Вновь стихают горести

И обид следы,

Так пропали без вести

Чувства глубины' .

Плачет дождь за окнами,

Хмурится рассвет,

Бродят чувства около

Снов прошедших лет.

Вспомню о мечтаниях,

Что цвели в душе,

Холод расставания

Сменит тьма уже.

Я сейчас спокойно

Обернусь назад-

Где искрилось счастье

Кружит листопад.

т.е.с. 24.07.08

Мое слово легкой строчкой

Тихо ляжет у окна,

В вихре мыслей, многоточий

Чувство пропасти без дна.

На скале стоишь у края,

И обрыв застлал туман,

Сдесь паришь над всем, не зная,

Шагнешь вниз иль к небесам.

Без решений и ответов

На вопрос, молитвы, сны

Ждешь, давно утратив лето

У дверей к душе весны.

Из-за тучи солнце глянет,

Сквозь туманы - блеск волны,

Это ль мир, где ночь и пламя

Одиноким не страшны?

На вопрос немой ответа

Ждешь меж небом и землей,

Ждешь, давно утратив лето,

Грезя бездной лишь одной.

т.е.с. 31.07.08

                                               Василь Махно

якщо в євангельській притчі – що саме читають у сільській церковці –
батько вибігає назустріч синові та наказує слугам перевдягти його й заколоти для нього ягня

то мені мусить світити бодай слабке світло в якійсь із кімнат на шостому поверсі

але темно – ніхто не чекає: або поснули – бо вже за північ – або поїхали кудись
і ключі не залишили у сусідів

може піти до найближчих приятелів: вони так радо приймали мене на нічліг поки ще не були одружені й так вдячно слухали мої вірші
однак на митниці конфіскували мій записник (боротьба з тероризмом) а напам’ять ані адрес ані телефонів не згадаю

якщо читають євангельську притчу про блудного сина в сільській церковці
то мусить хтось відчувати найпекучіші слова
і стояти на дворі з непокритою головою
на яку сиплеться сніг

В тишине коснись рукой,

В темноте зажги огонь,

Только мы его узрим -,

Тот, кто любит и любим.

Слышишь шепот звездопада?

Слышишь шорох где-то рядом? 

То крадется нелюдим                  

Сон, что любит и любим.           

Посмотри, мечты сиянье -

Нас наполнит ожиданье;

Мы кружимся и летим

Тот, кто любит и любим.

Т.Е.С. 10.04.20 07

                                Й. Бродський

Євгенію Рейну, з любов’ю
Пливе в журбі непояснимій
поміж цеглової надсади
нічний кораблик незгасимий
із Олександрівського саду,
нічний ліхтарик нелюдимий,
що на троянду жовту схожий,
над німбами своїх любимих,
в ногах прохожих.

Пливе в журбі непояснимій
п’яниць, сомнамбул хор бджолиний.
Столиці сонної світлину
невесело зробив чужинець,
і, на Ординку увігнавшись,
таксі хворіє верхівцями,
ряди хоромів, обійнявшись,
стоять з мерцями.

Пливе в журбі непояснимій
співець столичний сумовитий,
біля крамнички з керосином
двірник сумує кругловидий,
пливе по вулиці публічній
коханець сивий і вродливий,
і шлюбний поїзд опівнічний
пливе в журбі непояснимій.

Пливе, де тьма замоскворецька,
пливе у горі самовито,
говірка тулиться єврейська
до жовтих сходів сумовитих,
і від кохання до журботи,
під Новий рік, в кінці суботи,
пливе гоноровита краля,
у власних згублена печалях.

Пливе в очах холодний вечір,
тремтять сніжинки на вагонах,
морозний вітер, зблідлий вітер
червоні обійме долоні,
і ллється мед вогнів на плечі,
і пахне солодко халвою;
нічний пиріг несе Святвечір
над головою.

Твій Новий рік по темно-синій
воді в нуртовищі міському
пливе в журбі непояснимій,
немов життя почнеться знову,
неначе будуть світло й слава,
і вдалий день, і вдосталь хліба,
немов життя хитнеться вправо,
хитнувшись вліво.
                                                        переклад Б. Щавурського

                                           Мойсей ФІШБЕЙН

…і щастя це — хвилини півтори.

Склепивши очі, тихо повтори:
околиця… напівзабуті лиця…
овече хутро… сині хутори…
багаття… бринза… сутінки… суниця…
Ти вернешся. Воно тобі насниться.
Форель… зело… криниця… Повтори.

Святвечір 1998 року,
Altenerding

.

Мова справжнього румуна

потребує гідних слів.

Хай невіглас суржикує-

мову кривдити не смій.

Привітаю чемно того,

я, румунський селянин-

хам згадає нашу мову:

вигне мат у сім колін.

.

Навкіл любоньки кружляє,

каже солодко у лад-

дурню лайку пробачаю

за десяток серенад.

НЕма в світі іншой мови

до твоїх, румунскьких, вуст.

Не вагайся, не сторонься

слова- це ж бо твОя суть.

.

І натхнення , і кохання,

спів, і шепіт, і вірші:

пан пасує до каптана-

говір нам по мірці шит.

Пал, кохання в надія,

миті блиск і часу плин,

плід і корінь- РумунІя,

мед румунський ,і полин.

.

Мову крутячи румунську,

чистий прадідів говІр

чи по моді-то французьській,

чи ж на лАтинський манір,

пан, зап"явши розум фраком,

сміє грамоти повчать-

в тому одязі чортяка

най годує собачат!

.

Родоводу щоб не збутись,

мови рідной ся тримай.

Говорімо по-румунськи:

кожен нАрід, мову знай!