ОБИДЕЛА...ОБИДЕЛА ЛЮБОВЬ...
СКАЗАЛА ТО, ЧЕГО ТАК НЕ ХОТЕЛА...
И ДАЖЕ В МЫСЛЯХ ДУМАТЬ НЕ МОГЛА,
А ВОТ ОТКРЫЛА РОТ....И УЛЕТЕЛО...
СЛОВА, СЛОВА, СЛОВА, КАК ВОРОНЬЕ,
И КАК МОГЛА ОБИДЕТЬ, ТАК ЛЮБЯ???
ПРОСТИ, ЛЮБИМЫЙ, ХАНЖЕСТВО МОЕ,
ТЕПЕРЬ ВИНЮ ВО ВСЕМ ТОЛЬКО СЕБЯ...
А ВСЕ РАЗЛУКА...И ПОТОК СЕКУНД,
МИНУТ, ЧАСОВ И ДНЕЙ, НЕДЕЛЬ ПУСТЫХ.
БЫВАЕТ ТАК ПРИДАВИТ - ВОЛКОМ ВОЙ,
ПРИЖАТЬСЯ БЫ, НО НЕТУ РУК РОДНЫХ!
ВОТ ЛОБЗИКОМ И ПИЛИТ ВСЕ ТОСКА,
АЖУРНО ВЫРЕЗАЯ МЫСЛЕЙ РЯД,
И Я, КАК ДУРА, СЛУШАЯСЬ ЕЕ,
ПОКОРНО СЛЕДУЮ, ЗА НЕЙ КАК ТЕНЬ. ...
ОБИДЕЛА...ОБИДЕЛА ЛЮБОВЬ...
ТАКУЮ СВЕТЛУЮ И ЧИСТУЮ...ТВОЮ...
ЕЩЕ ОДИН НА СЕРДЦЕ РВАНЫЙ ШРАМ,
ЕЩЕ РАЗ У РАЗЛУКИ НА КРАЮ...

А він не згадав, коли руки тримав Твої, біля самого серця. А він вже забув, кого він кохав, Та дивиться в очі й відверто сміється. Пройшли вже роки, та спогади ті В душі ніби чисті озерця. Якщо б він тебе так щиро любив Не викинув просто із серця. Та ти не сумуй, чарівна душа, У спогади ті не вертайся, Знай є у житті Любов – почуття, Всім серцем йому відкривайся! 

Мовчиш?
Мовчиш!
Мої слова -
то біль,
то розпач,
вічна мука.
А завтра -
знову ти
засклиш
душі озера.
І розлука
постане
болем -
злим,
холодним
поміж
словами
у жалю...
І йтимуть
викупом
голодним
три слова -
я тебе люблю...

Чому,
скажи мені -
чому -
я знов пишу тобі -
пробач?
В гіркім
задушливім
диму
Сную очима
сивий плач.
Ятрю думки,
виймаю серце...
Перечитала
сто разів
твоє - написане,
і - стерте,
Все те, що ти
сказать не смів...
Моє - написане
у спразі,
Коли душа,
мов звір, кричить...
Твої...мої...
слова -
не справжні!
...Холодні
сполохи
душі...

Ти кажеш,
що сумна - занадто,
В словах ще болю -
забагато,
В житті ще радості -
замало.
Ішла... спіткнулась...
впала...
Болить!
Та я - не плачу! Ні!
Не думай,
я не плачу!
Хоч серце
нищиться в вогні,
Ти сліз моїх -
не бачиш.
А що тобі кажу -
то все
Снігами
завтра занесе.
І я - сміюсь!
Радію в зливі
Буденних сіростей
щасливих!
Пульсую райдужно!
Й хай здасться
Тобі мій сивий сум -
за щастя...

   Я придумала собі тебе коханий -

   Ніжний погляд та усміхнені вуста,

   Що ніколи не введуть в оману -

   У любові істина проста...


   Я придумала тебе собі у мріях

   Та у щирих кольорових снах,

   У серпанках, сповнених надії,

   У легких та відданих думках.


   Та лиш їм у цьому світі тісно,

   Бо втомились від обіймів самоти...

   Я придумала тебе собі навмисно,

   Щоб тепер у серці віднайти!  

Сильва Яна на сервере Стихи.ру

          Не шукай в менІ демонів,                     Теж не невинний!           Не лишилося спогадів -                     Гнів безпричинний.           Мить, обманом обірвана,                     Хай турбує минуле...           Хоч неправді й повірила,                     Та про честь не забула!           Не повернеш, що бУло вже,                     Розлетілися мрії...           А у тебе все вийде ще -                     В серці маю надію.           Щастя горем не викуєш,                     Зрозумій і прости...           Не захоплюйся - звикнеш!                     Лиш прошу - відпусти!

  Забуття… Ти не кохала, тільки кохалась… (а це не кохання…) Без Вороття… Я розвернувся …пішов у темряву… (у чорную прірву)… І Маяття… Було безкінечне… щемливе… холодне, що душу вело до суцільного пекла… І Каяття… з якого нема … і не було ніколи… нікому… з зародження Світу… ніколи нема… Вороття…