Мы прекрасно понимаем, что Вас еще в школьные годы ввела в заблуждение советская пропаганда, которая изображала воинов УПА наряду с полицаями как эдаких украинских националистов-юдофобов, которые сотрудничали с немцами и участвовали в массовом уничтожении евреев. Это была сознательная ложь и извращение исторической действительности. За приблизними підрахунками істориків кількість депортованих із західних земель України протягом 1939--1941 рр. досягає 700 тис. осіб. Протягом 1939--1941 рр. на Західній Україні було заарештовано близько 60 тис. осіб, 50 тис. з яких розстріляли. За перші два тижні від початку німецько-радянської війни 22 червня 1941 р. у тюрмах Західної України більшовики розстріляли понад 21 тис. в'язнів.У них немає Великої землі. У них є «своя земля», яку треба захищати. А навколо кільце фронтів: німецький, радянський, польський. І всі грабують, вивозять на каторгу, палять... До 1950 р. року в Сибір та на Північ Радянського Союзу йшли «телячі» вагони, набиті полоненими повстанцями та «бандпосібниками». А на заході України дислокувалась третина всіх внутрішніх військ СРСР. У політичний лексикон Радянського Союзу міцно увійшли терміни - «бандити», «найманці» та «вбивці».У вересні 1947 року дав вказівку Лазар Каганович.Очолював операцію «Захід» Микита Хрущов, І ось 21 жовтня, о шостій годині ранку, під безпосереднім керівництвом заступника міністра внутрішніх справ УРСР Дятлова почалась операція. Вона тривала всього добу (у деяких областях через сніги розтягнулась на два дні), і за цей час з нашого регіону виселили 76 192 особи. — Жінок. Їх — аж 35 152, тоді як чоловіків — 18 866. Та й дітей теж було багато — 22 174.

1. Перша світова війна була імперіалістичною, несправедливою, а ІІ Світова – справедливим захистом від агресора.

. В обох випадках відбувався переділ сфер впливу. Просто в СРСР вважали, що коли капіталісти б’ються за ринки, то це ница імперіалістична бійня. А коли тоталітарні держави прикривають свою агресію демагогією про світову революцію та життєвий простір для арійської раси, то це – справедливо. ІІІ Рейх теж вважав свої дії справедливими. До речі, на відміну від більшості європейських країн, ані в СРСР, ані в сучасній Росії не було й немає жодного пам’ятника загиблим у І Світовій, а її закінчення ніяк не відзначається.

2. Для Росії та СРСР обидві світові війни були «віт­­чизняними»

. У будь-якому тлумачному словнику як «вітчизняну» визначають війну на захист батьківщини. Оскільки обидві світові війни були спрямовані на переділ сфер впливу між групами країн, а з боку СРСР та ІІІ Рейху вони супроводжувалися захопленням значних територій, назвати ці війни вітчизняними неможливо.

3. Радянський народ виніс на собі весь тягар ІІ Світової, а союзники так собі, погуляти вийшли

. Це далеко не так. Досить згадати повітряну битву за Британію 1940 року, в якій британці ціною величезних зусиль змогли відбитися від значно потужніших сил Люфтваффе; битву при атолі Мідуей 1942 року, в якій флот США знищив майже всі японські авіаносці, та героїчну висадку союзників у Нормандії 1944 року. До того ж, без ленд-лізу, за умовами якого союзники поставляли вантажівки, літаки й навіть солдатські продуктові пайки, СРСР не зміг би продовжувати війну.

4. Георгій Жуков –геніальний полководець

 З цього приводу сперечаються історики й на Заході, й на пострадянському просторі. Одні вважають, що нездара не зміг би провести стільки                     переможних військових операцій; інші твердять, що перемогами радянська армія завдячувала не талантам маршала, а жахливими людськими втратами, яких за розумного планування кампаній можна було б уникнути. Навіть прихильники Жукова (звісно, неупереджені) погоджуються, що кожен прорив він загачував трупами солдатів, яких вважав гарматним м’ясом.

