хочу сюди!
 

YuLita

50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 43-55 років

Замітки з міткою «дебальцево»

О чем неудобно вспоминать Президенту


Пожалуй, январь – один из самых насыщенных по количеству памятных дат месяц для Украины. Тут и Небесная сотня, и Дебальцево с ДАП, и, из совсем далеких, но значимых – Переяславская Рада. Однако можно заметить, что в этом году все эти даты как-то прошли незаметно.
В чем же причина?
Если с Переяславской Радой все ясно – событие слишком "зрадное" для сегодняшней повестки дня (вхождение Украины в состав Московского царства в 1654 году, если вдруг есть те, кто не знает), то с другими датами все интереснее.
Дело в том, что, в отличие от событий 1654 года, Майдан, Дебальцево и ДАП – это в прямом смысле история, которая происходила у нас на глазах, и ее непосредственные участники находятся среди нас. А это, в теории, дает замечательную возможность задать им вопросы насчет тех событий, ведь многие из них, как причастные лица, творили их ход. Вот только не все захотят отвечать на эти вопросы, особенно, если их роль тогда привела к трагическому исходу.
При этом, некоторые из них хотят оставаться на своих должностях и после выборов, поэтому неосторожное поднятие тем прошлого может плохо отразиться на рейтинге. Совсем другое дело – гастролировать по стране с Томосом, например.
Если начать масштабно вспоминать 5 годовщину расстрела Небесной сотни, то от населения последует незамедлительный вопрос к Порошенко: "А как там следствие идет?" Тут Петру Ляксеичу останется разве что пообещать разобраться с этим в течение следующего президентского срока...
Если начать масштабно вспоминать 4 годовщину событий под Дебальцево, то опять последуют вопросы: "Кто проглядел грядущий "котел", когда даже обычная домохозяйка могла узреть на карте полукольцо вокруг наших войск? Кто не учел уроки Иловайска?"
Единственное, что Порошенко "немного" вспомнил – это события в ДАП. Касательно того, в каком виде он это сделал, есть мудрость: "Молчи – за умного сойдешь". Так, Петро Ляксеич пообещал, что Украина... восстановит Донецкий аэропорт:
"Защитники Донецкого аэропорта заложили основу для нашей победы, и она придет. И, дай бог, чтобы в один уже мирный день на мирном и освобожденном Донбассе все мы с вами собрались на взлетной полосе Донецкого аэропорта, около его терминалов, около знаменитой вышки, чтобы мы стали там и просто помолчали, просто постояли, вслушиваясь в отголоски жестоких боев, и чтобы хотя бы на секунду представили и пропустили через себя то, через что прошли наши воины-киборги", – сказал Порошенко.
Сразу вспомнился знаменитый перл Гелетея про "парад в Севастополе"... О какой основе и какой грядущей победе говорил Президент – тоже не совсем ясно. То ли о фактической утрате Азовского моря и сдаче без боя половины тамошней группировки ВМСУ в руки российских погранцов, то ли о признании невозможности вернуть Донбасс в состав Украины военным путем. Про то, что знаменитая вышка ДАП в ходе боев рухнула, а терминалы и взлетная полоса представляют из себя груду обломков, напичканных неразорвавшимися боеприпасами, из-за чего нахождение там смертельно опасно, – Порошенко, видимо, не в курсе. Но чего только не скажешь для красивой речи!
А чтобы представить, через что прошли бойцы ВСУ там – не нужно молча стоять в ДАП – можно просто спросить у выживших. Правда, с их стороны тогда тоже посыпятся вопросы: "Какова была цель удерживания аэропорта? Почему при невозможности деблокировать нас не был отдан приказ на эвакуацию? Почему разведка не заметила стягивания противником к аэропорту тяжелых средств и не вскрыла его замысел? Почему тела погибших до сих пор лежат под развалинами? Почему до сих пор ответственные за все это не сняты с должностей и не наказаны, а Полторак до сих пор министр обороны и находится в числе главных гостей памятного мероприятия???"
Чтобы избежать всего этого, Порошенко быстро произнес красивую дежурную речь, пофотографировался с безутешными родственниками погибших и убыл по делам.
К счастью для Президента, эта дата прошла, и можно снова вернуться к Томос-туру, виртуальным победам "Нафтогаза" и выпрашиванию денег у наших партнеров.
Возможно, до следующей годовщины.

На Світлодарській дузі у районі Дебальцевого

54 окрема механізована бригада наробила вчора переполоху на Світлодарській дузі у районі Дебальцевого.

