Вона віддала йому серце,

А він бажав, щоб дала й душу.

Вона подарувала йому сонце,

Та він залишився у темряві дрімучій.

Вона в його очах себе шукала,

Але знайшла лиш біль розчарування,

Вона для нього мрію будувала,

А залишИлось лиш зруйноване кохання.

Вона до нього пташкою летіла,

Звучала в ньому піснею дзвінкою.

Та не зумів він приручити вільні крила…

Вони – два полюси розбитої любові.

Я злечу білокрилою чайкою,

Проросту в чистім полі калиною.

В синім небі дзвінкою веснянкою

Пролунаю над Україною.

Я проллюся осіннім дощиком,

Спраглу землю напОю надією.

І віддам їй любов пророщену

Із зерняток, посіяних мрією.

 Поєднаюсь з гірськими струмочками,

Що пливуть з джерела життєдайного.

Упаду золотими листочками,

ПрокладУ між серцями райдугу.

Я полину до Бога молитвою,

Для Вкраїни долі благатиму.

Всім життям і душею розкритою

Її славне ім’я прославлятиму.

Невід’ємна частинка душі…

З нею серцю потрібно миритись.

Її муки прийнЯти усі,

По житті йти із нею навчитись.

Я не прошу забрати її,

Тільки віри благаю у неба.

Світло Духа й надії вогні –

То найбільша моя потреба.

Все приймУ, як і Він прийнЯв,

Упокорю стражданням душу.

Він невинно за нас страждав,

Я ж за себе цей біль нести мушу.

То молитва тиха моЯ,

Що із серця плине сльозами.

На все, Господи, воля Твоя,

Твоя ласка завждИ є над нами.

В милосерді своЄму відкрив

Ти причину душевного болю.

Рани серця любов”ю скропив,

Й розуміння живою водою.

Бачиш, Боже, Ти душу моЮ,

Знаєш всі таємниці й бажання.

В твої руки святі віддаю

Із довірою щире прохання.

У реальних до болю снах

Я цю радість не раз відчувала.

Подолавши зневіру і страх,

В тому щасті, як в сонці, купалась.

Не відкину його й не роздам,

Бо це крихітка Твого болю.

У гарячій молитві тобі серце віддам,

І нехай не моЯ, а ТвоЯ буде воля.

Зависла в повітрі холодна війна,

Накрила Вкраїну російська чума.

Мов кодло гадюче, підступне й слизьке,

Повзе Україною лихо людське.

Зомбоване військо, брехливі вожді,

Це нелюди дикі, жорстокі й дурні.

Це натовп безликий тварюк і убивць,

Немає в них мізків, нема у них лиць.

Це армія пекла, служителі зла.

Та в них на майбутнє дорога одна.

Чуму триколірну у край наш несуть,

Від вірусу свого самі ж і впадуть.

 Загинеш навіки, російська чумо!

Зітрешся з землі, як собаче лайно.

З мечем і з війною до нас ти прийдеш -

То ж знай, від меча ти,тварюко,й помреш!