5. Радянська армія – визволителька Європи від фашизму

. Британський історик Ентоні Бівор (Antony Beevor) підрахував, що під час «визволення Німеччини від фашизму» радянські солдати зґвалтували понад 2 млн німкень – від 10-річних дівчаток до 80-річних бабусь. У Відні зґвалтували близько 100 тис., у Будапешті – 50 тис., на території Польщі – близько 100 тис. Дісталося тоді й українським дівчатам-остарбайтерам, і навіть жінкам-в’язням концтаборів – вони всі підходили під категорію «зрадниць батьківщини». «Визволителі», до того ж, захоплювали «трофеї» – одяг, посуд, антикваріат. Маршал Жуков відправив додому з Німеччини сім вагонів лише одних меблів (зафіксовано

НКВС).

6. Радянські солдати йшли в атаку зі словами «За ­Родіну, за Сталіна!»

. За свідченнями численних учасників подій, в атаку йшли з найбрутальнішою лайкою. В особливо важливих випадках бадьорості воякам додавали зовсім не «наркомівські 100 грамів», а направлені з тилу кулемети «заградотрядов» (спецпідрозділів НКВС, призначених для «установления твёрдой дисциплины» у війську). А бійцям штрафбатів, у які, між іншим, потрапляли не стільки кримінальні злочинці, скільки політично неблагонадійні елементи, кулемети дивилися в спину завжди.

7. Радянські партизани захищали й підтримували населення окупованих територій

 Оскільки керівники радянських партизанських загонів були зазвичай засланими на окуповану територію агентами НКВС, їм було начхати на те, що буде з населенням після того, як партизани здійснять в околицях села диверсію. Часом «народні месники» й самі чинили каральні акції: села Дуброва та Дражно в Білорусі були спалені, а їх мешканці розстріляні, бо не хотіли покидати своїх осель перед приходом німців. Що ж до стосунків із партизанами УПА та польської Армії Крайової, то командири радянських партизанів мали таємний наказ: домовлятися про спів­працю, а потім знищувати командування та забирати у «союзників» зброю.

8. Німецька армія застосовувала тактику випаленої землі

. Інколи – в місцях активності партизанів і коли було що палити. Адже саме цю тактику влітку 1941 вже застосувала Червона армія. Нищилося все, що не можна було евакуювати: забивали худобу, палили на полях збіжжя, підривали будівлі та комунікації. Про населення окупованих територій, якому загрожував голод, звісно, ніхто не думав.

9. З-поміж усіх народів СРСР, окрім росіян, були колаборанти. Генерал Власов і РОА (Русская Освободительная Армия) – прикрий нечисленний виняток

 Навіть якщо відкинути чималу кількість білоемігрантів, виходить чимала цифра – в РОА служило близько 124 тис. осіб. Серед підрозділів-колаборантів – 1-а російська національна бригада СС «Дружина», добровольчий полк СС «Варяг», 30 гренадерська (2 російська) дивізія вафен-СС. Крім того, Росії належить такий сумнівний раритет, як єдина у світовій історії жінка-кат, виконавець смертних вироків. За час своєї діяльності на окупованій російській території Антоніна Макарова власноруч розстріляла близько

10. Радянські аси панували в небі

. Еріх Хартман (Люфтваффе) збив 352 ворожі літаки (а таких, що збивали 60–100 літаків, у німців налічувалися десятки), фінн Ілмарі Юутілайнен та японець Тетцузо Івамото – по 94. Найращий радянський пілот-винищувач, наш земляк Іван Кожедуб мав на своєму рахунку 62 ворожі літаки. Втім, він таки був асом №1 антигітлерівської коаліції.

 

11. СРСР поніс найтяжчі людські втрати в ІІ Світовій війні з-поміж усіх учасників

. Чималі, але дивлячись як рахувати. Неупереджені західні науковці зазвичай рахують відсоток втрат населення стосовно до його кількості станом на 1939 рік. СРСР справді втратив 13,71% людей. Але населення Польщі зменшилося на 14,3–17,2%, Литви – на 13,71 %, Латвії – на 11,38%, Німеччини – на 8,4%. У ці цифри входять не лише військові втрати, але й замордоване мирне населення та жертви Голокосту й «зачисток» НКВС у захоплених Західній Україні, Прибалтиці й Польщі.

