Олег Ольжич (справжнє ім'я: Олег Кандиба), (1907—1944) — український поет, археолог і громадський діяч.

- Слава ворогові, що твоєї ненависти вартий. - Не так неохоче стріляє той, хто виріс під реви гарматні. - Нащо слова? Ми діло несемо. - Достаток лише — марність, і щастя — сліпий гріх. - Є незмінна земля, і усе на ній зміна невпинна. - Там втрат не буває, де жертва — Здобутий в огні бастіон. - Прокляття моїй плоті Що слабша за мій дух! - Хто вмів справедливо карати, Той дивиться смерті в лице! - Хто має уші — хай слуха! Хто має серце — люби! - Не роки життєвою мірою — зміст для того, хто дивиться прямо. - Захочеш — і будеш. В людині затям Лежить невідгадана сила - Державу не твориться в будучині, Державу будується нині. - Здорові і молоді народи не знають самообмеження. - Не партикуляризми врятують Україну. - Українська історія багата на великі й героїчні моменти, але досить в ній і темних та болючих сторінок, що їх воліли б ми часто вирвати і не мати в цій великій книзі, з якої народ має вчитися славних і добрих діл. Та зріла мужня суспільність не сміє боятися глянути правді в лице, зокрема в тій хвилині, коли дійсність вимагає, щоб її бачити тверезо, а не через рожеві окуляри ідилії. - Вся історія України — це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, щоб звернути її назовні, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розклад. - Жива віра, віра, що не спиняється перед жертвами — та, що перемагає. - Націоналізм значить світогляд, що в основу суспільно-політичного думання і чину кладе ідею нації'. - Провідною ідеєю українського народу від світанку віків є Ідея Слави — тобто беззглядна цінність героїчного повнення призначення людини. - Мілітаризм — це універсальний світогляд і мораль, що формує людину і народи... Мілітаристичний світогляд ушляхетнює життя, покликаючи в ньому: відвагу, мужність, вояцьку товариськість, почуття вищого обов’язку і честі. - Спільнота нації в Українській духовності історично усвідомлюється не природничо, а духово-містично в Ідеї Роду. З нього родиться вся потуга Української Держави та відродження.

Одне з найпоширеніших упереджень – мовляв поблажливість щодо мігрантів, активний антирасизм, позитивна дискримінація тощо – відповідають "європейській гуманістичній традиції". Ніби то “права людини”, незаконно приписані цій гуманістичній традиції, протистоять небезпекам тиранії і фашизму, які несуть у собі доктрини національної або етнічної преференції. Насправді відбулася незаконне привласнення традиції. "Права людини" – це не більше ніж спотворена подоба класичного гуманізму. Якраз навпаки – класичний, особливо еллінський гуманізм захищав поліс (місто-державу) як однорідну етнічну єдність. Мультиетнічний гуманітаризм навпаки прямо протистоїть еллінсько-європейській демократичній традиції, сприяючи тим самим соціальній дисгармонії та деспотизму. Заслуга праць Гуртка "Нація і Гуманізм" під проводом Іво Бло, та головно досліджень, які останній присвятив Аристотелю, – полягає у тому, що було продемонстровано, що корені давньогрецької демократії та політичної філософії спиралися на поняттях первісної однорідності поліса та строгого розрізнення між громадянами та метеками, іноземцями. У своїй "Політиці" Аристотель розглядає таке модне в сучасній космополітичній ідеології поняття "апатрид", яке позначає абстрактного індивіда і вигнанця, який має право влаштовуватися там, де йому здається кращим.  “Поліс є частиною природних речей, і людина за своєю природою – політична тварина. Людина без батьківщини це деградована істота, тобто істота поза людськими нормами. Таких ганьбив Гомер, кажучи: "Без роду, без племені, поза законом, без вогнища", – доводив грецький філософ. У класичній афінській демократії не існувало прямого податку, оскільки він вважався притаманним для тиранії, однак "метеки" (іноземці, що живуть поряд – вираз який не був зневажливим) сплачували цей податок, як ціну за дозвіл жити у державі. Політика, абсолютно протилежна сучасній, яка приваблює іноземців соціальною допомогою та пільгами, відмовляючи у них громадянам. Повага греків до законів поліса несумісна як із всезагальною декларацією прав абстрактної людини, так і з постійним порушенням гуманітаризмом законів (французької) Республіки через адміністративне сприяння нелегалам чи відмову депортувати злочинців; це складає акт тиранії щодо громадян і демократичного законодавства.  Перикл, якого не можливо запідозрити у прафашизмі, зміцнив в Афінах уявлення, яке вважається сьогодні диявольським – національна преференція чи, точніше етнічна преференція. Відхиливши усяке правове поняття грунту (за яким афінянином вважався той, хто народився в Афінах), він посилив право крові. Він провів через голосування закон, згідно з яким афінянином може бути лише той, обоє батьків якого були афінськими громадянами. У той самий час сіракузькі тирани відомі тим, що вони використовували право грунту для масової натуралізації іноземців, аби розчинити ними автохтонний народ і знищити будь-яку демократію. Те саме, що відбувається нині. Якби Перикл зустрівся в уявному діалозі з теперішніми європейськими керівниками імміграціоністів, він вважав би їх, ймовірно, підручними тиранів.  Греки винайшли поняття філія (philia), так переконливо визначеного на колоквіумі Жан-Марі Ле Пеном: "Це братерство, ієрархізована прихильність, різновид дружби, що об’єднувала громадян між собою, узгоджувало з природнім порядком. Вона здійснювалася у першу чергу всередині сім’ї, потім відносно друзів, потім співвітчизників. Згідно Аристотеля "очевидно, що краще проводити день з друзями і добрими людьми, аніж з іноземцями і першими стрічними"". Еллінська "philia" є гуманістичною, тому що вона не егалітарна, ієрархізована, природовідповідна. Я віддаю перевагу моєму брату по-крові перед іноземцем, але це не означає, що я збираюся чинити зло мирним іноземцям. І він чинитиме так само щодо мене у своїй спільноті, своїй країні. Елітарний гуманізм дотримується природного порядку; він не бреше. Бреше егалітарний і утопічний гуманітаризм. Він прямує до тиранії, до пекла дорогою, мощеною благими намірами. Це тиранія, яку ми ризикуємо незабаром отримати у відповідь на можливий вибух етнічної війни…                                                                                                                          Гійом Фай

