хочу сюди!
 

ГАЛИНА

60 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 60-70 років

Замітки з міткою «перекладачі»

Подвижники і негідники: переможуть перші

Сергій Пантюк , Спілка письменників України.

Коли мені вдається познайомитися зі справжнім подвижником, здається, сили мої потроюються. Життя набуває нового сенсу, адже відчуваєш себе аж геть не самотнім. Більше того – причетним до спільноти, яка хоч і
розрізнена територіально, але духовно цілісна. А тому – сильна і продуктивна.

Я вже тут писав і про о. Сергія Дмитрієва, який заснував у Херсоні першу і поки що єдину українську книгарню, і про
Василя Яніцького, який вже кілька років поспіль власним коштом поповнює районні та сільські бібліотеки рідної Рівненщини. А ось днями доля подарувала зустріч ще з однією людиною з цього шляхетного ряду – з громадським діячем із Броварів Павлом Різаненком.

Найперше, чим мене вразив цей чоловік, була бібліотека. І не проста, а справді золота,як би казково не звучала ця фраза. Унікальність книгозбірні полягає в тому, що складається вона переважно з перекладів світової класики
українською мовою. Те, що українська перекладацька школа завжди була однією з кращих у Європі – ні для кого не секрет. Кочур, Лукаш, Борис Тен, Перепадя, Сакидон, Борщевський – прізвища, які й серед ночі прокинувшись, назвеш без затинання...Решта Павлових книг – рідкісні видання власне українських авторів, поетичні та прозові серії, багатотомники нашого фольклору і ще багато всього, від чого у мене, бібліофіла-середнячка, просто розбігалися очі.

Згодом з'ясувалося, що це – ані дивацтво, ані споживацтво. Мета такого подвижництва виявилася справді високою – зберегти максимальну кількість видань, про які вже багато хто забув, а більшість і не знає, що вони існували. І не лише "вживу", а й у електронному форматі – пан Павло вважає, що майбутнє саме за електронними книгозбірнями. І коли я дізнався, що все це не прожект і не проект, а вже давно функціонує суворо некомерційний портал http://elbook.in.ua, з якого будь-хто може скачати потрібну книгу, сказав собі: "Я зроблю все, щоб про цю людину знало якомога більше українців – першочергово письменників, перекладачів та видавців!".Я запропонував панові Павлові свою допомогу – організацію зустрічі з об'єднанням перекладачів Спілки письменників України та написання
матеріалу про нього в одну з літературних газет. Він, здається, зрадів, що його працю хтось нарешті поцінував, а я одразу ж запропонував зустрітися через кілька днів, мовляв, запрошу кореспондента або й сам прийду із підготовленими запитаннями та диктофоном. Ми домовилися, що погодимо час зустрічі в телефонному режимі. А сьогодні прочитав у Інтернеті, що на Павла Різаненка вчинили напад якісь негідники, і він у важкому стані перебуває у лікарні.

Я не знаю, який напрям його діяльності викликав аж таку "суперцивілізовану" реакцію з боку якихось низьколобих істот. З короткої розмови я збагнув, що п. Павло – людина з чіткою громадянською позицією і твердими принципами, а тому відомий і користується повагою у Броварах. Отже, впевнений – такими способами його залякати не вдасться.

А цей допис – нехай маленька, але підтримка для людини-подвижника у важку хвилину..

Як підвищити кваліфікацію перекладачів в Україні

У навчанні перекладу можна використовувати різноманітні засоби. Світ змінюється, і так само змінюються тенденції у навчанні. Лінгвістичний центр «Україна-Європа» провів власне опитування серед студентів перекладацьких відділень київських вишів і практикуючих перекладачів. Для вибору було запропоновано такі позиції: «двомовні словники», «Інтернет», «корпуси», «одномовні словники», «підручники з граматики» чи «інше».

Користувачами Інтернету у процесі навчання перекладу назвали себе 83 % студентів і лише 60 % професіоналів. Натомість одномовні словники у процесі набуття перекладацьких вмінь в університеті використовували лише 55 % студентів, але 78 % професіоналів.

Крім того, в анкеті фахівці «Україна-Європа» попросили респондентів зазначити, наскільки вони погоджуються із такими твердженнями щодо професії перекладача:

  
  • «Мені важче перекладати тексти на рідну мову»;
  • «Бути перекладачем – це набагато більше, ніж просто добре знати дві мови»;
  • «Формальної освіти достатньо задля того, щоб стати професіоналом»;
  • «Я би хотів мати більше можливостей підвищення кваліфікації після закінчення університету»;
  • «Задля того, щоб стати перекладачем, окрім формальної освіти потрібен досвід»;
  • «Будь-хто, хто добре знає рідну й іноземну мови, може працювати перекладачем»;
  • «Мені легше перекладати тексти на іноземну мову» і
  • «Я не думаю, що після закінчення університету мені будуть потрібні інші професійні курси».

Як видно, деякі запитання повторюють один одного в різних формулюваннях, таким чином фільтруючи випадкові або невдумливі відповіді учасників експерименту. Варіантами відповіді на всі перелічені вище запитання були такі: «зовсім не погоджуюсь», «не погоджуюсь», «не маю чіткої думки», «погоджуюсь» і «повністю погоджуюсь».

Результати обробки даних анкети демонструють значну різницю між відповідями студентів перекладацьких відділень і перекладачів-професіоналів. Вочевидь, ставлення до професії зазнає суттєвих змін із набуттям досвіду, а знань, набутих в університеті, як правило, не вистачає аби вільно почуватися на вкрай вимогливому сучасному ринку праці.

Щодо твердження «Мені важче перекладати тексти на рідну мову», 23 % опитаних студентів категорично не погоджуються і 68 % не погоджуються із таким твердженням у той час, як серед професіоналів так думають лише 18 % і 32 % відповідно. Професіональні перекладачі доволі часто вважають, що легше перекладати на іноземну мову, адже у такому випадку можемо говорити про повне розуміння вихідного тексту.

Стосовно думки про те, що «задля того, щоб стати перекладачем, окрім формальної освіти потрібен досвід». 9 % студентів не визначилися, чи потрібен перекладачеві, окрім навчання в університеті, досвід  роботи. Повністю погоджуються із твердженням лише 49 % респондентів групи. Натомість серед практикуючих перекладачів відсоток учасників, які повністю погоджуються із такою думкою, сягає 80 %, що вочевидь пов’язано із набуттям власного перекладацького досвіду.

Подібно до цього, 7 % опитаних студентів вибрали варіант «не погоджуюся» у питанні «Я би хотів мати більше можливостей підвищення кваліфікації після закінчення університету». Натомість перекладачі-професіонали обрали лише варіанти «погоджуюсь» і «повністю погоджуюсь», що, на думку фахівців центру «Україна-Європа», чітко свідчить на користь недостатності формальної освіти для успішної роботи перекладача в Україні і підкреслює те, що необхідно вибирати курси перекладачів найвищого ґатунку.