Перше джерело  www.ut.net.ua

Український батальйон у складі Абверу "Нахтігаль"

IІ Світова війна розпочалася задовго до вересня 1939 ( як хтось може подумати )

Її визрівання розпачолося підписанням 29 червня 1919 року Версальского мирного договіру , потім у вересні 1938 розчленування Чехословаччини за Мюнхенськими угодам .

 8 жовтня 1938   створено уряд автономної Карпатської України.

15 березня 1939 захоплення профашистською Угорщиною  Карпатської України,  що постала як незалежна держава після розчленування Чехословаччини.

7 квітня Італія напала на албанський порт Дураззо.

8 квітня італійські війська увійшли у столицю Албанії Тірана.

23 серпня у Москві був укладений Пакт Молотова-Ріббентропа. Цій події передувала

Промова Сталіна до Політбюро 19 серпня 1939 року.

 А ось і кульмінація усіх цих подій

Німеччина та Словаччина вчинили напад на Польщу (1 Вересня) — почалася Друга Світова війна.

Від нападу гітлерівської Німеччини на Польщу до агресії проти Радянського Союзу. Німеччина та СРСР є фактичними союзниками. (1 вересня 1939 р. - 22 червня 1941 р.)

 Для України дуже важко визначати  рамки початку ІІ Світової війни ,

Адже перші бойові дії, які умовно можна зарахувати до Другої світової, тут почалися не у вересні, а в березні 1939 року. Тоді вояки Карпатської Січі дали бій угорській армії, що наступала на новостворену Карпатоукраїнську дер­жаву. Останні ж постріли українських підпільників відлунали в середині 1950-х років. Можуть заперечити, що ці конфлікти не були безпосередньо пов’язані з війною. Але справа в тому, що в рамках Другої світової в Україні велася не одна, а кілька воєн, ареною для яких були наші землі

Чинником, що визначив місце і роль українців у Другій світовій, стала відсутність у нас власної держави. Україну та українців всі учасники війни розглядали виключно як ресурс (людський, матеріальний, політичний), який можна використати у протистоянні. Як результат — наша земля стала однією з головних арен світового бойовища, наші земляки — вояками практично всіх армій, які пройшли через неї: вже у перші дні війни українці воювали в лавах польського війська, Червоної армії, так званого легіону Сушка в складі німецької армії. В наступні роки до цього переліку додалися нові українські формування в німецькому війську (батальйони «Нахтігаль» та «Роланд», а згодом Ваффен СС дивізія «Галичина»), радянські та польські партизани, і врешті збройні формування українського визвольного руху (Українська повстанська армія, Українська народна революційна армія).

Всі учасники протистояння закликали українців реалізувати патріотичний обов’язок саме в їхніх лавах. Для цього польська влада декларувала готовність іти на поступки в повоєнному вирішенні українського питання (щоправда, лише в рамках відновленої Речі Посполитої); радянська — називала окремі свої фронти українськими, до пантеону героїв віднесла Богдана Хмельницького, іменем якого названо новий військовий орден; німці в останні дні війни пішли на перейменування колиш­ньої дивізії Ваффен СС в «Українську національну армію» і навіть призначили її командиром українця Павла Шандрука. Кожен, хто воював на українських землях, намагався продемонструвати свою «українськість» чи бодай прихильність до українства, особливо в критичній для нього ситуації. І не можна сказати, що це їм абсолютно не вдалося — українські юнаки, які йшли до Червоної армії, як і ті, що вступали до дивізії «Галичина», часто були переконані — вони роблять це, аби захистити свій народ.

"Єдиним збройним формуванням в Україні яке дійсно було українським можна назвати тількі УПА

Протягом 1943—1945 рр. окремі регіони повністю контролювалися українським визвольним рухом. Тут установлювали українську адміністрацію, проводили розподіл сільськогосподарських земель, відкривали школи, заклади культури: визвольний рух перебирав на себе функції держави як внутрішньополітичні, так і зовнішньополітичні.

