Координатор Громадянського руху 

 «Ми стали жити краще!» - сказав Уряд. «Ми за вас раді!» - відповів Народ.

На запитання, чи здатна ця влада змінитись на краще, навряд чи хтось відповість сьогодні ствердно. Абсолютна більшість громадян усвідомлюють, що з кожним днем ситуація в країні стає все гіршою, а шансів на її виправлення стає все менше.

Примарним маяком виглядає 2012 рік з його сумнівними парламентськими виборами.

Що завадить сфальсифікувати їх, як були сфальсифіковані місцеві вибори, коли навіть на Волині були обрані депутати-регіонали?

Що завадить перенести їх, як вже були перенесені парламентські вибори цього року?

І саме головне, що завадить спотворити результати голосування, підкупом та залякуванням примушуючи депутатів змінювати свої фракції, як власне й була сформована нинішня провладна коаліція?

В існуючій системі – ніщо і ніхто. Єдиною противагою політичній корупції, показовому нехтуванню Конституцією та систематичному невиконанню передвиборчих обіцянок є посилення прямої демократії.

Відповідальність влади перед народом -- політичний принцип, що означає, що особи, наділені владними повноваженнями, повинні відповідати за наслідки своїх дій. Відкликання влади – єдиний дієвий засіб політичної відповідальності.

Усвідомлення того, що «праздник жизни» може закінчитись не через п`ять років, а негайно після переходу першої «тушки», - є найкращим стимулюванням у можновладців почуття глибокої поваги до народу, єдиного носія державної влади та суверенітету. 

Для кращого закріплення самоцензури серед політиків, політичну відповідальність рекомендується на ранніх стадіях інтенсивно доповнювати кримінальною.

Олександр Данилюк

 

Сразу после Налогового майдана 2010 года один из его лидеров, руководитель Гражданского движения «Спільна Справа» (укр. «Общее дело») Александр Данилюк стал заместной персоной украинского Интернета. До россиянина Навального ему, конечно, ещё далеко, но предпосылки к этому уже есть, поскольку свою деятельность возглавляемое им объединение представителей малого и среднего бизнеса распространяет далеко за пределами Сети. А 14 мая активисты и вовсе проведут Общеукраинский День Гнева.

Кто же такой Александр Данилюк? Что он из себя представляет? Кто за ним стоит? Почему другие лидеры предпринимательских профсоюзов зовут его «провокатором», а под конец 10-дневной акции на Майдане Независимости его перестали пускать на сцену? По каким причинам Партия регионов без боя захватила сцену и привела милицию? Обо всём этом UAINFO беседует с самим фигурантом слухов и кривотолков, молодым, амбициозным и, как оказалось, уже видавшим виды уличным оппозиционером.

Когда было создано движение «Спільна Справа»? Кто инициатор?

ЧИТАТИ ДАЛІ 

Право на сопротивление (право на сопротивление угнетению) право граждан любыми средствами защищать иные принадлежащие им прав и свободы. Относится к естественным правам, то есть не требует подтверждения нормами позитивного права. 

 [ Читати далі ]

  Олександр Данилюк Основною перепоною на шляху від олігархії до республіки, орієнтованої на забезпечення потреб всіх громадян, є розрізненість та чвари між самими громадянами. Ці чвари штучно інспіруються та підтримуються на рівні постійної публічної дискусії підконтрольними олігархам ЗМІ.

Вступ до НАТО, стосунки з Росією, мовне питання, ставлення до тих чи інших історичних постатей – ось лише деякі з тем, що дозволяли впродовж довгих років уникати консолідації громадян навколо спільних проблем – рівня корупції в країні, неефективного державного управління, знищення цілих галузей економіки, жахливого стану системи охорони здоров’я, несправедливої системи оподаткування та, що найголовніше, відсутності стратегії розвитку держави.

Навіть сьогодні, перебуваючи в епіцентрі "реформаторської" активності влади, ми не отримуємо відповіді на прості запитання: ЧИМ і КОЛИ ці "реформи" мають закінчитись.

Натомість влада свідомо провокує суспільство на обговорення інших, більш комфортних для неї тем. Провокує, встановлюючи пам’ятники Сталіну, заперечуючи Голодомор, або вивішуючи на державних установах прапори СРСР.

Влада навмисно минулим відвертає нашу увагу від сучасного та майбутнього. Публічними сварками про те, чи був Голодомор геноцидом, вони намагаються відволікти нас від того Голодомору та геноциду, який вони розпочали сьогодні.

 Координатор Громадянського руху "Спільна Справа" 

 В Україні катастрофічно не вистачає грошей. Влада йде на надзвичайно непопулярні заходи для того, щоб хоч якось наповнити бюджет.

В своєму прагненні залатати дірки уряд не робить різниці між соціальними групами. Скорочення соціальних програм органічно супроводжується підняттям комунальних тарифів, підвищення акцизів – погіршенням умов для ведення підприємницької діяльності, закриття шкіл відбувається синхронно з таким самим закриттям лікарень.

Владу навіть не можна звинуватити в наявності певних територіальних симпатій. Рідний для неї Донбас сьогодні страждає не менше, а часом і більше, ніж інші частини нашої Батьківщини.

Всі повинні затягнути паски, припинити скаржитись, як радить Янукович, та взяти в руки лопати, як радить Азаров.

