Шукала матеріал для "еротики", а знайшла оце

Діалог:
– Так, значить, українці віддали московитам мову Русі, склали словники. А вони ж нам що?
– Як що? Та ми ж отримали букет кримінальних неологізмів і блямовне покоління пивососів, запрограмоване на злочинність. Дивись…
10 листопада 1917 р. утворився "Московский уголовный сыск" (МУС), у петлицях «сискарів» було зображення лягавого пса, що біжить. Звідси назва «лягавий».
МУС мав «отдел розыска», звідси абревіатура МУСОР – "Московский уголовный сыск отдел розыска".
5 жовтня 1918 р. у Москві при головному управлінні НКВС створено органи карного розшуку – "Московский уголовный розыск" (МУР). Тоді ж у Пітері з’явилися ГОПи – «городские общежития пролетариата», звідси слово – «гопник». До речі, пітерці розпізнавали гопників за червоними шкарпетками.
У часи сталінізму виникло й слово зек. Це не складне слово часів БАМу – «забайкальський комсомолець». Слово виникло за часів будівництва Біломорканалу. Абревіатура «ЗК» походить від офіційної назви рос. "заключенный каналоармеец".
– Ти диви, і правда. А чому ти кажеш про блямовний генофонд пивососів, запрограмованих на злочинність.
– Дивись… За часів козацтва у Запоріжжі панувала одна мова (матюччя не існувало!), одна культура і були відсутні міста (урбанізація). У 70 селищах та 1600 зимівниках регіону проживали 72 000 чоловік. У 1780-81 рр. війська московитів спалили всі зимівники. А тепер згадай, хто будував москалям Запоріжжя (тоді Олександрівськ)?
– Ясно хто – «бєглиє і каторжниє». Вони жили у форштадті, там, де зараз Анголенко.
– Ці московські в’язні стали генофондом на козацькій землі. А згадай, скільки мешканців мало місто у 1917 р. – 24 тисячі -- близько 34% українців, росіян близько 30%, євреїв – 20%, поляків – 6 %, мешкали також німці, хорвати, білоруси, литовці). Жодної української школи, церкви, газети в природі не існувало.
–- А тепер подумай, з чого починалося будівництво "щасливого" соціалістичного Запоріжжя?
1. Із заснування двох найперших у СРСР концтаборів: біля підніжжя майбутнього Дніпрогесу на Павло-Кічкасі та в районі вокзалу Запоріжжя-ІІ. Доречі, перед самим приходом німців у 1941 році, Дніпрогес, по ропорядженню з Кремля, було підірвано і у тому потопі потонули більше 50 тисяч людей. Мабуть потоп входив у загальний план по знищенню українців бо підірвали без попередження.
2. Проведено зачистку від національно свідомих українців. Всього за довоєнний період понад 400 тисяч мешканців області було репресовано ( кожний третій!). Подібна зачистка була по всій Україні.
3. Комуністи провели голодомор. У Запорізькій області вимерло до 25% населення (кожний четвертий!), землі, хати козацьких нащадків, "червона комуністична епідемія" звільнила для переселенців.
Потім почали прибувати поїзди із робочим матеріалом. Це були зеки з усього Союзу (засуджені за вбивства, без освіти). Політичних, людей із освітою і близько не допускали до будівництва.
Населення пережило два голодомори, знищення майже всіх кобзарів та багатьох священиків, а також ліквідацію «ворогів народу». Поповнювалося населення Запоріжжя переселенцями і у 1939 році складало 266 тисяч осіб. Так оті неписьменні кримінальники стали "корінними" запоріжцями.
–- Саме так, чоловіче... Війна знову забрала кращих. 24 травня 1945 року Сталін сказав, що російський народ є найвидатнішою нацією із усіх націй, що входять до складу Радянського Союзу. А насправді Росія потопила у крові не один народ. Куди встромляє руку Росія, там горе і розруха.
На відбудову Запоріжжя було прислано ще більше зеків, представників нації, яку Сталін назвав “керівною силою Радянського Союзу”. Розповсюджувався міф про зверхність росіян і відсталість "тупих" українців. Наступні 10 років після війни показали печерність і відсталість мислення російського керівництва, а не зверхність -- нездатність, невміння відбудовувати країну, голод, репресії, депортації -- ось характерні дії здійснених "совєтамі".
Населення Запоріжжя зростало поступово, було 450 тисяч осіб на 1949 рік, у 1976 році – 758 тисяч осіб, у 1981 році – 812 тисяч осіб. Щороку на заводи регіону присилали зеків-“хіміків”, які згодом ставали місцевим населенням, за 50 повоєнних років понад 150 тисяч “хіміків” стали генофондом Запоріжжя.
Хронічний стан страху, брак довіри до людей за умов існування армії донощиків, відсутність елементарного відчуття безпеки породили покоління емоційно паралізованих і психічно неповноцінних людей, а страх жертви у свою чергу провокував агресію хижака. Західні туристи акцентували увагу якраз на недоброзичливості радянських людей.
--- На зміну еліті – носію національної істини і захиснику культурних цінностей, прийшла псевдоінтелігенція, яка мало різнилася від ленінського пролетаріату з убогими цінностями. Вона мала психологію рабського послуху, колоніальне мислення, колоніальну свідомість. Переможно крокувала вихолощена від гідності людина. Ось це принесла нам "совєтізація" від народу, який не належав до слов'ян.
--- Подібне відбувалося і у Донецьку, Кривому Розі, і у багатьох інших містах. Як відомо, у Сталіна і Жукова був намір переселити всіх українців у Сибір, але щось завадило. Не вдалося переселити, так Сталін влаштував геноцид, а нащадки сталінізму з ординським менталітетом і зовсім пішли війною на Україну, як колись, у середні віки, нападали хазари з тієї ж території і яких розбив Київський княь Святослав.

