хочу сюди!
 

Алиса

41 рік, діва, познайомиться з хлопцем у віці 32-52 років

Замітки з міткою «кросівки»

Китай, припини !!)))


39%, 7 голосів

50%, 9 голосів

11%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Nike Золоті Кросівки за 5 405 $



Хтось би купив такі?burumburum  look

21%, 3 голоси

79%, 11 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Я не хочу ці.



У 1989 році Nike зняла рекламу кросівок за участю кенійців з народу самбуру. У ролику показані традиційні танці племені в яскравому одязі, а в кінці молода людина говорить фразу на своїй мові і на екрані з'являється традиційний слоган: «Just Do It». Коли один американський антрополог побачив рекламу, він повідомив ЗМІ, що африканець насправді говорить: «Я не хочу ці. Дайте мені великі черевики ». Після чого Nike визнала, що знімальна група не змогла домогтися точного перекладу слогану на мову племені і записала імпровізацію, думаючи, що ці слова все одно ніхто не зрозуміє. rofl

Заробляю на нові кросівки)))


Спідниця жіноча, вид спереду.



Спідниця жіноча, вид збоку.



Комплект. Пошита мною спідниця та кросівки ECCO, завдяки яким вона з"явилась.



Лекала. Членування половинки переднього полотнища спідниці. 



Лекало. Половинка заднього полотнища спідниці.


18:00 за київським часом

18:00 

Я вдягаю кросівки і йду в зал.

Замість вечері, кіна, походу в клуб чи по кафешках. Навіть побаченнях.

Я день у день вдягаю кросівки, зав’язую волосся і йду в зал. 

Радісна, зла, розчарована, щаслива, втомлена, сумна, розгублена, сильна, виснажена, сонна, енергійна. З крепатурою, з температурою, з посмішкою, з надіями й острахами, з кольоровими снами і півлітровою пляшкою негазованої мінералки… 

Я просто вдягаю кросівки, широку футболку, зав’язую волосся і йду в зал.

Працюю над собою, удосконалюю своє тіло (й розум водночас), бо треба ж чимось жити?.. Чимось горіти й чимось надихатися… Щось із цього виходить. У більшості випадків треба докласти чималих зусиль. Решта – це поразки. Чим більше тренуюсь і намагаюсь – тим більш нищівною стає чергова невдача. 

Але..

Я все одно вдягаю кросівки, зав’язую волосся і йду в зал.

Це моя особиста палата в божевільні, окремий вимір у Всесвіті, до якого не потрібно потрапляти, як у Задзеркалля, чи обирати між червоною і синьою пігулками з чорних рук Морфея. В залі зникає все і залишається лише біт.

Він, зазвичай, непередбачений і в повсякденні може завести на горище чи у підвал, у шкільний актовий зал чи коридор університетського Дому культури, на Хрещатик, Поштову чи під арку Дружби Народів. І де б він не звучав – біля нього завжди збираються такі ж, як я, божевільні послідовники вуличних танцівників.

Ті, хто день у день вдягають кросівки, широку футболку, вмикають музику і йдуть в зал.