Щоправда, не вони почали першими, але бої тривали майже добу. І наша армія довела – «дайте добро», успішно підемо вперед.

Перед цим росіяни «кошмарили» наші позиції тут цілий тиждень і з мінометів, і з САУ. Позавчора вони знахабніли настільки, що пішли у наступ. Ми могли відповідати лише з БМП. Пізніше нашим дали дозвіл на рівносильну відповідь. Встояли.

Близько 2:00 ночі наші чули дуже близьке гарчання ворожої техніки. А в 4:00 ранку почався масований обстріл наших позицій з мінометів, артилерії, танків, БМП.

Військові 54 ОМБр почали відповідати, відігнали росіян, які не очікували відповіді, назад. І під цей «шумок» взяли дві висоти під Логвинове. Злякавшись того, що ЗСУ йде у наступ, ворог проти нашого одного батальйону підняв цілу свою бригаду. Потім, з переляку, почав самостійно знищувати свої позиції і укріплення. По всій лінії.

Наші говорять, якби вище керівництво менше боялося, то враховуючи ту ситуацію, яка вчора склалась на Світлодарській дузі, до обіду ЗСУ могли б звільнити Дебальцеве. Але в нас же «діють» мінські угоди, тому надійшов наказ залишити ці дві висоти.

Все, що наші військові змогли, це забрати трофейну зброю з цих позицій, документи, серед яких, ні для кого не секрет, купа російських і вивчити як укріплений ворог. Зараз ці дві висоти нічиї. Сепари вчора знищили свої укріплення і вертатись їм наразі немає куди, до того ж, наші знають обстановку на цих позиціях.

Виходить, що ми провели вчора розвідку боєм. При відході у нас було поранено багатьох бійців – 10 з 1 батальйону і 3 з 25. А також один військовий загинув. У нього просто не було шансів вижити.

Минула ніч була значно спокійнішою. І без жертв. Певно, та сторона теж зализує рани. До 22:00 по нашим позиціям ще прилітали снаряди, але після 23:00 ворог притих.

54 ОМБр не здала своїх позицій, лише залишила дві відвойовані вчора висоти. Але і на старих позиціях, і на майбутніх, їм дуже потрібні далекобійні тепловізори, такі, як Pulsar Quantum XD50, який коштує 2850$. Тому що, раз відбулась одна спроба штурму, не виключено, що це не повториться з ворожого боку знову. А наші тим часом доводять, що готові відвойовувати окуповані території та мають сили йти вперед.

Дар'я Бура
https://www.facebook.com/daria.bura.35

Проект «Повернись живим»
Приват: 5457 0822 3299 9685 Дейнега Віталій

http://www.savelife.in.ua/

Это прикол???

Прочитал вот только что новость про то, что "Операция в Дебальцево войдет в историю как успешная операция Вооруженных сил Украины" и обалдел, как "что" она войдёт в историю???

Это чего за бред там написан? Или это юмор такой, или у кого-то уже швах мозга первой степени, последней стадииcrazy bazar ?

В Дебальцевому командование оставило Путину американскую РЛС

При отходе из Дебальцево командование подразделения 128-й горно-пехотной бригады оставили новейшую американскую радиолокационную станцию артиллерийской разведки, российским артиллеристам она нужнее. Об этом в эфире телеканала "112 Украина" заявил журналист Юрий Бутусов.

"Наиболее скандальным является тот факт, что командование оставило  новейшую американскую радиолокационную станцию по артиллерийской разведке, которую совсем недавно нам поставили. Это была первая поставка высокотехнологического американского оружия в Украину", - сообщил Бутусов.

Вот это есть пример, почему нельзя давать современное оружие предателям.  По тем же причинам и большую часть тяжелой техники оставили и загубили в котлах.
     Предатели подводят страну к факту, когда воевать будет нечем, чтобы оправдать
 нашу капитуляцию на условиях Путина.  Это означает дальнейшее рабство, а не путь в цивилизованную Европу.  И все это через избрание  на главный пост страны члена российской пятой колонны на Украине.

Бельгія? Данія?

Ні! Це вокзал у Дебальцевому. Рік тому він виглядав саме так unsmile


Вести из окружения.

Под Дебальцево погибает 40-й батальон «Кривбасс». Шокирующие подробности.февраля 16, 2015

Debalcevo-war1

 

40-й отдельный мотопехотный батальон (он же 40-й батальон территориальной обороны «Кривбасс») просит о помощи от штаба АТО. Об этом сказал заместитель командира батальона Юрий Синьковский по телефону.