Після початку Радянсько - Німецького збройного конфлікту для мобілізації населення було використанно  термін "Велика Вітчизняна Війна" на зразок війни 1812 року. І цей термін використував Молотов у своєї промові 23 червня 1941 р.

Після закінчення війни вся ця пропаганда мусила зникнути , Сталіну вона було більше не потрібна ( та і небезпечна )

Але все ж таки Сталін дозволив радянському народові гучно відсвяткувати

"Праздник Победы" і навіть висловив вдячність тим, хто допоміг йому перемогти Гітлера і втриматися при владі

1946 р. Радянський Союз удруге відсвяткував День Перемоги, але уже без попередньої загальної ейфорії. Олександр Довженко  записав в своєму щоденнику:

Режим бажав запобігти, щоб подібні дисонантні інтерпретації не створили альтернативну

публічну опінію. Німецько-радянська війна мусіла відійти в забуття, поки у свідомості

населення не закоріниться офіційна версія недавньої історії. Наступного року День Перемоги

був виключений з календаря офіційних свят. Невигідні свідки війни (воєннополонені,

"остарбайтери", "колаборанти" тощо) уже давно були вилучені з радянського суспільства й

вивезені в глибину імперії, а 1947 р. столиця й важливіші міста були очищені від інвалідів,

живих докорів державі.

Відновлення цього дня "Побєди" , прийшло вже після смерті Сталіна . Режимові був потрібен новий ідол , звільнівши на ХХ з'їзді КПСС цей день від "культа особи" його знов почали відзначати , але він ще залишався робочим днем.

Згодом стала появлятися нова література , підручники в школах які сприяли відновленню цьому міфу "Великої Вітчизняної Війни"

Особливого розквіту це набуло за часів Брежнєва , для цього була своя причина :

 "Велика Вітчизняна" відігравала роль цементу який "сплачував" різноманітні народи величезной більшовистськой імперії

Це ідеальний матеріал для створення потужного міфу.

І вони використали це на всі 100 відсотків.

Особливо важливим для більшовицької Росії було необхідно нав'язати цей міф Україні , для того щоб ще міцніше утримати її біля себе.

 В Україні були побудовани численні пам'ятники та меморіальні комплекси присвячені саме для посилення цього міфу "Великої Вітчизняної Війни"

У радянських військових формуваннях воювали воїни з усіх земель радянської імперії.

Усі громадяни СРСР мали одного спільного і нещадного ворога. На цій підставі можна було

створити переконливий потужний міт. Досить було комуністам наголосити на злочинах

німецьких завойовників, створити культ радянських героїв і вибілити власні звірства.

У дусі радянського патріотизму й лояльності супроти московської імперії вже кілька

ґенерацій українських дітей вивчали історію Другої світової війни. Із середини 1960-х років

історію Української РСР зробили "невід'ємною складовою частиною" історії СРСР, яка по

суті нічим не різнилася з історією Росії.

 І саме зараз ці діти повираставши , ставши дорослими з піною у рота доказують про "братерство та єдність " з Росією.

 Після набуття державної незалежності без будь якої революції в Україні у владі залишилися тіж самі люди що були і за часів УССР .

 І замість того щоб викоринити цей міф , який був нам нав'язаний за часів радянської окупації , вони стали використовувати його для отримання прихільності частини виборців якім цей міф є дорогим.

 За часів президента Кучми вийшов історико-меморіальний серіял "Книга пам'яті України",

завдання якого — зібрати імена усіх, "хто поліг в ім'я перемоги"

 Там ми можемо прочитати наступне :

"У величезному масиві документальної і дослідницької літератури як вітчизняної, так і

зарубіжної, включаючи спеціальне дослідження, виконане за дорученням нині чинної

Урядової комісії з цього питання, недвозначно розкрито, що ОУН та її збройні формування

утримувалися і вели боротьбу як найманці фашистської Німеччини проти країн

антигітлерівської коаліції і затаврували себе як колаборанти фашизму"

Але редакція цього видання видала інший варіант книги, з якого вилучено брехливе наклепницьке твердження.

