"ГОРМОНИ ТА МЕТАБОЛІЗМ"
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . "Просвітились! та ще й хочем
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Других просвітити,
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Сонце правди показати
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Сліпим, бачиш, дітям!"
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Т. Г. Шевченко, "Кавказ".
Мій друг, поет, що саме ти мені хотів розповісти?
І що з того, що вже сказав, було корисно і доречно.
Бо я вмирав в степу від спраги, мов квітка без води,
А ти, замість склянки води, що дійсно в час той мав,
Завзято й щиро так розповідав про недолуге й недоречне.
В дитинстві всі ми грали в різне, — в «імена», й в «міста»…
Щоб подолати нездоланий час, що тягнеться,
Начебто так повільно для дитини, — мабуть треба вітаміни?
Та ні, то діють так на час, гормони та метаболізм… єдино.
На злітній смузі, швидкість набирає оберти, та кожен з нас,
Щоб танути миттєво, летить вже стрімголов,
На власній долі швидкоплинній мерехтливій смузі.
Ви начебто супроти танку безшабашні пацифісти,
Лілея форму вислову, лишили свої строфи змісту.
І все — і ваша радість, злість, провина і туга,
Як шторм, та в іграшці скляній збовтана пурга.
Чи це, як тренування перед справжнім боєм,
Чи це бажання щире складні рими подолати?
Ніхто не змушує порожнє вас творити, не неволіть
Ваш час, з яким ви в ілюзорному полоні
Себе стискаєте, мов вихід не змогли знайти.
І плине час, і рими наче хмиз, здіймають дим
Та попіл від багаття. А прогорить, й нічого не знайти.
Мій друг, чи все то було варто, щоб стільки крокувати,
А після, у залишку сухому, і сенсу і причини не знайти?
Присядь, спочинь, — я розумію, що все витерпить папір,
Але поглянь, бо осінь вже на дворі… Ти відливаєш дзвона,
Але над полем лине і змовкає дзвін, що тане у багатті, —
І споруджених дзвіниць, і недоречних та порожніх дзвонів.
Кажи! — Але ковтаєш ти слова, і начебто с задишкою пихтиш,
Так, сплинув час, а що було — гормони та метаболізм.
Я епіграм давно вже не писав, за те простить, тому
Така тривала й одночасно кисла вийшла моя «міна».
Але, якщо складатиме ви форму дійсно красоти,
Не лийте ви туди порожньої води, надайте зміст,
І байдуже, нехай не кожного рядка, а на строфу єдину…