Прочитала таки статю Бекешкіної. "Дайте радянським людям спокійно дожити в СРСР".

А чому в такому разі не дали нацистам спокійно дожити у ІІІ Рейху і походити з портретами Гітлера і свастиками в урочистий для них день 20 квітня? Чи, може, пані Бекешкіна вважає, що ВКП(б) менше людей згеноцидила, ніж NSDAP?

Чи вона не розуміє, що існує прямий зв'язок між толеруванням агресивної антиукраїнської поведінки і відтворенням такої позициї у молодого покоління, яке виховують отакі дєдушки-бабушки, які розмахують символами агресії?

СССР развалился в мае 1987 года, когда вступил в действие закон об индивидуальной трудовой деятельности. Утвердил развал СССР июньский (через месяц) Пленум ЦК КПСС, на котором Горбачев подчеркнул в своем докладе:

«Демократизация экономики неразрывно связана с активным использованием наряду с государственной собственностью различных форм кооперации, индивидуальной трудовой деятельности. На этот счет у нас приняты решения. Но надо сказать, что их практическая реализация вызвала неоднозначную реакцию. Причем зачастую речь ведут не о том, как быстрее и лучше использовать открывшиеся возможности, а насколько правомерна эта форма экономической деятельности при социализме».

В точку сказано! Именно кооперация стала причиной развала социализма и автоматически территориального развала СССР.

Сталинисты в Кремле вполне здраво полагали, что шутить с собственностью недопустимо. Утрата контроля над собственностью равнозначна утрате политической власти. А ведь что такое социализм — это когда собственность принадлежит бюрократии. Но к 1985 году, еще до прихода к власти Горбачева, в среднем классе СССР назрело недовольство существующей убогой государственной системой, да к тому же стала все более буксовать экономика, которая развивалась экстенсивным путем и требовала реформ из-за своей неэффективности, а часто просто убыточности.

В 1985 году М.С. Горбачев прочел книгу будущего первого мэра Москвы, а тогда преподавателя МГУ доктора экономических наук Гавриила Попова «Эффективное управление». Именно у Попова Горбачев почерпнул представления о необходимости экономических реформ — широкого внедрения индивидуальной трудовой деятельности.