Такий рівний підхід не міг би не викликати загальне схвалення, якби не одне але. Є ціла каста, життя яких оминули «покращення».

До цієї багаточисельної касти належать найзаможніші представники нашого суспільства, які до того ж не беруть ніякої участі у створенні національного продукту. Мова йде про корупціонерів.

Власники елітної нерухомості та спортивних авто, шикарних годинників та брендованого одягу, вони не платили, не платять і не очевидно не планують платити жодних податків. Їхні декларації викликають щире співчуття і бажання негайно надати їм матеріальну допомогу. Від якої, до слова, більшість з них також не відмовляються.

За двадцять років систематичного пограбунку України представники корумпованого чиновництва накопичили такі статки, з якими складно порівняти навіть золотовалютні резерви НБУ. Більшість з них не намагались вкладати кошти в бізнес, натомість максимально задовольнячи своє прагнення розкоші.

Проте саме такий їхній споживацький підхід створив для України той матеріальний резерв, який сьогодні може допомогти нам вийти з кризи та провести справжні системні реформи.

Як відомо, концепція оподаткування доходів є сучасною новацією і потребує кількох передумов: грошової економіки, точного обліку та розуміння видатків та надходжень та суспільства з усталеною традицією правдивих фінансових документів. Впродовж більшої частини історії людської цивілізації ці умови були відсутні, а податки стягувались на основі інших факторів. Податки на багатство, соціальне становище, право власності на знаряддя виробництва(як правило, землю і рабів) були найбільш поширеними.

В Україні досі бракує передумов для чіткого визначення доходу особи. Саме тому значно простіше визначити дохід того чи іншого чиновника через майно, яке належить йому або членам його родини.

У випадку, якщо державний службовець або народний обранець не здатні пояснити легальні джерела набуття такого майна, з нього має бути стягнено податок на дохід фізичної особи у розмірі 17% від оціночної вартості майна, а також єдиний соціальний внесок у розмірі 40% від оціночної вартості майна.

Така особа отримує податкову амністію і не може в подальшому бути притягнена до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків. Водночас така особа може бути притягнена до кримінальної відповідальності за посадові злочини або хабарництво, у випадку доведення її вини правоохоронними органами.

З метою уникнення перевантаження податкових органів обов’язковій перевірці з застосуванням непрямих методів визначення доходу будуть піддані лише державні службовці 1-3 категорій. Решта зобов’язані задекларувати своє майно самостійно.

Реалізація такої програми не лише сприятиме ствердженню в Україні соціальної справедливості, але й забезпечить десятки мільярдів доларів додаткових надходжень до Державного бюджету України, Пенсійного фонду та інших соціальних фондів.

blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/acba/a3655

 Бюрократія і громадяни є антагоністами. Це аксіома. Не лише в Україні, а в будь-якій країні світу. Цей антагонізм закладений в саму природу цих багатовікових стосунків. Громадяни є замовником, бюрократія – виконавцем. Як зауважив прем’єр Російської Федерації своєму українському колезі на останньому раунді газових перемовин: «Продавец всегда хочет продать подороже, покупатель – купить подешевле». Так і тут. Громадяни і бюрократія знаходяться по різні боки суспільного прилавка.  В сильних демократіях виконавець змушений добросовісно дотримуватись інтересів замовника. В іншому випадку прокуратура, яка виконує функції служби захисту прав політичних споживачів, неминуче притягне порушника до відповідальності. Складніше в країнах, де прокуратура виконує прямо протилежні функції.  Проте навіть в розвинутих демократіях бюрократія є монополістом, нехай і тимчасовим. Ви можете змінити провайдера суспільних послуг на іншого, але зазвичай чекаєте доки закінчиться дія кількарічного контракту.  Інколи, коли провайдер суспільних послуг починає надто грубо порушувати умови суспільного договору, громадяни розривають договір достроково. Після цього у бюрократії залишається два шляхи: визнати суверенне право громадяниу і піти, або, брутально порушуючи права політичних споживачів, ігнорувати їхню імперативну вимогу. Як наслідок другого варіанту, суспільні відносини втрачають ознаки договірних і перетворюються на конфліктні. Замість замовника і виконавця виникають дві команди по перетягуванню каната.  Безумовно, якщо громадяни починає тягнути канат синхронно, жодна бюрократія цьому протидіяти не здатна. На жаль, далеко не всі громадяни долучаються до цього процесу. За рахунок цього бюрократія, як більш організована команда, перемагає. Сьогодні в Україні переважна більшість громадян на своїй шкірі відчуває конфліктну природу стосунків з бюрократією. Вони щиро хочуть, щоб команда бюрократії програла. Але при цьому собі вони відводять роль вболівальників.  Вони з величезною цікавістю стежать за процесом перетягування канату. Активно коментують техніку та зусилля тих небагатьох, хто вгризаючись в багатостраждальну українську землю, хоча б на кілька сантиметрів відсуває тотальний програш.  Є погана новина. В цьому змаганні не вийде бути спостерігачем. Цей програш – не буде програшем тих, хто тягне цей канат. Це буде наш спільний програш.  Особливо тому, що це не перетягування канату. Це - перетягування зашморгу. blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/acba/a39162