«Срочно, 40-ке нужна помощь. Особенно поселок Октябрьское, особенно „Копье“, „Мойша“ (позывные). Они там знают. Просто говорят: „Да, помощь пошла“, но хлопцы ее там не видят. Уже чуть ли не врукопашную они там, уличные бои пошли», — сказал Синьковский.

«Необходимо срочно принять меры по 40-ке, по Дебальцево. Пожалуйста, если есть такая возможность — озвучьте прямо сейчас и срочно, я стучусь сейчас во все двери, чтоб помочь хлопцам», — повторил он.

В инернет-здание LB.ua также дозвонился боец с одного из названных опорных пунктов.

«Они (боевкие — ред.) тут внаглую уже расхаживают, как у себя дома. Стрелкотни нет — предлагают нам сдать оружие. Мы уже всем сейчас звоним, чтоб просто вытягивали нас отсюда», — сказал по телефону боец.

Напомним, некоторые опорные пункты 40-го батальона вчера попали в окружение.

15 февраля батальон получил от боевиков ультиматум — сдать позиции до 23:00, выйти без оружия. В противном случае террористы угрожали уничтожить бойцов. Штаб АТО подтвердил эту информацию.

Информацию о подвозе продуктов и боеприпасов как минимум на один опорный пункт подтвердила жена одного из бойцов батальона Юлия.

По всем опорным пунктам уже 15 200-х, сообщили военные (на 20:30 15 февраля 2015 года).

На 22:30 боевики продолжали из танков обстреливать позиции батальона «Кривбасс». Эту информацию «Украинской правде» подтвердил и.о. спикера Генштаба ВСУ Владислав Селезнев. По его словам, к бойцам «под белым флагом приходили» казачки «, которые предлагали бойцам сдаться.

По данным бойцов на 18:30, опорные пункты «Зенит», «Пчела», «Мойша», «Копье» были друг от друга отрезаны, по ним били минометы. В зоне видимости некоторых «опорников» — танки рашистов.

Бойцы пытались пробраться друг к другу — их обстреляли, пришлось вернуться. На местах расположения бойцов образовались своего рода маленькие «котелки», а не большой «котел», как это было в Иловайске.

На некоторых «опорниках» закончилась провизия, на исходе боеприпасы (на 18:30) — бойцы даже шутили, что они теперь на воде, как Савченко.

По словам военных, единственное, что их может спасти — приезд миссии ОБСЕ на позиции батальона. Миссия сможет доложить о реальной ситуации руководству страны и ЕС, и помочь организовать эвакуацию раненых и тел убитых бойцов.

Представители ОБСЕ должны были прибыть в Дебальцево в расположение 40-ки сегодня утром, однако их до сих пор нет.

Раньше 40-й батальон получал поддержку артиллерии. Теперь же, в связи с объявленным перемирием, этого нет.

По словам бойца, коммуникации с внешним миром практически нет, посылки от волонтеров в батальон не доходят, невозможно вывезти погибших.

«Вот только раненых пару дней назад удалось вывезти, а 200-е тут, у нас лежат», — сказал собеседник.

Он также опроверг лживую информацию Семенченко о том, что дорога от Дебальцево на Луганское свободна.

Батальон удерживает позиции в месте, которое непрерывно обстреливается из всех видов оружия, на протяжении полутора месяцев.

«Мы за это время — ни шагу назад, стоим на своем», — сказал боец.

Для выхода из окружения у батальона нет специальной техники, придется делать марш-бросок в надежде, что с техникой помогут на одном из блокпостов.

оптимістично - перемир'я в дії!

Дебальцево, українські військові грають у футбол! football


і підключимо трішки фантазії 

Ужгородский 15 батальон 128 бригады попал в окружение

Бойцы 128-й бригады просят о помощи. Об этом сообщила волонтер с
Раховщины Снежана Тулик. По словам женщины, бойцы горно-пехотной бригады
обратились к ней по телефону и попросили помощи и огласки
.

Нотатки з Дебальцевого

Вчора з хлопцями з Першого батальйону Нацгвардії ім. Кульчицького потрапив під обстріл "градів". Тут такі обстріли відбуваються щодня і щодня десятки наших побратимів зазнають поранень. Наша розвідка стверджує, що Росія і не думає відводити війська, а навпаки нарощує кількість артилерії та важкого озброєння. Та, не зважаючи ні на що, наші хлопці тримають дальні барикади...

