хочу сюди!
 

Марта

48 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Замітки з міткою «робота»

Багато хочуть

Інтригуюча назва, чи не так? lol  Проте мова про працевлаштування. Все більше переконуюсь, що роботодавці балувані — щось багато хочуть. Просто бажання працювати і досвіду вже мало. stena



От чомутак завжди...

От живеш собі, не нудьгуєш, ходиш на роботу, на яку скаржишся час від часу, а потім бац звільняєшся. І вже котрий рік розумієш ’ Бляха, та то була найкрутіша робота, супер колектив, якого милого було йти’
А тепер заідаю шоколадками...

Шукаю роботу

Ну от... дожилася.

До пенсії 2 роки (за новим законодавством, за старим вже б 2 роки, як була б на пенсії)
На основній роботі змушують перейти на 0,85 ставки, бо у нас 90% пенсіонерів, яких не можна звільнити і навіть не можна перевести на 0,5 ставки, бо їм не вистачає отримуваної зарплати+пенсії.

Тому я мушу писати заяву про те, що я шалено бажаю щоб мені зараз менше платили за роботу і відповідно пізніше менше нарахували пенсію.

Ну то все лірики...

Шукаю зараз додатковий заробіток - колись працювала інженером-конструктором ще в докомп'ютерні часи, зараз знаю основні положення ЕСКД, володію програмою AutoCAD (всі версії) (постійно маю справу з цим), в принципі знайома з програмою КОМПАС.
Хочу працювати неповний робочий тиждень (2-3 дні на тиждень), або віддалено. За таку неповну зайнятість погоджуся на 5-6 тис. грн.
Можливо у перспективі додаткова робота переросте у основну із повною зайнятістю...

Буду уважна до порад та пропозицій.

56%, 14 голосів

8%, 2 голоси

16%, 4 голоси

8%, 2 голоси

12%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Ти не у відпустці? Заходь!

Кто-то после пробуждения летит на пляж — мы стоим в пробках, чтобы добраться на работу. Кто-то радует инстаграм фотографиями в купальниках — мы утюжим блузки и жакеты. Счастливчики наслаждаются морем и солнцем, а нам остается лавировать в каменных джунглях. Но мы не сдаемся!

На работе моей прямой обязанностью является распределение путевок в санатории-профилактории. Всегда стараюсь в один заезд ставить одиноких бабушек и дедушек примерно одного возраста, чтобы они в процессе отдыха познакомились друг с другом, а может быть, в будущем поженились даже. А потом в знак благодарности приносили мне всякие вкусняшки и подарки. Прямо как в агентстве брачных услуг.
Я тот самый человек, который обожает свою работу. Я иду в любимый коллектив с улыбкой, в выходные читаю общие чаты, всегда на связи для своих подчиненных, могу говорить о работе часами, и это несмотря на то, что я «офисный планктон». В кругу друзей иногда даже приходится врать, что все надоело и достало, чтобы не приняли за ненормальную.
С недавнего времени работаю оптометристом — подбираю очки и контактные линзы. И, знаете, я поняла, что это именно то, чем мне хочется заниматься по жизни. Не могу описать словами, что чувствую, когда мой клиент расплывается в улыбке оттого, что он ВИДИТ! Видит то, что раньше не мог видеть! Хотя нет. Могу описать. Я чувствую КАЙФ. Я чувствую кайф оттого, что могу сделать чью-то жизнь лучше. Жизнь совершенно незнакомого мне человека. В одно мгновение.
Работаю с китайцами. Всегда удивлялся их трудоголизму. Созваниваюсь недавно с китаянкой — в течение дня позвонил ей раз 5 — обсуждаем сделку, у нее прилично шумно. Языковой барьер плюс шум — обсуждать важные вопросы было дискомфортно. Я спросил, почему так шумно. Она ответила, что на свадьбе. Китайские свадьбы — это 500–1 000 человек. Попросил перейти в более тихое место. Она сказала, что не может. На вопрос почему, ответила, что она невеста.
Я работаю в отделе снабжения, обеспечиваю строящиеся объекты материалами. Была у меня поставщица в положении, но, так как она была генеральным директором своей небольшой организации, а мы — государственным гигантом в сфере строительства, она, естественно, не могла оставить все на самотек. Как-то звоню ей утром и задаю вопрос: «Как дела?», на что она мне отвечает: «Нормально, вот рожаю, но я помню про твою заявку, позже отвечу». А вы говорите — китайцы трудолюбивые.
Работаю учительницей математики. Так заработалась, что дома, когда дочка начала огрызаться, ответила ей: «Дома с мамой так будешь разговаривать».
Сменил место работы, причем новый цех метров на 200 дальше предыдущего (это даже разные организации). За 3 недели утром 2 раза приходил на старое место работы, включал оборудование, свет, ставил чайник и шел переодеваться. Матюкнувшись, с полдороги возвращался, все выключал и шлепал в новый цех. В общем, за 3 недели у меня 2 опоздания, начальство после объяснений ржет и предлагает переехать всем цехом туда.
Сестра — трудоголик, чуть ли не ночующий на работе. Сидит жалуется: «У меня на работе бывает только два состояния: „Господи, меня уволят!“ и „Блин, когда меня наконец-то уволят?!“».
Сколько работаю — ни разу не была в отпуске. Все время мечтаю, даже планирую, но никогда не отдыхаю. В основном из-за того, что у частника отпускные оплачиваются скудно и потом приходится жить впроголодь, чтобы опять войти в режим. Мой отпуск заключается в том, что я открываю карты Google и либо хожу по улицам других городов, либо просто смотрю на карту, где изображено море. По маячкам открываю гостиницы, смотрю фото и представляю, что я в отпуске у моря. Потом сворачиваю Google Chrome и дальше работать. Очень жаль, что могу позволить себе только такой вот «отпуск».

