"Я перестала плакати дощем, Рясним і чистим, наче спрагле літо, Скупа сльоза та ще на серці щем, Душа черства. І як з цим далі жити?

 

Я перестала слухати весну,

Найгірше – просто чути перестала

Її красу, безмежно-голосну,

Що почуття промінням лоскотала.

 

Як віртуоз-скрипаль, по нервах біль,

Щоб все згадати, щоб усе відчути.

Я перестала вірити тобі,

А ніби зовсім перестала бути… "           Angel W

                                                                                                               http://blog.i.ua/community/2051/537736/  

І як мені вернути почуття?!.. Тебе мені... як повернути?! Як згадую... твої слова... Не можу знову я заснути. Як повернути літо нам?!.. Бо вже настала... в душах... Осінь... Як дати знову міць крилАм... З тобою так злетіти хочу! Я хочу ВЕсну повернуть... І повернути смак Бажання... І лише... тільки лиш... Кохання... Я знаю... допоможе нам. Коли ж ту зустріч нам чекать?!... Коли торкнуся рук я милих?! И знов почуємо слова... Що для Кохання берегли їх. Коли ж ти скажеш : "Я люблю?!" Тобі говОрю це давно я... Я знову бачу твої сльози... То сльози щастя... між дощу.                    

                                                                                                                                                                                                                   Master

Я змішаю осінні барви
у палітру усмішок-сліз,
лиш не буде у ній вже фарби,
що по тілу як струм наскрізь,
лиш не буде у ній відтінку,
що тобою наповнить світ –
я малюю нову сторінку,
де невидимим став твій слід.
Я не хочу тебе змішати
з жодним кольором інших фарб,
і не треба мені кричати,
що розпусний цей колір зваб.
Я не хочу тебе ділити
з жодним пензлем осінніх нот,
хоч не смію тебе любити,
а краду тебе в долі знов
і малюю цей світ без тебе,
залишаючи лиш собі
колір грішно-гіркого неба,
що розлився із фарб в тобі,
колір твого лише відтінку,
не тепліший, а тільки твій…
Я малюю нову сторінку –
світ без тебе, бо ти лиш мій!

Не бачити, не чути і невтішно
не намагатись повернути кожну мить,
яка ще твоїм тілом пахне ніжно,
яка ще твоїм дотиком сльозить…

Не плакати, не мріяти, не знати
про тебе жодних слів і жодних фраз,
що серце заставляють розриватись
від трепоту й бажання водночас.

Не вірити, не кликати, не бігти
за тінню, що нагадує тебе,
а згодом сумувати безпросвітно
разом з плаксивим місяцем з небес…

Не дихати, не рухатись… щомиті
вдихати всім єством цілунок твій…
А потім клястись – більше не любити,
не мріяти, не думати… Не мій…

Я чекатиму… твоєї радості,
що в очах мов сонечко сміється,
що немає ані меж, ні давності
й виліковує за мить самотнє серце.

Я чекатиму… твого лиш дотику,
що легенько по устах сковзає
і цілує плечі згубно-солодко,
відкриваючи жадані небокраї.

Я чекатиму… твоєї ніжності,
що дарує смак натхненно жити,
щоби знов розтанути у вічності
із бажанням лиш тебе любити...

Обніми мене, обніми
мрійним подихом долі-осені,
поцілуй мене, пригорни
і зігрій у долонях своїх.
Хай ридають дощі слізьми,
що печаллю і смутком зрошені,
та всміхатимусь я крізь них,
взявши радість в очей твоїх.

Обніми мене, обніми…
Як же добре з тобою дихати!
Забуваю про все на мить
і лечу, куди мрія зове…
Посміхнись мені й позови
У шалені любові вихори…
На край світу піду… лиш ти
Обніми й позови мене!

Я за тобою знову так сумую…

Перераховую у небі тьмяні зорі

і їх холодним подихом цілую, мов перед долею схилилась у покорі. Хтось скаже : «Ні, вона ж бо не любила, що легко так відмовилась від нього!» Не сперечатимусь… Навіщо? Та й не сила… Немає більше крил у серця мого… Не розлюбила… просто перестала про це щомиті шепотом кричати, і не тому, що слів мені замало, – тому, що знати це тобі не варто, бо раптом там у тебе чисте небо і ти у нім літаєш вже щасливо, а я… чекаю ревно так на тебе й так сліпо знов надіюся на диво… Не розлюбила… Не питай, не треба, лиш чом німими стали мої очі – не відповім… лише в твоєму небі вмиватиму до блиску зорі-ночі…

Бодай у сні до мене ти прийди,
хай в ньому буду я лише твоєю.
Для мене сонце з неба укради,
а я для тебе стану світ-зорею.

Бодай у сні до мене доторкнись,
хай я відчую стук твого серденька,
хай я на мить, як мріяла колись,
до тебе, милий,  пригорнусь тихенько.

Люби мене, та так, щоб цілий світ
з любов’ю заздрив нашому коханню,
залиш мені в думках цілунку слід
навіть тоді, коли прийде світання.

Бажай мене! Я буду диким сном,
в якому мить розпусно-грішна кожна…
Кохай мене усім своїм єством
бодай у сні, як наяву не можна...

 
До тебе увірвусь  легеньким вітерцем...
І ніжно лоскотатиму все тіло.
Притисну милу мою до своїх грудей...
В Бажанні попадемо... до Кохання Виру.

До тебе прилечу промінням світла...
І очі уві сні твої засяють.
Тривати довго-довго буде наше літо...
Доки ти мене згодна лиш кохати.

Я буду думкою... я буду мрією...
Шаленством твоїм... та твоїм вирієм.
Я буду зіркою ... в житті єдиною...
А ти надією мені... та вірою.

Проллюся дощем.
Чорнобілим, сумним і безкраїм.
Проллюся за край,
щоб втопити весь розпач і біль…
Самотнім плачем
хай про мене цей дощ нагадає,
лиш ти не шукай
тої пам’яті більше в собі.

Мене вже нема
і не треба дзвонити, писати.
Тепер я лиш тінь
і без сонця життя в ній нема,
а ти… й крадькома
моїм сонцем не зможеш вже стати,
а я в темноті
задихатимусь в клітці одна.

У мрій за плечем
я ховатись втомилася дуже.
Не треба в казках,
наяву мені жити дозволь!..
Проллюся дощем…
Добре так, коли плачеш й байдУже,
що ти не така,
що не граєш відведену роль…

Скільки різних чудес нам дарує Вселена мрійне і нездійсненне, мить, де зайві слова… Знову ти позовеш у польоти шалені, світ відкриєш для мене й я повірю в дива.

Лиш поруч ти – і все засліплює сонце, і цілий світ на долоньці… Скоріш лети, закривши очі від щастя, сьогодні мрії здійсняться, бо поруч ти…

Я тобі розповім все, про що ніч мовчала, як тебе я чекала лиш тебе одногО… Серед хмар-кораблів швидше вітру помчали наші душі – замало стало неба для двох.

Лиш поруч ти – і все засліплює сонце, і цілий світ на долоньці… Скоріш лети, закривши очі від щастя, сьогодні мрії здійсняться, бо поруч ти…

p.s.    хочете послухати??? Дзвоніть, поспіваю.

Вартість хвилини розмови 100$