У буденності -

гинеш.

У мрії -

відроджена.

Насторожено

линеш,

але очі

зволожені.

До нестями

кохаєш.

Та, кохаючи,

мучишся.

І причини 

не знаєш,

та в докорах

канючишся.

Непорочна

та грішна,

Безневинно 

засуджена.

І цей сон,

ніби вічний,

лине колом

засмученим.

Я кохаю -

І цьoго досить:

Для вірності

Та для зради,

Для гідності

Та для звади,

Для блиску

Та для бруду,

Для чемності

Та для блуду...

Я кохаю -

І цьго досить:

Для вірності

Та для зради?

Для гідності

Та для звади?

Для блиску

Та для бруду?

Для чемності

Та для блуду?...

Чекаю,

Мрію,

Страждаю.

Марю,

Жадаю,

Кохаю.

Злітаю

У думці

До неба.

Падаю.

Відроджуюсь

У твоїх

Обіймах.

Вірю:

Щастя

Прямує

До мого

Порогу.

Занурююсь

у твої,

незрозумілого кольору 

очі.

Шукаючи у них

ніжність,

спіткаюсь об злість...

Лечу

на крилах фантазії -

розбиваюсь

об скелі

реальності.

Навіщо стільки

тривалості

у наших незустрічах,

і така швидкоплинність

у поглядах.

Так нестерпно жити

на руїнах

мрій.

- Навіщо?

- Навіщо що?

- Зустрічі без розмов?..

- Можна говорити серцем.

- Зустрічі без доторків?..

- Торкнутись можна поглядом...

- Без поцілунків?

- Проте, з посмішками...

- Без здійснення мрій?

- Мрія - то майбутнє...

- У цьому сенс?

- Сенс у бажанні, яке є головною

рушійною силою життя:

ти бажаєш чогось - ти живеш.

Що людське життя?...

Лише миттєвість між минулим і майбутнім.

Немов падаюча зоря - блиснуло і згасло...

Не встиг навіть задумати бажання.

Чорна ніч та чорна кава-

Дві супутниці мої

У ці сірі та незграбні,

Сумомвимучені дні.

Щоб триматись, вип"ю кави,

Щоб спочити, піду в ніч-

Пригорну душу загнану до сну.