Тут, в Дебальцевому, особливо гостро розумієш, що Путіну на Донбасі не потрібен мир. Йому потрібне самодостатнє псевдодержавне утворення на зразок Придністров'я як плацдарм для подальшого наступу. На заваді реалізації цього плану Путіна стоїть в першу чергу вирішення транспортного питання. Ключовими пунктами, на які ведеться наступ сепаратистів та російських військ на даний момент є Донецький аеропорт, Маріупольський порт та залізничні ворота як на Донецьк, так і на Луганськ – Дебальцеве. Дивним чином саме вони потрапили у буферну зону, в якій не має бути артилерії. Тобто ці найбажаніші для Путіна об'єкти залишаються фактично без охорони. Тому будь-які рухи з відведення техніки з нашого боку можна починати лише після відведення техніки та військ агресора.

Що характерно, таку тактику російські агресори вже застосовували свого часу на території Придністровської молдавської республіки на початку 90-х років. Під час війни у Придністров'ї, найбільш запеклі бої за участю 14 російської армії, казачєства та інших формувань відбувалися саме за стратегічний пункт Бендери, який є ключовим залізничним вузлом Придністровської залізниці та головним портом на території Молдови на Дністрі, що відкриває шлях на все Придністров'я з боку Молдови.
      Дуже показово, що у російських джерелах про бої 19-21 червня 1992 року згадується як про локальний конфлікт між молдовськими та придністровськими силами, у яких 14-та армія не приймала участі, але її техніка та артилерія дивним чином потрапила до рук сепаратистів. Нічого не нагадує? 
     У результаті витіснення молдовських сил з міста, було встановлене перемир'я, а в місто були введенні миротворчі сили з трьох складових – російські, придністровські (підконтрольні повністю Росії) та молдовські. Як результат, на даний момент Бендери знаходяться під контролем ПМР, хоча Молдова офіційно вважає його своєю територією, центром Бендерського жудеца.

Те що Путін мріє про Придонеччя в Україні за зразком Придністров'я в Молдові стало відомо давно. Не даремно ж він перекидав в Україну придністровських функціонерів 1991-1992 рр. Володимира Антюфеєва (керував КДБ у Придністров'ї), а також Олександра Карамана (був віце-прем'єром ПМР). Навіть після перемир'я, маріонетка Кремля Захарченко, діями якого і керують агенти з Придністров'я, продовжує нагнітати обстановку, заявляє про запровадження валюти сепаратистів та про підготовку виборів до псевдоради їх псевдодержавного утворення. На заваді остаточного втілення придністровського сценарію стоїть вирішення саме транспортної проблеми. Бо хто контролює Маріуполь – контролює Донбас з моря, хто Дебальцеве – залізничні шляхи, хто Донецький аеропорт – повітряний простір Донбасу.

В Бендерах на час червневих подій не було молдовської армії, вона підтягнулася куди пізніше, коли ополченці та 14 російська армія вже зайняла Бендерський міст і фактично встановила контроль над містом, використовуючи важку техніку та артилерію.
      Ми не можемо повторити цієї помилки, не можемо допустити, щоб російська техніка та артилерія була ближчою до Донецька, Дебальцеве чи Маріуполя ніж українська.
     Тому відведення української артилерії має відбуватися не синхронно, а лише після відведення техніки російської. Бо для російського спецназу, який засів під аеропортом Донецька, взяти його, неприкритого вогнем нашої артилерії, це питання кількох годин, навіть не днів. І це не страхання, це реалії. Наші бойові побратими з Самооборони Майдану, які стоять під Дебальцевим, у Щасті під Луганськом чи в Маріуполі, наші військові, мирні жителі цих міст та навколишніх сіл не можуть бути позбавлені прикриття нашої артилерії без чітких гарантій безпеки.
     Тактику Росії ми вже бачили в дії – давати гарантії миру, а потім розводити руками – це не ми, це ополченці-сепаратисти, а ми ж їх не контролюємо. І зброя не наша, яким чином вона потрапила до рук сепаратистів не знаємо, так само як не знали чому техніка 14 армії зайшла в Бендери у червні 1992 року.

Путінській Росії мир не потрібен. Розхитуючи ситуацію в Україні, Путін ставить стратегічною ціллю перетворення на зону нестабільності цілої Європи, руйнації світової рівноваги на континенті. 
    

     Андрій Парубій
Сторінки:
1
2
попередня
наступна