Трагічний урок

Друга світова стала найкривавішою війною в історії людства — затерта, здавалося б, фраза, проте вона актуальна і до сьогодні. Цей конфлікт став найбрутальнішим проявом тотальної війни, коли всі його учасники цинічно відкидали закони і правила ведення бойових дій, фактично не розрізняли у ставленні, хто перед тобою — армія противника чи цивільне населення, коли звичною практикою стали інститут заручництва та принцип «збірної» відповідальності. Друга світова «збагатила» історію такими жахливими «ноу-хау», як концтабори, перетворені на «фабрики смерті», Голокост, масове знищення в’язнів, ліквідація цілих міст та атомне бомбардування. В цьому страшному смертельному поєдинку всі без винятку його учасники вдавалися до дій, що кваліфікуються як військові злочини. І жоден учасник не може претендувати на роль носія абсолютного добра. Тому Друга світова має стати для всіх уроком того, якою не повинна бути війна.

Вони воювали у ІІ Світову війну під москальским триколором :

• Батальон Муравьёва

• Боевой Союз Русских Националистов (БСРН)

• Братство Русской Правды

• Дивизия «Руссланд»

•Добровольческий полк СС “Варяг”

• Зеленая армия особого назначения

• Казачий Стан

• Комитет освобождения народов России (КОНР)

• Локотская республика

• Организация Цеппелин

• Республика Зуева

• РОНА

• РОА Власова

• Русский корпус

• Русский отряд 9-й армии Вермахта

• 15-й казачий кавалерийский корпус СС

• 1-я русская национальная бригада СС “Дружина”, известна также как 1-й Русскийнациональный отряд СС

• 29-я гренадерская дивизия СС (русская Нр.1)

• 30-я гренадерская дивизия СС (2-я русская)

• ВВС КОНР (ВВС РОА)

• 1-я дивизия РОА / ВС КОНР (600-пехотная дивизия вермахта)

• 2-я дивизия РОА/ВС КОНР (650-я пехотная дивизия)

• 602-й Ост-батальон

• 645-й батальон

• РОНД/РНСД

• Русский корпус

Русская народная национальная армия

• Русская освободительная армия

•Полк СС "Десна"

• Русский отряд дивизии СС "Шарлемань"

• Русский отряд дивизии СС "Дирлевангер"

Памятники, установленные в России тем, кто верой и правдой служил Гитлеру:

Самый «скандальный» -• Мемориальная плита посвященная фон Паннвицу, А.Г.Шкуро, П. Н. Краснову, Султан-Келеч-Гирею, Т. Н. Доманову и др. — «Воинам русского общевоинского союза, русского корпуса,казачьего стана, казакам 15 кавалерийского корпуса СС, павшим за веру и отечество» — храм «Всех Святых», г. Москва, Ленинградскийпроспект д. 73а. Установлен в 1994 году.

8 мая 2007 года памятник был разрушен антифашистами, но позже восстановленприверженцами «Великой» России.Самый «свежий» - • в станице Еланской (Ростовская область) состоялось открытие и освящение Мемориального комплекса «Донские казаки в борьбе с большевиками» и памятника П. Н. Краснову. ВМемориальный комплекс входят музей и архив

.

В основу сценария положен дневник немецкой журналистки Марты Хиллерс, который она начала вести в берлинском бомбоубежище 20 апреля 1945 года – в день рождения Гитлера, за десять дней до его самоубийства. Она повествует, что за первые несколько дней после взятия Берлина была неоднократно изнасилована советскими солдатами. Такая же судьба постигла многие сотни тысяч немецких женщин, сообщает издание. Военные с криком «Komm Frau!» прочесывали разбомбленные города.

