похмелитися.
На поміч приходить Жадан
у головному уборі, який би вважали за свій
і Осама Бін Ладен, і Єгуд Барак.
Благодатні сто грамів притлумлюють галицьку ґречність,
і у львів’ян (музикантів, підкреслюю, та літераторів)
виникає бажання товкти
всю цю харківську кацапню.
5
- Стривайте, - говорить Жадан, -
В цьому місті в могилу зійшов Хвильовий,
звідси вели у тюрми й на розстріли
цвіт вкраїнської нації.
- Гей! – говорить Жадан
(«гей» - у доброму значенні вигуку), -
невже не достатньо цих жертв?!
…Увесь Харків зітхає полегшеноЖадан (продовження)
6
Від сучасного літ процесу –
як від смерті – сховатись не можна.
Ґендерні студії пані Забужко
дістануть вас у женевському, вашинґтонському,
а ще вірогідніше – бахмацькому туалеті.
Те саме – з віршами Сергія і Тетяни Дзюб,
зі статтями в «Літукраїні» Сашка Ярового,
з аудіо записами Юрія Покальчука.
Так далі жити не можна,
вирішує десь підсвідомо Жадан,
пакує манатки, плює на роботу
і шурує кудись до забитого Нюрнберґа,
де на нього чекають такі непересічні постаті,
як письменник Юрко Андрухович,
який незабаром зустріне свій сьомий десяток,
і чех-емігрант Вальтер Загорка,
якого вбиває своїм абстиненством
сама назва збірки С.Жадана – «Пепсі».
В компанії цих не познайомлених між собою людей
Жадан може мріяти про конокрадство,
торгівлю рабами,
якісь сексуальні маневри,
що потім про них по неділях говорить
біля церкви увесь україномовний Рим.
7
Дорога додому…
Обабіч вишкірює зуби і світить зогнила Варшава,
тіні батечка Гамлета, доктора Фауста, фюрера-підараса
махають батистовими хустинками
в добру путь українському поетові.
Савка. Привітна Мар’яна Савка,
звільнившись на день від обов’язків
перед бібліотекою, чоловіком
і Маріанною Кіяновською,
зустрічається з Жаданом на пластмасових столиках
і тримає в руках м’яку іграшку
ніжно-кислотного кольору.
8
Та сіре його обличчя, сльози його – брунатні,
жінки (ці грузинки, бля) просять його: «Люби!»
А він у свої квадратні
харківські буцегарні
до друга Валера Бондаря вертається з боротьби.
9
Так минають години і дні,
так минають роки і декади.
Де ви, поети-дев’ятдесятники?
Де ви – вісім десятники (крім Герасим’юка)?
Вутла постать одного харківського метафориста
заступає усіх перед Богом вкраїнської музи –
таким собі сонцем оранжевим.
Шановні, в наш час антологій і підсумків,
мінімального розуму й Інтернету
Сергій Жадан вирушає в гуцульські гори
здобувати останню твердиню –
ментальність Малковича і Герасим’юка.
10
Хто такий Роман Скиба?
Це запитання зовсім недавно було риторичним.
Тепер на нього доводиться відповідати,
і щоразу – по-іншому.
Він хотів бути Нобелівським лауреатом,
для цього спав в телефонній буді.
А от Жадановому Будді
в оточенні скіфських баб
здалека, звисока видно
Стокгольм і у ньому (з часом)
бродськоподібного нонкорфоміста
у фраку з гардеробу театру «Арабески»
і з нобелівською промовою з жахливим слобожанським акцентом.
11
А ще він приїде в Ірпінь –
туди, де колись пиячив,
де дер всіх лошиць, як кінь,
і копав футбольний м’ячик, -
на зустріч із молодими
багатим старим пердуном.
І скаже поетка галіма
до свого, скажімо, Діми:
«Ти представляєш, Діма,
Я бачилася з Жаданом».