Сижу на рабочем месте, разговариваю с сотрудником. Он начинает собираться домой. Собирает сумку, выключает компьютер, то есть проделывает все манипуляции перед окончанием рабочего дня. В то же время мы продолжаем общаться. Он встает и идет прощаться с остальными сотрудниками. Я, продолжая обсуждать с ним рабочие моменты, также на автомате подхожу к ребятам, ручкаюсь, говорю «пока». И мы вместе выходим и направляемся в сторону метро. По пути до меня доходит, что я не выключил компьютер, не взял куртку и вообще собирался задержаться на работе.
Поняла, что заработалась, когда проснулась среди ночи с мыслью: «Да я же уснула на работе! Уже ночь, пора идти домой» — и начала одеваться в темноте. Только надевая ботинки, поняла, что я дома. Все, хватит с меня, я в отпуск!
Притащилась с работы, еле волоча ноги. Полезла в душ, стою, отмокаю в нирване и тут чувствую — грудь отваливается! Хватаю ее руками и понимаю, что лифчик снять забыла, поролон промок, лифчик стал съезжать. При этом я заорала, потом истерический гогот, муж прибежал, в дверь стучит, а я ржуууу. Надо менять работу.

Робота не підійшла

Вчора був просто «щасливий» день. Наснилась якась маєчня, не міг авторизуватись у Google і не підійшла робота.

От кажуть: «Йди працювати хоч куди». Ну, добре. Знайшов роботу. Звичайно, не за спеціальністю — але то не принципово. Головне, що подобалась. Нескладна, однак незвична для мене. Переповідати не буду, зазначу лише, що пов'язана з технічними рідинами. Ну добре, скажу — пакувальник лаків для нігтів. Це мене трохи стурбувало — але ж працювати треба. І мене з радістю були готові прийняти. Залишалась тільки одна річ — пройти медкомісію. І тут розпочинається саме цікаве (бо робота в принципі нескладна). Приходжу в поліклініку. Відстоюю чергу в реєстратурі. Звідти направляють до онколога(?). Виявляється, онколог з лікарем для медоглядів сидять в одному кабінеті. Але самого лікаря нема. Медстестра звільнилась. Ну шо робити? Я тоді бігом до знайомого лікаря. Розповідаю ситуацію, мол, так і так, знайшов роботу, але вимагають медогляд. Лікар сказав, що на такій роботі мені працювати не можна і медкомісію я точно не пройду. Ось такий облом! А я тільки налаштувався на нову роботу.

Ну що ж, будемо шукати далі. Може Центр зайнятості якусь фігню запропонує.

Так що, не всяка робота мені дозволена. Отак-от!

Комусь-таки потрібні непрофесійні працівники!

Виявляється, комусь-таки ще потрібні некваліфіковані працівники!



Було б класно, якби шукали дизайнерів, які створюють макети непрофесійно. Але таких пропозицій чомусь нема:(

Нафіг така робота?

Передумав працювати. Дуже налякали при оформленні. Я стільки не запам'ятаю - а потім відповідати. Коротше, хай йдуть лісом. У них й так працівників не вистачає. Але то вже їхні проблеми.

Другий день стажування

Другий день стажування. Одразу помітно, що будній день: маршрутка ще на кінцевій забивається, на в'їзді в Київ затори (в неділю не було). Зате світлофор на трасі працює (правда, нафіг він тепер треба — краще по підземному переходу переходити).

На роботі перекинули в інший відділ. Там теж купа мороки і багато нюансів, але хоча б фізично легше. Але стільки всього треба робити, що не віриться, що все можна встигнути. І ціни по сто раз міняють. І система викладки товарів дивна (в місцевих супермаркетах по-іншому). Цінники дрібні — треба брати окуляри.

Потроху розібрався, як користуватись вантажним ліфтом, сканувати цінники. З деякими співробітниками познайомився. Як я зрозумів, народ там довго не тримається. Бачив, приходили найматися на роботу. Так що таке.

Завтра все вирішиться. Переживаю, щоб взяли, чи щоб не взяли? Якщо чесно, вирішив не думати. Візьмуть — так візьмуть. Не візьмуть — знову в Центр зайнятості. На крайняк, супермаркетів багато — є з чого вибирати.

Попередні записи:
Мандраж перед першим днем роботи
Дорога на роботу
Перший день роботи

Про нову роботу

Запитували про роботу. Так ось, поки ще не влаштувався, але приглядаюсь до роботи працівником торгівельного залу в супермаркеті. Ну а шо, досвід необов'язковий (хоча так важче входити в курс справи, зате цікавіше). Вакансій по супермаркетам повно.

Звичайно, є аспекти які не дуже: необхідна санітарна книжка (думає, це така морока), догляд як на складах, перевезення тележок-рокл з товаром. Але така специфіка. В усякому разі, легше, ніж кур'єром.

І ще що... фотік з собою не візьмеш, щоб після роботи пофоткати маршрутки(

Як працювати у світі чоловіків

http://blog.i.ua/user/4012670/1967562/
Відповідь: обожнюю працювати у світі чоловіків, бо можна не працювати. Головне нафарбувати губи і вчасно їм говорити, що вони молодці.
По результату все зроблять за вас у найкращому вигляді!
Сукенки, рюшички, бантики тому тільки посприяють.
;) піду губки підправлю