Моє кохання срібнокриле
Мене над світом підіймає.
Дає мені натхнення й сили,
Заради нього все здолаю.
Моє кохання зоресяйне
Освітлює дорогу серця.
Як простір Всесвіту,безкрайнє,
Ясніше всіх світил небесних.
Моє кохання кольорове,
Як веселкОвих мрій намисто.
Як сонця золото ранкове,
Як неба стоголоса пісня.
Моє кохання – квітка щастя
Й цвісти вона не перестане.
Зросте, неначе сад прекрасний,
Який ніколи не зів’яне.
Світ у морі гріхів потопає,
Захлинаючись гнівом і заздрістю.
А сваволі людськІй кінця-краю немає,
Нема в дУшах любові і радості.
Кому служить цей світ і на кого чекає
В час рішучий на зламі історії?
Вже й подобу своЮ поступово втрачає,
Нових ідолів собі створює.
Пів-планети – прихильники Армагедону.
На пророцтвах кишені збагачують.
Хоч самі навіть й гадки не мають у тому,
Що так пристрасно передбачують.
Хтось приходу Антихриста щиро чекає,
І до страху в полон віддається.
Тільки от, бідолаха наївний, не знає,
Що той “гість” вже живе в його серці.
А Господь заповів – Будьте зАвжди готові,
Бо не знаєте дня, ні години.
Є всі відповіді у Його святім слові,
Лиш відкрий свої очі, Людино!
Кому служиш, від того й нагороду одержиш,
Буде пізно тоді щось міняти.
Коли подорож свОю на землі цій завершиш,
Неминуче прийдЕ мить розплати.
У цей час благодатний Він стоїть коло серця,
І на дозвіл від тебе чекає.
Щоби світло й надію до нього принЕсти,
Він потреби усі твої знає.
Він запалює віри промінням
В душах сонце любові й достатку.
Де зросте в серці диво-насіння,
Там народиться Боже дитятко.
Коли ступила я уперше на перон
Ранковим снігом вкритого вокзалу,
Забилось серце з ритмом міста в унісон.
В цю мить воно назАвжди з ним з’єдналось.
Від того часу проминуло вже 7 літ,
А я щоразу нових зустрічей чекаю.
Для мене, Києве, ти мов живий магніт,
І я до тебе знову й знову повертаюсь.
Люблю Карпати, і, звичайно ж, рідний Львів.
І ця любов невпинно серце зігріває.
Та блиск вечірніх київських вогнів
Його новим натхненням наповняє.
Золотоверхого Печерська благодать
Небесним світлом душу осяває.
Немов любові Божої печать,
В її глибини тихо проникає.
Думки полинуть вдаль понад Дніпром.
Я так люблЮ його красою милуватись.
Зайвий жетон знову залишу на метро,
Мов талісман, щоб ще і ще сюди вертатись.
Частинку серця і тепла лишаю вам,
За все Спасибі, дорогі мої кияни.
Щиру молитву за вас Богу я віддам,
І знайте, що в душі я завжди з вами!
Приготуй мені чай із м’яти,
Я про денну утому забуду.
Він своЇм запашним ароматом
Чарувати повільно нас буде.
Приготуй мені чай із м’яти,
Літа теплого подарунок.
Замість цукру попрошу додати
Твій солодший за мід поцілунок.
Приготуй мені чай із м’яти,
Пригадай наше зоряне небо.
І умиті росою Карпати
Розіллються в цім диві для тебе.
Приготуй мені чай із м’яти,
Мрій спокусливих насолоду.
Будем разом її смакувати,
Проганяючи сум і негоду.