____________________1______________
Майдан. Увечері над нами
роздерся зоряний вертеп
як український чорний степ
запалений сіма свічами.
.
І дехто в чорному пейсатий
зайшов,не стукнувши, в намет,
згорнув докупи реманент
і загорлав гебрайським матом.
.
І знов маца, не кислий хліб,
і з присмаком чужих молитв
пісок риплячий під ногами.
.
А в моісея мікрофон :
"За все заплатить Фараон!"
А в таці- соросівська манна.
_______________________2___________
Нас вели у Країну Фантазій
розмальовані недозірки.
Ма співали чужі матюки.
Ми жили підбадоьрені сказом.
.
Нас ніхто і нікуди не вів .
Сором"язливі, тихі як миші,
ми чекали аж хто нам накришить
з підвіконня лискучих вітрин.
______________________________________________________
Революція на Майдані- парафраз юдейського свята Сукот (сукА- намет).
Мат- тут - знецінене, зпрофановане Слово, що то було Богом.
Також- останнє, або, як гадають авіятори, заднє слово, що по тому наступає чин, слово, котре спонукає до дії.- прим. авт.
Тече струмок, несе криштальні води;
Життя спливає у тенетах сну,
Пала вогонь. Задумливо, поволі
Шепоче вітер крізь густу імлу.
І все той час – ніщо не повернути:
Ні краплю чистої, прозорої води,
Ні те життя. І ніколи збагнути
Свій гіркий погляд, чий-то біль сльози.
І спалах полум’я згасає. Навіває
На темнім фоні очі золоті;
Вони нечутно нас тендітно зігрівають
Такі далекі і такі близькі.
Струмок тече, і десь під землю тане,
Вогонь жевріє ледь, і холодом шепить,
І вітру подиху з імли за мить не стане,
Тепло холоне. Тиша шелестить.
т.е.с.
У меня в душе ненастье.
Крик над бездной полон боли,
Только тьма – не свет, не счастье :
Я с своей судьбою в ссоре.
Помню я, заснув однажды
Жизни путь иного плана
Начертать смогла, и каждый
Шаг мой – свет (печаль обмана).
И надежда окрылила :
Может очень попросить бы,
И создать вселенной диво:
Сон на явь оборотить бы.
Невозможное возможно,
Жизнь и сон – игра материй;
Крик над бездной не нарочно
Явь спугнул – ты в сне потерян.
Да, когда в душе ненастье –
Крик над бездной не поможет.
В жизни горе есть и счастье;
Знай одно – с судьбой не спорят.
Т.Е.С. 28.06.08
… за пол - года до разлуки…
У сні моєму зорі сяють,
Неначе знову нас стрічають.
Розлука лезом серце крає,
А мрії тануть у ночі.
Неначе усмішки світання,
Неначе промені востаннє
Сльозами обіллють кохання,
Змивають слід в моїй душі.
Т.Е.С. лист.05
Я не поверю в ти’ши звуки,
И в серебристый звон небес;
Я простираю к солнцу руки,
Ловлю невидимый навес.
И ни одна слезинка света
Не озарит хрустальный свод,
И не овеет ласка ветра
Судьбы неведомый проход.
И, не поверив, жду печали.
Печаль приходит под дождем.
Надежды ждать меня устали;
Не веря, я горю огнем.
Т.Е.С. 14.01.02
Ты сохрани меня Господь,
Своею лаской сберегая
Когда беда стучится вновь,
Когда душа в огне пылает.
Когда в ночи бредут сквозь мрак
Тревоги, горести, сомненья,
Когда не мил грядущий шаг,
Когда гроза среди веселья.
Среди забав и праздных дней
Храни мой дом, мой дар и силу,
Ты засуху дождем полей
В полях, в сердцах, где жизнь застыла.
Когда закат в окне пылает,
Или заря стучится вновь,
Когда души жар замерзает
Ты сохрани меня Господь.
т.е.с. 24.05.08