По просьбе Горбачева после июньского (1987) Пленума ЦК КПСС Гавриил Попов написал статью «Перестройка экономики», с которой как титульного политического материала в рубрике «Комплексная программа перестройки. Активизация экономики» начинался августовский номер журнала «Наука и жизнь», который тогда издавался тиражом 3,5 миллиона экземпляров.

В этой публикации Попов сформулировал причины отказа от социализма и причины развала СССР:

«Но вот мы и основы экономики создали, и первичный спрос удовлетворили стандартными наборами стандартных изделий и услуг. И тут выяснилось, что оплата по труду действует все меньше и меньше как стимул. Зачем нужен заработок, если его не на что тратить? А интерес к повышению заработка есть важнейший стимул роста производительности, без него — неизбежное замедление темпов экономического развития».

Что вообще означают эти слова?

Что к 1987 году в СССР наконец построили коммунизм: деньги перестали что-либо значить, ибо на них все равно ничего не купишь.

При Сталине трудящиеся мерли с голоду, как мухи. При Хрущеве продолжали устраивать голодные бунты. Только при Брежневе более-менее наелись. Тогда была введена концепция правящих страной паразитов-бюрократов, что трудящимся нужна только чарка и шкварка. Мол, поел и выпил смерд — и радуйся жизни, ходи на работу и не лезь в политику.

А в 1987 году Гавриил Попов обозначил новые чаяния: обывателю уже мало чарки и шкварки. Трудящегося уже не устраивают стандартные штаны и галоши. Трудящийся настолько сыт, что стал себя ощущать ИНДИВИДУАЛЬНОСТЬЮ, личностью. Трудящемуся теперь хочется выпендриться: расхаживать в джинсах с японским магнитофоном.

Если копнуть в суть, то все началось за несколько лет до этого. Пользуясь мировым повышением цен на нефть и газ, СССР стал получать огромные доходы. Умники в Кремле под началом Брежнева, Черненко и Андропова решили «порадовать население СССР» западными товарами. Магазины наполнились тем, что еще недавно клеймили как «идеологическую диверсию Запада» и «элементы красивой жизни»: джинсы, кожаные куртки, шикарная женская одежда, импортные магнитофоны и кассеты, прочий разный ширпотреб. А в каждом гастрономе по цене, мало отличающейся от цены местной водки, продавались элитные английские виски, разные коньяки и престижные французские вина. Пачка элитных американских сигарет стоила всего лишь чуть дороже местного вонючего ужаса. В 1981 году западногерманские кассеты BASF фарцовщики продавали по 30-50 рублей, а в 1984 они лежали во всех магазинах ширпотреба по 10 рублей — и никто покупать не хотел.

Но уже в 1985 все, что оставалось от «великого завоза», народ смел. А нового «завоза» не наступило: изменились цены на нефть, СССР утратил важную часть доходов в валюте. А народ уже был «развращен» западным ширпотребом. Вот что лежит в основе суждений Г. Попова в 1987 году: население за несколько лет привыкло к элитным западным товарам — и они вдруг исчезли. Мол, давайте сами такие хорошие товары создавать путем реформирования экономики.

И начался развал СССР.   В мае 1988 г. появился Закон «О кооперации в СССР», полный противоречий и крайне слабо разработанный. В конце года в СССР было 77,5 тысяч кооперативов, в которых работало 1396,5 тысяч человек. Число занятых в кооперации выросло за год в 6 раз. Началась эпоха сверхдоходов. Минский кооператив «Дизайн-Реклама А/о» весной-летом 1989 г. заработал только на концертах группы «Кино» и театра-студии Аллы Пугачевой более миллиона рублей. Созданный при ПО «Гомсельмаш» кооператив «Спутник», издававший бухгалтерскую литературу для кооперативов, за полгода заработал 7,5 миллионов рублей! Пособия продавались предприятиям и организациям по 195-250 рублей за книгу, при том, что Госкомиздат определял максимальную цену для таких изданий в 57-65 копеек! Семь членов этого кооператива, как установили органы прокуратуры, заработали только в 1988 году более 100 тысяч рублей каждый.