военный историк Энтони Бивор, оргия изнасилований в Красной Армии в дни агонии нацистской Германии имела куда более широкие масштабы, чем подозревалось ранее. Г-н Бивор, автор бестселлера «Сталинград», говорит, что наступавшие советские войска изнасиловали большое количество русских и польских женщин, которые были узниками концентрационных лагерей, а также миллионы немок. Александр Солженицин, лауреат Нобелевской премии, в то время молодой офицер, описывал этот ужас «Прусские ночи»

Павло Подобєд  

Україна після закінчення Другої світової війни не вийшла із воєнного стану: до кінця 1940-х років на її західних теренах точилася боротьба УПА проти червоного окупанта. Часом навіть світлини не здатні передати атмосферу того часу, а тим більше настрої та почуття. Утім, по обидва боки барикад були люди з властивими їм емоціями. Ними вони намагалися ділитися з рідними та близькими.

ДЕРЖАВА У ПІДПІЛЛІ

За роки широкого визвольного руху Української повстанської армії було створено фактично прототип держави: військо, запілля, служба безпеки, медична опіка. Тож станом на 1945 рік не збиралися здаватися на милість переможцям кілька десятків тисяч українців. Радянські військовослужбовці, більшість із яких мріяли видряпатися з війни додому, опинилися на новій – неоголошеній. Досягнення радянськими діячами кінцевої мети – знищення визвольного руху та умиротворення українців – розтяглося на невизначений термін. На запитання «скільки ще воювати?» не мали відповіді навіть генерали.

За таких умов психічні та моральні якості військовослужбовців зазнають помітних змін. Ворога не видно. Він ніде і водночас усюди. Місцеве населення не змінює свого ставлення до окупантів так швидко, як би цього хотілося. Єдиним дієвим інструментом управління залишаються репресії. Певне полегшення приносило спілкування зі співслуживцями та листування з родиною. Архів Управління контррозвідки «СМЕРШ» Прикарпатського військового округу містить спецповідомлення Відділу військової цензури НКДБ 4 Українського фронту начальнику управління контррозвідки «СМЕРШ» генерал-лейтенанту Ковальчуку № 00535-а від 8 серпня 1945 року «О действии бендеровских банд на територии Западной Украины». (Саме «бендеровских» – через «е».)

ВТОМА ВІД «БЕНДЕРІВЦІВ»

Працівники НКДБ стурбовані великою кількістю листів військовослужбовців своїм рідним, у яких описується боротьба українців за власну державну незалежність. Спостереження, які робили самі автори у власній кореспонденції, змушували військову цензуру «вживати заходів» як щодо відправників, так і щодо одержувачів таких листів. Із кореспонденції стають зрозумілими і небажання воювати, і страх, і втома, і ерозія моральних цінностей радянських військових. Утім, поза межі штампів радянської пропаганди в оцінках упівців вояки НКДБ-МДБ так і не спромоглися вийти.

З прочитаного можна зробити такі висновки:

– Військовослужбовці чітко усвідомлювали, що вони потрапили на війну.

– Головний ворог – українські повстанці, які борються за незалежність України.

– Населення на боці повстанців, усіляко їх підтримує та допомагає їм.

ВІЙНА ЗАСЛІПЛЕНИХ

Шукаючи пояснення на запитання «чому вони не хочуть здаватися?», «скільки це триватиме?», «чому вони нас так ненавидять?», бійці з «буржуазним націоналізмом» часто самі творили образ свого ворога. Він був доволі строкатим. Йдеться про «шайки» та «банды» «по 300, 400 человек, которые нападают на воинские части». Бандерівці постають перед чекістами як «обтрёпанная, оборванная шайка полоумных людей». Водночас ці нібито пришелепкуваті, які вештаються у «шайках», «имеют свои органы власти, свою разведку и печать». На перший погляд, «неорганізованим та диким бендеровцам» чомусь вдається регулярно нападати на місця постою військ НКВС, беручи полонених, і навіть на бійців, які вишикувалися на плацу для збірки. Неадекватне та спотворене сприйняття дійсності, формоване політруками та брехливою радянською ідеологією, перетворило солдатів НКДБ на сліпе «гарматне м’ясо», озлоблене на все і вся навкруги. Зрозуміти справжні причини боротьби УПА вони не змогли.