Взято звідси: http://voroxobnyk.org.ua/zirvydakh/natsionalne-prohramuvannja


Український національний організм останнім часом відновлюється. Поступово очищується від щедро увіллятої в нього отрути брехонь та перекручень. Це відбувається завдяки тому, що в українців чимдалі — більше виникає сумнівів у вкорінених штампах і думкоформулах. Виникають питання і прагнення пізнати себе. Запліснявілим відповідям штибу “чому?” - “та тому, що дурні, слабкі, негодящі” - зараз довіряють менше, ніж раніше.

Українцям набридає “щоб не образити” погоджуватися із різними дурними звинуваченнями. Все більше людей починають пошуки України. Правдивої. Не оббріханої. Не похнюпленої, а сильної і нездоланної.

На шляху цього пошуку знаходиться маса інформації. Різної. Зараз транслювати свої думки не є великою проблемою (важче при цьому бути почутим). Зворотній бік цеї ситуації в тому, що ледь не кожен пеньок може транслювати свої “міркування”. Та захистом у пошуці знання є гідність.

Мені приємно констатувати, що націоналістичного товариства прибуває.

Слід зауважити, що це відбувається всупереч інформаційному потокові. Я вже не кажу, чим “годуює” українця сучасна медійна машина або, на що вона його програмує.

Значно цікавіше, як ми самі допомагаємо українцеві (читай — собі).

Українська Нація пройшла важкі випробування, подолала неймовірні перешкоди, щоб постати зараз. У часі, коли йдеться про зміну світів. Світу солодкого словоблуддя на світ, в якому кожне слово має значення.

Слово — породжується свідомістю, але воно ж і впливає, штовхає, формує свідомість. Програмує.

Програмування це закладення інструкцій-принципів задля отримання бажаного результату.

Людська свідомість піддається програмуванню. Цим давно вже користуються різні спеціалісти з рекламного бізнесу та політтехнологій. Людину засобами подібних технологій поставлено у позицію визиску. Таким чином, що людина — не важлива, важлива лише її здатність живити бізнес.

Задача українських націоналістів — захистити українця.

Щоб перемоги наші ставали більшими, ніж є, приділімо максимум уваги тому, що ми самі говоримо. Це не просто слова. Це національне програмування.

Наведемо невеликі рекомендації з користування мовними інструментами.

Загальне правило: ніколи виголошувані нами думки не повинні ставити нас у позицію “битого”, ображеного чи обділеного. Наша Нація подолала важкий шлях і вкотре засвідчила свою здатність виринати з-під землі, жахаючи ворогів своєю незнищенністю. Вочевидь, не личить нам — Її представникам — підгинати колінця.

Наприклад, мають назавжди покинути наш словниковий запас слабко-канючливі терміни “кат України”, “україножер” (ніби моління жертви у нападника: “не жери мене, будь ласка”). Також націоналістам варто відкинути побудову протиставлення “України і ворогів”, як “жертви і хижака”, коли Україна — “голубка, чаєчка-небога, овечка”; а вороги — “шуліки, вовки, ведмеді” тощо. Україна — не слабша за будь-кого і здатна за себе постояти. Не слід самим собі вкручувати в голову хочби й вигадану слабкість і беззахисністьУкраїни.

Нещодавно була річниця бою під Крутами. Як завжди — ціла хвиля мазохістичного квилення: “30 мучнів-українців”... Смакування слабкості.

Та добре, що не всі автори дотримуються деструктивних штампів. Варто подякувати авторам, які зайняли життєствердну і вірну позицію. Позицію фактів. Крутянці — не хлопці для биття, це воїни, які спинили навалу значно більших сил супротивника, завдали неймовірних втрат ворогові, і повернулися до Києва.

Образ зарюмсаної, босої дівчинки не може уособлювати Україну, державу вкриту тисячолітньою славою.

Зараз державна структура розбовтана. Але немає ладу вбільшості через те, що українців програмовано на мазохізм. На милування тортурами своїх героїв, наче ми не нащадки їхні, а вороги. Зустріти оспівування мук і смерті героїв значно легше, ніж звитяжних моментів їхньої величі. Це не славлення, це — жахання. Настанова не йти за героями... Настанова нехтувати своїми інтересами, на догоду бодай формальному існуванню.

Український націоналіст — найперше має давати приклад ясної і життєствердної позиції. Українцям набридають невмотивовані стогони. Театр “слабкості” має скінчитися. Годі прибіднятися. Покажімо себе світові. Покажімо себе самим собі. Упевнений, ми будемо здивовані своєю силою.

Зірвидах,
Доповідь на конференції, присвяченої 80-й річниці створення ОУН
м. Луганськ