Прокурор БССР Г.С. Тарнавский отмечал в апреле 1989 года: «Особую тревогу вызывает выявившаяся тенденция блокирования контроля  за деятельностью данного кооператива, опасность сращивания должностных лиц советских, правоохранительных органов и контрольных служб с кооператорами. Деятельность кооперативов существенного влияния на преодоление дефицита в товарах и услугах не оказала. Основная масса кооперативов оказывает услуги предприятиям и организациям. Из общего объема произведенной продукции и оказанных услуг в 1988 г. лишь 45% предоставлено непосредственно населению. Многие кооперативы фактически вышли из-под контроля местных Советов народных депутатов».

В 1989 году значительная часть директорского корпуса СССР стала капиталистами, которые через кооперативы обогащались либо спекуляциями на разнице цен, либо на эксплуатации труда рабочих, либо путем прочих махинаций. О размахе этой коррупции говорит хотя бы такой пример по БССР. За 9 месяцев 1989 г. банками республики выдано наличных денег со счетов кооперативов в сумме 367 млн. руб. А поступило же наличных денег от кооперативов за этот период только 23,9 млн. руб. То есть 343,1 млн. рублей были коррупционным образом «обналичены» из фондов госпредприятий, из-за чего в БССР возникли трудности со своевременной выдачей средств на оплату труда рабочим, служащим, колхозникам.

В итоге именно директорский корпус стал могильщиком социализма и инициатором развала СССР. Когда прокуратура стала прижимать деятельность «директорских» кооперативов, те стали лоббировать идею акционирования предприятий, чтобы уже на законных основаниях стать их полноправными владельцами. И у них это получилось. Предприятия им и достались, они стали капиталистами и их владельцами. Например, министр газовой отрасли в РСФСР и будущий премьер РФ Черномырдин так организовал акционирование Газпрома, что получил несколько процентов его акций и в одночасье стал богатейшим человеком России с состоянием в миллиарды долларов. Он тоже любил говорить о развале СССР как «величайшей трагедии», но при этом не уточнял, что в результате этой «трагедии» он стал долларовым миллиардером.

Кое-кому очень выгодно в теме развала СССР переводить внимание масс на территориальный развал, муссировать имперские нотки или «советский патриотизм» со всякой демагогией про «братство народов» — и не касаться главного: факта ликвидации социалистической формации. Потому что этот аспект четко увязан с дележом социалистической общенародной собственности на средства производства. Ведь в результате этого дележа советский народ был обманут, а владельцами фабрик и заводов, которые строили поколения трудящихся, стала кучка директоров и функционеров ВЛКСМ.

Во всяком событии, как пишется в детективах, ищи того, кому это выгодно. Кому более всего был выгоден развал социализма и СССР? Вовсе не ЦРУ и не «беловежским заговорщикам», а советскому директорскому корпусу, который стал долларовыми миллионерами, а иные и миллиардерами.

Россия и страны СНГ — это уникумы в мире по социальным пропорциям: нескольким процентам населения (бывшим советским директорам) принадлежит 60-70% собственности в государстве. Такого нет больше нигде в мире.

Оригинал статьи. 

От редакции добавим, что сейчас очень забавно видеть, как вата исходится пеной от того,  что мол в развале СССР виноваты «силы Запада». Сразу представляешь детей и внуков «красных директоров», которые хранят сотни миллионов в швейцарских банках, катаются на яхтах, и подымают бокал элитного шампанского за зомби-идиотов, которые не видят дальше своего носа. Лох не мамонт, лох не вымрет.

Якщо Україна всіма правдами і неправдами намагається продертися в Євросоюз, то Крим упевнено крокує назад до Росії СРСР. "Радянські принади" можна відчути в дефіциті товарів, в ізоляції від зовнішнього світу, у світогляді багатьох тутешніх громадян,в чергах, пише «Крим. Реалії».

Рімантас Діхавічюс: «Жінки - це не люди, це інші творіння»